|
Читайте также: |
Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення.
Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери:
1) фiнанси суб'єктів господарювання;
2) державнi фiнанси.
Але всерединi кожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб'єктiв, видiляються окремi ланки фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб'єктів господарювання це:
1) фiнанси комерційних пiдприємств;
2) фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ;
3) фiнанси громадських органiзацiй i доброчинних фондiв. Крiм того, в таких ланках фiнансової системи як фiнанси
комерцiйних пiдприємств, фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ, можна продовжити подiл в залежностi вiд галузевої ознаки i за формами власностi.
Всi сфери i ланки фiнансової системи iснують взаємопов'язано, але центральне мiсце серед них займають бюджети. Бюджети пов'язанi зi всiма iншими ланками i об'єднують фiнансову систему в єдине цiле.
Принципи побудови фiнансової системи:1) єднiсть, яка обумовлена єдиною економiчною i полiтичною основою суспiльства, єдиною фiнансовою полiтикою, що реалiзується в життя через фiнансову систему;
2) функцiональне призначення ланок виражається в тому, що в кожнiй з них вирiшуються свої завдання специфiчними методами, iснують вiдповiднi фонди грошових коштiв, апарат управлiння.
Загальнодержавним фiнансам притаманнi, крiм того, принципи демократичного централiзму i нацiональної полiтики, якi яскраво проявляються в побудовi державних фiнансових органiв, а також бюджетної системи.
Фінанси комерційних підприємств мають особливості організації обумовлені специфікою їх діяльності. Підприємства працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку (доходу), відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат по основній діяльності, а також по її розширенню і розвитку. Такі підприємства працюють, головним чином, в сфері матеріального виробництва. Але в сучасних умовах переходу до ринку і в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні, видавницькі, навчальні заклади тощо).
Комерційні підприємства є основними платниками податків в бюджет, таких як податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, ресурсні платежі, а також внесків в державні цільові фонди. Таким чином, за рахунок частини створеної комерційними підприємствами вартості при її перерозподілі через бюджети ці кошти спрямовуються на утримання установ невиробничої сфери (бюджетних організацій).
До некомерційних установ належать такі, які надають послуги, виконують роботи безкоштовно або за символічну плату, яка не відшкодовує їх видатків. Це лікарні, поліклініки, школи, дитячі дошкільні установи, музеї, середні і вищі навчальні заклади та ін. Таким чином, принципова відмінність комерційних підприємств від некомерційних полягає у тому, що метою перших є одержання прибутку, а для других такаціль не є головною. Крім того, для некомерційних організацій у випадках перевищення доходів від усіх видів діяльності та з усіх джерел над видатками, одержані вільні кошти не можуть бути спрямовані на збільшення доходів тих юридичних або фізичних осіб, які заснували таку некомерційну організацію, а повинні використовуватись на розвиток діяльності, створення фінансових резервів тощо.
Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.
Проявляється фінансова політика у:
— фiнансовому законодавствi;
— в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки);
— в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;
— в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн. Найважливішими умовами результативності фінансової
політики є:
— врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльства;
— вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського будiвництва;
— врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi;
— комплекснiсть у розробцi заходів, пов'язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.
Фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.В залежностi вiд характеру заходів i часу, на якi вони розрахованi, розрiзняють наступні поняття: фінансова стратегія і фінансова тактика.
Фінансова стратегія — це основнi напрями використання фiнансiв на тривалу перспективу. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиницi, проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.
Фінансова тактика спрямована на вирiшення завдань окремого етапу розвитку країни i полягає у змiнi форм органiзацiї фiнансових вiдносин. Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему.
В кожнiй країнi конкретнi методи проведення фiнансової полiтики залежать вiд iсторичних умов, рiвня економiчного розвитку, нацiональних традицiй та iнших чинникiв. Сучасну фiнансову полiтику України в значнiй мiрi визначає важкий стан економiки, як наслідок тривалої фінансової кризи.
3.Бюджетна система національної економіки
Якщо центральною ланкою банківської системи є Національний Банк, то центральною ланкою всієї фінансової системи є Державний бюджет (бюджет - "шкіряний гаманець" (фр.), "сумка для зберігання грошей").
Бюджетна система країни - це сукупність державного й місцевого бюджетів (обласного, міського, районного).
Державний бюджет - це річний кошторис доходів і витрат держави.
Бюджет держави складається з двох частин - доходної й видаткової.
Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему оподатковування.
Друга частина показує й характеризує витрати держави на таке: o оборону (10 - 20 %);
o соціальні заходи (освіту, охорону здоров'я, певні виплати (30 -40 %);
o виробничо-господарські дотації підприємствам, субсидії сільському господарству, інфраструктурі (10 -20 %);
o адміністративно-управлінські потреби (5-8 %);
o виплати державного боргу (7-10%) та ін.
Бюджет може бути профіцитним, коли доходи вище витрат, або дефіцитним, якщо витрати перевищують доходи. Причини дефіциту держбюджету:
- скорочення надходжень податків;
- спад виробництва й зниження доходів підприємств і працівників;
- позапланове збільшення бюджетних витрат. Заходи уряду для зменшення бюджетного дефіциту:
- зростання і розвиток виробництва, приватизація державної власності;
- конверсійні заходи у військово-промисловому комплексі;
- зниження витрат на управління державою і утримання армії;
- припинення дотацій збитковим підприємствам;
- згортання соціальних програм, зниження соціальних виплат й ін.;
- змінення тривалості активного періоду в життєдіяльності людини з 60 до 65 років.
Традиційними способами покриття бюджетного дефіциту є:
- жорсткість оподатковування, введення нових податків;
- випуск державних, обласних, міських і районних позик;
- емісія грошей;
- зовнішні валютні позики.
Якщо дефіцит держбюджету має тимчасовий характер і не перевищує 10% від суми доходів, то він уважається цілком допустимим. Дефіцит, який перевищує рівень 20%, є критичним.
Якщо в процесі виконання бюджету відбувається перевищення гранично встановленого рівня дефіциту, то вводиться механізм сек-вестування витрат (пропорційне зниження державних витрат за всіма статтями).
Наростання бюджетного дефіциту призводить до зростання державного боргу. Державний борг - це сума заборгованості країни іншим країнам або своїм громадянам, тобто це сума бюджетних дефіцитів.
Державний борг може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній - заборгованість уряду населенню своєї країни. Внутрішній борг має вигляд облігацій державної позики. Зовнішній - борг іноземним державам, організаціям, особам. Він має негативне значення, тому що країна віддає за рубіж свої цінності, цінні папери й перекладає вантаж боргу на наступні покоління.
Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 116 | Нарушение авторских прав