Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі

Читайте также:
  1. IV. Відповідальність
  2. Адміністративна та матеріальна відповідальність за порушення норм валютного права.
  3. Адміністративно-правова відповідальність
  4. актів Кабінету Міністрів України, що втратили чинність
  5. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння
  6. Відповідальність за порушення зобов'язання як правовий наслідок порушення зобов'язання
  7. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) тери­торіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсаль­ного); г) реального. Перші два принципи вважають основними.

2. Територіальний принцип. Сутність цього принципу від­бито в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочи­ни на території України, підлягають кримінальній відпові­дальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випли­ває із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим в ч. 2 ст. 6 КК, зло­чин визнається скоєним на території України, якщо його бу­ло почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо йо­го, наприклад, було почато за кордоном, а припинено чи закін­чено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вва­жається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або скоєнні на її території, або якщо суспільно небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільно небезпечні наслідки настали на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої було скоєно певну частину злочинних дій, може застосовувати що­до особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачено.

1 Курс советского уголовного права (Часть Общая). — Л., 1968. — Т. 1. — С. 114-115.

2 Зайцев Л., Тишкевич И., Горелик И. Действуют ли промежуточньїе уго-ловньїе законьї? // Советская юстиция. — 1966. — № 1. — С. 17.

3 Бажанов М. І. Зазнач, праця. — С. 18.

Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочи­ну в співучасті. Злочин визнається скоєним на території Украї­ни, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників ді­яв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо орга­нізаційна діяльність, підмовництво, пособництво були здійсне­ні за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном.

3. Територіальний принцип чинності закону в просторі ви­магає з'ясування, що таке «територія України». Поняття те­риторії визначається на підставі норм державного і міжнарод­ного права, зокрема Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 рА Стаття 1 цього Закону за­значає: «Державний кордон України є лінія і вертикальна по­верхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі тери­торії України — суші, вод, надр, повітряного простору». Поняттям «територія України» охоплюються: а) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні мор­ські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, що на­лежать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджу­ються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними догово-

1 Відомості Верхової Ради України. — 1992. — № 2. — Ст. 5.

рами України, а при відсутності договорів — відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права1;

б) військові кораблі, приписані до портів на території Укра­їни, що перебувають під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що перебувають у терито­ріальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України «Про державний кордон України» прикордонні війсь­ка України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на ії території, які під розпізнавальним знаком України пе­ребувають у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на ії території і перебувають поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним зна­ком України.

Виділяють також об'єкти, що не є територією України, але на які за певних умов, передбачених нормами міжнародного права та законодавством України, поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

1 Стаття 5 Закону України «Про державний кордон України» від 4 лис­топада 1991 р.

а) континентальний шельф — поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина вод, що покривають шельф, дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна западин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною кон­тинентального шельфу України. Важливо при цьому зазначи­ти, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов'язаних із розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових дослі­джень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом із тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;

б) виключна (морська) економічна зона України — це мор­ські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. її ширина становить до 200 морських міль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України1. Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах такої зони злочинів, пов'язаних із порушенням правил: ведення рибного промислу, ведення нау­кових досліджень, проведення робіт і спорудження штучних островів, установок, споруд і встановлення зон безпеки нав­коло них, запобігання забрудненню морського середовища та інших.

До зазначених об'єктів відносяться також підводні телеграф­ні кабелі та трубопроводи, що проходять по дну відкритого мо­ря; наукова станція «Академік Вернадський», розташована в Антарктиді на острові Галіндес; запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відповідно до «Конвенції про реєстрацію об'єктів, що запускаються у космічний простір» від 14 січня 1975 р. до реєстру космічних об'єктів України; території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном; автомашини послів під прапором України; місця розташування військових частин України на території інших країн та деякі інші об'єкти.

Стаття 2 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. -№ 21. - Ст. 152.

4. Із частини 1 ст 6 КК випливає, що особи, які скоїли злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом Закон має на увазі громадян України, іноземців і осіб без громадянства (особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином1), які, перебуваючи на території України, вчинили злочини, передбачені КК

Відповідно до міжнародних договорів і законодавства Украї­ни іноземці, які користуються дипломатичним імунітетом, ви­ключені з-під юрисдикції судових властей України

Норми міжнародного права і прийнятого відповідно до них Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р 2 надають дипломатичного імунітету і виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземних громадян, або частково, на засадах взаємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських працівників та інших осіб

Повним дипломатичним імунітетом користуються глава дипломатичного представництва в Україні (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дип­ломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, дру­гі і треті секретарі, заступники торгових представників, по­мічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазна­чених осіб, які проживають разом з ними і не є громадянами України

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються кон­сульські посадові особи і консульські службовці, дипломатич­ні кур'єри, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представ­ники і службові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають кримінальної юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов'язків.

1 Стаття 1 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадян ства» від 4 лютого 1994 р (із подальшими змінами) // Відомості Верховної Ради України - 1994 - № 23 - Ст 161

2 Голос України — 1993 26 червня

Питання про кримінальну відповідальність осіб, які ма­ють дипломатичний імунітет і скоїли злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до абзацу 3 ст. 13 зазначеного Положення від 10 червня 1993 р. поширюється лише у випадках згоди на це акредитуючої дер­жави, що виражається в позбавленні певної особи диплома­тичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави пе­ребування.

5. Принцип громадянства. Внаслідок цього принципу гро­мадяни України та особи без громадянства, що постійно про­живають в Україні, які скоїли злочини за її межами, підляга­ють кримінальній відповідальності за КК України, якщо ін­ше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном гро­мадянами України, а також особами без громадянства, що по­стійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння зло­чином в тій країні, де воно було вчинено.

Якщо громадяни України і особи без громадянства, які по­стійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, не можуть бути притягнуті до кримі­нальної відповідальності за цей самий злочин. Цей припис вве­дено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридич­ної відповідальності одного виду за одне й те саме правопору­шення».

Разом із тим засудження за межами України її громадяни­на або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положен­ня поширюється також на іноземців і осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України.

6. Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Украї­ні, які скоїли злочини за її межами, підлягають в Україні від­повідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених між­народними договорами. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, у тому числі й Україні.

Особлива частина КК містить низку статей, що були вклю­чені до нього згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє порушувати пи­тання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Наприклад, у ст. 199 «Виго­товлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених гро­шей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї» закріплено положення «Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків», укладеної в Женеві 20 квітня 1929 р.1. У статті 284 «Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха» закріплені положення Брюссельської кон­венції «Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі» від 23 вересня 1910 р.2. Ці статті включені до КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскіль­ки Україна після проголошення незалежності стала правона-ступницею законодавства колишнього СРСР у частині, що не суперечить її національному законодавству і суверенітету, то і нині такі норми КК можуть застосовуватися на підставі кос­мополітичного (універсального) принципу не тільки до грома дян України й осіб без громадянства, які постійно в ній про­живають, а й до іноземців і осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають і скоїли злочин за її межами.

1 Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключен-ньіх СССР с иностранньши государствами. Вьш. VII. — М., 1933. — С. 40—53.

2 СЗ СССР. - 1926. - Отд. II. - № 31. - Статьи 188 и 189.

Останніми роками введення таких норм до КК здійснюєть­ся на підставі міжнародних договорів, учасницею яких Украї­на стала після проголошення нею незалежності. Наприклад, Міжнародну конвенцію про боротьбу з вербуванням, викори­станням, фінансуванням і навчанням найманців, прийняту Ге­неральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 р., було ратифіко­вано постановою Верховної Ради України 14 липня 1993 р. Відповідно до цієї конвенції до КК 1960 р. було введено ст. 63 і «Найманство». У КК 2001 р. положення Конвенції відтворені з деякими уточненнями в ст. 447.

7. Реальний принцип також закріплено в ст. 8 КК. Він по­лягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які скоїли злочини за її межа­ми, підлягають в Україні відповідальності за її КК у випадках, якщо вони вчинили передбачені КК України тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Наприклад, за ст. 115 КК — у випадках вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 КК за вчинення поза межами України терористич­ного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту між Україною та іншою державою. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують її кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу інтереси держави. Застосування реального принци­пу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають постійно, не були засуджені в іноземній державі та притягуються до кримінальної відповідальності на території України.

8. Кримінальне законодавство України вперше ввело у си­стему норм Загальної частини інститут екстрадиції — видачі осіб, які вчинили злочин, хоча міжнародному праву він відо­мий давно1. Основні його положення закріплено у ст. 10 КК.

1 Україна в міжнародно-правових відносинах: Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. — К., 1995. — Кн. 1. — С. 293—301.

Під видачею особи, яка вчинила злочин, (екстрадицією) ро­зуміють передачу такої особи однією державою (що запиту­ють), на території якої ця особа перебуває, іншій державі (що запитує), на території якої було вчинено злочин або громадя­нином якої вона є.

Інститут видачі осіб, які скоїли злочини, має і певні винятки. Згідно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України та особи без гро­мадянства, що постійно в ній проживають, які вчинили зло­чини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду2. Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземці та особи без гро­мадянства, яким Україною було надано притулок3.

Стаття 10 КК передбачає два види видачі осіб, що вчини­ли злочини: видача для відбування покарання та видача для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на те­риторії України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за скоєний злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така пере­дача передбачена міжнародними договорами України. Видача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов'язком. Підставою такої видачі служить вирок, що на­був законної сили, винесений судом України щодо громадя­нина запитуючої держави, а також міжнародний договір, учасниками якого повинні бути Україна і запитуюча держава. При цьому видача для виконання вироку може бути здійснена лише щодо осіб, які вчинили діяння, що відповідно до законодавства України та законодавства запитуючої держави є криміна­льно караними.

1 Міжнародне право Навч посібник / За ред М В Буроменського — К Юршком Інтер, 2005 -С 214-215

2 Треба зазначити, що таке обмеження стосується тільки національної, а не міжнародної юрисдикції Що стосується видачі громадян України і осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, уповноваженому міжнарод­ному суду, то вона можлива (див Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р — Справа про Римський Статут)

3 Конституція України Науково-практичний коментар — Харків, 2003 — С 133

Наприклад, така видача злочинців передбаче­на Мінською конвенцією про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що була укладена державами — членами СНД 22 січня 1993 р. та ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р.

Згідно з ч. З ст. 10 КК іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до криміналь­ної відповідальності і віддання до суду або переданні для відбування покарання, якщо така видача або передача передбаче­ні міжнародними договорами України. Зокрема, видачу з ме­тою проведення кримінального переслідування встановлено п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримі­нальних справах від 27 травня 1993 р.

1 Україна в міжнародно-правових відносинах Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога — Кн 1 — С 1041—1082 Держави-члени СНД підписали 7 жовтня 2002 р у Кишиневі нову Конвенцію про правову допо­могу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка повинна замінити застосування в Україні Мінської конвенції після її ратифі­кації Верховною Радою України

2 Там само -С 981-1019

Контрольні запитання

1. За яких обставин закон про кримінальну відповідаль­ність набирає чинності?

2. За яких обставин закон пор кримінальну відповідаль­ність втрачає чинність?

3. Яким чином визначається в КК час вчинення злочину?

4. В яких випадках закон про кримінальну відповідаль­ність має зворотну дію в часі?

5. Який закон про кримінальну відповідальність не може мати зворотної дії в часі?

6. Який закон про кримінальну відповідальність визнаєть­ся більш м'яким?

7. Що становить територіальний принцип чинності зако­ну про кримінальну відповідальність у просторі?

8. Що охоплюється поняттям «територія України»?

9. У чому полягає принцип громадянства чинності зако­ну про кримінальну відповідальність у просторі?

10. У чому суть космополітичного (універсального) прин­ципу чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

11. У чому полягає реальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

12. Які види видачі осіб, що вчинили злочини, передбачені ст. 10 КК України?


Розділ V


Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 77 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.014 сек.)