Поняття закону про кримінальну відповідальність

1. Кримінальне право України дістає своє виражен­ня в законодавстві про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативну систему — Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загаль­новизнаних принципах і нормах міжнародного права. КК складається із кримінальних законів, які системно розміщені в межах Кодексу і діють з часу набрання ним чинності. Кожен із кримінальних законів містить певні правові приписи, викладені у вигляді кримінально-правової норми. Кримінальний ко­декс, як і кримінальні закони, що входять до нього, є свого роду продуктом законодавчої діяльності, в якому шляхом законодавчого веління відображено об'єктивні закономірності роз­витку кримінального права. У КК 2001 р. кримінальний закон позначений як «закон про кримінальну відповідальність» (роз­діл II Загальної частини). Поняття «кримінальний закон» і «за­кон про кримінальну відповідальність» тотожні за своєю сутністю, однак через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для характеристики чинного кримінального законодавства України¹.

Поняття «кримінальний закон», яким широко користується теорія кримінального права, є дещо умовним, оскільки на відміну від КК або окремо прийнятого Верховною Радою України закону про кримінальну відповідальність не має всіх атрибутів закону як нормативно-правового акта Закон у букваль­ному розумінні — це юридично цілісний і структурно завершений нормативно-правовий акт, який приймається Верховною Радою відповідно до її конституційних повноважень (Тодьїка Ю Н Конституция Украиньї проблеми теории и практики — X, 2000 — С 473) Таку ж частку умовності має і поняття «закон про кримінальну відповідальність», коли з його допомогою характеризуються нормативні положення КК

Кримінальний закон, або закон про кримінальну відпові­дальність, має відносну самостійність, оскільки його розуміння і застосування можливі тільки у взаємо поєднанні з іншими законами, включеними до КК. Згідно з ч. 2 ст. З КК зако­ни України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання Кодексом чинності, включаються до нього після набрання ними чинності. Вони застосовуються як складова частина КК.

Кримінальний кодекс і окремі закони України про кримінальну відповідальність приймає Верховна Рада України. Закони про кримінальну відповідальність — це одна або декілька кримінально-правових норм, оформлених у статтю чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відповідальність зведені до КК, де кримінально-правові норми розташовані в певній системі, а статті, в яких вони закріплені, мають відповід­ний номер. Оскільки законодавство України про кримінальну відповідальність — це КК, то кримінально-правові норми, які можуть бути ухвалені окремим законом, повинні бути позна­чені відповідним номером статті КК. Кримінально-правові нор­ми, що приймаються як доповнення до КК, можуть не тільки міститися в самостійному законі, а й входити як окреме нор­мативне положення в закон України, яким охоплюється більш широке коло питань, що потребують нормативно-правового ре­гулювання й охорони. Окремі приписи, що містять криміналь­но-правові положення, можуть міститися в чинних міжнарод­них договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Такі приписи, викладені у вигляді криміналь­но-правової норми, також повинні бути включені в КК з від­повідною нумерацією статті. Отже, законом про кримінальну відповідальність є і КК, і окремі його правові приписи, викла­дені у вигляді кримінально-правової норми.

2. У нормах Кримінального кодексу сформульовано завдан­ня, підстави та принципи кримінальної відповідальності, вста­новлено, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочина­ми, які покарання можуть підлягати застосуванню до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст. 1 КК цей Кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і грома­дянина, власності, громадського порядку та громадської безпе­ки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобі­гання злочинам. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покаран­ня застосовуються до осіб, що їх вчинили, тобто КК забороняє під загрозою покарання вчиняти ті суспільно небезпечні діян­ня, які визнані злочинними. Отже, основна функція закону про кримінальну відповідальність — охоронна. Разом із тим у де­яких нормах КК приписує відповідним органам і службовим особам, за наявності законних підстав, звільняти від кримі­нальної відповідальності та покарання осіб, що скоїли злочин. У цій своїй частині норми закону про кримінальну відпові­дальність, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.

Закон про кримінальну відповідальність має також велике запобіжне значення {превентивна функція). Згідно з ч. 1 ст. 1 завданням КК є також запобігання злочинам. Сам факт існуван­ня норми, в якій описано кримінально каране діяння, чинить певний превентивний вплив на осіб, здатних скоїти злочин. Крім того, закон тим самим орієнтує уповноважені державні органи і службових осіб на належну боротьбу зі злочинністю, профілактику правопорушень, їх запобігання.

Слід зазначити, що основна частина населення України не скоює злочинів не тому, що побоюється притягнення до кри­мінальної відповідальності, а через упевненість в аморальнос­ті самої злочинної поведінки. Для більшості людей КК сприяє зміцненню їх поглядів, життєвої позиції, підтверджує неприй­няття ними поведінки, що визнана законодавцем злочинною. Причому для них величезного значення набуває не стільки факт наявності відповідної норми в КК, скільки дієвість, ефектив­ність її застосування.

3. Закон про кримінальну відповідальність, на відміну від законів інших галузей законодавства, має певні специфічні ри­си. Він є і нормативним вираженням, і основним джерелом кри­мінального права. Згідно з ч. З ст. З КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кодексом. Вироки, ухвали і постанови су­дів не створюють норм закону про кримінальну відповідаль­ність. Вони мають обов'язкову силу тільки щодо конкретної кримінальної справи. Те саме стосується роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. Вони лише розкривають смисл, дійс­ний зміст відповідної кримінально-правової норми, націлюють судову практику на правильне її застосування. Не створюють законів про кримінальну відповідальність і акти офіційного тлумачення, що їх дає Конституційний Суд України. Незва­жаючи на загальну обов'язковість акти Конституційного Суду приймаються для точного визначення смислу юридичної нор­ми, а також правильного та єдиного її застосування до правових ситуацій, що виникають.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значен­ня нормативно-правового акта, що визначає, яке суспільно не­безпечне діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. У нормах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для фор­мування норми закону про кримінальну відповідальність (на­приклад, визначення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яке дано в ч. 2 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію лега­лізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р.¹). Однак такі положення або визна­чення можуть бути тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про кримінальну відповідальність (Зако­ном України від 16 січня 2003 р. визначення суспільно небез­печного протиправного діяння, що передує легалізації (відми­ванню) доходів, було відтворене із незначними редакційними уточненнями у п. 1 Примітки до ст. 209 КК).

Згідно з ч. 1 ст. З КК законодавство України про криміналь­ну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Кон­ституції України, яка має вищу юридичну силу. Зі ст. 8 Консти­туції випливає, що закони, в тому числі кримінальні, повинні відповідати їй. Також законодавство України про кримінальну відповідальність має засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. З КК). Такі прин­ципи і норми містяться, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р.², Міжнародному пакті про цивільні і політичні права 1966 р.³, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.1. За ч. 5 ст. З КК закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положен­ням, які містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Відомості Верховної Ради України - 2003 - № 1 - Ст 2

² Міжнародний договір від 10 грудня 1948 р

³ Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Укра­їнської РСР від 19 жовтня 1973 р

КК і окремі закони про кримінальну відповідальність прий­маються Верховною Радою України, що випливає із ст. 85 Кон­ституції України. Відповідно до Закону України «Про всеук­раїнські і місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. прийнят­тя законів можливо також шляхом всенародного голосування (референдумом). Незалежно від процедури прийняття закон про кримінальну відповідальність — завжди письмовий доку­мент, опублікований у встановленому законодавством Украї­ни порядку.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що закон про кримінальну відповідальність — це письмовий нормативно-пра­вовий акт, що приймається Верховною Радою України або все­українським референдумом і містить правові приписи, які вста­новлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, які по­карання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення зло­чину. Законом про кримінальну відповідальність називається і КК в цілому, і окремі його правові приписи, викладені у ви­гляді кримінально-правової норми. Закон про кримінальну від­повідальність має відповідати Конституції України і загально­визнаним принципам і нормам міжнародного права.

4. Усі кримінальні закони України, як уже було зазначено, сконцентровані в Кримінальному кодексі². Новий КК прий­нято Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і він набрав чинності з 1 вересня 2001 р. До цього діяв КК, прийнятий 28 грудня 1960 р., який за більше ніж сорокарічний період зазнав істотних змін. До нього було включено понад 100 нових статей, значну його частину було піддано різним корегуванням і доповненням. Особливо інтенсивно доповнювався і змінюва­вся цей КК після 1991 р., що було зумовлено, головним чином, радикальними перетвореннями в житті суспільства.

¹ Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Укра­їнської РСР від 19 жовтня 1973 р

² У період становлення незалежності України було прийнято декілька законів тимчасової дії, що містили кримінально-правові норми, які не були включені до КК 1960 р Наприклад, Указ Президії Верховної Ради України «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених ку­понів багаторазового використання» від 21 січня 1992 р Нині немає умов, на які були розраховані ці закони, і тому згідно зі ст 2 розд 1 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р дію їх припинено

Однак це не привело КК в повну відповідність із реаліями, що склалися. Виходячи з цього Верховна Рада України прийняла в 1992 р. рішення підготувати проект нового КК України. Розпоряджен­ням Кабінету Міністрів України було створено робочу групу з провідних учених і практиків України. До грудня 1993 р. було підготовлено перший варіант проекту КК. У подальшому про­ект КК неодноразово обговорювався на конференціях і семі­нарах юристів, у пресі, на телебаченні. Постійно надходили пропозиції від наукових і навчальних юридичних установ Укра­їни, правоохоронних і правозастосовчих органів України, окре­мих юристів. Проект пройшов термінологічні експертизи Ін­ституту української мови НАН України. У 1996 р. у Києві він був обговорений на робочій нараді експертів Ради Європи, де дістав позитивну оцінку.

У зв'язку з прийняттям Конституції України, а також не­обхідністю врахування зауважень і пропозицій, що надходи­ли від практичних працівників, проект КК був обговорений з представниками Верховного Суду України, Генеральної про­куратури України, Міністерства юстиції України, СБУ, Міні­стерства внутрішніх справ України, а у 1997 р. повторно ви­вчений експертами Ради Європи. На нараді, яка відбулася в Гаазі (Нідерланди), проект був обговорений з представниками Нідерландів, Італії, Швеції, Португалії та інших країн; потім за участю тих самих експертів і представників судів і право­охоронних органів України — на науково-практичних конфе­ренціях і семінарах, що відбулися в Харкові. Все це дозволило розробникам проекту подати в 1998 р. до Верховної Ради Укра­їни досить обгрунтований, такий, що відповідав рівневі юри­дичної науки і вимогам часу, проект нового КК України.

При першому читанні проекту КК, що відбулося 8 вересня 1998 р., Верховна Рада розглянула також альтернативний про­ект КК. Зі значною перевагою голосів було прийнято проект, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України. По­тім проект було прийнято у другому читанні та остаточно — 5 квітня 2001 р.

Структура

Дата добавления: 2015-11-26