Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання.

Невиконання судового рішення (ст. 382 КК). З об'єктивної сторони цей злочин виражається в умисному невиконанні вироку, рішення, ухвали, постанови суду з цивільних, кримінальних, адмі­ністративних справ, що набрали законної сили, або у перешкоджан­ні їх виконанню (наприклад, керівник установи допускає до роботи особу, яка за вироком суду позбавлена права обіймати дану посаду або перешкоджає, всупереч рішенню суду, поновленню на роботі незаконно звільненого робітника тощо). Для складу злочину не має значення, яке рішення не виконане суб'єктом злочину – те, яким закінчено провадження у справі, чи інше, прийняте відповідно до за­кону (про привід, арешт тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, особа, знаючи про рішення суду, не виконує його і бажає так чинити.

Суб'єкт цього злочину – тільки службова особа, яка відповідно до своїх повноважень повинна була виконати рішення суду або, використовуючи ці повноваження, мала можливість йому перешко­дити.

У частині 2 ст. 382 КК передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину: вчинення його службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (прим. до п. 2 ст. 368 КК), або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо злочином заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (наприклад, особа не була поновлена на роботі протягом тривалого часу).

У частині 3 ст. 382 КК встановлена відповідальність за умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 382 КК – штраф від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 382 КК – обмеження волі на строк до п'яти ро­ків або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 382 КК – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388 КК). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у розтраті, відчуженні, приховуванні, підміні, пошкодженні,
знищенні майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт або яке описано, чи порушенні обмеження права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійсненні представником банківської або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами (вкладами), на які накладено арешт.

Розтрата – це незакон­не безвідплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винуватому чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо).

Знищення чужого майна – це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою спо­живчу або економічну цінність, приведення його до такого стану, при якому воно взагалі не може бути використане за своїм призна­ченням, причому втрачені майном властивості не можуть бути від­новлені. Предмет – майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, спо­руди тощо) – внаслідок знищення перестає існувати як таке.

Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обся­зі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за при­значенням.

Для приховування майна, що підлягає конфіскації, не має зна­чення, чи відбувається приховування всього або частини майна чи окремого предмета, речі. Злочин може вчинюватися стосовно май­на, яке підлягає конфіскації або вже конфіскованого за вироком су­ду. Місце знаходження майна значення не має. Майно може знахо­дитись у володінні інших осіб або укрите десь у схованці.

Майно, на яке накладено арешт чи яке описано, передається для збереження представникам підприємства, установи, організації (наприклад, представникам домоуправління) чи іншим особам (сусідам, родичам). Причому ці особи попереджують ся про відповідальність за його приховування.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом.

Якщо зазначене майно привласнено або розтрачено, відповідальність настає за ст. 191 КК.

Суб'єкт цього злочину – при приховуванні майна, яке підлягає конфіскації, – власник або інша особа; при приховуванні майна, на яке накладений арешт чи яке описано – особа, якій майно переда­не під охорону

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 388 КК – штраф від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 388 КК – штраф від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК). З об'єктивної сторони цей злочин виражається в, ухиленні від сплати штрафу або позбавленні права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а в ч. 2 цієї статті – в ухи­ленні від відбування громадських чи виправних робіт.

Суб'єкт цього злочину – лише особа, яка засуджена до цих ви­дів покарань.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 389 КК – виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 389 КК – арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.

Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390 КК). З об'єктивної сторо­ни цей злочин полягає в самовільному залишенні місця обмеження волі або у злісному ухиленні від робіт, або в систематичному пору­шенні громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинених особою, засудженою до обмеження волі.

Суб'єктивна сторона цього злочину – лише прямий умисел.

Суб'єкт цього злочину – особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі.

Відповідно до кримінально-виконавчого законодавства України засудженому до обмеження волі чи позбавлення волі може бути дозволений короткочасний в’їзд з місця перебування у зв'язку з винятковими обставинами: (смерть або тяжка хвороба близького ро­дича, стихійне лихо, що заподіяло значну матеріальну шкоду засу­дженому чи його сім'ї). Виїзд дозволяється на строк не більш семи днів без урахування часу, необхідного на дорогу в обидва кінці (не більше п'яти діб).

У частинах 2 і 3 ст. 390 КК встановлена відповідальність за неповернення з короткострокової відпустки до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі або позбавлення волі у встановлений строк.

Цей злочин є триваючим. Він починається з то­го часу, коли засуджений мав би з'явитися до місця відбування по­карання, і закінчується в момент його повернення або затримання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і з метою хоча б на якийсь час ухилитися від відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.

Суб'єкт цього злочину – тільки засуджений, який одержав доз­віл на короткостроковий виїзд і ухиляється потім від подальшого відбування строку покарання, що залишився не відбутим.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 390 КК – позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 390 КК – обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 390 КК – позбавлення волі на строк до трьох років.

Злісна непокора вимогам адміністрації виправної уста­нови (ст. 391 КК). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в зліс­ній непокорі законним вимогам адміністрації виправної установи або іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій.

Зліс­ною непокорою, наприклад, є відмова від роботи без поважних при­чин, неодноразовість відмови вимогам адміністрації, демонстративність, зухвалість такої відмови.

Під іншою протидією адміністрації слід розуміти, наприклад, перешкоджання нормальній праці засу­джених або заходам, що проводить адміністрація відповідно до пра­вил внутрішнього розпорядку.

Злочин є закінченим з моменту непокори або протидії.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб'єктом цього злочину є особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (оди­ночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбуван­ня покарання.

Покарання за злочин: за ст. 391 КК – позбавлення волі на строк до трьох років.

Дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК). З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися принаймні в одній з таких дій:

1) - тероризування засуджених;

2) - напад на адмі­ністрацію;

3) - організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі.

Злочин вважається закінченим з мо­менту вчинення хоча б однієї із зазначених дій.

Під тероризуванням засуджених слід розуміти застосування насильства або погрози застосування насильства з метою примуси­ти відмовитися від сумлінного відношення до праці, дотримання ви­мог режиму, а також вчинення таких дій із помсти за виконання за­судженим громадських обов'язків із зміцнення дисципліни і право­порядку у виправній установі. Тероризуванням також вважається знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджан­ня виконанню ними покарання.

Напад на адміністрацію – це вчинення насильницьких дій (зв'язування, відібрання зброї, нанесення побоїв або тілесних ушко­джень тощо), а також погроза застосувати насильство щодо представника адміністрації у зв'язку з його законною діяльністю за наявності реальних підстав побоюватися негайного виконання цієї погрози.

Тероризування засуджених або напад на адміністрацію, поєднані із вчиненням вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, захоплення заручників, масовими заворушеннями, втечею з місць відбування покарання тягне відповідальність не тільки за ст. 392 КК, а й за стаття­ми КК, які передбачають ці злочини.

Під організацією організованої групи розуміють дії зі створен­ня стійкого об'єднання трьох або більше засуджених з метою вчи­нення нападів на адміністрацію чи тероризування засуджених, а та­кож дії з вербування засуджених у члени злочинної групи або орга­нізації, розробці плану дій, керівництву групою тощо.

Активна участь – це підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів, предметів або зна­рядь вчинення злочину.

Закінченим цей вид злочину вважається з моменту створення організованої групи або активної участі в групі, незалежно від того, чи вдалося організованій групі вчинити заплановані злочини.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, пов'я­заний з метою дезорганізувати зазначеними діями нормальну робо­ту виправної установи.

Суб'єкт цього злочину – особа, яка відбуває покарання у міс­цях позбавлення або обмеження волі.

Покарання за злочин: за ст. 392 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК). Закон встановлює відповідальність за втечу з місця позбавлення во­лі або з-під варти, вчинену особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'яз­ненні.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається у втечі, тобто незаконному залишенні місця, де особа відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту або місця, де особа перебуває в попе­редньому ув'язненні, або з-під варти.

Незаконним вважається самовільне залишення місця відбування покарання або попереднього ув'язнення або втеча з-під варти, на підставі дозволу, отриманого незаконним шляхом (наприклад, підкуп конвою).

Втеча з місця позбавлення волі передбачає незаконне залишен­ня засудженим виправної установи будь-якого виду, а також лікарні місця позбавлення волі.

Втеча з-під варти це:

а) - втеча з місця попе­реднього ув'язнення, коли утримання під вартою застосоване як за­побіжний захід;

б) - втеча з-під конвою (наприклад, під час етапуван­ня або із залу засідання суду).

Засоби втечі можуть бути різними: шляхом підкопу, зломів запо­рів, подолання інших перепон, обману, підкупу посадових осіб, ви­користання підроблених документів, транспортних засобів тощо.

Втеча вважається закінченим злочином з моменту залишення винним місця позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або місця розташування конвою. Хоча цей злочин є злочином із формальним складом, можливе не тільки готування до нього, а й за­мах на нього.

Готування може полягати, наприклад, у виготовленні знарядь злому та інших пристосувань, у підшукуванні співучасників чи в інших подібних діях.

Замах на втечу полягає, наприклад, у са­мій спробі подолати стіни місця позбавлення волі, зламати запори або двері місця тримання під вартою, у негайному затриманні при спробі втекти з місця розташування конвою тощо.

З суб'єктивної сторони втеча – це злочин, що вчиняється ли­ше з прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що незаконно за­лишає місце позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або розташування конвою і бажає ці дії вчинити. У особи є умисел щодо втечі, тобто мета постійно або хоча б тимчасово залишити місце по­збавлення волі, арешту тощо. Мотиви втечі можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Якщо особа була несправедливо, незаконно засуджена й вчини­ла втечу з місця позбавлення волі, то в таких діях склад даного зло­чину відсутній. Особа також не може бути засуджена за втечу з міс­ця попереднього ув'язнення, поки судом не буде встановлена вин­ність особи у злочині, за який до неї було застосоване попереднє ув'язнення.

Суб'єктом втечі можуть бути особи, які досягли 16-річного віку та:

1) - відбувають покарання у виді позбавлення волі;

2) - відбувають покарання у виді арешту;

3) - підозрювані або обвинувачувані, які взяті під варту в якості запобіжного заходу.

Тому особи, які затримані в порядку ст. 100 КПК та вчинили втечу, кримінальної відпові­дальності за ст. 393 КК не несуть.

Частина 2 ст. 393 КК передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його повторно; за попередньою змовою групою осіб; способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; втечу, поєднану із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із засто­суванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охо­рони.

Для застосування ч. 2 ст. 393 КК достатньо однієї із зазначених ознак, хоча можливе також їх поєднання.

Повторність втечі має місце незалежно від того, чи була особа вже засуджена за раніше вчинену втечу. Повторність виключається, якщо за раніше вчинену втечу погашена або знята судимість, або закінчилися строки давності. Повторність є і тоді, якщо раніше мало місце готування або замах на втечу або раніше вчинена втеча була закінченим злочином. Не має значення також, що раніше особа бра­ла участь у втечі як пособник, а не як виконавець, а також у ситуа­ціях протилежного характеру.

Втеча за попередньою змовою групою осіб має місце тоді, ко­ли в ній безпосередньо брали участь дві чи більше особи, які зазда­легідь домовилися про спільну втечу. Створення такої групи для вчинення злочину утворює готування до вчинення цього злочину.

Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здо­ров'я інших осіб, має місце, коли винний усвідомлює, що ним за­стосовується спосіб, що є небезпечним для життя чи здоров'я не тільки однієї людини (наприклад, використання транспортних засо­бів, що створюють таку небезпеку, вибух, щоб зруйнувати перешко­ду тощо).

Втеча, поєднана із заволодінням зброєю чи з й використан­ням, передбачає дії винного з обеззброєння охорони або заволодіння холодною зброєю (наприклад, заточкою), що належить іншим засудженим, а також застосування цієї зброї.

Втеча, поєднана із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, полягає у застосуванні фізичного або психічно­го насильства як способу подолання дій, що перешкоджають втечі. Якщо таке насильство полягало у вбивстві чи заподіянні тяжкого ті­лесного ушкодження, вчинене кваліфікується за сукупністю злочи­нів. Втеча, вчинена при наявності ознак складу злочину, передбаче­ного у ст. 392 КК, також утворює сукупність злочинів.

Втеча, вчинена шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони (наприклад, сигналізації), також є кваліфікованою.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 392 КК – позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 392 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у втечі із спеціалізова­ного закладу (психіатричного чи іншого медичного), а також по до­розі до нього. Поняття втечі за своїми ознаками таке саме, як і у ст. 393 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, що поєднаний з метою постійного або тимчасового ухилення від застосування примусових заходів медичного характеру або від примусового лікування.

Суб'єкт цього злочину – особа, щодо якої судом застосовані примусові заходи медичного характеру або примусове лікування.

Покарання за злочин: за ст. 394 КК – арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до двох років.

ПРАКТИКУМ.

Задача № 1.

Оперативний інспектор карного розшуку Тимоня, проводячи дізнання за фактом розкрадання запасних частин зі складу графітного комбінату, допустив перевищення влади. Він незаконно, без відповідного оформлення документів затримав Мусіяку за підозрою в розкраданні запасних частин, а через день при допиті застосував до нього насильство. Тимоню було засуджено за ч. 2 ст. 365 КК України.

Чи правильно кваліфіковані дії Тимоні?

Задача № 2.

У Хутряника з двору вночі зник електронасос. Запідозривши в крадіжці невідомого йому чоловіка, який перед тим з'явився в садибі сусідки Криштопи, Хутряник звернувся до селищного голови Криворучка зі скаргою на нього. Разом з Хутряником Криворучко пішов до Криштопи, у якої в хаті справді був невідомий. Криворучко запропонував останньому пройти з ним, а потім у приміщенні виконкому селищної ради зачинив його в одній з кімнат до прибуття дільничного інспектора міліції. Той з'явився через шість годин і з'ясував, що Крицький (прізвище невідомого) приїхав з іншої області до Криштопи, яку просив вийти за нього заміж.

Чи правомірні дії Криворучка?

Задача № 3.

Зайчук подала в прокуратуру заяву про те, що Пишний вступив у статеві зносини з її 13-річною дочкою Катрею. Прокурор порушив кримінальну справу проти Пишного за ч. 1 ст. 155 КК України. Слідчий Москалюк, якому було передано справу для розслідування, відчуваючи особисту неприязнь до Пишного, умовив потерпілу дати показання про те, що Пишний її згвалтував. Одержавши такі показання, Москалюк пред'явив Пишному обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Пишного, Зайчук Катрі та Москалюка.

Задача № 4.

Суддя Сидорчук одержав матеріали про дрібне хуліганство, вчинене Васильєвим. Ретельно вивчивши матеріали, він дійшов висновку про наявність у діях Васильєва складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, і сказав про це Васильєву. Той почав просити суддю не порушувати кримінальної справи, пообіцяв віддячити його матеріально. Сидорчук не порушив проти Васильєва кримінальної справи, а обмежився винесенням постанови про його арешт на 15 діб. Звільнившись з-під арешту, Васильєв передав Сидорчуку 2 тис. грн.

Кваліфікуйте дії Васильєва та Сидорчука.

Задача № 5.

Справа по обвинуваченню Рощенка за ч. 2 ст. 189 КК України надійшла до суду і була прийнята до провадження суддею Баранчиковою. Під час розгляду справи Баранчикова у своїй поштовій скриньці знайшла анонімного листа з порадою не проявляти заповзяття при розгляді справи Рещенка, пам'ятаючи, що в неї є донька, яка повертається зі школи пізно і може бути зґвалтована. Було встановлено, що записку написав спільник Рощенка по злочинній діяльності Брайловський.

Кваліфікуйте дії Брайловського.

Задача № 6.

За підозрою у вчиненні розбійного нападу був заарештований Дишлюк. На допиті у слідчого Ларіна він категорично заперечував вчинення ним злочину. Тоді Ларін звернувся зі словами: „Виведіть його і розстріляйте там же, де звичайно розстрілюєте”. Злякавшись за своє життя, Дишлюк „зізнався” у вчиненні розбійного нападу. Однак під час слухання справи в суді він винуватим себе не визнав і розповів про обставини, за яких він „зізнався” у вчиненні злочину.

Варіант. Дишлюк дійсно вчинив розбійний напад.

Як кваліфікувати дії Ларіна?

Задача № 7.

Мати підсудного Муравенко через захисника Пронька передала судді Козярчуку, який розглядав справу про обвинувачення її сина за ч. 3 ст. 296 КК України, 5 тис. грн. за те, щоб сину було призначене мінімальне покарання, передбачене законом. Козярчук призначив два роки позбавлення волі, хоча фактичні обставини справи і особа винного свідчили на користь призначення більш суворого покарання.

Варіант. Суддя Козярчук виніс виправдувальний вирок.

Як кваліфікувати дії Муравенко, Пронька та Козярчука?

Задача № 8.

П'яний Федорчук забув в електричці піджак, в кишені якого лежала одержана у цей день його заробітна плата. Щоб уникнути в сім'ї неприємних ускладнень, він заявив у РВВС, що був пограбований двома невідомими.

Чи є в діях Федорчука склад злочину?

Варіант. Викладене в заяві Федорчук підтвердив під час допиту його після порушення кримінальної справи за фактом пограбування.

Задача № 9.

Порошина заявила усно, а потім і написала на ім'я начальника РВВС заяву про те, що її намагався зґвалтувати Волинець. При цьому вона пред'явила порвану сукню і просила притягти Волинця до відповідальності. В ході розслідування з'ясувалось, що Порошина обмовила Волинця через те, що той не виконав обіцянку одружитись з нею після інтимних стосунків між ними. Зміст заяви вона підтвердила на допитах її як потерпілої.

Як кваліфікувати дії Порошиної?

Задача № 10.

У процесі розслідування справи по обвинуваченню Каплюка у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, було призначено судово-медичну експертизу. Експерт Напалков дав завідомо неправдивий висновок про причину смерті потерпілого. Повторна експертиза спростувала його висновок. Як було з'ясовано в процесі слідства, Напалкова підкупив родич обвинуваченого – Лопата. Останній також підмовляв свідка Савенка (очевидця вчинення злочину) давати неправдиві показання. Савенко на допиті заявив слідчому, що йому в справі нічого не відомо.

Кваліфікуй дії Напалкова, Лопати та Савенка.

Задача № 11.

Син міського голови Потапенка побив неповнолітнього Цвіркуна, котрого було госпіталізовано. За наполяганням батька Потапенка завідувач відділення лікарні виписав Цвіркуна на 20-й день перебування його в лікарні, хоча він потребував лікування протягом ще принаймні тижня. Судово-медичний експерт Іванчук, якому також дзвонив батько обвинуваченого, дав висновок, що потерпілому було заподіяно легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, хоча це явно не відповідало дійсності. Повторна експертиза, призначена слідчим, дала висновок, що неповнолітньому Цвіркуну було заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Як кваліфікувати дії батька Потапенка, завідувача відділення лікарні та дії Іванчука?

Задача № 12.

Набедрик, допитаний як свідок під час досудового слідства, дав вичерпні показання про вчинення найтяжчого виду хуліганства Нечитайлом, які підтвердив на очній ставці з останнім. В судовому засіданні Набедрик почав твердити, що Нечитайло вчинив хуліганство без застосування ножа для завдання потерпілому тілесних ушкоджень. Нечитайла все-таки було засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України.

Варіант 1. Набедрик ухилився від явки в судове засідання.

Варіант 2. В судовому засіданні Набедрик заявив, що він відмовляється давати показання.

Варіант 3. В судовому засіданні Набедрик заявив, що йому в справі нічого не відомо, а показання що викривають Нечитайла, щодо вчинення тим хуліганства він дав під час досудового слідства через те, що слідчий погрожував йому розправою.

Кваліфікуйте дії Набедрика.

Задача № 13.

Митрохин вчинив замах на вбивство товариша по чарці, в зв’язку з чим був взятий під варту. Доставлений зі слідчого ізолятора УВС області в кімнату для затриманих РВВС Митрохін попросився в туалет і, скориставшись неуважністю працівника міліції, втік.

Кваліфікуйте дії Митрохина.

Задача № 14.

Відбуваючи покарання за вчинення вбивства з ревнощів, Дручок організував злочинну групу для нападу на адміністрацію ВТК. Для здійснення цієї мети він підмовив Чуракова виготовити фінку. Той виготовив її і передав Дручку. Останній зв'язав солдата охорони і втік, але був затриманий в 5 км від колонії.

Кваліфікуйте дії Дручка та Чуракова.

Задача № 15.

Рядовий зі складу охорони ВТК Кульков зробив зауваження ув'язненому Петренку, який ухилявся від роботи, на що той не зреагував. Кульков повторно попросив приступити до роботи. Петренко у відповідь у грубій формі відмовився виконати цю вимогу. Скориставшись ситуацією і шумом, що виник, ув'язнений Моторний підійшов ззаду і вдарив Кулькова каменем по голові, після чого разом з Петренко учинив втечу.

Кваліфікуйте дії Петренка та Моторного.

Задача № 16.

Після звільнення Колесникова з місць позбавлення волі, де він відбував покарання за вчинення контрабанди і мав 36 стягнень за порушення режиму, 25 квітня постановою начальника РВВС щодо нього було встановлено адміністративний нагляд на 12 місяців. 20 липня і 10 листопада того самого року Колесников без дозволу органів внутрішніх справ на кілька днів виїздив за межі району, де проживав, за що судом штрафувався. Крім того, він кілька разів затримувався в нетверезому стані на вулиці і доставлявся додому, в зв'язку з чим строк адміністративного нагляду постановою начальника РВВС 24 квітня наступного року був продовжений на 6 місяців. 19 червня Колесников знову виїхав за межі району без дозволу органів внутрішніх справ. Його було засуджено за ст. 395 КК України. Колесников оскаржив вирок, посилаючись на те, що продовження строку адміністративного нагляду незаконне, оскільки не було санкціоноване прокурором.

Чи підлягає касаційна скарга задоволенню?

Варіант. Колесников відбував покарання за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

Задача № 17.

Єршов відбував покарання в місцях позбавлення волі за хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296 КК. Після звільнення з ВТУ в жовтні постановою судді за поданням начальнику органу внутрішніх справ над ним було встановлено адміністративний нагляд строком на 12 місяців. Єршов тричі злісно порушував правила адміністративного нагляду, за що на нього двічі накладались адміністративні стягнення. 17 березня наступного року Єршов потайки виїхав на постійне проживання в іншу область України.

Як кваліфікувати дії Єршова?

Задача № 18.

Робітник Гордієнко 5 лютого ввечері з території заводу монтажних заготовок виніс 88 листів сталі вагою 545, 6 кг і склав їх за парканом заводу, вкривши снігом. Наступного вечора Гордієнко разом з Капліним на закріпленому за останнім автомобілі перевіз викрадене в сарай Голубцової, яка 4 лютого дала на це згоду.

Кваліфікуйте дії Гордієнко, Капліна та Голубцової.

Задача № 19.

Буряк увечері сидів на ганку свого будинку. В цей час в кінці вулиці почувся крик „Держи вбивцю!”, дорогою біг чоловік. Останній, побачивши напіввідкриті двері в будинку Буряка, пробіг повз Буряка і сховався в будинку. Буряк на це ніяк не зреагував і нічого не сказав працівникам міліції, які бігли дорогою.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Буряка.

Задача № 20.

Суддя Кротюк виніс постанову про притягнення Журавля до адміністративної відповідальності та призначив йому міру покарання в виді арешту строком на 15 діб, хоча знав, що Журавель не винуватий. Його дії стали відомі прокурору, який порушив кримінальну справу за ч. 1 ст. 375 КК.

Кваліфікуйте дії Кротюка.

Чи правомірні дії прокурора?

Задача № 21.

Заворотній, викликаний на допит до слідчого як свідок з приводу вбивства, знаючи, що таке вчинив його друг Круглий і бажаючи відвести від нього підозру, заявив слідчому, що злочин вчинив Вакулюк, який насправді не був до нього причетний.

Варіант. Заворотній заявив, що про особу вбивці йому нічого не відомо.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Заворотнього.

Задача № 22.

Горбатюк був засуджений за кваліфікований грабіж до позбавлення волі на чотири роки. Не вважаючи себе винуватим, Горбатюк писав заяви в різні інстанції, а потім вчинив втечу з місць ув'язнення. Через шість місяців його затримали, однак до цього часу вирок по справі був скасований і справа закрита за недоведеністю участі Горбатюка у вчиненні кваліфікованого грабежу.

Як кваліфікувати дії Горбатюка?

Задача № 23.

Матеріалами справи доведено, що Дуров і Павлов вчинили хуліганські дії. Проте вироком Фрунзенського міського суду м. Харкова було засуджено лише Дурова, а Павлова притягнуто до кримінальної відповідальності вже після того, як він вчинив ще й заволодіння автомобілем, – за обидва злочини одночасно.

Під час розгляду кримінальної справи щодо Павлова Дуров був допитаний як свідок і дав показання про те, що Павлов не брав участі у бійці. Ці показання були визнані неправдивими як прямо протилежні тим, які Дуров дав під час розгляду справи щодо нього самого. Суд притягнув Дурова до відповідальності за ч. 1 ст. 384 КК. Адвокат подав клопотання про припинення кримінальної справи щодо Дурова, мотивуючи, це тим, що в діях Дурова відсутній склад злочину.

Чи підлягають задоволенню доводи адвоката?

Задача № 24.

Євстратов, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухався по вулиці на автомобілі і не зупинився вимогу працівника міліції. Тоді працівники міліції Марков, Назаров і Радіонов все ж таки зупинили порушника і зажадали пред'явити документи. Замість цього Євстратов став рушати, а Марков з метою затримати його кинувся на капот автомобіля, і Євстратов змушений був зупинитися. Внаслідок цього Марков одержав тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Крім того, під час розслідування справи Євстратов неодноразово примушував Маркова змінити свої показання.

Дайте кримінально-правову оцінку діям Євстратова.

Задача № 25.

Поливаний і Волошко на попередньому слідстві визнавали, що дали хабарі Самолову. Проте їх було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 369 КК.

При судовому ж розгляді справи щодо Самолова вони заявили, що не робили цього і суд визнав їх винними у дачі завідомо неправдивих показань.

Чи вірно діяв суд?

Задача № 26.

Враховуючи, що Куклін, відбуваючи покарання у виді позбавлення волі за неправосудним вироком, відмовлявся виходити на роботу, зберігав заборонені предмети, допускав інші порушення, за що був підданий стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу, його було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 391 КК. Адвокат клопотався про припинення кримінальної справи, мотивуючи тим, що у його діях відсутній склад злочину.

Чи підлягає задоволенню клопотання адвоката?

Задача № 27.

Бобров, Ополоненко та Абрамчук, викравши з платформи поїзда два ящики з запасними частинами, приїхали у гараж до Іларіонова, де розказали про вчинену крадіжку і попросили допомогти вивантажити та приховати викрадене, на що Іларіонов дав згоду.

Відповідальність Іларіонова?

Задача № 28.

Нікіфоров з хуліганських мотивів заподіяв Котельнікову середньої тяжкості тілесні ушкодження. Допитаний як потерпілий Котельніков дав свідчення, які вказували на Нікіфорова як на особу, що вчинила цей злочин. Під час судового засідання Котельніков безпідставно змінив свої свідчення і вказав, що слідчий записував у протоколі допиту те, що було потрібно для слідства, а він, Котельніков, лише підписувався, так як слідчий сказав йому, що так буде краще.

Тим не менш, Нікіфорова було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України до 3 років обмеження волі.

Котельнікова було притягнено до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве показання. Під час проведення слідства він пояснював, що змінив свідчення, бо боявся помсти з боку присутніх в залі судового засідання приятелів Нікіфорова – Сологуба і Буденка. Було встановлено, що Нікіфоров через свого захисника – адвоката Геращенка – передав Сологубу і Буденку, щоб ті будь-яким способом переконали потерпілого змінити свої свідчення. Буденко двічі приходив до Котельнікова додому і вимагав зміни свідчень, погрожуючи вбивством.

Вирішить питання про кримінальну відповідальність Нікіфорова, Геращенка, Сологуба і Буденка.

Чи підлягає Котельніков кримінальній відповідальності?

Задача № 29.

У зв'язку з порушенням кримінальної справи з факту крадіжки з продовольчого магазину, до слідчого Синько зайшов дільничий інспектор Сова. Він розповів, що ввечері, напередодні здійснення крадіжки, був біля магазину і бачив там засудженого раніше Гуріна, який відразу зник. Сова завірив Синька, що крадіжку здійснив саме Гурін, так як ніде не працює, але живе на невідомі доходи.

Під впливом інформації, наданої Совою, Синько почав збирати докази причетності Гуріна до крадіжки і виніс постанову про притягнення його як обвинуваченого. Під час обшуку в будинку Гуріна було знайдено товари, схожі на викрадені з магазину. Гуріна було заарештовано. Під час допитів Слинько, бажаючи підвищити показники роботи, погрожуючи позбавленням їжі і переведенням до карцеру, домігся від Гуріна, щоб той „зізнався” у вчиненні ще двох квартирних крадіжок, яких він не вчиняв.

Через три тижні з'ясувалося, що крадіжку з магазину здійснив Крамар. Сова ж намагався позбутися Гуріна, бажаючи „очистити” свою дільницю від раніше засудженої особи.

Дайте кримінально-правову характеристику діям Сови.

Задача № 30.

Самойлов, відбуваючи покарання у місцях обмеження волі за раніше вчинений злочин, систематично порушував режим тримання у виправно-трудовій колонії, за що неодноразово переводився в приміщення камерного типу і штрафного ізолятора.

15 березня 2001 року Самойлов зайшов до санчастини колонії і став вимагати у днювального Руденко, щоб той видав йому медичну картку для особистих цілей. Коли днювальний відмовився виконати цю вимогу, Самойлов вдарив його кулаком по голові, заподіявши легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я.

Вироком суду Самойлова засуджено за ст. 391 КК України.

Чи вірно кваліфікував дії Самойлова суд?

Обґрунтуйте своє рішення.

Якщо дії Самойлова кваліфіковані невірно, дайте правильну кримінально-правову кваліфікацію вчиненому Самойловим.

Задача № 31.

Працівнику відділу виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, управління Державного департаменту України з питань виконання покарань, надійшов вирок суду, за яким особа засуджена до 3-х років позбавлення волі була звільнена від відбування покарання випробуванням з іспитовим строком терміном у 2 роки та з сплатою штрафу 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. По закінченню іспитового строку, засуджений не вчинив нового злочину, але штраф не сплатив через скрутне матеріальне становище.

Визначте, дії працівника відділу виконання покарань та суду.

Чи можна за даних обставин говорити, що особа ухиляється від відбування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі?

ЛІТЕРАТУРА.

Александров Ю. Зміни й доповнення до законодавства про відповідальність за злочини проти правосуддя//РП. – 1983. - № 7.

Бажанов М.І., Сташис В.В., Таці В.Я. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів вищ. навч. закл. освіти. – К. – Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001.

Бажанов М.И., Матышевский П.С., Сташис В.В. Уголовное право УССР: Особенная часть: Учебник. – К.: Вища школа, 1989.

Бойко В.Ф., Кондратьєв Я.Ю., Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: А.С.К., 2000.

Василенко В.І. Радянське кримінальне право (Частина Особлива). – Вип. 3. – К., Вид-во Київського університету, 1967.

Гончаренко В.Г., Потебенько М.О. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: Особлива частина. – К.: Форум, 2001.

Клименко В. Забезпечення безпеки засуджених, які брали участь або беруть участь у кримінальному судочинстві//ЮВУ. – 2000. – 26 жовтня – 1 листопада.

Коментар судової практики з кримінальних справ//Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. - № 6.

Конституція України. – К., 1996.

Маляренко В. Окремі питання відповідальності свідків за дачу завідомо неправдивих показань: Коментар судової практики з кримінальних справ//Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1996. - № 6.

Матишевський П.С., Яценко С.С., Андрушко П.П. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студ. юрид. вузів і факультетів. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

Мельник М.І., Хавронюк М.І. Кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення (ст. 176-4 КК України).//ВВСУ. – 2000. - № 6.

Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. – К.: Каннон., 2001.

Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года. – К.: Каннон, А.С.К., 2002.

Навроцький В. О. Злочини проти правосуддя: Лекції для студентів юридичного факультету. – Львів, 1997.

Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во „Знання”, 2000.

Науково - практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком Інтер, 1997.

Осадчий В. Зміст правосуддя у злочинах проти правоохоронної діяльності//Право України. – 2000. - № 11.

Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2-х т./За заг. ред. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К, 2000.

Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики: Збірник наукових праць. – К., 1994.

Светлов А.Я., Сташис В.В. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Особенная. – К.: Наукова думка, 1985.

Трубников В.М. Научно-практический комментарий к Закону Украины «Об административном надзоре за лицами, освобожденными из мест лишения свободы». – Харьков: Рубикон, 1998.

Трубніков В. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі//Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 1(12).

Шило О., Маринів В. Державний захист суддів, працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, як гарантія здійснення правосуддя у кримінальних справах//Вісник Академії правових наук України. – 2000. - № 2.

Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002.

Яценко С.С. Кримінальне право України: Практикум: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

Про попереднє ув'язнення: Закон України від 30 червня 1993 року//ЗУ. – К., 1996. – Т. 5; ВВР – 2007 - № 7-8.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Цивільно-процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

Правила тримання осіб, узятих під варту і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань; Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту і засуджених: Затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 року № 192//ОВУ. – 2000. - № 44. (Iз змінами, внесеними згідно з Наказами Державного департаменту України з питань виконання покарань № 105 від 22.04.2002; № 37 від 20.02.2006; № 40 від 23.02.2006; № 16 від 05.02.2007).

Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 року//ЗУ. – К., 1997. – Т. 7; ВВР – 2005 - № 11.

Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 року № 2//Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2-х т./За ред. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К., 2000. – Т. 2.

Про незалежність судової влади: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8//Інфодиск/Законодавство України – 2008.

Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року № 10// Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2-х т./За заг. Ред. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К., 2000. – Т. 1.

Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року № 8// Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2-х т./За ред. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К., 2000. – Т. 2.

Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1986 року № 3// Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2-х т./За ред. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К., 2000. – Т. 2.

Тема 20.

Дата добавления: 2015-11-26