Ріалізація положень Болонського процесу як фактор забезпечення якості вищої освіти єврапейського рівня

РЕФЕРАТ

З НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ «УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА»

на тему: «Передумови входження вищої освіти України до Болонського процессу»

Виконавець: Керівник:

к.е.н., доцент

Алексєєв С.Б.

Студентка 1 курсу ІЕУ

напряму підготовки

«Економіко-правове

забезпечення підприємства»

група ЕПЗП-14-А

Пожидаєва Анна Ростиславівна

План
Вступ
1. Болонський процес як засіб інтеграції та демократизації вищої освіти
2. Удосконалення вищої освіти України у контексті вимог Болонського процесу
3. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України.

4. Реалізація положень Болонського процесу як фактор забезпечення якості вищої освіти європейського рівня.

5. Напрямки структурного реформування вищої освіти України з огляду на Болонський процес.

6. Перспективи вищої освіти та Болонського процесу в Україні.

Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу отримання освіти будь-якого рівня, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.
Інтеграційний процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.
Соціально-економічні та політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, конкурентоспроможності фахівців з вищої освіти.
Значущість освіти і науки у суспільному розвитку країни визначаються як об’єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і тісно пов’язаними внутрішньодержавними процесами.
Перехід людства від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, а потім і формування суспільства високого інтелекту об’єктивно висуває науку як найбільш пріоритетну сферу, що продукує нові знання та освіту, долучає до цих знань суспільство в цілому і кожну людину зокрема. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх будь-якої виробничої діяльності і, взагалі, будь-якої сфери життєдіяльності.
Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою зумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації і самореалізації в світі.
Однією з передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація системою вищої освіти України ідей Болонського процесу.

Болонський процес як засіб інтеграції та демократизації вищої освіти
Починаючи з 1998 року, європейське освітнє співтовариство активно консолідується задля реалізації освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів її функціонування.
“ Болонським процесом ” в останні роки називають діяльність європейських країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської декларації, ухваленої 19 червня 1999 р., полягає в тому, що країни-учасниці зобов’язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність до єдиного стандарту.
Ключовими позиціями щодо створення єдиного Європейського освітнього і наукового простору є:
1. Введення двоциклового навчання.
Запропоновано ввести два цикли навчання. Перший триває від 3-ох до 4-ох років і завершується здобуттям академічного ступеня. Навчання упродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1–2 роки навчання) або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7–8 років).
2. Запровадження кредитної системи.
Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти технологію обліку трудомісткості навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти ECTS (європейська система перезарахування кредитів), зробивши її системою накопичення, здатною працювати в рамках концепції “навчання впродовж усього життя”.
3. Контроль якості освіти.
Передбачається створення акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники.
4. Розширення мобільності.

Ставиться питання про розвиток мобільності студентів, розширення мобільності викладацького та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом.
5. Забезпечення працевлаштування випускників.
Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників мають знаходити як теоретичне, так і практичне застосування задля користі усієї Європи. Усі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути жадані європейським ринком праці, а професійні визнання кваліфікацій необхідно спростити. Уніфікації визнання кваліфікацій сприятиме використання Додатка до диплома, який рекомендовано ЮНЕСКО.
6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти.
Одним з пріоритетів у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбільшої кількості студентів з інших регіонів світу. Введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти європейських та інших громадян.
7. Важливість соціального аспекту Болонського процесу.
Необхідність збільшення конкурентоспроможності повинна відповідати меті покращення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освіти. Це передбачає зміцнення соціальних зв’язків і зменшення нерівності за статевими ознаками як на національному, так і на загальноєвропейському рівні. Ця мета підкреслює відношення до освіти як до суспільного добробуту та суспільної відповідальності. Також підкреслюється необхідність переваги у міжнародному академічному співтоваристві і програм обміну академічними цінностями.
8. Забезпечення тісніших зв’язків між вищою освітою та дослідними системами в кожній з країн-учасниць.
Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі здобуває велику користь від спільної діяльності з європейським дослідним простором, цим самим зміцнюючи фундамент для Європи Знань.
9. Зростання зацікавленості інших країн світу у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти.
Управління транснаціональним обміном у сфері вищої освіти повинно ґрунтуватись на академічній якості та академічних цінностях.
Визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є:
- якість підготовки фахівців;
- зміцнення довіри між суб’єктами освіти;
- відповідність європейському ринку праці;
- мобільність;
- сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки;
- посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.
Основні цілі Болонського процесу:
1) побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;
2) посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому європейської систем вищої освіти;
3) досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;
4) формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи в цілому;
5) підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних і європейських культурних цінностей;
6) змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив та престиж.
Болонський процес – один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нового часу – глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти.
Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.
Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх та культурних надбань різних країн. Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.
Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.
Удосконалення вищої освіти України у контексті вимог Болонського процесу
Мета вищої освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі.
У зв’язку з європейською орієнтацією України загалом та входження України до Європейського освітнього і наукового поля зокрема наголос все більше робиться на якості освіти, універсальності підготовки випускника та його адаптованості до ринку праці, на особистісній орієнтованості навчального процесу, його інформатизації, визначальній важливості освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.
Основні принципи цих реформ полягають у наступному:
- по-перше, підготовка висококваліфікованого фахівця здійснюється як наскрізна, послідовна, цілісна система: учень – студент – фахівець (бакалавр, магістр);
- по-друге, реалізація стандартів освіти сучасності в їх змістовому та організаційному вираженні здійснюється на таких позиціях:
базовий принцип: самостійність і творча активність того, хто навчається і хто навчає, який навчається та удосконалює свій фаховий рівень протягом усього життя;
зміст: гуманістичність, фахова глибина і досконалість;
методи: інноваційні технології;
- по-третє, сьогоднішня освіта неможлива без інтеграції освітньої діяльності в європейський та світовий інформаційний простір.
Тому основним змістом діяльності вищого навчального закладу повинно стати формування інноваційного освітньо-виховного середовища, що передбачає:–
зміну організації і змісту освіти з метою інтеграції у світовий освітній простір;
– оптимізацію кадрового забезпечення;
– комплексне удосконалення професійної майстерності педагогів через опанування інноваційними і дослідно-експериментальними видами діяльності.
Зміст вищої освіти.
Навчальний процес у сучасному університеті повинен бути спрямованим на реалізацію змісту вищої освіти на підставі державних стандартів та кваліфікаційних вимог до фахівців та з урахуванням інваріантів, що дають можливість або продовжити освіту у будь-якому закордонному ВНЗ, або отримати відповідну кваліфікацію за кордоном на основі певного закінченого циклу освіти.
Зміст освіти визначається освітньо-професійними програмами, в яких відображено змістово-реалізаційні аспекти освітньо-кваліфікаційних характеристик, визначено нормативний зміст навчання, встановлено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і професійної підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня певної спеціальності. Вони використовуються при розробці та коригуванні відповідних навчальних планів та програм навчальних дисциплін, розробці засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівців, визначенні змісту навчання як бази для опанування відповідними спеціальностями та кваліфікаціями.
Зміст підготовки фахівців полягає в науково обґрунтованій системі дидактичного і методично оформленого навчального матеріалу. Він складається з нормативної та вибіркової частин.
Загальний обсяг годин аудиторної та самостійної роботи студентів знаходиться в межах 50% від обсягу годин, визначених навчальними планами на вивчення дисциплін.
Значний простір у навчальних планах окремих спеціальностей займають спеціалізації. У межах кожної спеціалізації читаються і проводяться відповідні спецкурси і спецсемінари.
Організація навчального процесу у ВНЗ.
Організація навчального процесу базується на принципах достатності наукового, пізнавального, інформаційного і методичного забезпечення, що здатне закласти основу для самостійного творчого опанування і осмислення знань та прояву творчої і дослідницької ініціативи. Тому законодавчими документами сьогодні, його визначено в таких межах:
бакалавр – не більше 30год. на тиждень;
спеціаліст – 25год. на тиждень;
магістр – 18год. на тиждень.
У другій половині дня зі студентами проводяться індивідуальні заняття згідно з розкладом, консультації, контроль за самостійною роботою тощо.
В навчальних планах спеціальностей все чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботу студента (50 – 60% навчального часу).
Методологією процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студента визначено його переорієнтацію з суто лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму.
Виховна робота у вищих закладах освіти.
Виховна робота серед студентів повинна бути системною, наповненою пошуком нових підходів та форм і структурно об’єднана в систему цілеспрямованих заходів, яка подається у вигляді річного, семестрового та поточного плану виховної роботи на таких рівнях: ректорат – відділ виховної роботи та спеціальні структури за напрямами виховної роботи – деканати – кафедри – куратори академічних груп – усі викладачі та працівники університету.
Змістовими компонентами виховної роботи є національно-патріотичне виховання як чільний компонент формування громадянської позиції, відповідальності за Батьківщину, майбутнє її народу; моральне виховання студентів, спрямоване на прищеплення і розвиток моральних почуттів, переконань та потреби у дотриманні моральних норм, що діють у суспільстві; художньо-естетичне виховання; валеологічне виховання, спрямоване на формування у студентів внутрішньої потреби у здоровому способі життя; сімейно-родинне виховання, покликане сприяти вихованню фізичної та морально-здорової особистості і передбачає пропагування цінностей та важливості традицій родинного вогнища; екологічне виховання, спрямоване на розвиток у студентів екологічної культури, виховання почуття відповідальності за стан навколишнього середовища; виховна робота за місцем проживання.
Наукова діяльність.
Науково-дослідна робота в університеті має статус пріоритетної у діяльності викладачів і студентів. Вона спрямовується на розв’язання таких завдань:
– забезпечення теоретико-концептуальних, психолого-педагогічних і науково-методичних засад навчального процесу та приведення підготовки фахівців у відповідність з сучасними вимогами та найновішими досягненнями вітчизняної і зарубіжної науки та техніки;
– дослідження актуальних науково-дослідних тем з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
– підготовка науково-педагогічних і наукових кадрів;
– інтенсифікація наукових досліджень на факультетах, кафедрах, у наукових школах, науково-дослідних центрах і лабораторіях, а також забезпечення їх високої якості та збільшення числа наукової продукції;
– розширення та зміцнення науково-інформаційної бази наукової діяльності університету з метою модернізації інформаційно-технологічної підготовки студентів, магістрів та аспірантів і задоволення інтересів та здібностей науково обдарованої молоді регіону;
– зміцнення зв’язків університетської науки з науково-дослідною роботою провідних ВНЗ і наукових установ України та інших країн.
Міжнародне співробітництво.
Міжнародне співробітництво сучасного вищого навчального закладу здійснюється за такими нормами і формами:
– організація міжнародних наукових і науково-технічних конференцій, симпозіумів, конгресів, семінарів, круглих столів;
– участь у міжнародних освітніх і наукових програмах та фондах;
– участь науковців у міжнародних конкурсах на здобуття грантів;
– співпраця з інформаційними центрами ЮНЕСКО та України;
– проведення спільних наукових і науково-технічних досліджень із зарубіжними лабораторіями і вищими навчальними закладами;
– участь у програмах обміну студентами, аспірантами, науково-педагогічними і науковими працівниками;
– відрядження за кордон науково-педагогічних кадрів для викладацької та наукової роботи на основі прямих договорів університету із зарубіжними вищими навчальними закладами та отриманих грантів. Міжнародна співпраця та зв’язки повинні базуватися на довготривалій договірній основі з вузами-партнерами і на співпраці з міжнародними освітніми та науковими установами.
3. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України.
Одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації системи вищої освіти України є забезпечення якості підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог.
Входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору не можливе без впровадження такого багатоцільового механізму, як Європейська кредитно-трансферна та акумулюючи система (ECTS). Ця система впроваджується на інституціональному, регіональному, національному та європейському рівнях і є однією з ключових вимог Болонської декларації.
Нагальною потребою є впровадження елементів ECTS за рахунок введення кредитно-модульної системи формування навчальних програм; посилення ролі самостійної роботи студентів та змін педагогічних методик, впровадження активних методів і сучасних інформаційних технологій навчання.
Підставами для впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні є:
– інтеграція до Європейського простору вищої освіти;
– входження до Болонського процесу;
– вступ до Світової організації торгівлі;
– реалізація дистанційної форми вищої освіти.
Впровадження кредитно-модульної системи у вищій школі України має мету:
– досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є надбанням випускника;
– затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;
– затвердження загальноприйнятої та порівнянної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;
– впровадження стандартизованого додатка до диплома, модель якого розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та ЮНЕСКО і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника;
– стимулювання викладачів та студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об’єктивної оцінки якості знань;
– забезпечення “прозорості” системи вищої освіти та академічного і професійного визнання кваліфікацій.
Кредитно-модульній системі як невід’ємному атрибуту Болонської декларації надаються дві основні функції. Перше – сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого. Друга – акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності.
Кредитно-модульна система організації навчального процесу – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).
Модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу.
Змістовий модуль – це система навчальних елементів, поєднаних за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові.
Модулі конструюються як системи навчальних елементів, об’єднаних ознакою відповідності визначеному об’єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної інформації, що має самостійну логічну структуру і зміст, що дає змогу оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента.
Модульна організація змісту навчальної дисципліни – це не механічне перенесення розділів програми до навчальних модулів, оскільки вона вимагає глибокої аналітико-логічної роботи над змістовим наповненням дисципліни, структурування її як системи, а не довільного конгломерату наукової інформації.
Другою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.
Для студента – майбутнього фахівця – важливо не лише осмислити й засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування та прийняття рішень. За таких умов зменшується частка прямого, зовні заданого інформування і розширення застосування інтерактивних форм і методів роботи студентів під керівництвом викладача та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об’єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання.
Створення системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів.
Кредит – умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи певної дисципліни, виконаної студентом під час навчання. Кредит – мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента).
Заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів.
Метою впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможних випускників та престижу української вищої школи у світовому освітньому просторі.
Основними завданнями КМСОНП є:
– адаптація ідей ECTS до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців з урахуванням швидкозмінних вимог національного та міжнародного ринків праці;
– забезпечення можливості навчання студентові за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, яка сформована за вимогами засновників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку та, відповідно, підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;
– стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;
– унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.
Формами організації навчального процесу в умовах КМСОНП є лекційні, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, усі види практик та консультацій, виконання самостійних завдань та інші форми і види навчальної та науково-дослідницької діяльності студентів.
Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП передбачає використання всіх документів, регламентованих чинною нормативною базою щодо вищої освіти, адаптованих і доповнених з урахуванням особливостей цієї системи.
Системі оцінювання знань належить важлива роль у забезпеченні високої якості освіти та формуванні конкурентоспроможних фахівців. При кредитно-модульній системі організації навчального процесу у ВНЗ зміст навчальних дисциплін розподіляється на змістові модулі (2–4 за семестр). Змістовий модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни містить окремі модулі (теми) аудиторної і самостійної роботи студента. Кожний змістовий модуль має бути оцінений.
Студент інформує про результати оцінювання навчального модуля як складової підсумкового оцінювання засвоєння навчальної дисципліни.
Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що обирається вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, яка використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому навчальному закладі чином з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.
Проблемою для вищої школи України є:
– по-перше, визначення витрат навчального часу студента певного інтелектуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в обсязі модуля, тобто узгодження навчального модуля з кредитами;
– по-друге, розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними.

Приєднання України до Болонського процесу зробили процес вітчизняної освітньої євроінтеграції незворотним, а термін попереднього моніторингу — 2009 рік — потребує максимальної інтенсифікації дій щодо реалізації міжнародних зобов'язань України в цьому питанні. Сьогодні вже немає потреби в проведенні агітації щодо Болонського процесу. Однак треба зауважити, що за роки його реалізації в Європі відбулася певна трансформація підходів, зокрема в розумінні того, що уніфікувати освітні системи країн з іноді принципово різними структурами, різним рівнем економічного та інтелектуального розвитку — справа нелегка і на цьому етапі йдеться про єдину схему і зрозумілість описів кожного з освітніх або освітньо-кваліфікаційних рівнів. При цьому в усіх країнах — учасницях Болонського процесу при вирішенні основних його завдань є чітке уявлення щодо того, що це процес добровільний, полісуб'єктний, багатоваріантний, гнучкий. Отже, в сучасній Європі немає спільного для всіх країн-учасниць підходу, а сам процес є відкритим, поступовим і таким, що базується на європейських цінностях і не нівелює своєрідність національних освітніх систем.

Ріалізація положень Болонського процесу як фактор забезпечення якості вищої освіти єврапейського рівня

Приєднання до Болонського процесу — це не просто механічне переведення трудомісткості навчальних дисциплін у кредити ECTS, це не просто наявність каталогів курсів і додатків до дипломів, які мали б полегшувати порівнюваність освітніх систем. Це, насамперед, переосмислення структури навчального процесу, забезпечення його гнучкості, створення всіх умов для повноцінної самостійної роботи студентів. Необхідність модернізації системи вищої освіти відчувають усі: і ті, хто безпосередньо причетні до навчального процесу, і ті, хто відповідає за управління вищими навчальними закладами. Мабуть, саме тому кожний університет — який раніше, а який пізніше — починає шукати різні експериментальні шляхи вдосконалення навчального процесу, збагачення його інноваційністю, гнучкістю та міждисциплінарністю. Зрозуміло, що модернізація системи вищої освіти має відбуватися в контексті досягнення до 2010 року основних цілей Болонського процесу, а саме: побудови європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування; формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу Європи; посилення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти, підвищення її престижу в світі; змагання з іншими системами за студентів та вплив на них; підвищення визначальної ролі університетів у розвитку європейських культурних цінностей; досягнення більшої сумісності та схожості систем вищої освіти при збереженні позитивного досвіду та надбань національної системи освіти.

Досягнення більшої сумісності та схожості систем вищої освіти країн Європи, створення умов для мобільності студентів, викладачів, дослідників та управлінців вищої школи можливе в найбільшому наближенні, на думку багатьох експертів, тільки при безумовному сприйнятті та врахуванні умов і особливостей національних систем праці. Тому руйнація в Україні того, до чого Європа тільки готується, вкрай недоречна. Поспішне, а не поступове, входження в Болонський процес, також не є виправданим. Перед Україною сьогодні стоїть завдання не стільки "професіоналізації" вищої освіти, скільки поетапної автономізації вищих навчальних закладів, їх адаптації до умов ринкової економіки.

Проте вже сьогодні необхідним є розроблення і узгодження процедур визнання кваліфікацій у європейському регіоні на основі компетентнісної моделі професійної вищої освіти.

Метою модернізації структури вищої освіти України є здійснення про-цесу гармонізації освітнього простору через створення архітектури вищої освіти, яка узгоджується з європейським і світовим освітнім простором та сприяє її інтеграції через реалізацію таких основних цілей:

— сприяння розвитку українських та світових культурних цінностей, орієнтація на ідеали демократії і гуманізму, необхідні для існування та розвитку громадянського суспільства;

— реалізація особистісного потенціалу, розвиток творчих (креативних) умінь та навичок, підготовка компетентних осіб, спроможних задовольняти сучасні потреби й досягнення конкурентоспроможності випускників на національному та міжнародному ринках праці;

— забезпечення сумісності з європейським ринком освіти і праці через розмаїтість підходів і профілів дисциплін, гнучкість програм, розвиток міждисциплінарних навичок та вмінь, здатність мобілізовувати знання, розв'язувати проблеми, працювати в команді і розвиватися соціально;

— підготовка і перепідготовка нових наукових кадрів з метою забезпечення сталого розвитку країни і самої системи вищої освіти;

— створення, підтримка і розвиток сприятливих умов для здійснення наукових досліджень;

— підвищення мобільності студентів та викладацького складу вищих навчальних закладів;

— забезпечення привабливості вітчизняної освіти на інституційному, національному та європейському рівнях.

Вищі навчальні заклади України уже мають певні досягнення у запровадженні положень Болонського процесу. Так, з метою досягнення найбільш об'єктивного рівня оцінювання знань для виконання головної функції — контролю і мотивації — у Херсонському державному університеті з упровадженням кредитно-модульної технології навчання введена як її складова комплексна система перевірки знань з навчальних дисциплін та проходження практики. Вінницький національний технічний університет бере участь у міжнародних програмах проектів TEMPUS-TACIS "Створення всеукраїнської мережі регіональних консультаційних пунктів ECNS" та "Розроблення стратегії міжнародної мобільності українських студентів в рамках ECNS". У Національній металургійній академії України підписано договір про "подвійний диплом" з Технічним університетом "Фрайберзька гірнича академія" (Німеччина), згідно з яким можуть визнаватися як періоди навчання, так і здобуті кваліфікації, а студенти мають змогу отримувати водночас два дипломи про вищу освіту. В Закарпатському державному університеті розроблено універсальну автоматизовану систему тестування, адаптовану до вимог Болонського процесу з оцінюванням за шкалою ECTS з відповідним переведенням національної шкали оцінювання. Проте темпи проведення реформ украй повільні. Виконання більшості завдань відкладається на два останні роки. Країни, які підписали Болонську декла-рацію раніше від України, також зіштовхнулися з певними проблемами, навіть у тих випадках, коли пропонована спільна структура вищої освіти була для цих країн базовою. У державах Східної Європи реформи, метою яких було впровадження ступенів бакалавра та магістра, не були повністю успішними. Основна проблема цих реформ у тому, що хоч новий ступінь переважно впроваджується законом про вищу освіту, інші елементи, по-трібні для успішного реформування, відсутні. Наприклад, відповідно до закону про вищу професійну освіту, який прийняли в Російській Федерації 1992 року, було впроваджено ступінь бакалавра, але жодних відповідних змін до кодексу про працю не було внесено. Це, звичайно, означало, що студенти, які завершували навчання із присвоєнням ступеня бакалавра, мали великі проблеми із працевлаштуванням. Досвід таких держав, як Естонія, Фінляндія та Російська Федерація підтверджує, що абсолютно недостатньо лише змінити закони про вишу освіту для того, щоб впровадити нову структуру вищої освіти. Є ще й інші юридичні питання, а також культурні та соціальні чинники, які необхідно враховувати.

Виникали проблеми у країн — членів Болонського клубу і з працевлаштуванням випускників. Так, наприклад, грецьким студентам-випускникам після закінчення університетів за кордоном гарантується визнання набутого фаху при працевлаштуванні тільки в державному секторі. Виникали також і труднощі, пов'язані із запровадженням ECTS (Бельгія, Німеччина, Македонія, Словенія), і з розширенням автономії вищих навчальних закладів, видачею додатка до диплома, розширенням студентського самоврядування.

Дата добавления: 2015-11-28