Розділ 4. Можливі шляхи вирішення проблеми.

Близько чотирьох років тому, 18.09.2008 р. було зареєстровано проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини", під номером 3190. Через два роки, після проходження усіх необхідних процедур, внесення доповнень і т.д., президент України В. Янукович підписав його.

Закон мав на меті упорядження термінів, що визначали археологічні пам'ятки як такі, та інших визначень, та в цілому підвищити ефективність пам'яткоохоронних заходів. Зокрема, було внесено наступні зміни до Закону України "Про охорону археологічної спадщини". Статтю 1 тепер викладено наступним чином:

"Стаття 1. Визначення термінів"

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

археологічна спадщина України (далі - археологічна спадщина) –сукупність об’єктів археологічної спадщини, що перебувають під охороною держави, та пов’язані з ними території, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять з об’єктів археологічної спадщини;

археологічна розвідка - вид наукового дослідження археологічної спадщини, не пов’язаний з руйнуванням культурного шару (крім обмеженого шурфування для визначення товщини культурного шару) об’єкта археологічної спадщини і спрямований на виявлення, локалізацію (картографування), інтерпретацію об’єктів археологічної спадщини, уточнення даних про вже відомі об’єкти археологічної спадщини;

археологічні розкопки - вид наукового дослідження археологічної спадщини, спрямований на пошук і вивчення археологічних залишків на території об’єкта археологічної спадщини, що здійснюється шляхом систематичного обстеження земної чи підводної поверхні та включає земляні і підводні роботи, наслідком яких може бути часткове або повне руйнування досліджуваного об’єкта;

дозвіл - документ установленого зразка, виданий центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що дає право на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою;

дослідник археологічної спадщини (далі - археолог) – вчений (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), який має відповідну фахову освіту і кваліфікацію, професійно здійснює археологічні дослідження із складенням наукової звітності та публікацією наукових результатів;

кваліфікаційний документ - посвідчення установленого зразка, що визначає фаховий рівень дослідника;

наукове дослідження археологічної спадщини (далі - археологічне дослідження) - наукова діяльність, спрямована на здобуття нових знань про об’єкти археологічної спадщини, закономірності розвитку давнього суспільства і людини на основі результатів аналізу археологічних матеріалів і документованої інформації (публікацій, наукових звітів тощо) археологічного характеру;

об’єкт археологічної спадщини (далі – археологічний об’єкт) - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного погляду і повністю або частково зберегли свою автентичність;

охорона археологічної спадщини - комплекс заходів, що здійснюються відповідно до законодавства органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, громадянами, спрямованих на ведення обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікацію, картографування, державну реєстрацію), захист, збереження, належне утримання, відповідне використання, консервацію, реставрацію, реабілітацію та музеєфікацію об’єктів археологічної спадщини, а також поширення знань про археологічну спадщину;

пам’ятка археології (далі - археологічна пам’ятка) - археологічний об’єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України".[28]

Увагу на себе звертає наступне: у визначенні "об'єкт археології" немає навіть натяку на поняття "під охороною", "охоронний знак" і т.д. Тобто під охороною він перебуває за своєю природою, за фактом свого існування, незалежно від того, відомий він науці чи ні.

Також суттєве нововведення розширює права адміністрацій заповідників та працівників спеціалізованих закладів:

"У разі вчинення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини, якщо особу порушника неможливо встановити на місці вчинення порушення, уповноважені посадові особи органів охорони культурної спадщини, адміністрацій історико–культурних заповідників та історико–культурних заповідних територій можуть доставляти осіб, які вчинили ці правопорушення, до міліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення."

За думкою авторів закону, це обновлення нормативних актів повинно було якщо не вирішити, то у великій мірі зняти проблему "чорної археології". Але цього не сталося, бо Закон має кілька суттєвих недоліків, на які його автори, нажаль, не звернули свою думку.

По–перше, у Законі нічого немає про боротьбу зі скупниками розграблених з археологічних пам'яток цінностей. А як відомо, попит викликає пропозицію. "Коріння зла" полягає у тому, що існує чорний ринок культурних цінностей, де і реалізують свої знахідки чорні археологи та копателі. Але нічого про боротьбу з цим явищем у Законі немає.

Більше того, держава жодним чином не втручається у т.зв. "сірі" схеми, коли роботи ведуться офіційно, але найцінніші знахідки кудись зникають, а потім ці речі можна побачити у особистих колекціях наших можновладців, олігархів та інших людей, що здатні дозволити собі такі дорогі речі. Тому, за логікою, перший удар потрібно було наносити по клієнтам чорних археологів – але нічого такого немає ні у Законі, більше того – до цього часу у цьому напрямку нічого не зроблено.

Але навіть цей Закон не працює. Немає механізмів, що дали б можливість працювати цьому Закону. Тотальна корупція у правоохоронних органах, органах місцевої влади та самоуправління призводить до того, що ті, хто серйозно займається розкраданням могильників – тепер отримують за хабарі офіційні свідоцтва та ліцензії, і продовжують свою роботу. Таким чином, удар буде нанесено по тих, хто займається цим на рівні хобі, наодинці або у невеличкій компанії однодумців. Але навіть і цього удару не буде, бо по більшості районів, що відвідують такі люди, патрулі міліції та пам'яткоохоронних організацій, проїзжають дуже рідко.

Але і ці люди не дуже–то вірять у те, що Закон буде працювати, і майже не бояться можливого покарання. Доказом цього слугують коментарі, які вони залишають на відповідних темах своїх форумів. Наприклад, наведемо коментарі, що залишені у темі "Рада ввела уголовную ответственность за незаконные раскопки" сайту Reibert.info:

Користувач vladis висловлює думку про те, що держава прийняла суто декларативний закон. На його думку, ніхто не буде "лазити по балкам, де на одну копійчану знахідку будуть тисячі горілчаних пробок". Він впевнений, що закон є бездумним плагіатом з закордонних аналогів.

Користувач "kmk" висловлює таку думку: "Краще нехай знахідки приходять в музеї з приватних колекцій, ніж гниють в землі. Хто копав на полях, знає, на що перетворюються монети після добрив. Знищувати можна, копати не можна... Крім того, офіційні археологи не встигають копати на місцях майбутніх будівництв, і скільки було історичних місць знищено владою, просто стерто з лиця землі, історія замовчує..."

Користувач "Artish" впевнений у тому, що "... ловити будуть ті, у кого на думці тільки вибити з копателя грошей по–максимуму, і їм байдужа ця держава... і ловити будуть людей, для кого це просто хобі. Тих, хто бродить по полях–лісах заради монетки–гільзи–повітрям подихати. А ті, для кого це бізнес серйозний, маючи "зв'язки" серед міліції та адміністрацій будуть копати де хочуть..."

Користувач "Зевс" висловлює відносно помірковану думку, виступаючи за компроміс між владою та копателями: " Закон поганий, але це закон. І за нього будуть "саджати". Не тих, хто при званнях і чинах, а нас з Вами. У посттоталітарному суспільстві заборони, подібні заборонам порно, зброї, аматорського мд(* тут і далі – металодетекторного) – пошуку – це звичайна справа. Менше особистої свободи, більше поборів і обмежень. На пляж вийшов з МД, знайшов монетку і ти вже в руках правоохоронців. А в цей же час депутат на козацькому кладовищі віллу будує і всі мовчать. І закон мовчить. Кастове суспільство виходить [...] Я чудово розумію, що обмеження на металопошук необхідне. І не побори грошей міліцією – мета цього закону, а захист історичної спадщини. Але я проти повної заборони металопошуку. Те, що є в тій чи іншій формі, надбанням, дозвіллям громадян багатьох країн світу (при розумних обмеженнях), у нас хочуть викорінити під корінь. І це я особисто не припускаю і не приймаю. Повинен бути розумний компроміс, а не твердолоба заборона на все. Чому я повинен сідати у в'язницю, якщо я копаю наприклад в лісі на старому стрільбищі кінця ХIX – початку ХХ століття в пошуках рідкісних клейм гільз? Або наприклад людина, що копаює на розораному полі село сталінсько–хрущовської доби або займається пляжним МД пошуком?"

Користувач "Orest" виступив з найбільш розгорнутою відповіддю. "Ну що сказати... в кожному білому є крапля чорного і навпаки, як кажуть на Сході. З одного боку, керуючись новим законом будуть щільно патрулювати місця т.зв. "масового паломництва". "Котли" там всякі, "оточення", поселення і городища, що всім відомі і всіх ваблять. Особливо піонерів, що полюють за "ящиком Залізних Хрестів". У тих місцях і зараз вже "місячний пейзаж" звичайне і буденне видовище. "Старий слідопит" туди не полізе. Бо знайти там що–небудь варте уваги швидше виняток з правил і дурна сліпа удача.

Ті хто копає "по дорослому" ніколи не відмовляться від свого захоплення, адже вони мають глибоку психологічну залежність зрідні героїнової, і характерний хрускіт лопати про метал буде знову і знову манити їх у ліси–поля. Обережніше будуть – факт. Глухої ночі в полі, де до найближчого вимираючого села кілометрів 5–6, зловити? Як і хто цим буде займатися і за які гроші? Місцеві? "Шоб хату потім приїхали и спалили"? Тим більше багато копателів у гарних відносинах з об'їждчиками полів і дільничним? Іноді об'їждчики самі і копають...

Придумати закон – справа не хитра, але от відпрацювати механізми його виконання... Багато чорних і зараз вже копають напівлегально прикриваючись корочками офіційних ПЗ(*пошукових загонів)... А цікаво – розділ "Знахідки" на Райберті це як тепер розуміти в призмі нового закону? Живе свідчення беззаконня, що коїться? [...] Ось приклад вам – в Черкаській області є село Легедзине, вся територія села і прилеглі до неї поля є нічим іншим як одним з найбільших поселень Трипільської культури. За даними аерофотозйомки на території села та р–ну перебуває 3000 трипільських хат! Більше половини під городами селян і орними полями. Більшість городів приватизовані, решта – людські паї. [...] Протоколів писати не переписати. Он сусід гноярку риє, у нього троє свиней і корова, кудись перегній треба скидати? А раптом там глечики або фігурки? А раптом злий умисел? Розставимо патрулі? Це тільки окремо взятий випадок. А скільки таких заповідників на Україні..."[29]

Подібних коментарів дуже багато. На даний момент можна констатувати, що Закон не працює, і є наразі лише черговим декларативним нормативним актом. Розкрадання археологічних пам'яток продовжується, торгівля пам'ятками теж продовжується, причому ніхто цього не приховує. Для підтвердження цього навіть не треба проводити спеціальні розслідування. Достатньо лише відвідати один з форумів прихильників "любительскої археології", і знайти на ньому розділ "Аукціони" чи подібний до нього за тематикою. Там можна знайти об'яви про продаж предметів, що мають сумнівне походження, а саме – монет часів Стародавнього Риму, Візантії та античності.

Як приклад, можна навести розділ "Аукціони" сайту "Віоліті"^[30]. Тут є ціла тема: "Продам монеты античных государств и городов Северного Причерноморья". ^[31] Різновид запропонованих тут товарів вражає, і усі вони добуті з пам'яток, що на папері охороняються законодавством. Але "пошукові загони" чорних археологів продовжують "продуктивно" працювати і надалі, не зважаючи на законодавство, владу та правоохоронні органи. І чомусь нікого з тих, хто повинний за новим Законом слідкувати за збереженням цілісності археологічних пам'ятників та комплексів подібні сайти не зачіпають, їх власників та керівний склад подібних організацій ніхто поки що не арештовує, навіть жодної карної справи ще не відкрито, хоча для цього є усі підстави.

Наразі маємо лише поодинокі випадки порушення кримінальних справ, що носять більше показний, аніж діловий характер. Жодного власника колекцій, що зібранні незаконним шляхом, поки що не заарештовано. Більше того, виставки подібних колекцій офіційно підтримуються, спонсуються та пропагуться ЗМІ.

РОЗДІЛ 3. "ЧОРНА АРХЕОЛОГІЯ" ЯК ЯВИЩЕ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Хвиля грабіжницьких розкопок, що захлеснула нашу країну, викликає глибоку тривогу. Майже всі ми останнім часом стали очевидцями вторгнення грабіжників на археологічні пам'ятники. Відвали браконьєрських розкопок на селищах і могильниках, розсипи стародавніх речей на прилавках антикварних магазинів – сумні прикмети археологічного життя в сучасній Україні. З одиничних фактів складається загальна картина масового знищення пам'яток давнини і середньовіччя. На жаль, в спеціальних археологічних виданнях ця проблема поки широко не обговорювалася. Тим часом для того, щоб боротися з грабіжницькими розкопками, необхідно насамперед зрозуміти походження цього явища, оцінити її масштаби, скласти деяке уявлення про те, як організована мережа нелегального видобутку і продажу старожитностей. "Грабіжницька археологія" в тих чи інших формах існувала завжди, в її історії були періоди підйомів і спадів. У нашій країні з другої половини XIX ст. і до недавнього часу масштаби її були відносно скромними – порівняно з тією ситуацією, що ми маємо зараз. Ми звикли вважати, що охорона археологічних пам'яток – це протидія будівельним роботам, протидія господарському використанню тих земельних ділянок, де перебувають археологічні об'єкти. Вся система охорони археологічних пам'ятників в Україні, як і в інших країнах, націлена на контроль за забудовниками. Не дивно, що ця система виявилася малоефективною, коли несанкціоновані розкопки несподівано для нас стали основною загрозою національній археологічній спадщині.

Успіх сенсаційних відкриттів "чорних археологів" в порівнянні з археологами наукових експедицій, перш за все, пов'язаний не тільки з різницею методики розкопок, різним класом устаткування, фінансування, але і особистою зацікавленістю в кінцевих результатах праці. Археологи ніколи не отримували жодної винагороди навіть за знахідки золотих шедеврів старовини, задовольняючись своєю невеликою, раз і назавжди встановленою зарплатою. Зате дохід "чорних археологів" завжди залежить від результатів розкопок, конкретніше – знахідок унікальних речей. На жаль, найцікавіші археологічні джерела, здобуті дилетантами, не тільки втратили свою наукову цінність, але і зберігаються не в музеях, а в руках колекціонерів. Пожвавлена останнім часом торгівля "старовиною", як і грабіжницькі розкопки археологічних пам'яток, особливо на півдні України, нагадують подібні явища на півдні Росії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. У той час багато старожитностей з південно–руських степів потрапило до антикварів і в музеї Західної Європи. Ймовірно, кінцевий шлях багатьох раритетних археологічних знахідок і зараз виявиться таким же.

Сучасна експансія грабіжництва на археологічних пам'ятках обумовлена, поєднанням трьох основних чинників. Перший з них – становлення на пострадянському просторі антикварного ринку як частини нової ринкової економіки. Друга обставина – поширення вельми досконалих металодетекторів, без використання яких "праця" чорних археологів малоефективна. Нарешті, як це не парадоксально, одним із джерел, що підживлюють діяльність нелегалів, стало зростання інтересу до минулого, незадоволеність нових соціальних груп тими формами залучення до минулого (через книги, музейні експозиції і т.п.), які склалися в суспільстві. Матеріальний і "ігровий" стимули виявилися, таким чином, тісно переплетені. Грабіжницька археологія добре організована. На теренах СНД існує мережа пов'язаних між собою організацій (товариств, фірм, клубів), які спеціалізуються на проведенні несанкціонованих розкопок, їх технічному і інтелектуальному забезпеченні і торгівлі старожитностями та знаряддями, за допомогою яких ведеться грабіжницький промисел. З 2002 року видається журнал "Родная старина" (у минулому – "Древности и старина"), що цілком та повністю присвячений т.зв. любительській археології.

Про характер і масштаби діяльності "нелегалів" деяке уявлення дає Інтернет, який, до речі, багато в чому і зробив можливою їх самоорганізацію. В Інтернеті можна знайти безліч сайтів, в тій чи іншій мірі підтримують "шукання скарбів" і видобуток стародавніх речей за допомогою металодетектора. Не менш півтора десятків з них належать організаціям, що ведуть справу з великим розмахом. У різні часи існували та існують такі сайти, як "Рарик", "Альфапоиск", "Родонит", "Черный археолог", "Золотодобытчик и кладоискатель" та інші. Сайти розрізняються за своїм оформленням, але подібні за своєю структурою і рубрикацією розділів. На кожному з них ви знайдете розділ, що представляє набір металошукачів, інструкції щодо їх застосування і пропозиції про їх придбання. На кожному – виставка речей, здобутих грабіжниками, причому в деяких випадках прямо вказано, що речі виставлені для продажу. Колекції винятково різноманітні за своїм складом, тут можна знайти все: від самих звичайних предметів старовини, таких, як самовари, пряжки від червоноармійських ременів або миколаївських монет, до предметів, зроблених у скіфському звіриному стилі. Тут же розміщені розповіді про набіги на археологічні пам'ятники.

На сайтах багато іншого "корисної" інформації – як уникнути покарання за несанкціоновані розкопки, де добути карти, як атрибутувати знайдені предмети. Знайомство з сайтами показує, що грабіжницька археологія прагне до легалізації, більш того, вона бореться за своє суспільне визнання і вимагає рівного статусу з професійною. Її активісти формують власну ідеологію, обґрунтовують її право на існування, і їм не можна відмовити у винахідливості. Вихідна посилка в їх побудовах – минуле належить всьому суспільству, а вчені незаконно монополізували своє право вести розкопки. Музеї зібрали в своїх запасниках тисячі непотрібних стародавніх речей, які або вже вивчені, або не вивчаються, при цьому вони не в змозі забезпечити їх зберігання. Доступ до цих речей для суспільства закритий. Археологи недостатньо активно ведуть охоронні роботи, сотні археологічних пам'яток руйнуються при будівництві. В якості альтернативи пропонується народна аматорська археологія, що забезпечує можливість безпосереднього контакту між любителями минулого і фізичними залишками старовини, які приречені на знищення в будівельних котлованах або в музейних фондах. Право вести розкопки має будь–хто, при цьому знахідки можуть на деякий час передаватися професіоналам для вивчення, за умови повернення їх тим людям, що знайшли ці речі. Музеї повинні позбавитися від "дублікатів", залишивши собі тільки невелику кількість речей, що дійсно мають історичну цінність. Часто повторюється теза про те, що грабіжники розкривають не культурний шар, а перемішаний верхній шар, на який нібито не поширюються передбачені законом заходи охорони.

У Запорізькій області незаконні розкопки здебільшого провадяться на стародавніх курганах. Сліди таких розкопок виявлені у Запорізькому, Каменсько–Дніпровському, Оріхівському районах, зокрема, під час перевірок, організованих Запорізьким центром охорони культурної спадщини спільно із Запорізьким УБЕЗ. Проте, наразі відомо лише про дві доведені до кінця кримінальні справи: за незаконні розкопки кургану на Мамай–Горі мешканець с. Велика Білозерка був засуджений до шести місяців позбавлення волі та штрафу у розмірі 7500 грн. У невеликій замітці “Кладоискатель” у Кам’янсько–Дніпровській районній газеті “Знамя Труда” від 28.08.2009 р., підписаній помічником прокурора Кам’янсько–Дніпровської міжрайонної прокуратури Р. Панчуком сповіщається, що мешканець с. Велика Знам’янка Б. Наумов, раніше судимий, у сподіванні на знахідку скіфського золота викопав у двох курганах досить глибокі шурфи. Суд визнав його винним у злочині, що передбачений ч. 3 ст. 298 КК, і призначив йому покарання у вигляді двох років і одного місяця позбавлення волі. Нещодавно пильну увагу широкої громадськості Запорізької області привернули незаконні розкопки археологічної пам’ятки національного значення кургану Куляб–Могила, що розташований поблизу с. Старобогданівка Михайлівського району. Курган, що попередньо датується ІІІ ст. до н. е., є нині найвищим у нашому краї. Його висота становить 11,5 м, діаметр – 130 м. Правоохоронними органами Запорізької області із цього приводу порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 298 КК. Про це на нараді, що була присвячена питанню збереження пам’яток археології у Запорізькій області, доповів замісник директора обласного центру культурної спадщини О. Алєксєєв. Але, на його думку, ці дії підпадають під ч. 3 ст. 298 КК, тобто ту частину ст. 298 КК, що передбачає покарання за пошук рухомих предметів із об’єктів археологічної спадщини та карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Він повідомив також про те, що спробі пограбування був підданий сусідній з Куляб–Могилою, менший за розміром курган, на якому були затримані три порушники. Проте, того ж дня їх звільнили. [32]

РОЗДІЛ 4. МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ.

Як вже було сказано вище, основною проблемою є тотальна корупція, що дозволяє працювати на археологічних пам'ятках людям, які не мають на це права. Окрім того, люди, що скуповують на аукціонах рідкісні стародавні речі, зараз є поза увагою законодавства і правоохоронних органів. Причиною цього є не тільки корупція, а і недосконалість законодавчої бази. З цієї причини необхідно ввести суворе покарання за закупівлю унікальних предметів старовини людьми, що не мають жодного відношення до науки. Також треба провести аналіз походження колекцій багатьох можновладців та олігархів – можна впевнено сказати, що більшість експонатів є краденими.

Окрім того, потрібно суттєве збільшення коштів, що виділяються на археологічні роботи. Це повинно, принаймні, зменшити кількість випадків, що подібні тому, який описують В. А. Рябова та І. П. Лєжух. [33] У 1994 році експедиція, яку проводив Одеський археологічний музей, у кінці польового сезону помітила на краю розкопу споруду з великих кам'яних плит, які по периметру були щільно підігнані одна до одної. Вона було прийнята за залишки підвального приміщення і не була досліджена через нестачу коштів і часу. На городищі на такій глибині зустрічалися раніше тільки залишки кам'яних підвалів і господарських ям. Досвід цього разу підвів археологів. "Чорні археологи", що прийши на це місце після експедиції, підкопали одну з плит, і одразу ж знайшли декілька золотих бляшок. У подальшому самовільні копателі досліджували кам'яну споруду протягом місяця, ретельно просіваючи землю всередині склепу, вибираючи з неї всі знахідки. На відстані 1 м навколо нього ними все було також перекопано. Авторами статті висувається версія, що згідно аналізу знайдених "чорними археологами" артефактів, це могла бути гробниця скіфського царя Скіла.

Щодо великої кількості любителів з металодетекторами, що діють поодинці, можна звернутися до світового досвіду, зокрема, до англійського. Там діє так званий Акт про скарби. Акт про скарби 1996 року (далі Акт) замінив загальний закон про скарби в Англії, Уельсі та Північній Ірландії. Він був доповнений Порядком визначення скарбу. Закон про скарби до теперішнього часу забезпечував єдину законну захист антикварних цінностей, знайдених на території Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Відповідно до закону про клади встановлювалося вимога, по якому про всі знайдені об'єкти із золота і срібла необхідно було оповіщати слідчого. До того як об'єкт може бути визначений як скарб і оголошений власністю Корони, він повинен був пройти три тести: об'єкт має здебільшого складатися з золота або срібла, він повинен був бути свідомо захований з метою захисту від виявлення, і його власники чи їх спадкоємці невідомі. На практиці національний або місцеві музеї мають можливість купувати знахідки з скарбів. Якщо музей вирішує придбати знахідку, законний власник зазвичай отримує суму, рівну вартості скарбу (визначається Комітетом з оцінки скарбів), в іншому випадку знахідка повертається власнику. Акт про скарби скасував необхідність з'ясування, чи були цінності спеціально заховані з метою захисту від виявлення, крім деяких випадків; він встановлює необхідну частку вмісту дорогоцінного металу в знахідці, щоб визначити її як скарб, а також розширює визначення скарбу, включаючи в нього інші об'єкти, знайдені в археологічній асоціації з знахідками зі скарбу. Акт підтверджує, що скарб переходить Короні, або правовласнику, за його наявності. Він спрощує завдання слідчих у визначенні скарбу і включає нові санкції за приховування знайденого скарбу. У висновку, він встановлює, що власники або орендарі землі мають право бути сповіщені про знахідки, знайдених на їхній землі, і що вони мають право на отримання винагороди.

Уряд Великобританії визнає, що шукачі скарбів з металошукачами знаходять безліч об'єктів, що мають важливе значення для національної спадщини, і цей Акт не повинен ніяким чином застосовуватися для обмеження діяльності відповідальних законослухняних шукачів. Уряд наполегливо рекомендує пошукачам вступати в пошукові клуби або організації з метою розширення знань, і більш ефективного інформування про положення Акту про скарби, Кодексу практики та Схеми рухомих антикварних цінностей для добровільної запису археологічних об'єктів. Повинні бути вжиті спеціальні кроки для доведення положень Акту та Кодексу до пошукачів, які вирішили не вступати в клуби і організації.

Уряд просить пошуковиків дотримуватися Кодексу по Металлопоіску Національної Ради та Кодексу Практики, який включає наступні рекомендації:

Не порушувати право приватної власності, отримувати дозвіл на пошуки від власників землі, брати до уваги, що вся земля, включаючи пляжі має власника. Щоб уникнути різних суперечок рекомендується отримувати письмовий дозвіл.

Не проводити розкопок (незалежно від того, чи є дозвіл власника землі чи ні) на археологічних пам'ятках і місцях, що представляє археологічний інтерес, і не пошкоджувати інші відомі місця, особливо недавно виявлені, при необхідності консультуватися у представників влади і музеїв. Пам'ятайте, що заборонено користуватися металошукачем на місцях археологічних пам'яток, поки дозвіл не буде отримано.

Дата добавления: 2015-11-28