Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розбійник Кудияр

У нашому краї побутує багато переказів та легенд про Кудияра.

Старі люди розповідають чимало захоплюючого та незвичайного про цю людину, але таку історію мало хто знає.

Це сталося багато років тому у віковічних дубових лісах, саме на тому місці, де зараз знаходиться наше селище.

Їхав одного разу вузькою лісовою дорогою на станцію Хутір Михайлівський один багатий пан. Знала вся околиця, що немає брехливішого та зажерливішого від нього. Думав цей пан лише про власний прибуток, а щоб колись крихту хліба старцеві подати чи мідну копійку податі сплатити - про таке й говорити годі. Усі думки, прагнення і помисли цієї людини були спрямовані лиш на те, щоб побільше грошей поцупити та подалі від людей їх заховати.

Так-от, їде він собі спокійненько лісом, гроші по думки підраховує та все думає, куди б їх подалі від своїх бідних наймитів та податкових урядників заховати... Аж ось зненацька зупиняє його бричку ватага бідно вдягнених кремезних чоловіків. Пан аж оторопів. „Ну, - думає, - наскочив на розбійників. І гроші пропадуть, і я пропаду!..” Аж серце у нього затіпалося, душа в п'яти покотилася, коли один із товариства, високий, сильний чоловік спитав його:

- Ти пан Калитинський?

- Т-т-так, ц-це я. Я....Дрижачим голосом щось белькотів пан.

- Це ти своїх наймитів голодом мордуєш?

- Ні, це не я... Я... завжди...Та ви що...

- Він, це він, Кудияре - сказав, посміхаючись, кучер Калитинського - їде у Хутір Михайлівський гроші ховати, бо вже час підходить податки сплачувати.

Панові стало по-справжньому страшно. Ліс, глушина, ватага незнайомців, ще й кучер зліз із брички та й став поруч цієї компанії.

- Убивати будете? - Придавленим голосом мимрив Калитинський.

- Я, Кудияр, не грабую, не вбиваю, а із скупих податі збираю!

- За що? Яку подать?

- Плати все, що людям за їх тяжку працю заборгував. Плати все, що від податкових урядників захоронив, віддавай державі усе, що заховав у тайниках!

Зляканий пан тремтячими від злості та страху руками вигріб із скриньки всі свої гроші, які віз у бричці, зняв золотий годинник та висипав усе це Кудияру.

- Забирайте, усе забирайте... Тільки благаю, не вбивайте мене... Я буду тепер завжди податки платити, буду наймитів годувати, лише відпустіть мене... Благаю..., - проскиглив у смерть переляканий панок.

- Їдь собі своєю дорогою, але й іншим панам – скнарам скажи: нехай стережуться! А ще передай усім тим, хто податі не платить і гроші ховає у свої скрині, що я, Кудияр, відновлю справедливість!

Настраханий словами Кудияра чимдуж побіг пан через ліс навпростець до найближчого села. Забув і коней, і бричку та й розказав усім про чоловіка, який з багатих податі збирає. Спочатку Калитинському не повірили, бо думали, що зовсім він через гроші здурів. Аж потім якось знову чутка пішла про те, Кудияр бере податі в лісі із зажерливих панів, лукавих купців, яких до податкової управи калачем не заманиш. Злякалися багатії не на жарт та й почали думати, як би з новоявленим податковим урядником поквитатися.

Довго шукали пани та купці Кудияра серед крислатих дубів та високих сосен і нарешті знайшли його сховок поблизу Синьої криниці. Знайшовся у ватазі народного податківця зрадник, що душу панам за золото продав. Побачив Кудияр, що оточили його розлючені вороги з усіх боків, зрозумів, що не вдасться, як раніше врятуватися. І вирішив: нехай краще зібрані податки не дістануться нікому і втопив усе золото у кристально прозорій воді Синьої криниці.

- Володій цими скарбами, ти, Синє кринице! Хай вони вічно будуть твоїми!...

Кудияра називали розбійником, зірвиголовою, паливодою, але мало хто з тих, кого він захищав, знав про те, що це була відчайдушна і по- справжньому благородна людина...

Іноді вранці, коли легкий туман торкається верхівок дерев, і перший сонячний промінь ковзає поверхнею води, можна побачити, як на дні джерела виблискує золото. Багато сміливців намагалося дістати його, проте їм це не вдалося: Синя криниця свято береже заповіт Кудияра...

 

Інформатор: Мосієвська Наталія Миколаїна

Національність: українка

Рік народження: 1961

Освіта: повна вища

Професія: вчитель української мови та літератури

Дата запису: 15.08.2013р. генда


Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 50 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)