Поняття й види макроекономічної рівноваги

Макроекономічна рівновага – це центральне питання курсу макроекономіки. Його досягнення - проблема номер один для державної макроекономічної політики. Розгляд макроекономічного кругообігу дозволяє зробити висновок про існування двох можливих станів економіки: рівноважного й нерівноважного. Макроекономічна рівновага - це такий стан економічної системи, коли досягнута сукупна збалансованість, пропорційність між економічними потоками товарів, послуг і факторів виробництва, доходів і витрат, попитом та пропозицією, матеріально-речовинними й фінансовими потоками тощо.

Рівновага буває короткостроковою (поточною) й довгостроковою.

Виділяють також ідеальну (теоретично бажану) й реальну рівновагу. Передумови досягнення ідеальної рівноваги - це наявність досконалої конкуренції й відсутність побічних ефектів. Вона може бути досягнута, якщо всі індивіди знаходять на ринку предмети споживання, всі підприємці - фактори виробництва, весь річний продукт реалізований. На практиці ці умови порушуються. В реальності постає завдання досягнення реальної рівноваги, що існує в умовах недосконалої конкуренції й за наявності зовнішніх ефектів.

Розрізняють часткову, загальну й повну економічну рівновагу.

Часткова рівновага – це рівновага, що встановилася в окремих галузях і сферах економіки. Прикладами часткової макроекономічної рівноваги (засновником відповідної теорії вважається А. Маршалл) є рівновага виробництва й споживання, попиту й пропозиції, доходів і витрат державного бюджету, купівельної спроможності й товарної маси.

Загальна рівновага – це рівновага економічної системи в цілому. Основою загальної економічної рівноваги є відповідність між попитом і пропозицією всіх товарів і послуг (споживчих благ, засобів виробництва, робочої сили тощо). Умовою встановлення загальної макроекономічної рівноваги є рівновага на всіх ринках, а не тільки на ринку продукції. Проте рівновагу національної економіки не слід зводити тільки до ринкової рівноваги. Адже на макроекономічну рівновагу поряд з ринковими чинниками впливають і такі чинники, як виробничі, політичні, демографічні, соціальні тощо. В цьому разі не є винятком і державне регулювання.

Серед передумов загальної макроекономічної рівноваги доцільно виділити такі головні: забезпечення відповідності суспільних цілей та економічних можливостей їхньої реалізації, створення можливості повного використання всіх економічних ресурсів країни, забезпечення відповідності загальної структури виробництва і структури споживання, забезпечення відповідності між попитом і пропозицією на всіх головних ринках. Теорію загальної економічної рівноваги розробив відомий швейцарський економіст і математик Л. Вальрас.

Повна рівновага – це оптимальна збалансованість економічної системи, її ідеальна пропорційність – вища мета структурної політики суспільства.

Економічна рівновага може бути стійкою й нестійкою. Рівновага називається стійкою, якщо у відповідь на негативний зовнішній імпульс економіка самостійно повертається в стійкий стан; за нестійкої економіка не здатна після зовнішнього впливу швидко відновитися.

Порушення рівноваги означає, що в сферах, секторах, галузях економіки відсутня збалансованість. Це приводить до втрат валового продукту, зниження доходів населення, появи інфляції, безробіття. Щоб досягти рівноважного стану економіки, не допустити небажаних явищ, фахівці використовують макроекономічні моделі рівноваги, висновки з яких служать для обґрунтування макроекономічної політики держави.

Кейнс створив просту модель споживання, що зв'язує поточний дохід і поточне споживання: C = a + b•(Y−T),

де: а - автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b - гранична схильність до споживання (МРС) - це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання за зміни використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою:

де: ΔС − приріст споживчих витрат;

ΔY − приріст використовуваного доходу.

МРС набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова оди­ниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину, меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не спожи­вається, - заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометрич­ної точки зору гранична схильність до споживання - це кут нахилу кривої споживання (рис. 5.3).

Рисунок 5.3 − Графік функції споживання

Існує поняття середньої схильності до споживання (АРС) - це від­ношення обсягу споживання до величини використовуваного доходу:

Проте, після того, як у 1946 р. Саймон Кузнець опублікував результати досліджень з економічної динаміки в США за період з 1869 по 1940 р. Зокрема, виявилося, що фактичні дані про динаміку доходу й споживання не відповідають постулатам кейнсіанської моделі.

Аналіз, проведений Кузнецом, показав, що функція споживання достатньо вірогідно описує поведінку домашніх господарств у короткому періоді (до 4-х років). Але під час переходу до більш тривалих часових проміжків (10 і 30 років) теза Кейнса щодо сталості граничної схильності до споживання й убуванні величини середньої норми споживання статистично не підтверджувалася, що дістало назву “ феномена ” Кузнеця.

У дійсності середня норма споживання фактично не тільки не убувала, але, за загальної тенденції до сталості, навіть трохи зросла (із значення 0,867 у 1869-1898 рр. до 0,879 у 1904-1933 рр.). Зауважимо, що й у наші дні розмір середньої норми споживання незначно коливається біля якоїсь константи (для США, наприклад, – 0,92).

Суперечність між теоретични­ми висновками щодо проблеми споживання двох видатних вчених Дж. М. Кейнса та С. Кузнеца вирішилась тим, що, як виявилось, існу­ють різні функції споживання: кейнсіанська, яка безумовно спрацьо­вувала у короткостроковому періоді, та довгострокова, яка ґрунтуєть­ся на незмінній середній схильності до споживання.

Гіпотеза міжчасового бюджетного обмеження І. Фішера базується га тому, що під час прийняття споживацьких рішень раціональні еко­номічні суб'єкти враховують не тільки поточний, але й майбутній дохід, тобто весь дохід, отриманий ними протягом життя, і висунув проблему міжчасового споживчого вибору.

Сучасна концепція споживання розрізняє три види функції споживання: короткострокову, довгострокову й функцію споживання з урахуванням різних доходів населення (прибуткову).

Короткострокове споживання описується кейнсіанською функцією споживання.

Довгострокова функція споживання має вигляд: С = С•У, емпірично підтверджений С. Ковалем.

Оскільки сукупний дохід може бути використаний виключно на споживання або заощадження, то:

Y -Т = C + S Þ S = (Y−Т) − C = (Y−Т) − (a+b•(Y-T)) Þ S = -a + (1-b)•(Y-T),

де S - величина заощаджень у при­ватному секторі; а - автономне спо­живання; (1-b) - гранична схиль­ність до заощадження; Y - доход; Т - податкові відрахування.

Гранична схильність до заощадження (MPS) − величина до­даткового заощадження, яке вини­кає із додаткової гривні використо­вуваного доходу:

де ΔS − приріст заощаджень;

ΔY − приріст використовуваного доходу. Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково за­ощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці:

MPC + MPS = 1.

Середня схильність до заощадження (APS) - це частина використову­ваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто

Графіки функцій споживання С и заощаджень S мають позитивний нахил, нахил кривих С и S у кожній крапці визначається тангенсом кута нахилу дотичної до цієї крапки. З метою спрощення МРС розглядається як постійна величина. У розвинених країнах звичайно МРС становить 0,8-0,9. За постійних значень МРС і MPS графіки С и S мають лінійний вигляд.

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих "люксових благ", серед яких найбільшим "люксо­вим благом" є заощадження (про це стверджують закони, або "якісні схеми поведінки", Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізу­ється.

На відміну від Дж. Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання − функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо.

Дата добавления: 2015-11-26