Саламанкське звернення

Підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних цілей Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів – EUA.

Підкреслено, що одним з найважливіших чинників розвитку системи вищої освіти є академічна свобода і автономія університетів, у поєднанні з їхньою відповідальністю перед суспільством за якість освіти та наукових досліджень.

Звернення Саламанкської конференції європейських закладів вищої освіти «Формування європейського простору вищої освіти».

ü провести переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

ü реорганізувати й омолодити програми і вищу освіту в цілому;

ü розвивати і базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

ü приймати взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії й підтвердження якості;

ü покладатися на загальні терміни європейського виміру і забезпечувати сумісність різних інститутів, навчальних планів і ступенів;

ü сприяти мобільності студентів, персоналу і можливості працевлаштування випускників у Європі;

ü підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують великі проблеми входження в європейський простір вищої освіти;

ü проводити зміни будучи відкритими, привабливими і конкурентоспроможними вдома, в Європі тау світі;

ü продовжувати вважати за необхідне, щоб вища освіта була відповідальною перед суспільством.

Празький саміт

Міністри приділили увагу просування Болонського процесу по кожному з шести зобов'язань Болонської декларації і сформулювали завдання щодо подальших дій для досягнення цих цілей.

Наголосили на необхідності у подальшому обговоренні ще трьох важливих аспектів Європейського простору вищої освіти, а саме:

- обговорення проблем навчання впродовж життя;

- обговорення проблем ролі вищих навчальних закладів і студентів у контексті Болонського процесу;

- обговорення проблем сприяння забезпеченню привабливості Європейського простору вищої освіти.

Берлінська конференція

Сформульовано конкретні завдання і названо дати їх реалізації. Зазначено, що якість вищої освіти лежить в основі розвитку Європейського простору вищої освіти, міністри зобов’язалися підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і європейському рівнях.

Визначено, що основна відповідальність за забезпечення якості вищої освіти лежить на кожному з вузів, що є основою реальної відповідальності академічної системи в рамках національної системи якості.

Міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

- Визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь.

- Оцінювання програм або вузів, яка включає внутрішню оцінку і зовнішній перегляд участі студентів і публікації результатів.

- Систему акредитації, сертифікації і сумірних процедур.

- Міжнародне партнерство, співробітництво і співпрацю.

4. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами.

Приєднання України до Болонського процесу дасть можливість:

1. Визнати українські дипломи про вищу освіту всіма країнами-учасницями Болонського процесу, насамперед через введення загальноєвропейського додатка до диплома.

2. Розширити доступність і підвищити конкурентоспроможність вищої освіти в Європі; створити умови для підвищення мобільності студентів, викладачів та адмінперсоналу.

3. Вдосконалити організацію навчального процесу, контролю та атестації студентів уведенням єдиного для всієї Європи механізму обліку засвоєння студентами змісту освіти (ЕСТS). Насамперед, ідеться про розширення можливостей нелінійної (асинхронної) схеми навчання, що сприятиме реалізації особистісно-орієнтованого підходу до підготовки студентів, вибору ними індивідуальної траєкторії навчання.

4. Підвищити самостійність і водночас відповідальність вищих навчальних закладів у питаннях вибору змісту навчання.

5. Вищим навчальним закладам України контактувати із навчальними закладами як усередині країни, так і за її межами з метою обміну досвідом щодо змісту освітніх програм, організації процесу навчання. У зв'язку з цим важливо вивчити досвід 40 європейських країн, які підписали Болонську декларацію.

6. європейська інтеграція – це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції – це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, стає ключовою ланкою відкриття України світу, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

7. З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

8. Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

5. Європейська кредитно-трасферна система накопичення – ЕСТS.

Основними вимогами Європейської Кредитної

Трансферної Системи є:

- Призначення координатора ЕСТS від навчального закладу.

- Призначення координаторів ЕСТS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіх факультетах, що мають намір користуватися ЕСТS.

- Призначення кредитів ЕСТS для блоків курсу.

- Випуск інформаційного пакета щодо усіх навчальних предметів/дисциплін, у яких ЕСТS буде використовуватись/ використовується, рідною мовою та однією з поширених мов країн ЄС.

- Використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.

Кредити ЕСТS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, яку вимагає кожен блок курсу відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практичні заняття, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота – в бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ЕСТS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

Кредити – це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

У ЕСТS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр, і 20 кредитів на триместр.

Кредити ЕСТS забезпечують відповідність програми з точки зору навчального навантаження на період навчання за кордоном.

6. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України

Задля долучення до Болонського процесу, впровадження ЕСТS, запровадження наведеної моделі стандартизованого Європейського додатку до диплома у вищих навчальних закладах України, які мають III–IV рівень акредитації, має бути впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) та система об'єктивного педагогічного контролю знань.

Підставами для запровадження КМСОНП в Україні є:

- інтеграція до Європейського простору вищої освіти;

- вступ до Світової організації торгівлі;

- входження до Болонського процесу;

- реалізація дистанційної форми вищої освіти.

Цілі впровадження КМСОНП у вищій школі України

- досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що с надбанням випускника;

- потреба українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;

- затвердження загальносприйнятної та порівняльної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;

- впровадження стандартизованого додатка до диплому, модель якого була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та ЄІМЕ8СО/ЄЕРЕ8 і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника;

- стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань;

- забезпечення „прозорості" системи вищої освіти та слушного академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень тощо).

* Кредитно-модульна система організації навчального процесу – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

* Заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів.

* Модуль – задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу

* Змістовий модуль – це система навчальних елементів, що поєднані за ознакою відповідності певному навчальному об'єктові.

7. Основні завдання, принципи та етапи формування Зони європейської вищої освіти.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти

ü введення двоциклового навчання:

ü запровадження кредитної системи;

ü формування системи контролю якості освіти;

ü розширення мобільності студентів і викладачів;

ü забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Заходи для реалізації ключових завдань

ü запровадження системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів; додипломного (бакалавр) та післядипломного(магістр);

ü затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числі шляхом запровадження стандартизованого Додатку до диплома;

ü застосування Європейської Кредитної Трансферної Системи (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

ü зближення систем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій;

ü забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом);

ü навчання протягом усього життя;

ü спільна пращ вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Зони європейської вищої освіти.

8. Принципи побудови систем вищої освіти Англії; Італії, Німеччини, Франції та інших країн ЄС.

Структура світової вищої освіти видасться надзвичайно різноманітною, однак домінують дві тенденції:

Унітарна, або єдина, система, коли вища освіта забезпечується університетами чи відповідними до них закладами. Такі заклади пропонують як загальні академічні ступені, так і професійно орієнтовані програми різної тривалості і рівня. В унітарнійсистемі вищої освіти до її складу входять лише університети (частка інших ВНЗ становить незначний відсоток). Такою с освіта в Італії. Іспанії, Автрії, Фінляндії, Швеції.

Бінарна, або подвійна, система з традиційним університетським сектором, що так чи інакше опирається на концепцію Humboldt університету та на окремий нецніверситетський сектор вищої освіти, що мас чітко окреслену структуру. Така система освіти притаманна більшості розвинених країн світу, де поряд з університетським сектором існують численні спеціалізовані заклади, які приймають чималу частину молоді. З європейських країн бінарну систему вищої освіти мають Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших.

Достатньо ефективною для світової вищої освіти є тенденція удосконалення і розширення «короткої і професіоналізованої» вищої освіти. Йдеться не про аналоги наших технікумів, а про інтенсивне кавчання у справжньому ВНЗ (це, нерідко, - особливий підрозділ університетів), але упродовж малого проміжку часу,до трьох років, та умови доброї організації (прикладом є створені нещодавно «університетські інститути» у Франції) отримується ґрунтовна освіта, як наслідок - випускники легко знаходять роботу.

Тенденції до всебічної (єдиної) університетської системи разом із розвитком сильного сектору вищої освіти неуніверситетського рівня сприяли ширшому тлумаченню поняття «університет», що відрізняється від визначення, яке традиційно використовується щодо континентального європейською університету, - установа з інтенсивною співпрацею, узгодженістю між викладанням, навчанням та успіхами у ньому, де велика увага приділяється індивідуальному навчанню.

Ця тенденція чітко спостерігається сьогодні головно в університетах тих країн, які встигли найглибше зануритися у процес створення інформаційного суспільства. Донедавна малоструктуровані системи вищої освіти виконували достатньо обмежену кількість завдань щодо збереження і зміцнення державних структур країни, проведення наукових і технологічних досліджень з одночасною підготовкою науковців, а також забезпечення економіки фахівцями високої кваліфікації. У більшості країн світу ці завдання заклади вищої освіти виконували шляхом використання моно- (чи мало-) дисциплінарного навчання. Якщо вища освіта була загальною, то фахова підготовка переносилася на робочі місця (класичним прикладом с Японія ).

Основні ж завдання щодо організації навчальних закладів вищої освіти, які мають професійно орієнтовані програми навчання паралельно з університетським сектором, майже однакові у більшості країн:

запропонувати професійно орієнтовані та економічна вигідні типи освіти для задоволення потреб ринку праці;

забезпечити потреби зростаючої кількості вступників без істотного збільшення урядових витрат па вищу освіту;

запропонувати передусім програми, орієнтовані на викладання, в яких частково використовуватимуться дослідження прикладного характеру;

- поновлення та покращення вже існуючої професійно орієнтованої освіти.

Разом зі зростаючою диверсифікацією структур вищої освіти відбувається паралельна диверсифікацією ступенів і кваліфікацій, які вилаються різними закладами освіти.

Існує традиційна диференціація між структурою «континентального європейського» ступеня з досить довгим академічно інтегрованим навчанням та структурою «англо-американського» університетського ступеня з коротшим за тривалістю навчанням на отримання першого ступеня та розмаїттям післябакалаврськнх студій, що частково базуються на модульній системі.

Таким чином, в європейських університетах історично склалися два цикли підготовки -перший - початковий (undergraduate) та другий - завершальний (graduate). Перший цикл дає змогу отримати ступінь бакалавра, другий - магістра. Після завершення повного курсу вищої освіти за допомогою аспірантури (post graduate) здобувається ступінь доктора наук (доктора філософії). Саме цю структуру циклів вищої освіти, не конкретизуючи назв ступенів (окрім докторського звання), пропонують документи Болонського процес

Втім, у багатьох європейських країнах ще й досі існує одноциклічна вища освіта, яка не встигає задовольняти потреби ринку праці, що неухильно зростають. Наявність короткого першого циклу, на думку фундаторів Болонського процесу, має дозволити більш швидке поповнення ринків праці європейських держав. Отже, сформулюємо коротко переваги структури "бакалавр - магістр":

структура "бакалавр - магістр" стала світовим стандартом і сприяє визнанню європейських ступенів в Європі І світі;

структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню індивідуальних освітніх потреб студентів;

структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню академічних потреб закладів освіти;

структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню потреб ринку праці.

Довгі одноциклічні програми вищої освіти спонукають велику кількість студентів припиняти навчання, не отримавши кваліфікації. Це € проблемою багатьох європейських країн. Позитивний досвід деяких країн, де запроваджена двоциклічна система вищої освіти (Велика Британія, США), свідчить про її переваги перед унітарною вищою освітою. Саме тому у Болоньї міністри прийняли зобов'язання щодо запровадження двоциклічної системи. Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу (ступінь бакалавра, або еквівалентна йому ступінь), повинна відповідати європейському ринку праці, підтверджуючи певний рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступінню магістра і / або ступінню доктора, як в багатьох європейських країнах.

9. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS) у вищу освіту України.

Реферат

10. Система вищої освіти у країнах Європи та Америки.

3.1 СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Усі університети Великобританії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Посередницькі функції між урядом та університетами покладено на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вишої освіти з регіонів, шкіл і ліцеїв, роботодавців. Таке широке представництво дає змогу поєднати цілі держави та інтереси ВНЗ, досить об'єктивно оцінюючи останні. Зараховані до університету студенти спочатку намагаються здобути першу ступеневу кваліфікацію - бакалавр, яку можна отримати на гуманітарних, природничих чи педагогічних спеціальностях за 2-3 роки, архітектурних, інженерних спеціальностях та менеджменту - за 3-4 роки, ветеринарії та медицині - за 5-6 років.

Отримавши кваліфікацію бакалавра, студент має право продовжити навчання для отримання магістерського ступеня. Для цього необхідно 2-3 роки викладання, навчання чи досліджень при достатньо глибокому вивченні однієї чи групи суміжних дисциплін. У країні немає єдиного зразка диплома про освіту. Тут захищеними є лише титули «бакалавр», «магістр», «доктор».

Британські університети - це великі науково-навчальні комплекси, що включають коледжі, магістерські та докторські школи, дослідні інститути, наукові центри, обсерваторії та ін.

Післясередня освіта неуніверситетського рівня надається численними технічними та іншими коледжами, програми яких мають чітку фахову орієнтацію. Чимало їх підпорядковано Комітету з технологічної і бізнесової освіти (ВТЕС). Перший ВТЕС-диплом можна отримати вже після одного року денного навчання, національний ВТЕС-диплом--після 2-3 років. Вони дещо різняться і суворістю вимог до вступників.

Визнання професійних кваліфікацій здійснюється, зазвичай, певними асоціаціями, що встановлюють (для більшості регульованих фахів) дуже жорсткі вимоги. Для їхнього виконання випускникам університетів необхідні роки праці та самостійного удосконалення.

3.2 СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ ІСПАНІЇ

Система вищої освіти Іспанії відзначається винятковою однорідністю, адже аж 98% студентів навчаються в університетах_: поза якими готують лише фахівців з туризму, ремесел та деяких інших видів занять. З 52 університетів 7 - недержавні. Серед університетів більшість мають класичний набір програм навчання але є кілька політехнік, а також Відкритий університет дистанційного навчання.

Університети мають досить складну структуру і пропонують курси, програми та кваліфікації різного рівня. Так, на факультетах (Facultad Universitaria) передбачено програми тривалістю 4-5 рокІЕ із присудженням повного диплома (Licenciado). Виїці технічні школи (Escuela Tecnica Superior) після 4-5 років навчання присуджують дипломи вищих інженерів. Університетські {Escuela Univers) та інженерно-технічні (Escuela Tecnica de Ingeneria] школи надають дипломи після трьох років навчання.

До сектору неуніверситетської вищої освіти входять інститути, що видають два види дипломів: еквівалентний де університетських Diplomado or Liceciado за умови виконання програм, подібних до університетських (А), і нижчий від університетських диплом простіших програм мистецьких фахів (Б)

Диплом А надають Військова Академія, інститути туризму, цивільної авіації та теологічні заклади (усі вони не підпорядковані Міністерству освіти і науки). Дипломи Б надають інститути та професійні школи з легшими умовами вступу і простими програмами (музика, співи, дизайн та інші мистецькі фахи).

Професорсько-викладацький склад ВНЗ в Іспанії поділяється на чотири категорії: професори, виконувачі обов'язків професорів, викладачі-заступники, викладачі-асистенти. Професор повинен мати докторський диплом, викладати і проводити наукові дослідження. Наступні дві категорії теж повніші мати звання доктора, лише для викладачів-асистентів достатньо повного диплома університету чи еквівалентного ВНЗ, однак для отримання права на роботу вони складають ще професійний екзамен. Уряд та Університетська рада докладають чимало зусиль для стимулювання викладачів до підвищення свого академічного і професійного рівня (стажування за кордоном, курси підвищення кваліфікації тощо).

3.3 СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ ІТАЛІЇ

Вища освіта Італії має гіпертрофований університетський і малий неуніверситетський сектори, а більшість закладів - державні.

Університети з навчальними і науковими програмами перебувають під управлінням Міністерства університетів і науково-технологічних досліджень, завданням якого є: планувати і здійснювати розвиток наукових досліджень: складати трирічні плани розвитку

університетів; розподіляти кошти між закладами згідно з законом; координувати участь Італії у міжнародних програмах.

Усього в Італії налічуєгься 65 закладів університетського рівня (державних і «вільних», що самоуправляються, але мають офіційне визнання і дипломи, працюють за програмами державних та інспектуються Міністерством освіти).

Неуніверситетські заклади класифікуються таким чином:

а) інститути мистецтв під егідою інспекторату мистецького
навчання;

б) інститути під егідою інших міністерств.

3.4 СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ НІМЕЧЧИНИ

Один із найстаріших університетів Німеччини відкрився у 1385 р. (м. Гейдельберг) і був створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи лапа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати геологію, право, медицину і філософію. На кінець XVII ст. у країні було майже 40 університетів, які готували державних чиновників.

Новий етап реформи вищої освіти почався зі створення зразкового університету в Берліні (1809/10 н.р.) і пов'язаний з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який певний час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього університету він поклав принципи широкої автономії при державному фінансуванні, самоуправління кафедр (ординаріїв), акцент на вільних дослідженнях без вузького практичного спрямування, відмінність університетської освіти від шкільної та від суто професійної підготовки. Усе це стало основою свободи викладання для професорів і поєднання науки та навчання для студентів, а також започаткувало створення технічних університетів.

Під час реформи системи освіти після Другої світової війни до категорії закладів вищої освіти перейшли виші фахові школи, дипломи яких лише нещодавно впритул наблизилися до у ніверситетського рівня.

Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманістичнія теорії В. Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококваліфікованих кадрів.

Сьогодні для вищої освіти Німеччини характерна взаємодія федерального уряду та урядів земель: регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВИЗ. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Створено також комісію з наукового планування. ВНЗ фінансуються землями на 94%, центром -- на 6% (1993 p.). Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки.

Сьогодні систему німецької освіти можна схематично показати таким чином: початкова школа (4 роки) - середня школа (8-річне реальне училище або 9-річна гімназія) - вища школа (університети, педагогічний ВНЗ, вища школа мистецтв або вищий технічний навчальний заклад).

3.5 СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ ФРАНЦІЇ

Отримати вищу освіту, маючи повну середню, можна у 78 університетах. 453 ВНЗ, переважно монодисциплінарних, мають невеликий (кілька сотень) контингент студентів. 25 відсотків студентів навчається у приватному секторі, який налічує 5 університетів і більшість з 453 спеціалізованих закладів вищої освіти. Близько 2/3 студентів країни навчаються у державних університетах, і майже кожен із них - великий заклад з десятком і більше тисяч студентів, що мас адміністративну і наукову ради, раду викладачів і студентів, якими керує президент. Університети є об'єднанням «одиниць підготовки і пошуків» (UFR-Unites de formation et de recheche) з основних дисциплін на чолі з обраними директорами, а також більш звичних нам інститутів і шкіл (технологічних, політичних чи юридичних студій, професіоналізованих, підготовки вчителів, загальної адміністрації чи менеджменту, туризму, зв'язку, преси, соціального та економічного розвитку, міжнародних відносин і багато інших). Не дивно, що лише університети присвоюють понад десять різних кваліфікацій.

Тема 2.

1. Структура вищої освіти в Україні.

Структура вищої освіти

2. Освітньо-кваліфікаційні і освітньо-науковий рівні вищої освіти.

Освітні рівні вищої освіти

Неповна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти

Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посаду певному виді економічної діяльності.

Бакалавр –освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад економічної діяльності.

3. Документи про вищу освіту.

4. Післядипломна освіта та її форми.

1. Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності;

стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.

Зразки документів про післядипломну освіту затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

5. Переліки напрямів і спеціальностей вищої освіти.

Напрями:
1. Природничі науки та математика
ü Математика
ü Прикладна математика та інформатика
ü Механіка
ü Фізика
ü Хімія
ü Біологія
ü Географія
2. Гуманітарні та соціально-економічні науки
ü Історія
ü Політологія
ü Психологія
ü Соціологія
ü Юриспруденція
ü Менеджмент
ü Економіка
ü Мистецтво
ü Фізична культура
3. Освіта
ü Природознавство
ü Гуманітарні знання
ü Соціально-економічні знання
ü Професійне навчання
ü Педагогіка
ü Мистецтво
4. Технічні науки
ü Приладобудування
ü Матеріалознавство та технологія нових матеріалів
ü Електроенергетика
ü Технологічні машини та обладнання
ü Оптотехніка
ü Метрологія, стандартизація та сертифікація
ü Геодезія
ü Технологія продуктів харчування
ü Радіотехніка
ü Кораблебудування та океанотехніка
ü Енергомашинобудування
ü Інформатика та обчислювальна техніка
5. Сільськогосподарські науки
ü Агрохімія і агрогрунтознавства
ü Агрономія
ü Зоотехнія
ü Ветеринарія
ü Землевпорядкування і земельний кадастр
ü природооблаштування
ü Агроінженерія
ü Лісове справу
ü Рибальство
ü Водні біоресурси та аквакультура
Спеціальності:
Пріроднічонаукові спеціальності
гуманітарно-Соціальні спеціальності
Освіта
Охорона здоров'я
Культура та мистецтво
Економіка та Управління
Міждісціплінарні природно-технічні спеціальності
Геологія и розвідка корисне копалин
Розробка корисне копалин
Енергетика та енергомашінобудування
Металургія
Машинобудування та матеріалообробка
Авіаційна та ракетно-космічна техніка
Морська техніка
Наземні Транспортні засоби
Технологічні машини та обладнання
Електротехніка
Пріладобудування
Електронна техніка, радіотехніка и зв'язок
Автоматика та Управління
Інформатика та обчислювальних техніка
Сервіс
Експлуатація транспорту
Хімічна Технологія
Відтворення та переробка лісовіх ресурсів
Технологія продовольчих продуктів
Технологія товарів широкого споживання
Будівництво та архітектура
Геодезія та Картографія
Сільське та Рибне господарство
Екологія та природокористування
Безпека життєдіяльності

6. Стандарти вищої освіти.

Державний стандарт вищої освіти

Державний стандарт вищої освіти містить складові:

· перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

· перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними

освітньо-кваліфікаційними рівнями;

· вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

· вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Галузеві стандарти вищої освіти

Галузеві стандарти вищої освіти містять складові:

· освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів;

· освітньо-професійні програми підготовки;

· засоби діагностики якості вищої освіти.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять складові:

· перелік спеціалізацій за спеціальностями;

· варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів;

· варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;

· варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;

· навчальні плани;

· програми навчальних дисциплін.

Порядок розроблення стандартів вищої освіти та внесення змін до них, а також здійснення контролю за їх дотриманням визначається Кабінетом Міністрів України.

7. Рівні професійної підготовки та кваліфікації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти. Виходячи зі структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає отримання кваліфікації «молодший спеціаліст»; другий - кваліфікації «бакалавр» (базова вища освіта); третій - кваліфікації «спеціаліст», «магістр» (повна вища освіта).

Законом «Про освіту» встановлено такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

8. Освітньо-кваліфікаційна характеристика фахівця.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика є складовою частиною Державного стандарту освіти і використовується для:

ü визначення первинних посад випускників вищих навчальних закладів та умов їх використання;

ü визначення об'єкта, цілей освітньої та професійної підготовки;

ü розробки та коригування освітньо-професійної програми з підготовки фахівців;

ü розробки засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівця;

ü визначення змісту навчання як бази для опанування спеціальністю, кваліфікацією;

ü визначення змісту навчання у системі перепідготовки та підвищення кваліфікації;

ü атестації випускників вищих навчальних закладів та сертифікації фахівців;

ü укладання договорів або контрактів щодо підготовки фахівців;

ü професійної орієнтації здобувачів фаху;

ü визначення критеріїв професійного відбору;

ü прогнозування потреби у фахівцях при плануванні та підготовці;

ü обґрунтування переліків спеціалізації;

ü визначення кваліфікації фахівців;

ü розподілу та аналізу використання випускників вищих навчальних закладів.

9. Структурно-логічна схема навчання.

Структурно-логічна схема навчання – це послідовність вивчення навчальних дисциплін за їх циклами протягом терміну підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційногорівня.

Структурно-логічна схема викладання дисциплін навчального плану повинна забезпечити:

ü стандарт якості освіти;

ü системний підхід до взаємозв’язку викладання дисциплін;

ü логіку структури викладання дисциплін;

ü прозорість та доступність інформаційного супроводу технології навчання;

ü врахування послідовності накопичення знань та інформації при підготовці спеціалістів;

ü адаптаційні можливості фаху щодо змін зовнішнього середовища, зокрема, на ринку праці.

10. Навчальний план підготовки фахівця: структура.

Навчальний план – це документ, який визначає графік навчального процесу, перелік та обсяг нормативних і вибіркових дисциплін, послідовність їх вивчення, форми навчальної роботи та її обсяг, форми підсумкового контролю, а також: обсяг часу, передбачений на самостійну роботу студентів.

«Індивідуальний навчальний план студента та результати його виконання» – регламентний документ, в якому відображена структурно-логічна схема підготовки фахівців з певного напряму (перелік навчальних дисциплін,передбачених програмою підготовки, та форми організації навчання), обсяги навчального навантаження.

Навчальний план містить:

I. Графік навчального процесу.

Дата добавления: 2015-11-26