Новий лівий реалізм

Протягом тривалого часу багато кримінологів, а надто тих, хто дотримується більш ліберальних або лівих переконань, намагалися применшити важливість зростання офіційно зареєстрованих рівнів злочинності. Вони намагалися довести, що засоби масової комунікації дарма спричиняють у громадськості відчуття тривоги з приводу цієї проблеми, або твердили, що більшість зафіксованих злочинів були прихованою формою протестів проти нерівності, в дусі Мертонової системи аномії. "Новий лівий реалізм" (НЛР), що переважно асоціюється з працями Джока Янґа, відійшов від цих поглядів (Young, 1988).

НЛР погоджується, що рівні злочинності справді зросли і що громадськість має всі підстави бути стривоженою. З огляду на це, даний підхід намагається привернути головну увагу до тих, хто стає жертвами злочинів, радше ніж зосереджуватися на тих, хто здійснює кримінальні вчинки. Статистика жертв, твердять ці автори, дає набагато адекватнішу картину злочинності, аніж "Британський огляд злочинності" (Evans, 1992). Вивчення статистики жертв, твердить Янґ, засвідчує, що поліція програє боротьбу проти злочинності, передусім у бідних міських кварталах (додаткові відомості про внутрішні міські квартали та їхні проблеми читач знайде в розділі сімнадцятому "Міста і розвиток сучасного урбанізму"). Вулична злочинність, включаючи всілякі насильницькі дії, торгівля наркотиками та вандалізм різко зросли.

Цей підхід спонукає Мертона, Кловерда, Оліна та інших дослідників дійти висновку, що у внутрішніх кварталах міст розвиваються кримінальні субкультури. Такі субкультури виникають унаслідок не так самої бідності, як неналежності до ширшої спільноти. Наприклад, криміналізовані групи молоді діють поза "респектабельним суспільством" і повстають проти нього. Той факт, що за останні роки зросла частка злочинності серед чорношкірих, пояснюється крахом політики расової інтеграції.

Критики вищеозначеного підходу визнають важливість акценту на жертвах, але вказують на те, що уявлення громадськості про злочинність часто засноване на стереотипах, здебільшого фальшивих. НЛР може неумисне підштовхнути публіку до стереотипного уявлення: чорношкірий — злочинець. Цей підхід також критикується за надмірне зосередження уваги на жертвах. Необхідно вивчати досвід жертви і злочинця (Hughes, 1991).

Убивства та інші насильницькі злочини

Убивства

Дані про вбивства, мабуть, найдостовірніші з усієї кримінальної статистики. Але й тут існують проблеми. Щоб класифікувати смерть як убивство, треба напевне знати, що вона сталася. Тобто треба знайти труп; коли його не знайдено, смерть у більшості таких випадків не відносять до категорії вбивства. І навіть коли тіло вже виявлено, то версію вбивства висувають лише за наявності обставин, які вказують на те, що смерть не була "природною", скажімо, глибокі рани або травми черепа. Після того, як уже висунуто звинувачення, суд може дійти висновку, що підозрюваний вчинив убивство неумисне (хоч і з порушенням закону) (див. мал. 8.3).

Статистика служби охорони громадського здоров'я, оперта на одержані від коронерів (слідчих) дані, дозволяє оцінювати рівень убивств більш або менш незалежно від звітів поліції. Дані коронерів не зовсім точні, оскільки слідчі, буває, помилково трактують убивство як нещасливий випадок або самогубство. Проте такі дані, як правило, дуже близькі до поліційної статистики вбивств, підтверджуючи, що ці останні не такі вже далекі від істини.

Дата добавления: 2015-11-26