Нація, і народ. Різновиди та основні функції націй

В аналізі сутності виміру національного і конкретних процесів чи подій, які йому відповідають, вихідним є поняття нації. Що ж таке нація?

Пошук відповіді на це зовні просте запитання наштовхується на величезну кількість різноманітних дефініцій нації, а з часом веде до усвідомлення, наскільки важко давати визначення понять в галузі суспільних і гуманітарних наук. Річ у тім, що внутрішня складність і розмаїття феномену нації, так само, як і будь-якої іншої реалії соціального світу, унеможливлює побудову універсального й «прозорого» поняття про неї⁶². Тому не дивує зауваження сучасного канадського фахівця Л. Діона, що зазвичай нації приписують сукупність ознак, жодна з яких не є ані достатньою, ані необхідною: спільне походження, територія, культура, інститути, мова, одна для усіх членів пев-

⁶¹ Див.: «Для Украйни существует только один вектор - зашита наииональньїх интересов» //
«День», - 2001. - 17 серп. -СІ.

⁶² Див. детальніше: Касьянов Г. Теорії націй та націоналізму. — С. 38 і далі.

ної спільноти, котрі відчувають приналежність і єдину долю на противагу іншим подібним спільнотам⁶³.

Відомі європейські дослідники Я. Крейчі та В. Велімський зауважують: «Існують передусім п'ять об'єктивних чинників, які можуть відігравати роль в ідентифікації групи як нації: територія, держава (чи схожий політичний статус), мова, культура та історія. Коли позитивні відповіді по кожному з цих показників збігаються, майже не залишається сумніву, що відповідна спільнота чи населення є нацією; у такому разі, як правило, присутній також шостий суб'єктивний показник — національна свідомість. Але існують ситуації, коли деякі, а то й більшість об'єктивних показників відсутні, а все ж спільнота відчуває себе нацією... Суб'єктивний чинник свідомості в крайньому випадку є остаточним та вирішальним чинником у питанні національної ідентичності»⁶⁴.

Отже, у найчастіше згадуваному переліку ознак націй слід виділяти ознаки об'єктивні та суб'єктивні. До перших належать: спільне етнічне походження й історія, власна унормована мова, релігія, територія, економіка, по-літико-правові інститути тощо; до суб'єктивних ознак — усвідомлення окремими людьми приналежності до певного колективного цілого й воля до його підтримки, віра в спільну долю, відчуття солідарності зі «своїми» — все, що можна узагальнити поняттям національна свідомість.

Переважання ознак тієї чи іншої з зазначених множин визначає основні різновиди націй. Інколи нація виникає на грунті одного або кількох усталених етносів й об'єднується завдяки спільному походженню, мові та культурі. За своїм походженням така спільнота зветься етнічною нацією. Проте інколи — як, наприклад, у випадку з американською нацією, — вихідна людська матерія формується головним чином власною політичною волею — волею спільноти, котра в цей момент не має ані усталеної загальновизнаної культури, ані оригінальної мови, ані багатовікової історії. В останньому випадку нація називається політичною, а націогенеза неможлива поза створенням власної держави. Приклади, що підпадають під визначення політичної нації, крім американців, являють також людності Австрії, Канади, Швейцарії. Саме швидкоплинний політичний розвиток привів тут до формування спільнот, суттєвим чинником єдності яких було те, що кожна людина свідомо ідентифікувала себе як громадянина конкретної держави. Всі громадяни є рівними, незалежно від етнічного походження, мови, культури, інших об'єктивних ознак.

⁶³ Цит. з: Perlin G. Canadian politics. A critical appraisal. Vol. 1 (on CD) — Queen's University, 1999. — P. 2 (посилання до терміну «нація»).

Крейчі Я., Велімський В. Етнічні та політичні нації в Європі // Націоналізм: Антологія. -Київ, 2000. - С. 487.

Крім етнічної та політичної, сьогодні виділяють ще й повномасштабну націю: вона існує тоді, коли «етнічні» та «політичні» ознаки настільки тісно взаємопов'язані, що тільки довільно можна було б вважати одні вагомішими

від інших⁶⁵.

Ознаки нації та взаємозв'язок її видів з наявністю власної державності схематично зображені на рисунку 18.1.

Рис. 18.1

Між етнічною і повномасштабною нацією немає непрохідного кордону. Етнічна нація здатна, врешті-решт, вибороти власну державу і набути статусу повномасштабної. Але не виключений і інший хід подій, коли повномасштабна нація втрачає свій статус. Так було, наприклад, з поляками внаслідок тимчасового поділу їх держави у 1795 р.

Необхідною умовою існування політичної (і, відповідно, повномасштабної) нації є її державне оформлення. Держава — основний інструмент виконання нацією політичної функції. Етнічна ж нація може існувати і без власної держави, наприклад, баски в Іспанії або валлійці у Великій Британії. Проте наявність принаймні інтенції до «гри у політичному полі» є обов'яз-

⁶⁵ Див.: Крейчі Я., Велімський В. Етнічні та політичні нації в Європі // Націоналізм: Антологія. - Київ, 2000. - С. 489-490; Касьянов Г. Теорії націй та націоналізму. - С. 76-77.

ковим критерієм буття етнічної нації. Інакше кажучи, народ — вихідна матерія будь-якої нації — не набуває національної форми доти, доки не починає прагнути політичного самовизначення через власну державу або федеральний статус чи автономію в межах певної держави.

Підкреслимо, що очевидною передумовою появи політичної функції нації є здобуття суверенітету, тобто вищої влади в країні, саме її народом. Тоді стає зрозумілим, чому модерна французька нація виникла не за часів «короля-сонця» Людовика XIV, коли французький народ складався з його підданих, а внаслідок Великої Французької революції, коли піддані короля перетворилися у спільноту повноправних громадян, суверенний народ Франції. Французька держава існувала як абсолютна монархія й до 1789 p., проте державою французької нації вона стала лише з цього часу. Так само й в Америці: колишні піддані короля Великої Британії Георга III власною волею і діями утворили нову демократичну державу — США, набувши статусу її громадян.

Далі слід додати: будь-якій нації крім політичної функції притаманна ще й функція культурна. Нація, що турбується про укріплення своїх підмурків, не може ухилитися від виконання різноаспектної культурної функції, адже «люди хочуть бути політично об'єднаними з усіма тими, і лише тими, хто поділяє їхню культуру»⁶⁶.

Наведені твердження, беручи до уваги суттєвість культури та власної мови у множині об'єктивних ознак нації, мають цілком зрозумілу підставу⁶⁷. Важливим їх розвитком є віднесення до ознак модерної нації не культури взагалі, а «високої культури» — на відміну від «низької», повсякденної народної культури. Сучасний британський дослідник Е. Ґелнер унаочнив це метафорою: садова і дика культури. Висока культура знаходить поширення, зокрема, через усталення «способів мовлення, впроваджуваних школою та контрольованих академічними установами, унормованих відповідно до потреб точного бюрократичного та технологічного спілкування»⁶⁸. Завдяки внормуванню мови поширюється та вдосконалюється той єдиний комунікативний простір, який потрібен для існування й розвитку модерної нації, держави.

Викладені вище відомості щодо різновидів та функцій націй далі доречно використати у розгляді особливостей генези й сучасного стану народу нашої країни.

⁶⁶ Див.: Гелнер Е. Нації та націоналізм // Націоналізм: Антологія. — Київ, 2000. - С. 307.

⁶⁷ «Чи має нація щось дорожче, ніж мова її батьків? У мові втілено все надбання її думки, її
традиції, її історія, релігія, основа її життя, все її серце і душа. Позбавити народ мови — це
позбавити його єдиного вічного добра», - зазначив видатний німецький філософ,
засновник культурного націоналізму Й.Г. Гердер (1744-1803). Наш співвітчизник М.С.
Грушевський (1866-1934) категорично стверджував: «...мова - це душа народна, і мало
котрий народ живе і чує себе, втративши свою мову».

Див. докладніше:: Гелнер Е. Нації та націоналізм. - С. 309 та ін.

Дата добавления: 2015-11-26