Читайте также:
|
Найважливішим питанням соціальної політики будь-якої держави є боротьба з бідністю. Групи, шо перебувають за межею бідності, потребують загальної уваги не лише з міркувань гуманності, милосердя й соціальної справедливості, а й тому, що в їхньому середовищі виникають умови, сприятливі для протизаконних і аморальних дій, екстремістських рухів тошо. Отже, турбота про те, щоб у суспільстві було якомога менше бідних — це турбота про оздоровлення суспільства загалом.
На боротьбу з бідністю повинні бути спрямовані соціальні програми як держави, так і органів місцевого самоврядування та інститутів громадян-
ського суспільства. Під їх контролем мають бути два головні напрями соці альної політики стосовно бідних: 1) соціальний захист мало- й незабезпече них; 2) регулювання процесів соціальної поляризації. У структурі суспільства мають бути виділені групи бідних людей за ознаками рівня доходів майнового стану, а також їх незайнятості у народному господарстві. Стосовно кожної з цих груп соціальна політика має будуватись специфічно, з урахуванням об'єктивних та суб'єктивних факторів їхнього становища.
На середину 90-их років за оцінками українських соціологів майнове розшарування в Україні було таким: група багатих — від 3% до 6%, група середніх - близько 13%, група бідних - за різними даними від 70,8% до 86,5%. Для порівняння відзначимо, що майнове розшарування в США виглядає так: багаті - 3%, забезпечені - 17%, середні - 60%, бідні - 20%. За даними статистичного бюро Європейської комісії індекс купівельної спроможності населення України — один з найнижчих у Європі і становить 17% від європейської норми42.
Важливим показником соціального розшарування є децільний коефіцієнт — співвідношення середнього доходу 10% високодоходних сімей до 10% сімей з найнижчим рівнем доходу. В Україні цей коефіцієнт дорівнює 14: 1 (або 12: 1). За даними Київського міжнародного інституту соціології — навіть 35,4: 1. Іншим показником є коефіцієнт Джіні, що вказує на рівень концентрації доходу. Для України це 0,54, тоді як гранично допустимий світовий показник Джіні - 0,40-0,45.
Кількісні показники розшарування свідчать про розміри соціальної відстані між групами в суспільстві, про рівень поляризації в ньому і, як наслідок, про формування численної верстви бідних. Має це й свої політичні наслідки: велика частка бідних людей несприятливо впливає на формування громадянського суспільства, містить у собі загрозу соціальних і політичних конфліктів, є причиною ірраціональних форм політичної поведінки значних мас людей. Велика концентрація багатства в одних руках робить вірогідним встановлення олігархічних режимів з непщконтрольною елітою тощо.
У практиці соціально-економічних досліджень використовують різні критерії визначення бідності: абсолютний (визначається за фактичною вартістю товарів та послуг, що входять до споживчого кошика); відносний (об'єктивний) — на основі фіксованої частки, а саме 40-50% від середнього доходу населення країни; суб'єктивний (виходячи з суджень населення про необхідний мінімальний доход). Є й інші способи43.
42 Інформаційно-аналітична доповідь «Україна в 1996 р.» — Київ, 1996.
43 Наприклад, відносну бідність визначають за структурою витрат. Скажімо, частка витрат на
продукти харчування не повинна перевищувати 2/3 доходу родини, або витрати на житло
не повинні перевищувати 15% сукупного доходу родини тощо. Є також ресурсний
критерій, коли межу бідності визначають залежно від можливостей економіки забезпечити
прожитковий мінімум.
м /ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА
Зазвичай мінімальний споживчий бюджет розраховує Міністерство праці й соціальної політики. Цей нормативно-статистичний показник визначають як рівень середньодушового доходу, що забезпечує придбання певного набору матеріальних благ та послуг44. За рішенням Верховної Ради, в 1999 р. межа бідності була позначена доходом 118 гривень. У 2001 р. мінімальний споживчий бюджет був визначений урядом у розмірі 270 гривень.
Згідно з даними офіційної статистики, в Україні 31,7% населення перебуває за межею бідності. Про порушення балансу споживання свідчить тенденція до зменшення частки заробітної плати у структурі ВВГТ. Вона утворює 34-35%, тоді як у розвинутих країнах - від 62% до 80%. Погодинна вартість робочої сили становить в Україні 0,37-0,40 долара США на годину, в Румунії і Болгарії — 0,4-0,8 долара, у Польщі — 2, Угорщині —1,8, Чехії — 1,6, у США і Франції — 15,5, у Німеччині — 25 американських доларів45.
Бідність у регіональному вимірі. На території України бідність має свої «вогнища» в індустріальному регіоні Східної України, у деяких районах південних та західних областей. її зосередженість на певних територіях призводить до виникнення феномену, який отримав у соціології назву «культура бідності». Цим терміном ще в XIX столітті позначали певний стиль життя, що його породжує бідність46.
У попередніх розділах уже згадувано, як оцінював вплив бідності на особу й громадянське суспільство великий німецький філософ Гегель. Сучасний дослідник бідності, професор Іллінойського університету О. Льюіс фіксує такі сталі риси культури бідності: бідні не поділяють суспільних цінностей; вони мають низький рівень організації; їм притаманні специфічні стосунки між статевими та віковими групами (відсутність дитинства, вільні форми одруження); у їхній свідомості домінують безпорадність, залежність, приниженість, низький рівень мотивації до праці, нездатність планувати своє майбутнє47. Соціологія бідності, яка з'явилась зараз на теренах СНД, суттєво доповнює соціопсихологічну картину бідності, підрозділяючи бідних на активних і пасивних. У межах пасивного типу виокремлюють рефлекторно-запізню-вальний тип поведінки (веде до поглиблення бідності) та помірковано-пристосувальний (веде до консервування того рівня бідності, що вже склався).
44 До нього входять мінімально необхідні продукти харчування, зумовлені нормами фізіологічних потреб людини в харчових речовинах та енергії. Набір продуктів у натуральному виразі охоплює 10 агрегованих груп продовольчих товарів, або 22 продукти. Для вартісної оцінки цих продуктів використовують середні ціни купівлі відповідних товарів, які регулярно фіксують статистичні органи. Мінімальний споживчий бюджет є соціальним, а не фізіологічним мінімумом, оскільки, крім витрат на харчування, містить витрати на непродовольчі товари, послуги та вартість утримання житла. Біляиький С. Соціаіьний захист як ознака цивілізованості суспільства // Віче. — 1999. — №8. - С. 65. Ярошенко С.С. Синдром бедности // Социологический журнал. - 1994. - № 2.
47 Lewis О. La vita. - New York, 1966.
Врахування специфіки кожної групи бідних дозволяє державі використовувати різні механізми соціального захисту. Про це свідчить перелік програм, включених до системи заходів соціально-захисного напряму політики: соціальний захист дитини, материнства, інвалідів, ветеранів; допомога на дітей віком до 16 (учнів до 18) років; виплати у зв'язку з підвищенням роздрібних цін; виплати державної допомоги одиноким матерям та матерям по догляду за дітьми; виплати допомоги на дітей віком від 1,5 до 3-ох років; фінансування програм соціального захисту інвалідів; надання додаткових пільг ветеранам; виплати на утримання будинків-інтернатів та інших установ соціального забезпечення; покриття збитків від реалізації газу та відшкодування різниці в цінах на тверде паливо, що реалізується населенню. З кінця 2000 р. почалося періодичне збільшення пенсій за віком, соціальних виплат, допомоги по безробіттю.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 87 | Нарушение авторских прав