Читайте также:
|
Загалом економічні реформи в Україні розпочалися за несприятливих умов і розгорталися повільно з низки причин. Ще до 1992 p., коли стартувала приватизація, економічна ситуація у країні різко погіршилася. При владі перебували люди, для яких близькими та зрозумілими були не ринкові, а командно-адміністративні методи господарювання. Значна частина владної еліти складалася з колишньої партійної та господарської номенклатури, яка демонструвала невміння або небажання проводити послідовну політику реформ. Аналітики вказують також на недостатню підготовленість української інтелектуальної еліти до розроблення альтернативних моделей реформування економіки, відсутність відповідних теоретичних «заготовок»4. Крім того, за десятиріччя панування одержавленої, командно-адміністративної економіки населення втратило навички приватного господарювання і значна його частина без розуміння ставилася до пропонованих змін, підтримуючи на виборах комуністів.
У парламенті більшість становили не реформатори-риночники, а ліві сили. Вони пояснювали млявість перетворень необхідністю забезпечення інтересів усіх груп населення і неприйнятністю, з цієї причини, так званої шокової терапії. Насправді ж люди, що перебували на керівних посадах (чи то політики, чи господарники), намагались не пропустити нагоди збагатитись
3 Інформація про хід приватизації державного майна в Україні за 11 міс. 2001 р. // Відомості приватизації. - 2002. - № 2. - С. 1-4.
Президент Центру економічного розвитку, радник багатьох урядових структур О. Пасхавер в одному з інтерв'ю журналу «Політика і культура» зауважив, шо, окрім особливостей масової свідомості, дуже важливим було те, що «у державі (саме тому, що вона не була державою, а регіоном) заздалегідь не сформувалися групи ідейних реформаторів, які б створили певні системи модернізації суспільства». В Росії, Польщі, Естонії такі групи, мовляв, сформувалися ще у 80-ті роки. Коли виникла потреба, вони взяли владу. «Важливим було навіть не те, що вони зуміли її взяти, а те, що вони створювали певні теоретичні системи, на які потім спирались реформи. Не гарантую щодо політики, але в економіці таких груп у нас не було, — констатує експерт. — Ми не уявляли реальних проблем, ми були неосвічені, і не продумали подальших кроків» (див.: Пасхавер О. «Хто винен?» і «Шо робити?» // Політика і культура. - 2000. - № 44. - С. 8).
і йшли на різні зловживання, щоб забезпечити концентрацію власності у своїх руках. Тому зробити приватизацію справедливою не вдалося.
Зволікання з реформами замість проголошуваної справедливості створило сприятливі умови для зростання тіньового сектора економіки і концентрації власності в руках невеликого кола осіб, переважно причетних до здійснення влади. А швидке зрощення влади і власності, що відбулося в Україні в 90-их роках, стало однією з найістотніших перешкод на шляху як економічної, так і політичної трансформації в обраному напрямі. Наслідком непрозорої, номенклатурної приватизації, що в народі отримала назву «прихватизації», стало поглиблення економічної кризи, падіння виробництва, високий рівень інфляції, зростання внутрішньої та зовнішньої заборгованості.
На середину 90-их років приватизація дещо прискорилась (пік приватизаційних процесів припадає на 1995-97 pp.), а процес падіння економіки дещо уповільнився. Проте економічна криза тривала до кінця 90-их pp. Через зменшення валового національного продукту і надходжень до бюджету увійшли в норму затримки виплати заробітних плат і пенсій, зростало безробіття, переважна більшість населення за рівнем доходів опинилася за межею бідності. І за темпами перетворень, і за рівнем життя народу (принаймні в його офіційному вимірі) Україна опинилася на одному з останніх місць серед посткомуністичних країн. Економічне зростання розпочалося тільки в 2000 р.
Саме в цей час приватизовані підприємства «вийшли на якісно інший рубіж. У 2000 році дослідники вперше відзначили, що недержавні підприємства, «перехворівши» на зміну власності, почали працювати набагато ефективніше за державні. Причому це стосується саме галузей, де відсутнє жорстке державне регулювання, присутня конкуренція тощо»5. Важливим показником ефективності приватизації є частка ВВП, вироблена в приватному секторі. За даними Держкомстату, за 9 місяців 2000 року роздержавлені підприємства промисловості виробили продукції, що становить 58,5% загального обсягу виробництва за цей період'. Очевидною стала залежність приросту виробництва по галузях від глибини приватизації (відсотка приватизованих підприємств у галузі).
Як видно з табл. 16.1, невеликий приріст промислового виробництва був уже в 1999 p., а з 2000 р. зростання економіки відобразилося в усіх основних показниках економічного розвитку. У 2001 р. індекс інфляції також був невисоким (106,1%). Несприятливим чинником для малозабезпечених верств
5 «Економічне зростання цього року відбуватиметься за інерцією»: Інтерв'ю О. Пасхавера
// Політика і культура. - 2002. - № 1. " Звіт Фонду державного майна України про виконання Державної програми приватизації
у 2000 р. - Київ, 2001. - С. 3-4.
Частина четверта. ДЕМОКРАТІЯ І ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА
населення залишалося однак те, що ціни на продовольчі товари та послуги зростали швидше, ніж на непродовольчі товари7.
Таблиця 16.1 Основні показники економічного розвитку України: 1998-2001
| У% до попереднього року | ||||
| ввп | 98,1 | 99,8 | 105,9 | 109,1 |
| Промислове виробництво | 99,0 | 104,0 | 112,4 | 114,2 |
| Валова продукція сільського господарства | 90,2 | 93,1 | 109,8 | 109,9 |
| Інвестиції в основний капітал | 106,1 | 100,4 | 114,4 | 117,2 |
| Роздрібний товарооборот | 93,4 | 92,9 | 108,1 | 112,6 |
| Індекс інфляції | 120,0 | 119,2 | 125,8 | 106,1 |
З піднесенням економіки почали зростати грошові доходи населення. За січень-листопад 2001 р. порівняно з аналогічним періодом 2000 р. номінальні грошові доходи збільшились на 25,5%, а реальні - на 8,7%. Реальна заробітна плата за січень-листопад 2001 р. порівняно з відповідним періодом 2000 р. зросла на 19,2%8.
Однак і на початку XXI ст. не була усунена одна з головних перешкод функціонування ринкових механізмів та виникнення середніх власників в Україні — несприятлива система оподаткування, яка просто «заганяє» підприємців у тіньову сферу. Про необхідність її кардинального перегляду багато говорилося з часів президентства Л. Кравчука. Однак Верховна Рада третього скликання (1998-2002 pp.) так і не спромоглася ухвалити поданий на її розгляд проект нового податкового кодексу, який мав би послабити податковий прес на приватних підприємців, особливо зайнятих у сфері дрібного й середнього бізнесу.
Не були усунені й такі гальма для прискорення економічного розвитку, як надмірне регулювання підприємницької діяльності шляхом видачі дозволів, ліцензій і проведення перевірок, що часто стають інструментом невиправданого тиску і зловживань з боку бюрократичних структур. Загальновизнана потреба в реформуванні відносин держави з підприємцями не узгоджується з інтересами уже сформованих номенклатурно-олігархічних угруповань, і пропоновані заходи викликають жорстокий спротив з їхнього боку.
Основні показники соціально-економічного розвитк}' України (за даними
Держкомстату). - http://www.kmu,gov,ua/mainstat.html.
Основні макроекономічні показники стану економіки України. ■-
http://www.kmu.gov.ua/mainstat.html
Тому можна констатувати, що цілі, проголошені в законі «Про Програму приватизації», на сьогодні майже не досягнуті. Перехід до ринкової системи, яка в принципі є сприятливою для демократії, в Україні здійснювався без достатнього опрацювання концепції, непослідовно й недемократично, а тому поки що не дав вагомих, соціально й політично значущих позитивних наслідків.
16.3. Політика в галузі зайнятості та безробіття.
Соціальне партнерство_________________________
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 52 | Нарушение авторских прав