Частина третя- громадянин, суспільство йдемократія

життєдіяльності громадянських суспільств. Вони також властиві певним етапам його еволюції, або певним країнам. Варіантом такого «моделювання» є виділення Н. Розенблюм таких різновидів громадянського суспільства як «демократичне», «посередницьке» та «виборче громадянське суспільство»¹³⁵.

«Демократичне громадянське суспільство» вирізняється насамперед тим, що його суб'єкти роблять наголос на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об'єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об'єднань тут є «прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду політичних питань, а також схильності розглядати їх в ім'я загального добра. Задля цього вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними «міні-республіками», орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики».

«Посередницьке громадянське суспільство» розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, «соціабельність», здатність до солідарного розв'язання проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв'язки, принципи громадянськості, відкритості, товариськості і відповідальності — якості, що забезпечують цілісність плюралістичної ліберальної демократії (як це описано у А. де Токвіля). У посередницькому громадянському суспільстві «від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, та соціальне співробітництво зовсім не обов'язково має трансформуватись у політичне представництво».

«Виборче громадянське суспільство» докладає зусиль до підвищення економічної ефективності і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасності. Пропонуючи цю модель як найперспективнішу, Н. Розенблюм посилається на Геґеля, який писав про суперечливість та обмеженість морального впливу громадянського суспільства, в якому переважають егоїстичні інтереси, вузькогрупова прив'язаність, бідність, — риси, що й сьогодні загрожують єдності громадянського суспільства і вимагають «різноманітних виправлень».

Про необхідність розвитку громадянського суспільства саме в цьому напрямку пишуть також теоретики сучасного егалітарного (від фр. egalite — рівність) лібералізму та учасницької демократії (М. Вольцер, Б. Барбер та інші).

Охарактеризовані тут аналітичні моделі можна застосувати, передовсім, до вивчення динаміки громадського життя в окремих країнах. Тоді ми побачимо, на яких етапах історичного розвитку вони переважали і як змінюва- лись. США, напри клад, пройшли шлях від «посередницького громадян-

^ш Див.: Rosenblum N.L. Civil Societies: Liberalism and the Moral Uses of Pluralism // Social Research. - Vol. 61. - No. 3 (Fall 1994). - P. 540-557.

Дата добавления: 2015-11-26