ється, а призначається, хоч це загалом не характерно для розвинутих демократичних держав. Але є й винятки: у Бельгії, Люксембурзі, Голландії мера призначає глава держави на пропозицію муніципальної ради. У цьому випадку він є не тільки главою місцевої адміністрації, але й представником центрального уряду.
У місцевому самоврядуванні використовуються також інші, комбіновані способи формування виконавчих органів. Так, у Канаді, США набула розповсюдження система «мер — головний адміністратор». Мер обирається муніципальною радою або населенням і здійснює здебільшого загальнополітичні й представницькі функції та виконує деякі адміністративні повноваження. Рада наймає професійного менеджера, який здійснює політику, визначену радою. Головний адміністратор виконує функції, притаманні «сильному» меру. Головною рисою цієї системи є акцент на ефективності управління та відокремлення політики від адміністрації. Управління містом будується за такими ж принципами, як і управління приватною корпорацією71. Інститут муніципальних менеджерів використовується і функціонує також в ряді європейських країн (Німеччина, Фінляндія, Швеція, Ірландія та ін.).
Система «мер — головний адміністратор» з акцентом на професіоналізмі ефективна в умовах порівняно гомогенних спільнот завдяки знаходженню найбільш раціональних шляхів розв'язання проблем. Проте вона вважається неприйнятною для великих міст, передусім — з політичної точки зору. Керівник, який призначається, не є підзвітним населенню, отже, виникає питання щодо адекватності цієї системи демократичним принципам і потребам представництва.
У деяких країнах існує так звана комісіонерська форма самоврядування, яка передбачає обрання територіальною громадою ради комісіонерів (уповноважених) у складі трьох — семи осіб. Рада одночасно виконує роль і представницького, і виконавчого органу місцевого самоврядування. Кожний з комісіонерів при цьому очолює один або кілька функціонально взаємопов'язаних департаментів.
Комбінована форма характеризується поєднанням системи «рада — головний адміністратор» з системою «сильний мер — рада». Цікавим є приклад деяких канадських міст, де застосовується комбінована форма організації місцевого самоврядування, що включає елементи трьох класичних форм: «сильний мер — рада», «рада — головний адміністратор» та комісіонерської72.
71 Див.: Morgan D. Managing Urban America: The Politics and Administration of America's
Cities. - Oklahoma, 1979.
72 Найважливіші питання там вирішує міська рада, яку очолює мер, обраний громадою.
Рада комісіонерів (2-5 осіб) виконує функції головного адміністратора в системі «рада —
менеджер» і забезпечує керівництво діяльністю виконавчих органів. Комісіонерами при
цьому стають професіональні менеджери, яких муніципалітет наймає за контрактом.
Існують і інші різновиди змішаних форм місцевого самоврядування.
Головними учасниками процесів прийняття та впровадження політики на місцевому рівні є:
- виборні радники, які приймають рішення;
- старший персонал виконавчих органів, які забезпечують надання екс
пертних, аналітичних та дорадчих рекомендацій радникам;
- виборці, які повинні бути головними в політичному процесі, висловлю
ючи своєю поведінкою на виборах погляди і потреби місцевої громади;
- місцеві групи, що представляють різні кола місцевої громади;
- засоби масової інформації.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 62 | Нарушение авторских прав