Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основні права й відповідальність громадянина

Читайте также:
  1. A. Поняття господарського права, предмет правового регулювання
  2. II. Державна підсумкова атестація в основній школі
  3. II. Права Исполнителя, Заказчика и Обучающегося
  4. II. ПРАВА ИСПОЛНИТЕЛЯ, ЗАКАЗЧИКА И ОБУЧАЮЩЕГОСЯ
  5. III. Основні відомості про емітента
  6. III. ПРАВА СТОРОН
  7. IV. Відповідальність

Під основними правами людини зазвичай розуміють права, які містяться в конституціях держав і міжнародно-правових документах з прав людини, зокрема, в загальній Декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966), а також Європейській конвенції захисту

прав людини і основних свобод (1950), Європейській соціальній хартії (1960). У спеціальній літературі конституційні права розглядаються як основні права. Вони становлять стрижень правового статусу індивіда, в них укорінені можливості виникнення інших численних прав, необхідних для життєдіяльності людини. Від основного права походить значна кількість інших прав індивіда. Ось чому основні фундаментальні права, зафіксовані в конституціях держав і найважливіших міжнародно-правових актах, є правовою основою для похідних, але не менш важливих прав людини.

Основні права і свободи забезпечують різноманітні сфери життя людини — особисту, політичну, соціальну, економічну, культурну. Відповідно до цього вони структуруються за групами і найменуваннями. Ці права розрізняють також за часом виникнення. Від цього походить поняття «покоління прав людини».

Під першим поколінням прав людини розуміють ті традиційні ліберальні цінності, які були сформульовані в процесі здійснення буржуазних революцій, а потім конкретизувалися і розширилися в практиці й законодавстві демократичних держав. До них належать: право на свободу думки, совісті і релігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рівність перед законом; право на життя, свободу і безпеку особи; право на свободу від свавільного арешту, затримання або вигнання; право на гласний і з дотриманням усіх вимог справедливий розгляд справ незалежним і безстороннім судом тощо.

Через ці права люди дістають змогу реалізувати негативну свободу і зобов'язують державу утримуватися від втручання у сфери, що регулюються цими правами.

Друге покоління прав людини - позитивні права — сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення економічного становища, підвищення культурного статусу. їх реалізація потребує організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави. До прав другого покоління належать права на працю і вільний вибір роботи; соціальне забезпечення і відпочинок; захист материнства і дитинства; освіту; участь у культурному житті суспільства.

Після Другої світової війни почало формуватися третє покоління прав людини. Французький учений К. Васак запропонував включити до цього покоління лише колективні права, так звані права солідарності — право на розвиток, мир, здоров'я, довкілля, спільну спадщину людства, а також право на комунікацію. Особливість цього різновиду прав полягає в тому, що вони є колективними і здійснюються не окремою людиною, а народом, нацією, суспільством, громадою, асоціацією. Зрозуміло, що окрема людина бере участь у реалізації таких прав, але ця участь пов'язана не з особистісним статусом, а зі становищем людини як члена певної спільноти.

Між індивідуальними та колективними правами існує тісний взаємозв'язок, в основі якого лежить такий принцип: здійснення колективних прав не повинно обмежувати права і свободи індивіда. Права індивіда — це природні права людини, притаманні їй від народження, одна із головних цінностей людського буття. їх порушення деформує нормативний розвиток суспільства, дегуманізує його. Ось чому критерієм, орієнтиром суперечливих процесів, які відбуваються у світі, міжнародне співтовариство наприкінці XX ст. обрало принцип «людського виміру». Колективні права формуються у міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти або колективу. їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав осіб, які входять до тієї чи іншої спільноти або колективу. Колективні права мають якісно інші властивості, які визначаються метою та інтересами колективного утворення. Вони не повинні ігнорувати індивідуальних прав людини. Наявність суперечностей між ними є показником антигуманності й протиправності колективних прав.

Аналіз конституційних норм різних країн дає підстави поділити права людини та громадянина на: громадянські й політичні, проголошені буржуазними революціями; соціально-економічні, засновані на соціалістичному вченні; колективні, або солідарні.

Інша класифікація поділяє права і свободи на ті, що стосуються всіх громадян (право на відпочинок), і ті, що стосуються тільки певних (окремих) груп людей (жінок, дітей).

Залежно від принципів класифікації одні й ті ж права одночасно можуть належати до двох або більше груп.

Розрізняють права і свободи індивіда (рівноправ'я), свободи груп індивідів (право об'єднань), свободи думки або висловлювань (свобода преси), реальні свободи (право на працю), нове покоління прав, пов'язане з науково-технічною революцією.

Права і свободи людини та громадянина групуються за сферами життєдіяльності індивіда. Така класифікація вказує на межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах.

Існують такі основні групи прав і свобод людини та громадянина: громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні.

Громадянські (особисті) права - це визначені та гарантовані конституцією і законами пріоритетні можливості людини користуватися невідчужува-ними благами особистого життя й індивідуальної свободи. Вони визначають свободу людини у сфері особистого життя, юридичну захищеність від будь-якого незаконного втручання. Це право приватної власності; право на охорону сім'ї, материнства і дитинства; право свободи совісті. Сюди входить комплекс прав, які передбачають ефективні заходи судового захисту кожній

людині у випадку порушення її прав, право на вільне пересування і вільний вибір місця проживання. Ці права покликані забезпечити автономію особистості, простір дій індивідуальних, приватних інтересів. Громадянські права людини охороняють її від втручання держави, а також від придушення цих прав державою. Отже, до громадянських прав людини належать: право на вільний розвиток особистості; невід'ємне право на життя; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканість; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте і сімейне життя; право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова; право на свободу світогляду і віросповідання.

Право на життя є невід'ємним правом кожної людини, воно охороняється законом і означає, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. У країнах, де не відмінена смертна кара, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини відповідно до закону, який діяв під час вчинення злочину. Засуджений до смертної кари має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку. Смертний вирок не виноситься за злочини, вчинені особами, яким не виповнилося 18 років, і не застосовується щодо вагітних жінок.

Ніхто не може бути підданий катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Жодна особа не може без її згоди піддаватися медичним чи науковим дослідам.

Людина не повинна утримуватися в рабстві: рабство і работоргівля забороняються в усіх їхніх видах. Ніхто не повинен утримуватися в підневільному становищі, а також бути приневоленим до примусової чи обов'язкової праці.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути підданий свавільному арештові, утриманню під вартою чи позбавлений волі інакше, ніж на встановленій законом підставі та за визначеною процедурою. При арешті кожному повідомляються причини і звинувачення, що висуваються проти нього. Кожен має право на судовий розгляд справи. Суд виносить постанову щодо законності затримання та видає розпорядження про звільнення людини, якщо її затримано незаконно. Жертва незаконного арешту чи утримання під вартою має право на компенсацію.

Особи, позбавлені волі, мають право на гуманне ставлення і повагу до гідності. Звинувачених утримують окремо від засуджених та надають окремий режим. Неповнолітніх звинувачених відокремлюють від повнолітніх. Пені-генціарна система повинна мати своєю метою виправлення чи соціальне пе-зевиховання засуджених. Забороняється позбавляти волі лише на тій підста-й, що людина не може виконати те чи інше договірне зобов'язання.


Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 45 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)