Демократична традиція в Україні. Раїна має доволі широку мережу ЗМІ, відповідно зростає й диференціюється їхня

раїна має доволі широку мережу ЗМІ, відповідно зростає й диференціюється їхня аудиторія. Однак недостатньо високий професійний рівень багатьох видань, теле- та радіопередач, їхня однобічна (замовна) політизованість та необ'єктивність призводять до низького рівня впливовості на становлення культури громадянськості, а ступінь довіри до них залишається незначним.

Поряд з політичними партіями важливу роль у формуванні й існуванні громадянського суспільства відіграють професійні об'єднання громадян (насамперед, профспілки) як виразники фахових корпоративних інтересів. Проте вони, за невеликим винятком, також не дуже швидко перетворюються зі слухняної «школи комунізму» на самостійну структуру репрезентації та захисту інтересів трудящих. Однак ті з них, які звільнилися від опіки держави і не потрапили у інші «лещата» залежності, показують себе реальною силою, здатною впливати на політичні процеси в країні. Розвиток громадянського суспільства є вирішальним напрямом його демократичної трансформації, передумовою соціальної стабільності й відповідального врядування.

Іктелектуально-духовна сфера сучасної України також переживає глибокі й доволі болісні трансформації. Ситуація перехідного суспільства разом з очевидною недосконалістю реформаційних процесів породжують феномен «культурного шоку», дезорієнтованості масової свідомості, підвищують конфронтаційність суспільства, загрожують новій владі втратою легітим-ності. Постає проблема формування виваженої та послідовної державної політики в цій сфері, створення гнучких механізмів адаптації людини до умов, що змінюються, і надання їй змоги розкрити свій творчий потенціал.

«Економічний вимір» української демократизації і політика. Напередодні розпаду СРСР, за оцінками деяких західних аналітиків, Україна нібито мала найкращі шанси для швидкого і порівняно легкого переходу до демократичного суспільства та ринку¹²⁵. Про те, що це не зовсім так, написано уже чимало¹²⁶. Однак, на референдумі багато українців голосували за незалежність, сподіваючись насамперед на швидке економічне піднесення. Ейфорія швидкого й кардинального розв'язання всіх проблем перехідного періоду незабаром минула. Почала виявлятися слабкість підпертя справи політичної самостійності економічними аргументами. Президент Л. Кравчук показав свою неспроможність очолити ефективні реформи і під тиском різних політичних сил, у тому числі й антидержавницьких, змушений був погодитись на дострокові вибори, на яких зазнав поразки¹²⁷.

¹²⁵ Corbet J., Gummich A. The Soviet Union at the Crossroads. - Frankfurt, 1990. - P. 11.

¹²⁶ Див., наприклад: Бутейко А. Без ілюзій // Голос України. - 1995. - 4 жовтня; Дзюба І.
Україна перед сфінксом майбутнього // Сучасність. - 2001. № 12 - С. 81.

¹²⁷ Відсутність виваженої загальнодержавної програми змін призвело до глибокої
економічної кризи в Україні. Низький рівень ринкового професіоналізму і відданості
обраній меті ринкових та демократичних перетворень, разом з відсутністю єдності,
розколом у суспільстві, зробили неминучим різкий спад виробництва і стрімке
соціальне розшарування та поляризацію. Рівень інфляції в 1993 р. досяг 10000%.

У жовтні 1994 p. новообраний Президенти. Кучма проголосив нову соціально-економічну стратегію, яка виходила з формули «прискореного реформування як єдиної умови й основного засобу виходу із кризи та набуття економічної стабілізації». Пакет запропонованих заходів передбачав лібералізацію цін і торгівлі, масову приватизацію, земельну реформу, суворий монета-ризм. Однак практична реалізація програми в умовах зростаючої корупції та не завжди виправданих політичних зіткнень, низького рівня правосвідомості й відданості владної еліти суспільним інтересам у кращому випадку була недостатньо послідовною і не досягла бажаних наслідків.

Ситуація перехідної невизначеності зберігалась. Повільність у створенні правової бази економічних реформ стримувало ділову активність, а недосконалий механізм соціального захисту робив тягар реформ непосильним для значної частини населення. Широкомасштабна приватизація здебільшого спрямовувалася «тіньовими» та управлінськими структурами (спочатку «червоним директоратом») таким чином, щоб отримати максимальний зиск для себе. Інші прошарки населення не були структуровані, не усвідомлювали ні власних групових інтересів, ні засобів їх захисту спільними зусиллями. Тому вони були відсунуті на узбіччя соціально-економічних процесів. Натомість виросли «олігархи», які монополізували розподіл економічних ресурсів і виробництво та домоглися вирішального впливу на політику держави. Саме на їх вимогу було відправлено у відставку Кабінет Міністрів на чолі з В. Ющенком, — перший успішний уряд в історії незалежної України, якому у 2000 р. вдалося повернути економічну ситуацію на краще.

Хоч економічне зростання 2000-2001 pp. не привело відразу до значного підвищення рівня життя пересічного українського громадянина, воно вселило певну надію, свідченням чого стали результати парламентських виборів 2002 р. Докладніше про це, як і про інші аспекти становлення демократичного ладу в Україні йтиметься у наступних розділах книги.

Дата добавления: 2015-11-26