Природність» демократії

Розглянувши витоки, зміст і призначення демократії у світлі сучасних знань, можна констатувати, що демократія виникла з повсякденної соціальної практики і супроводжує людей з давніх часів, несучи на собі глибокий відбиток того, якими є люди, що її поціновують, підтримують і застосовують, або, навпаки, зневажають. Як суспільне явище демократія формувалася природним шляхом, через поступовий розвиток суспільства, його рух до більш розвинених і досконалих форм.

Ідеї рівності, спільна участь в обговоренні й виробленні рішень мали велику силу в громадах, що творили живляче середовище повсякденного існування й становлення демократії в стародавні часи. Громада давала змогу вислухати й зіставити різні думки, іноді — усі можливі точки зору. Колективна думка не уявляла сили більш зваженої і досвідченої, ніж громада (община, мир, коло). Колективне «тіло» народу століттями плекало переконання, що вироблена спільними зусиллями думка, прийняте усім загалом рішення не можуть бути хибними. Тому спільно ухвалені рішення — це найвищий ав- торитет¹⁷. Народні збори були немовби своєрідним ритуалом, що сприяв на-

Наприклад, силу спільно прийнятих рішень, вільний громадський дух жителів Карпат у давні часи, а також їхні змагання за збереження первісних форм громадського самоврядування в художній формі показано в повісті 1. Франка «Захар Беркут». Основна ідея твору, зазначає І. Франко в передмові до нього, хвилює сучасних, живих людей, а,

родженню й утвердженню спільної волі. Згодом виникала потреба зробити знайдені демократичні форми і процедури більш усталеними і міцними, дати ідейне обгрунтування доцільності демократії.

Коли ми кажемо, шо виникнення й подальший розвиток демократії мали «природний характер», то це не означає, що вона утверджується ледь не автоматично, поза волею і свідомою участю людей. Як і інші надбання людства, демократія є наслідком зусиль і боротьби тих, хто вбачав у ній дещо, що заслуговує на подальше збереження і відтворення. Та все ж мусимо визнати, що в демократичних формах правління є щось таке, що відповідає людській природі. Саме це «щось» і було запорукою того, що жодні спроби сплюндрувати демократію і скасувати її повністю ніколи не були цілковито успішними. Демократія допомагає виховати, виплекати й розгорнути вільну людську особистість і тільки вона створює справжні життєві шанси для більшості людей. Усі інші, недемократичні форми суперечать прагненню людини до самостійності й свободи, деформують її волю і пригнічують гідність.

Говорячи про «природність» демократії, про її відповідність людській природі, маємо на увазі насамперед те, що демократія дає змогу людині реалізувати інтерес до суспільного життя, втілити в життя глибоко притаманну кожній особистості потребу (у декого — жагу) суспільного визнання. За допомогою демократії людина втілює здатність впливати на стан справ і перебіг подій у державі, усвідомлювати власні інтереси як органічну складову інтересів суспільних. У своїй глибинній основі жива демократія містить здорову потребу людини до спільної «гри» із проблемами й варіантами їх розв'язання, із промовами й гучним схваленням (чи обуренням), риторичним мистецтвом і несподіваним виявом чиєїсь (а іноді — власної) мудрості, зваженості та дотепності. Отже, погодимося із Д. Д'юї, який писав: «Основа демократії — це віра у здібності людської природи, віра в інтелект людини і в силу накопиченого спільного досвіду людей. Це віра не в те, що усе це наявне у довершеному вигляді, але у те, що, якщо сприяти, це може зростати і бути спроможним генерувати дедалі більшою мірою розвиток знань і мудрості, необхідних для скерування спільних дій»¹⁸.

Демократію важко або й неможливо знайти десь у взірцевому вигляді. Як і кожна інституція, збережена людьми, демократія несе на собі відбиток людської обмеженості й недосконалості, непослідовності й недалекоглядності. Це типово «людська інституція», на якій позначаються будь-які яви ща, вс і притаманні людині вади. Водночас треба визнати, що феномен де-

значить, і сама є живою і сучасною (див.: Франко І. Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці // Зібрання творів: У 50 т. - Київ, 1978. - Т. 16. - С. 7-154). Роль громад у розвитку американської демократії розкрито у праці А. де Токвіля "Про демократію в Америці" (Київ, 1999. - С. 63-70).

Цит. за: Кожокин Е.М. Государство и народ: От Фрондьі до Великой французской революции. - Москва, 1989. - С.155-156.

мократії має всепроникний, планетарний характер. її елементи зберігалися й жевріли за умов найжорстокіших тираній і деспотій. Адже кожна влада, хоч би якою антидемократичною вона була, потребувала живлення і «виправдання» демократичними формами. І хоч це могло бути лиш уподібненням, свого роду пародією на демократію, можна констатувати, що не існує життєспроможної й усталеної політичної влади, яка б відверто нехтувала народом, його здатністю і потребою у самокеруванні.

Будь-яка влада і будь-який володар намагаються отримати вотум довіри людей, спертися на гучну і невідпорну підтримку багатотисячних натовпів. Завдяки масовій участі і великим можливостям маніпулювання людьми з боку влади демократію дуже легко імітувати, штучно «клонувати», адже нині нема проблеми з тим, щоб інсценувати «всенародні вибори», «масове обурення» або таку ж масову «підтримку». Але люди потребують реальної демократії і завжди відчувають обман, навіть якщо звідусіль лунає, що демократія вже «вкорінилася».

Дата добавления: 2015-11-26