Поняття про міфопоетику

Термін «міфопоетика» ще не отримав загальноприйнятого визначення у словниково-довідниковій літературі, хоча активно використовується у наукових дослідженнях останніх десятиліть. Досліджуючи міфопоетичні складники, слід сказати, що в українському літературознавстві міфопоетичний дискурс не залишився поза увагою науковців, особливо коли зацікавленість міфом значно знижується. Досліджуючи міфопоетичні складники, треба сказати, що в українському літературознавстві міфопоетичний дискурс не залишився поза увагою науковців, особливо, в останнє десятиліття активно досліджується молодими вченими.

З метою дослідження полісемантичного смислу поняття «міфопоетика» звернемося до історії його виникнення та входження до наукового вжитку. Термін «міфопоетика» було утворено від англійського прикметника «mythopoeia» чи «mythopoetic» («те, що має відношення до міфу»), що має у рідній мові декілька значень, серед яких для його теперішнього використання найбільш точними є:

· міфологічне мислення – стадія людської думки, яка створює міфи;

· міфопоетика, як жанр.

Поняття «міфопоетичне мислення» було введене до наукового вжитку подружжям Генрі та Генріетою Франкфортами у 1940 році для позначення тієї стадії розвитку людської думки, яка передувала сучасному науковому мисленню. Науковці пропонували називати «міфопоетичним» той період, коли людство ще не мислило за допомогою узагальнень та безособових понять.

В українській літературі останнього десятиліття привертає увагу міфосвіт Б. І. Антонича, створення якого зумовлене усвідомленим прагненням поета відродити світогляд східних слов’ян. Ця позиція чітко вимальовується на всіх рівнях побудови авторської міфопоетичної моделі світу, яка базується в основному на бінарному (міфологічному) протиставленні основних параметрів: ліс – місто, село – місто, Космос – Хаос і т. ін. у міфологізування поета все життя постає як космічний «обряд буття» з огляду на символічне трактування кожного факту земного існування. У новітній українській літературі міфологемні риси яскраво представленні у поезії М.Вінграновського, В. Герасим’юка, у прозі В. Шевчука, В. Земляка та інших.

У «Теорії літератури» О.Галича поняття «міф» трактується як вид фольклору, який за походженням є одним із найдавніших жанрів епосу. Тут же ми знаходимо таке визначення: «Міф – невеликий твір розповідного характеру, в якому відзеркалено уявлення колективної свідомості про навколишній світ, його походження та систему взаємозв’язків значущих елементів світобудови» [4, с.279].

Коли йдеться про «сучасні міфи», то маються на увазі, звісно, не жанр, художня форма, а спосіб мислення, структура світорозуміння, інтерпретації. Людина ХХ ст. використовує міфологічні форми з тієї ж причини, що і міфотворці минулих епох – із потреби пошуку поетичного» першопочатку, психології особи у тому середовищі, в якому їй випадає себе реалізувати.

Найближчим до поняття міфу є архетипний образ. Дж. Хіллман зауважує: «Архетипні образи з’являються як в акті видіння, так і в зримому об’єкті, оскільки архетипний образ виникає в самій свідомості у вигляді визначальної фантазії, яка передусім забезпечує існування свідомості» [22, с.69]. Він також переконаний, що будь-який образ можна розглядати як архетипний, що будь-яка метафора, яка зринає в нашій свідомості, вже є архетипним образом. Оскільки архетип реалізується в образі, а образ – це мета літератури, то саме література і є найбільшою скарбницею архетипів. Під архетипами іноді розуміють принципові уявлення про світобудову. Зокрема А.Захарова зазначала: «Треба підкреслити, що креативний архетип співвідноситься з такими символічними поняттями, як Світова гора, Світове дерево і Сходи, які є втіленням світової осі, що єднає три рівні буття» [6, с.41-42].

Логічним продовженням розвитку архетипного образу по горизонталі виступає міфологема. Як архетипний образ вона зберігає здатність існувати у множинній варіативності, що дає широкі можливості для її розуміння. Як структурний компонент міфу вона здатна творити духовно зримий всесвіт. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р.Гром'яка визначає термін міфологема як спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури [12, с.463]. Перехід міфічного образу в поетичний пов'язаний з усвідомленням відмінності між суб’єктивністю процесу пізнання та об’єктивною дійсністю. Один і той же мотив, опрацьований протягом багатьох віків, за нового часу та умов набуває зовсім іншого звучання, служить способом втілення нової проблематики, може з часом зовсім втратити своє первісне значення і набути абсолютно нового звучання. Міфологема сповнена власним неповторним сенсом, який, проте, здатний вказувати на інші духовні виміри.

Отже, терміном «міфологема» у роботі позначаємо структурний оповідний компонент міфу, далекий завершеності, що має власний сенс, зумовлений рисами першооснови буття, причому цей сенс має здатність зберігатися незалежно від існуючих тлумачень та інтерпретацій; це літературна форма інтелектуалізації міфу, що засновується на притлумлені та занепаді його змістових складників.

Отже, визначення міфопоетичного світогляду, який є домінантним для авторського міфотворення, подавали багато учених, кожен із них акцентував на тих чинниках, які здавалися основними у моделюванні світу.

Дата добавления: 2015-11-26