Прогноз економії палива за рахунок освоєння потенціалу НВДЕ

Напрям нетрадиційної енергетики	Економія палива, млн. т у. п.
2005 р.	2010 р.
Вітроенергетика	0,25	0,97
Сонячна енергетика	0,11	0,30
Геотермальна енергетика	2,00	6,40
Мала гідроенергетика	1,53	3,01
Мала теплоенергетика	3,95	7,90
Нетрадиційне паливо	6,50	20,03
Інші нетрадиційні джерела	0,87	1,52
Всього -млн.т у.п., % від загального споживання	15,21 до 6,6	40,13 до 15,5

Враховуючи прогнози зростання обсягів споживання електроенергії до 2030 року майже в 3 рази, перспективи використання альтернативних джерел енергії дуже великі.

За даними Міжгалузевого науково-технічного центру вітроенергетики Національної академії наук України, територія нашої країни має значні ресурси вітрової енергії, які оцінюються у 30 ТВт х год./рік.

На території України придатними для будівництва ВЕС вважаються площі до 7 тис. км², це - карпатський, приазовський, донецький, західнокримський, гірнокримський, керченський регіони, Харківська й Полтавської області. За розрахунками науковців, при максимальному використанні сили вітру в цих регіонах можна було б одержувати електроенергію в обсягах, які б надавали можливість забезпечити до 50% загального енергоспоживання країни.

Сьогодні в Україні побудовано 13 вітроелектростанцій: 10 в АР Крим (з яких працюють тільки 6), по одній ВЕС у Донецькій і Миколаївській областях, а також одна станція поблизу м. Трускавець у Карпатах.

Особливо актуальним є розвиток вітроенергетики для Кримського півострова. До 93% всієї електроенергії сюди надходить з материкової частини України від ДП «Енергоринок». Решта електроенергії видобувається за допомогою вітроелектростанцій. Сьогодні на півострові працюють 6 ВЕС. Це установки старого зразка, що мають одиночні потужності до 600 кВт. Для порівняння: у Європі планується промислове виробництво вітроенергетичних установок одиничною потужністю 6 МВт, а найпоширеніша застосовувана потужність одного вітряка становить 2-3 МВт. В Україні ж тільки освоюється випуск установок одиничною потужністю до 2 МВт, до цього випускалися вітроелектростанції по 110-600 кВт. На відміну від країн СНД, тільки Україна сьогодні має налагоджене серійне виробництво ліцензійних ВЕУ. У їхньому виробництві беруть участь 20 заводів колишнього військово-промислового комплексу, а зборку вітротурбін для ВЕУ здійснює Дніпропетровський «Південний машинобудівний завод».

Підраховано, що за нинішнього рівня розвитку вітроенергетики спорудження у «вітряних» регіонах України вітрових електростанцій (ВЕС) дозволило б покрити ледве не третину потреби електроенергії, яку ми споживаємо. Із технічної точки зору вітрова електроенергетика на сьогодні вже впритул наблизилася до традиційної: на сучасних вітрових турбінах коефіцієнт використання встановленої потужності сягає 42%. Це майже стільки, як на турбінах поширених нині теплових електростанцій.

Завдяки новітнім технологіям вироблення вітрової енергії до 20% загального попиту має збільшити оптову вартість цієї енергії лише на 10% у зв’язку з мінливістю та непостійністю вітру. Вироблення енергії вітру також зможе дати додаткове максимальне допустиме навантаження, щоб відповідати збільшенням потреб системи, що прогнозуються. Ця частка може сягати до 40% установленої потужності, якщо вироблення енергії вітру під час високого навантаження також є високою, і не нижче 5% при більш високій пробивній здатності, і якщо місцеві вітрові характеристики знаходяться у негативному співвідношенні з характеристиками навантажень системи. Додавання більших територій покращує фактичну потужність вітрової енергії.

Слід зазначити, що, окрім розвитку комерційної вітроенергетики, в Україні є необхідність розвивати некомерційну, в першу чергу, «сільську», «фермерську», «для двору». Такі самостійні невеликі системи для живлення віддалених районів служать децентралізації енергопостачання, дозволяють диверсифікувати джерела енергії і можуть зробити більш енергонезалежною Україну та Крим зокрема.

Термін окупності вітроенергетичної установки, залежно від місцевості, забезпеченості комунікаціями, потужності установки тощо, становить від 3 до 8 років. Питомі капітальні витрати для станцій малої потужності коливаються у межах $800-1000 за 1 кВт встановленої потужності і зменшуються зі збільшенням потужності установки. Тож капітальні витрати на вітроенергетичну станцію потужністю 250 кВт (Данія) сягають $40 тис. при терміну окупності 6,7 року.

Важливим аспектом використання вітроустановок є вартість електроенергії (грн/кВт•год), яка може бути підрахована за виразом:

B=(K•F)/(0,25•P•Т),

де К - капітальні витрати, грн (дол.);

F - фактор поновлення витрат, за гарантованого терміну дії установки 25 років F= 0,125;

Р - потужність установки, кВт;

Т - кількість годин роботи установки на рік, Т = 8760 год.

Для розвитку вітроенергетики урядами різних держав прийнято відповідні законодавчі акти для зниження податку для тих, хто використовує вітроустановки. Наприклад, у Данії 75% вітроустановок є приватною або кооперативною власністю, власники установок звільняються від податку. В США власники вітроустановок отримують державний кредит від 0,5 до 1,5 цента за 1 кВт•год електроенергії, що продається. Цей кредит входить до податку, страхування або платні за землю. Для популяризації вітроустановок в Англії розроблено маршрути їх огляду для школярів під час літніх канікул.

Вітроустановки виробляють електроенергію практично без забруднення довкілля, але вплив на нього мають: відведення під будівництво значних територій та зміни ландшафту, шумові ефекти, радіоперешкоди.

Проблема зменшення шумів розв'язується шляхом розташування вітроустановок на значних відстанях (допустимих за рівнем шуму - 40-50 децибелів) від житла. Отже, відстань від вітроагрегату до житла має становити 150 м, вітростанції - 250 м.

Найбільшу перевагу для будівництва вітроенергетичних станцій (ВЕС) великої потужності віддають таким регіонам, як Крим, Карпати, узбережжям Чорного та Азовського морів, Донеччина, проте це не означає, що в інших регіонах розвиток вітроенергетики не має великого значення.

Значною перевагою ВЕС над ТЕС і АЕС є те, що капітальні витрати практично не «омертвляються», оскільки вітроустановка починає виробляти електроенергію через 1-3 тижні після її завезення на місце встановлення.

Необхідно приділяти більше уваги вітроустановкам малої потужності. В Україні сьогодні близько 30 тис. населених пунктів у сільській місцевості. Якби в кожному з них побудувати лише по одному вітроагрегату потужністю всього 1 кВт, то отримали б встановлену потужність 30 МВт.

Отже, зважаючи на те, що вітроенергетика визначена у світі найбільш перспективною галуззю альтернативної енергетики, а Україна входить до числа країн, що мають значний вітровий та науково-виробничий потенціал і при цьому гостро потребує власних енергоресурсів, існує потреба і можливість у розробці та впровадженні інноваційно-інвестиційних проектів розвитку в окремих регіонах та створенні цілісної вітроенергетичної галузі України.

P.S. 1 липня 2011 року на узбережжі Азовського моря в Донецькій області відбувся офіційний запуск перших 10 вітротурбін у рамках інвестиційного проекту «Вітровий парк Новоазовський» загальною потужністю 107,5 МВт, яким передбачено будівництво на території вже існуючої Новоазовської ВЕС 43 вітроенергетичних установок (ВЕУ) виробництва німецької компанії «Fuhrlander AG» одиничною потужністю 2,5 МВт. Реалізація проекту запланована на 2010-2014 роки.

Наразі завершено будівництво та введено в експлуатацію 10 ВЕУ загальною потужністю 25 МВт. Розпочато будівництво третьої черги проекту, що передбачає введення в експлуатацію 32,5 МВт вітроенергетичних потужностей.

Незважаючи на невелику швидкість вітру в багатьох районах України, енергетичний потенціал його достатньо великий для того, щоб успішно розвивати вітроенергетичну галузь.

Вимірювання швидкості вітру на території України проводиться на 79 метеостанціях Державного комітету з гідрометеорології і на 124 ме­теорологічних пунктах різних відомств і організацій. Вимірювання про­водяться на висоті від 9 до 20 м над рівнем поверхні землі.

Важливе значення для розрахунків обсягів електроенергії, яка виробляється вітроустановками, має також розподілення потужності вітрового потоку за кількістю днів і частота вітрових потоків протя­гом року.

Швидкості вітру на метеостанціях вимірюються на висоті 9-20 м тоді як вісь обертання лопатей сучасних вітроенергетич­них установок може розміщуватись на висотах до 52 м.

Аналіз результатів розрахунків показує, що за допомогою віт-роустановки можна технічно реалізувати тільки 15-19% річного об­сягу енергії вітру.

Найсприятливіші регіони для промислового виробництва електро­енергії характеризуються середньорічною швидкістю вітру 5 м/с та 5,5 м/с на висоті 10 м над земною поверхнею. За статистичними даними, така швидкість вітру спостерігається в таких регіонах України: Азово-Чорноморське побережжя, Одеська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Миколаївська, Кримська області, район Карпат

Найбільша швидкість вітру спостерігається на відкритих високогірних станціях (Плай, Пожежевська) в Карпатах і у Криму (Ай-Петрі, Карабі-Яйла), на мисах і косах Чорного і Азовського морів.

У захищених передгір'ях і гірських долинах швидкість вітру зна­чно менша.

Енергію вітру найбільш доцільно використовувати:

у зимовий період: у Львівській, Тернопільській, Київській, Черні­гівській, Черкаській, Полтавській, Сумській (на південь від лінії Ром-ни-Білопілля), Одеській (на південь від лінії Роздільне-Сербка), Херсонській, Кримській, Донецькій (на південь від лінії Великоана-доль-Дебальцево) областях;

у весняний період: у Львівській, Тернопільській, Київській, Черні­гівській, Черкаській, Полтавській, Сумській (на південь від лінії Ром­ни Білопілля), Харківській (на північ від лінії Красноград-Харків), Кіровоградській, Миколаївській (на схід від лінії Очаків-Вознесенськ), Херсонській, Кримській, Донецькій (на північ лінії Червоноармійськ-Дебальцево) областях;

у літній період: у Чернігівській, Черкаській, Донецькій (на пів­день лінії Донецьк-Дебальцево), Кримській областях;

у осінній період: у Львівській, Київській, Чернігівській, Полтав­ській, Черкаській (на схід від лінії Сміла-Канев), Донецькій (на пів­день від лінії Великоанадоль-Амвросіївка), Херсонській (на південь від лінії Херсон-Попелак), Кримській областях.

Загальна площа, на якій отримання електричної енергії від віт­роустановок доцільне, складає 20% усієї площі України. Річний еко­номічний потенціал вітрової енергії при ефективному використанню вітроагрегатів складає 300-600 млрд кВттод. електроенергії. Для по­рівняння: у 1992 р. всі електростанції України виробили 282,6 млрд кВттод електроенергії.

В результаті обробки статистичних метеорологічних даних по швидкості та повторюваності швидкості вітру проведено районування території України по швидкостях вітру і визначено питомий енергетичний потенціал вітру на різній висоті відповідно до зон районування.
В умовах України за допомогою вітроустановок можливим є використання 15 - 19% річного об’єму енергії вітру, що проходить крізь перетин поверхні вітроколеса. Очікувані обсяги виробництва електроенергії з 1м2 перетину площі вітроколеса в перспективних регіонах складають 800 - 1000 кВт.год/м2 за рік.
Застосування вітроустановок для виробництва електроенергії в промислових масштабах найбільш ефективно в регіонах України, де середньорічна швидкість вітру – 5 м/с: на Азово-Чорноморському узбережжі, в Одеській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Луганській, Миколаївській областях, АР Крим та в районі Карпат.
Експлуатація тихохідних багатолопатевих вітро-установок з підвищеним обертаючим моментом є ефективною практично на всій території України.
В останній час розвитку вітроенергетичного сектора сприяє державна підтримка, що забезпечує реалізацію ініціатив по удосконаленню законодавства, структури керування, створенню вигідних умов для внутрішніх і зовнішніх інвесторів.
Реалізація державних національних програм в галузі вітроенергетики на 2010 рік передбачає загальне річне виробництво електроенергії на вітроелектростанціях та автономних вітроустановках близько 5,71 млн. МВт.год; що дозволить забезпечити біля 2,5 відсотків від загального річного електроспоживання в Україні.
Перш ніж розглянути конкретні вітрові установки звернемо увагу на два важливих фактори.
По-перше, відзначимо, що середньостатистична українська родина на місяць споживає 100-300 кВт.годин електроенергії, а середньорічна швидкість вітру в Україні становить близько 4 м/с. Таким чином, задовольнити потреби побутових споживачів в електроенергії можна за допомогою вітроелектричної системи. Випробування в районі Київської області засвідчили, що в серпні вітрова установка 0,75 Вт. виробила мінімальну кількість електроенергії – 85 кВт.годин і максимальну в березні – 235 кВт.годин. При цьому, слід зазначити, що Київська область є далеко не найкращим регіоном країни щодо вітропотенціалу.
Водночас, при виборі потужності енергоустановки (необов’язково вітрової) зазвичай потенційні замовники підсумовують установлену потужність усіх енергоспоживачів. Проте не враховується той факт, що ці електроагрегати практично ніколи не функціонують одночасно або функціонують у такому режимі нетривалий час. Тому помилковою є думка, що вибирати потрібно чим побільшу потужність вітрогенератора.

Побудова та принцип дії вітрогенераторів

Вітрогенератор (вітрова турбіна) - це пристрій для перетворення кінетичної енергії вітру на електричну. Також вітрогенератори можна умовно поділити на дві категорії: промислові і домашні (для приватного використання). Промислові встановлюються державними органами або великими енергетичними компаніями. Як правило, їх об'єднують у мережу утворюючи в результаті справжні електростанції.

Будова вітрогенератора (вітрової турбіни) наведена на рис., крім того він може містити систему пожежегасіння, телекомунікаційну систему для передачі даних про свою роботу, а також систему захисту від блискавки.

Рис. Будова вітрогенератора: 1 - фундамент; 2 - силова шафа, що включає силові контактори і ланцюги керування; 3 - вежа; 4 - сходи; 5 - поворотний механізм; 6 - гондола; 7 - електричний генератор; 8 - система спостереження за напрямком і швидкістю вітру (анемометр); 9 - гальмова система; 10 - трансмісія; 11 - лопаті; 12 - система зміни куту атаки; 13 - ковпак ротора

Принцип дії всіх вітроустановок один: під напором вітру обертається вітроколесо з лопатями, яке передає крутильний момент через систему передач валу генератора, що виробляє електроенергію. Реальний к.к.д. кращих вітрових колес досягає 45% у разі стійкої роботи при оптимальній швидкості вітру.

Існують дві принципово різні конструкції вітроенергетичних установок (ВЕУ): з горизонтальною і вертикальною віссю обертання.

Мал. 2.16. Конструктивна схема ВЕУ з горизонтальною віссю обертання: 1 – робоча лопать; 2 – трансмісія; 3 – віндроза; 4 – башта; 5 – вал відбору потужності; 6 – електрогенератор

Конструктивна схема ВЕУ з горизонтальною віссю наведена на мал. 2.16. Основними елементами установки є вітроприймальний пристрій (лопаті), редуктор передачі крутильного моменту до електрогенератора, електрогенератор і башта. Вітроприймальний пристрій разом з редуктором утворюють вітродвигун. Завдяки спеціальній конструкції лопатей в повітряному потоці виникають несиметричні сили, які створюють крутильний момент.

Винахід відноситься до електроенергетики і призначене для перетворення енергії вітру в електричну при стабільних параметрах вихідної частоти й напруги. Технічний результат, що полягає в стабілізації частоти й напруги генератора в широкому діапазоні зміни вітрового навантаження, досягається за рахунок того, що вітроенергетична установка містить електромагнітну муфту з обмоткою управління, додаткові конденсатори, пристрій стабілізації напруги, формувач імпульсів, задає генератор частоти, пристрій синхронізації і підсилювач, причому вітродвигун через передавальний пристрій з'єднаний з датчиком швидкості і ведучим валом електромагнітної муфти, яка вихідним валом з'єднана з ротором n-полюсного многоскоростного асинхронного генератора, обмотки якого з'єднані з входом блоку комутації, вихід якого з'єднаний з конденсаторами збудження, додатковими конденсаторами, з вихідними зажимами, пристроєм стабілізації напруги і формувачем імпульсів, який з'єднаний з першим входом пристрою синхронізації, а його другий вхід з'єднаний з задає генератором частоти, вихід пристрою синхронізації з'єднаний зі входом підсилювача, а останній - з обмоткою управління електромагнітної муфти.

Оскільки вітер може змінювати свою силу і напрям, вітрові установки обладнуються спеціальними пристроями контролю і безпеки. Ці пристрої складаються з механізмів розвороту вісі обертання за вітром (віндроза), нахилу лопатей відносно землі при критичній швидкості вітру, системи автоматичного контролю потужності та аварійного відключення для установок великої потужності.

Найчастіше на ВЕС (мал. 2.17) використовується трилопатеве вітроколесо з горизонтальним розташуванням вісі ротора. Удосконалення відбуваються шляхом збільшення розмірів лопатей, покращення техніко-економічних показників енергетичного обладнання і електронного управління, використання композитних матеріалів і застосування більш високих башт. Деякі ВЕУ функціонують зі змінною швидкістю або взагалі не використовують редуктор і працюють за методом прямого приводу. Так, при потужності ВЕУ 2,5 МВт діаметр лопатей вітроколеса досягає 80 м, а висота башти більше 80 м.

Мал. 2.17. Вітрова електростанція Shiloh II (США, штат Каліфорнія) введена в дію в лютому 2009 року

ВЕУ з вертикальною віссю обертання мають переваги перед установками з горизонтальною віссю, які полягають у тому, що зникає необхідність у пристроях орієнтації на вітер, спрощується конструкція і знижуються гіроскопічні навантаження, обумовлені додатковим напруженням в лопатях, системі передачі та інших елементах установки, з’являється можливість встановлення редектора з генератором в основі башти. Конструктивна схема ВЕУ з вертикальною віссю обертання наведена на мал. 2.18.

У залежності від потужності генератора вітроустановки підрозділяються на класи, їх параметри і призначення наведені в табл. 2.2.

На сьогодні розроблена і використовується значна кількість схем перетворення енергії вітру в електричну енергію постійного чи змінного струму або для виконання механічної роботи.

Середньорічне вироблення електроенергії з 1 км2 площі ВЕС при різних швидкостях вітру наведено в табл. 2.3.

Основними недоліками ВЕС є:

• Непостійне і нерівномірне вироблення електроенергії як протягом доби, так і за сезонами року, що пов’язано з наявністю вітру і його швидкістю.

• Використання значних площ земельних ресурсів. Так, для ВЕС потужністю 1000 МВт треба загальна площа 70–200 км2, хоча більша частина цих земель може бути використаною в сільському господарстві та ін. (сама ВЕС займає 1% загальної площі). При використанні ВЕС морського базування цей недолік зникає.
Уявіть собі ситуацію: по телебаченню йде цікава передача або Ви очікуєте гостей на вечерю і раптом зникла електроенергія (відомо, що це не є несподіванкою в сьогоднішніх умовах, особливо в сільських та приміських районах). Що робити?
Другий варіант. Ви бажаєте спокою та тиші, і тому збудували чи придбали своє житло вдалині від інших будівель. "Тягнути" до свого помешкання лінію електропередач з усіма атрибутами, як то стовпи, дроти, трансформатори - це не кожному по кишені. Знову постає питання - що робити?.
Третій варіант. Сучасна технологія виробництва тваринної продукції передбачає організацію відгінно-пасовищного утримання тварин в літній період. Випас тварин проводиться на культурних пасовищах, які обладнані електроогорожею. Де взяти енергію для живлення цієї огорожі та створення належних побутових умов обслуговуючому персоналу?
Приводити таких прикладів можна багато, але відповідь на них одна -обладнайте об'єкт споживання енергії автономним джерелом енергії, бажано, безперебійним.
Серед існуючих автономних джерел енергії вітроенергетичні системи мають деякі незаперечні переваги по відношенню до інших: це в першу чергу екологічна чистота і низький рівень експлуатаційних витрат. Виключається необхідність у забезпеченні установок паливом, його збереженні, транспортуванні, а вітер є майже повсюди.
Що ж являють собою вітроенергетичні установки (ВЕУ) малої потужності для безперебійного живлення автономних енергоспоживачів?
Ця установка (ВЕУ-08) призначена для безперебійного забезпечення електроенергією автономних споживачів потужністю до 1,5 кВт. До її складу входить:
- Трьохлопатевий ротор діаметром 3,1 м з системою регулювання обертів, в залежності від швидкості вітру;
- Електрогенератор на постійних магнітах потужністю 800 Вт з вихідною напругою 28 В;
- Блок управління і перетворення номінальною потужністю 1,5 кВт (максимальна при перевантаженні до 3 сек. - 3,0 кВт) який виконує наступні функції:
• накопичення енергії, що виробила ВЕУ, у акумуляторній батареї (АБ);
• контроль за станом АБ і дотримання режимів роботи, що забезпечують продовження термінів експлуатації АБ при зберіганні їх споживчих властивостей;
• перетворення накопиченої в АБ енергії з 24 В постійного струму в 220 В 50 Гц змінного струму;
• цифрова індикація поточних параметрів;
• автоматична комутація навантажень на мережу або на ВЕУ в залежності від режимів роботи, наявності вітру і наявності електроенергії в мережі;
• підзарядка АБ від мережі при відсутності вітру.

Водночас система вітроенергетичних установок має і недоліки, оскільки вітрогенератори:

- створюють високий рівень шуму;

- потребують відведення значних земельних площ: вітроагрегати близько один до одного розміщувати не можна, тому що вони перешкоджатимуть один одному в роботі - мінімальний проміжок між вітряками повинен бути не менше за їх потрійну висоту;

- потребують значних затрат матеріалів;

- можуть заважати прийому сигналів телепередач на відстані до 1,6 км, оскільки частота обертання лопатей синхронна з частотою передавання телесигналів (використання лопатей зі скловолокна дасть змогу зменшити цю відстань приблизно вдвічі);

- розполохують птахів і звірів порушуючи їх природний спосіб життя;

- можуть бути причиною смерті птахів, які часто потрапляють у лопоті вітрогенератора;

- побутує думка, що вітроустановки є джерелами досить інтенсивного інфразвукового шуму: вітродвигуни генерують нечутні для вуха коливання з частотами нижче за 16 Гц; не дивно, що у багатьох країнах, у тому числі в Ірландії, Великій Британії, місцеві жителі виступають проти розміщення ВЕС поблизу населених пунктів і сільськогосподарських угідь;

- завдає збитків довкіллю виготовлення акумуляторних батарей вітрогенератора;

- встановлення більшої кількості ліній передач електроенергії від численних вітрогенераторів теж шкодить навколишньому середовищу;

>Ветроустановки з конструктивних особливостей в повному обсязі використовують потенційну енергію вітру. Частина енергії втрачається з допомогою інерції спокою вітроколеса, частина – з допомогою режиму регулювання і частина – з допомогою виведення вітроколеса з-під вітру.

>Утилизируемая енергія вітру залежить від з трьох основних параметрів, званих базовими швидкостями вітру. Перший параметр – мінімальна швидкість вітру (v_>min), коли він вітроколесо починає обертатися. Другий – розрахункова швидкість (v_>p), коли вінветроустановка входить у розрахунковий режим і розвиває номінальну потужність. Третій – максимальна швидкість вітру (v_>max), швидкість вище максимальної стає критичної для вітроустановки.

У діапазоні швидкостей мінімальної до робочоїветроустановка розвиває тим більший потужність, що більше швидкість вітру. При швидкості вітруvv_р з допомогою спеціальногорегулировочного устрою автоматично встановлюється постійний режим обертання вітроколеса і вироблюваної потужності. Якщоvv_>max, вітрової натиск наветроустановку стає критичним і з умові механічної міцності відбувається її відключення.

Потужність, вироблюванаветроустановкой, відрізняється від потужності,развиваемойветроколесом, на величину втрат при перетворенняутилизируемой енергії вітру у корисну:

, кВт (10.11)

чи з одиниціометаемой площі вітроустановки:

,кВт/м², (10.12)

де _п – коефіцієнт корисної дії ВЕУ, враховує втрати під час передачі потужності від валу вітроколеса до робочої машини.

Дляветроелектрической установки

_п = _р· _р,

де _р, _р – ККД редуктора і генератора відповідно.

Для найдосконаліших конструкцій двох- ітрехлопастних ВЕУ можна взяти = 0,4, сумарний ККД _п = 0,8 означити все постійні складові коефіцієнтом = 2·10^-4.

Дата добавления: 2015-11-26