Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Справи приватного обвинувачення та примирення з потерпілим

Читайте также:
  1. Відкладення розгляду справи
  2. Вопрос 5 Какие бывают окончательные исправительные меры?
  3. Глава одиннадцатая ГОРБАТОГО МОГИЛА ИСПРАВИТ
  4. Дипломатичні засоби врегулювання спорів: переговори, консультації, добрі послуги та посередництво. Міжнародна процедура з примирення
  5. За таких обставин примирення сторін та збереження їхньої сім’ї неможливе.
  6. З’ясування обставин, які мають значення для справи, виходять за межі сфери його спеціальних знань.
  7. Исправительные работы. Понятие, сроки, порядок назначения. (Статья 50).

Поява в КК України 2001 р. норми, що передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим свідчить про те, що вона виникла не раптово, а є логічним наслідком історичної еволюції примирення як способу розв’язання кримінальних конфліктів. У зв’язку з цим постає питання, що ж треба розуміти під примирення? Для відповіді на нього ми проаналізуємо доктринальні визначення примирення, визначимо, на якому етапі кримінального процесу воно досягається, а також окреслимо осіб, які докладають для цього певних зусиль.

Чинний кримінальний закон не містить поняття примирення. Не існує єдиного його визначення і в юридичній літературі. Так, деякі науковці розуміють примирення як відмову потерпілого від будь-яких претензій до особи, яка вчинила злочинне діяння. П.М. Давидов, Д.Я. Мирський вказують, що примирення – це добровільна, чітко виражена відмова потерпілого від судового захисту своїх прав [56, с. 60]. Г.М. Якобашвілі під примиренням розуміє зняття потерпілим усіх своїх первісних претензій і вимог, пред'явлених у порядку кримінального судочинства [321, с. 17]. С.І. Нікулін під примиренням розуміє відмову потерпілого від своїх первісних вимог і претензій до особи, яка вчинила злочин, і не наполягає на притягненні її до кримінальної відповідальності [96, с. 278]. Примирення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим, – вказують автори одного з науково-практичних коментарів до КК України, – означає оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілого від своїх попередніх претензій та вимог до особи, яка вчинила злочин, відмову від прохання притягнути її до кримінальної відповідальності або прохання закрити справу, порушену за його заяву [170, с. 244]. О.О. Дудоров зазначає, що під примиренням розуміється відмова потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин (у разі, коли справу ще не було порушено), або прохання закрити вже порушену відносно неї кримінальну справу [2, с. 275; 108, с. 216; 172, с. 121]. Подібним чином примирення визначає і Х.Д. Алікперов [6, с. 49-50; 8, с. 12] та інші науковці [225, с. 169; 172, с. 121; 173, с. 147]. На думку Г.П. Хімічевої, О.В. Мічуріної, О.В. Хімічевої, примирення – це оформлена у належній процесуальній формі добровільна відмова потерпілого від своїх первісних претензій і вимог до особи, яка вчинила злочин, із проханням закрити кримінальну справу [300, с. 122]. С.Г. Волкотруб під примиренням розуміє добровільну заяву потерпілого, в якій він однозначно висловлює свою позицію про закриття кримінальної справи щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння [109, с. 56]. Примирення потерпілого з винним, відмічає Е.В. Жидков, означає відсутність претензій один до іншого в обох сторін [65, с. 29].

На нашу думку, вказані визначення не відображають сутності примирення в повному обсязі, адже свідчать, що можливість досягнення примирення залежить виключно від однієї сторони – від волі потерпілого. Таке розуміння сутності примирення притаманне кримінально-процесуальному праву у так званих справах приватного обвинувачення. На відміну ж від справ приватного обвинувачення, у процесі досягнення примирення у справах публічного характеру необхідно, щоб брали участь як мінімум дві особи – це особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та потерпілий. На цьому акцентують увагу й інші науковці [55, с. 38; 304, с. 21]. Примирення у кримінальному процесі, зазначає Л.В. Головко, щодо справ публічного характеру виникає не тому, що законодавець його досягнення пов’язує з волею потерпілого, враховуючи специфіку певних злочинів (тобто тих, що порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого – авт. А.Я.), а тому, що він бачить примирення оптимальною формою розв’язання конфлікту. Не випадково, – відмічає він далі, – що у немецькому або швейцарському кримінально-процесуальних законодавствах мова йде не про “примирення”, а про “відмову скарги” потерпілим [45, с. 449].

Іншими науковцями примирення розуміється як угода між потерпілим і особою, яка вчинила злочинне діяння. При цьому зміст цієї угоди розуміється ними по-різному. Так, О.В. Давидова під примиренням розуміє виключно угоду між суб’єктом злочину та потерпілим (представником юридичної особи, потерпілої від злочину), що має правоприпинююче значення, та виявляється у звільненні особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності [55, с. 47]. Її підтримує А.В. Єндольцева [63, с. 105-106] та Н. Сухарева [248, с. 131]. На думку Ю.В. Бауліна, під примиренням слід розуміти угоду особи, яка заподіяла шкоду, з потерпілим, результатом якої є прощення потерпілим свого кривдника [107, с. 287; 25, с. 138; 111, с. 170]. Такої ж думки дотримується й П.Л. Фріс [297, с. 263]. Під примиренням, – вважає В.В. Землянська, – слід розуміти досягнення угоди, яка фіксує замирення потерпілого та обвинуваченого (підсудного) та ту обставину, що потерпілий не заперечує проти звільнення винного від кримінальної відповідальності [76, с. 118].

 

 


Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 77 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)