Третейський суд

Житлові спори можуть вирішуватися і третейським судом, який створюється за згодою всіх учасників конкретного спору. Рішення третейського суду, не виконані добровільно, можуть бути виконані примусово на підставі виконавчого листа, виданого районним судом, за місцезнаходженням третейського суду.

В Україні відсутній законодавчий акт, який регулював би діяль­ність третейського суду, у тому числі утворюваного сторонами для вирішення конкретного господарського спору. На території України в частині, що не суперечить Конституції і законам України, діє По­ложення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями та установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від ЗО грудня 1975 року № 121 (Роз'яснення Вищого арбіт­ражного суду від 17 лютого 1997 р. за № 02-5/57).

Положення про третейський суд, що уповноважений розглядати і вирішувати спори між громадянами, вміщено у додатку № 2 до Ци­вільного процесуального кодексу.

Відповідно до цього положення громадяни можуть передати будь-який спір, який виник між ними, на розгляд третейського суду, за винятком спорів, що виникають з трудових і сімейних відносин.

Третейський суд організується всякий раз за окремою угодою всіх учасників спору.

Третейський суд утворюється за угодою сторін у складі одного судді або у складі кількох суддів, обраних в однаковій кількості від кожної сторони, і одного судді за загальним обранням сторін.

Відповідно до ст. 4, членами третейського суду не можуть бути: і) особи, які не досягли повноліття; 2) особи, які перебувають під опікою або піклуванням; 3) особи, позбавлені за вироком суду права займати посади в суді і прокуратурі або займатись адвокатською ді­яльністю, — протягом строку, вказаного у вироку; 4) особи, притяг­нуті до кримінальної відповідальності.

Договір про передачу спору на розгляд третейського суду (тре­тейський запис) повинен бути укладений в письмовій формі. У дого­ворі про передачу спору на розгляд третейського суду (третейський І запис) має бути зазначено: 1) найменування сторін і їх місце прожи- вання; 2) предмет спору; 3) найменування обраних суддів; 4) строк вирішення спору; 5) місце і час укладення договору.

Розгляд справ у третейських судах провадиться безкоштовно.

Третейський суд не зв'язаний правилами судочинства, викладе- ними в Цивільному процесуальному кодексі України. Проте він не може вирішувати справи, не заслухавши пояснень сторін, крім ви­падків, коли сторона ухиляється від явки до суду для дачі пояснень.

Рішення третейського суду приймається більшістю голосів. Ви- і кладається воно у письмовій формі; в ньому обов'язково має бути \ зазначено: 1) час і місце постановлення рішення і склад третейсько­го суду; 2) третейський запис, на підставі якого суд діяв; 3) найме­нування всіх учасників спору; 4) предмет спору; 5) мотиви, з яких третейський суд дійшов своїх висновків; 6) постанова третейського СУДУ-

Усе провадження третейського суду після закінчення розгляду ' справи передається на зберігання до районного (міського) суду, в районі якого відбувався третейський суд.

Рішення третейського суду, не виконане добровільно, може бути виконано примусово на підставі виконавчого листа, виданого район­ним (міським) судом, в районі якого відбувався третейський суд.

Порядок виконання рішень третейських судів встановлено розді­лом V Цивільного процесуального кодексу України та Законом Ук­раїни "Про виконавче провадження".

Зокрема, згідно з п. 10 ст. З Закону України "Про виконавче провадження", рішення третейських судів підлягають виконанню Державною виконавчою службою.

Місцеві суди

Судовий захист є останньою інстанцією вирішення спору. Зви­чайно кожний спір можна вирішити на договірних засадах укладен­ням мирової угоди, відмовою від вимог, зверненням до третейських, адміністративних органів. Якщо згоди не досягнуто, суб'єкти житло­вого права можуть звернутися до державних судових органів за за­хистом своїх порушених чи оспорюваних житлових прав. Відповідно до ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України, судам загаль­ної юрисдикції підвідомчі справи у спорах, де принаймні однією сто­роною виступає громадянин.

Щодо підсудності деяких категорій спорів, які випливають з ад- міністративно правових відносин, то Конституційний Суд України у, справі за конституційним зверненням громадянки Г. П. Дзюби щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 248^і Цивільного процесуального кодексу України 25 листопада 1997 р. вирішив те, що ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти 'так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без гро-' мадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді за­гальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без гро­мадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність перерахова­них органів і осіб порушують або ущемлюють права і свободи гро­мадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешко- джають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах неза­лежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановле­ний інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня відповідно до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність). Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня в адмі­ністративному порядку не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Підвідомчість суду конкретних спорів у деяких випадках прямо ви­значається відповідними статтями Житлового Кодексу (статті 108, 109).

Дата добавления: 2015-11-26