|
Читайте также: |
1) законність;
2) здійснення виборчого виробництва тільки органами (суб'єктами виборчого права);
3) рівність прав учасників виборчого процесу;
4) гласність проведення виборчої кампанії;
5) безперервність здійснення виборчих заходів;
6) строге дотримання демократичних виборчих процедур, що забезпечують волю голосування;
7) документальний характер визначення результатів голосування й підсумків виборів;
8) забезпечення легітимності виборів
2. Найпоширенішим методом політичної агітації з найдавніших часів є публічний виступ. Уміння гарне й образно говорити, захоплювати слухача - це один з основних ресурсів політика, невід'ємна складова його іміджу. Саме через особисте спілкування, через уміння говорити й слухати, переконувати й надихати співрозмовника починається кар'єра політика, формується команда однодумців, що надалі зможе привести кандидата до перемоги у виборчій кампанії.
У ході публічних дебатів з декількома опонентами кандидатові бажано визначити свого основного опонента й створити у виборців подання про супротивника як про особу, що порушує основні етичні правила: чесність, скромність, доброзичливість, люб'язність.
Жодна сучасна виборча кампанія не обходиться без листівок. Листівка - це надійне, недороге, оперативне й досить ефективний засіб ведення виборчої боротьби, що володіє більшим потенціалом творчого самовираження для її авторів. Досвід показує, це грамотно організована й професійно підготовлена кампанія з листівками по ефективності впливу на виборців порівнянна, а в ряді випадків перевершує як електронні, так і друковані ЗМІ.
Найважливішим каналом впливу на виборців у кампанії будь-якого рівня є ЗМІ. Добре спланована реклама в пресі або на телебаченні може в найкоротший строк залучити до кандидата увага виборців, готових зробити йому кредит довіри.
Ефективна робота зі ЗМІ припускає ретельне планування такої роботи, координацію з іншими агітаційними технологіями. Треба пам'ятати, що будь-яка реклама може залишитися непоміченою або стати антирекламою, якщо її подати у відповідному оточенні й оформленні. Необхідно визначити популярність й охоплення аудиторії жителів ЗМІ в регіоні, знайти найбільш грамотні й ефективні підходи до працівників ЗМІ. Як правило, агітація розбивається на кілька етапів: приміром, агітаційні матеріали в ЗМІ на етапі «забезпечення впізанаваемость» повинні основний акцент робити саме на імені й особистості кандидата, на етапі «створення іміджу» агітація повинна бути націлена на створення й зміцнення іміджу кандидата й т.д.
Використання зовнішньої реклами - один з найпоширеніших способів доведення обігів кандидата до широкої публіки. При цьому під зовнішньою рекламою розуміється не тільки реклама, розташована на вулиці, але й у громадських місцях, наприклад, стадіонах, у метро.
3.Успіх виборчої кампанії будь-якого рівня багато в чому залежить від того, наскільки повний зміст агітаційних матеріалів пов'язане з насущними потребами виборців, наскільки глибоко впливають вони на їхні почуття й емоції. Чим до більше вузької й згуртованої групи звернене рекламне повідомлення, тим більше конкретні проблеми воно може торкнутися й, відповідно, більше впевненості, що вона досягне свідомості й почуттів виборців. Саме тому американські організатори виборів порівнюють пряму агітацію з «гвинтівкою», протиставляючи її «дробовику». Пряма політична агітація дозволяє домагатися точного влучення інформації саме до тих людям, для яких вона призначена. Адресна політична агітація ще більш конкретизована. Вона припускає наявність бази даних про виборців й її постійне наповнення. Подібна інформація зовсім необхідна для складання особистого обігу.
Залучення відомих людей для агітації за кандидата - один із класичних способів ведення передвиборної боротьби.
Потрібно сказати, що участь відомих людей у виборчих кампаніях, їхні позитивні відгуки про кандидата не завжди прямо приносить голосу виборців. Але їхня участь у виборчій кампанії створює необхідне позитивне тло кампанії, підвищує інтерес до неї виборців, впливає на імідж кандидата («скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти»).
Подібні технології «засвітки» на тлі відомих людей становлять необхідний елемент практично будь-якої великої виборчої кампанії
Важко домогтися того, щоб люди приходили й зустрічалися з кандидатом - потрібно, щоб кандидат сам приходив к ним. існує безліч способів організації таких зустрічей. Найбільш ефективна агітаційна кампанія проводиться прямо на вулиці, наприклад, з використанням наступних варіантів:
· Відвідування підприємств торгівлі
· Відвідування підприємств
· Відвідування вузів і шкіл
· Місця відпочинку, дискотеки
· Спортивні заходи
· Збори громадських організацій
· Агітаційні походи або поїздки
Кампанії «Від дверей до дверей», які часто ще називають «від будинку до будинку», «віч-на-віч», є невід'ємною частиною виборчої кампанії будь-якого рівня. Обходи по квартирах забезпечують особисті контакти агітаторів, помічників кандидата з виборцями. Звичайно агітатори роблять обходи в будинку або районі, де вони самі проживають.
Аналіз показує, що ця кампанія ефективна лише при грамотній організації, ретельному підборі й навчанні агітаторів, скрупульозній роботі зі списками виборців і т.д.
Там, де кампанія проходить за принципом «аби тільки відзвітуватися», її результати звичайно негативні. Особливо результативні такі кампанії на регіональному й місцевому рівні, де вони часто заміняють всі інші види агітації.
Масові акції є традиційним способом політичної боротьби. Вони створюють ілюзію особистої участі мас у політичному житті, у ході їх часто озвучуються ідеї, які по різних причинах недоцільно озвучувати самому кандидатові або партії. Масові акції можуть приймати різні форми, міняти свою форму в період їхнього проведення й трансформуватися в іншу форму протесту, наприклад, мітинг - у демонстрацію, страйк, голодування, блокаду транспортних магістралей, суспільні безладдя.
Мітинги, як правило, проводяться для створення в середовищі прихильників психологічного підйому, що дозволяє «підбадьорити» прихильників, влити в них додаткову енергію, перебороти «утому» від лобової агітації в середовищі виборців напередодні виборів.
Для того щоб мітинг досяг своєї мети, необхідні чітка організація й підготовка, рішення питань: де й коли проводити мітинг, хто повинен у ньому брати участь, які вимоги й гасла необхідно пред'явити, яку підготувати атрибутику. В організатора мітингу існують дві «заповіді»:
1. забезпечення ієрархії учасників;
2. забезпечення емоційного залучення учасників у мітинг.
Без гарного сценарію й ораторів немає мітингу.
Іноді знати «що треба робити» ще недостатньо: «треба вміти це робити». Наприклад, усі знають про так званих юридичні технології: утрудненнях у реєстрації кандидатів і проведенні ними кампаній, знятті основних суперників з виборів через суд і т.д. але використати це у своїй кампанії може не кожен кандидат - потрібні знання, напрацьовані й налагоджені зв'язки, гроші.
Виборча кампанія - це багато в чому творчий процес і спроби пройти всі кампанії з тим самим технологічним багажем незмінно приводять до програшу. Адже суперники не дрімають!
«брудні технології» - це завжди порушення закону. Тому у виборчому процесі важливо не порушувати законодавство, а використати його в інтересах передвиборної компанії.
Тема 8 «Типологія виборчих систем»
План:
1.Мажоритарні виборчі системи.
2.Пропорційні виборчі системи
3.Змішані виборчі системи.
4.Куріальні виборчі системи.
1. Нерідко рішення питання про введення того або іншого виду виборчої системи представляється як чисто технічна, чи процедурна проблема. Однак цей елемент виборчого процесу має, мабуть, найбільш яскраве політичне фарбування, оскільки те саме розподіл голосів виборців між кандидатами й списками при використанні різних виборчих систем приводить до зовсім інших кінцевих результатів, Але ж саме на цій стадії остаточно вирішується партійний і персональний склад органів, що обирають, а значить і наступна політична спрямованість їхньої діяльності.
Розробка будь-яких виборчих законів, на мій погляд, повинна починатися насамперед з визначення виду виборчої системи, найбільш оптимальної для країни при існуючому характері співвідношення політичних сил, що зложився типу партійної системи, розвиненості демократичних інститутів і т.д.. А від цього буде залежати порядок висування кандидатів, проведення виборчої кампанії, голосування й т.
2. Сутність мажоритарної виборчої системи полягає в тім, що перемігшої на виборах уважається кандидат, що набрав певну більшість голосів виборців. Законодавство конкретної держави визначає, залежно від виду виборів (президентська, парламентська або місцеві), яке саме більшість голосів необхідно набрати - відносне або абсолютне. Відповідно до цього розрізняють мажоритарну систему відносної більшості й мажоритарної систем абсолютних більшостей.
Мажоритарні виборчі системи діють переважно в одномандатні (униноминальных) виборчих округах, але можливо їхнє застосування й у багато мандатні (поліноміальних), тоді голосування йде по партійних списках у цілому.
При мажоритарній системі відносної більшості для перемоги на виборах кандидатові необхідно набрати більше голосів виборців, чим кожний з інших кандидатів, нехай навіть за нього проголосувало менш половини виборців.
Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що мажоритарна система відносної більшості є однієї з найменш демократичних виборчих систем, основними пороками якої є:
1) значне число голосів виборців (найчастіше більше половини) залишаються "викинутими", не враховуються при розподілі мандатів;
2) спотворюється картина реального співвідношення політичних сил у країні: партія, що одержала меншості голосів уиборців, одержує більшість депутатських місць.
Потенційна несправедливість, закладена в дану виборчу систему, більш яскраво проявляється в сукупності з особливими з нарізки виборчих округів, що одержали назва "виборча геометрія" й "виборча географія"
Сутність "виборчої геометрії" полягає в тому, що потрібно так нарізати виборчі округи, щоб при збереженні їхньої формальної рівності заздалегідь забезпечити в них перевага прихильників однієї з партій, розосередивши прихильників інших партій у невеликих кількостях по різних округах, а максимальне їхнє число зосередити в 1-2 округах. Іншими словами, партія, що здійснює нарізку виборчих округів, постарається розкроїти їх таким чином, щоб "загнати" максимальне число виборців, що голосують за суперника, в один-два округів, свідомо йдучи на те, щоб "втратити" їх, забезпечуючи тим самим перемогу собі в інших округах. Формальна рівність округів не порушується, а фактично заздалегідь визначаються результати виборів. Надавши можливість утворення виборчих округів іншої партії, ми одержимо протилежний результат.
Мажоритарна система відносної більшості, що одержала досить широке поширення в країнах, що розвиваються, у деяких з них (Індія, Єгипет й ін.) придбала своєрідні форми, фактично позбавивши громадян у певних випадках права на вибір: коли кількість кандидатів дорівнює числу депутатів, що обирають по окрузі, вони вважаються обраними без голосування.
Єдиним, мабуть, перевагою мажоритарної системи відносної більшості є те, що голосування проводиться в один тур, тому що переможець визначається відразу ж. Це значно удешевляет вибори.
Іншим різновидом мажоритарних виборчих систем є мажоритарна система абсолютної більшості.
При цій системі вибори, як правило, проходять у трохи турів. Щоб бути обраним, кандидат повинен набрати абсолютну більшість голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні, тобто. 50%+1 голос. Якщо ніхто з кандидатів не набере цієї більшості (а найчастіше саме так і відбувається), проводиться другий тур (як правило, через два тижні після першого), де знову застосовується то ж вимогу абсолютної більшості голосів виборців. Але законодавством може бути встановлене для другого тура й вимога відносної більшості.
Брати участь у другому турі можуть уже не всі зареєстровані кандидати. Проводиться так називане перебалотування: до другого тура допускаються лише двоє кандидатів, що набрали в першому турі найбільше число голосів виборців у порівнянні з іншими кандидатами.
Пропорційна виборча система діє в поліномінальні (багатомандатних) виборчих округах, і голосування ведеться по партійних списках. Кожна партія, що бере участь у виборах, одержує кількість депутатських місць, пропорційна числу отриманих нею голосів виборців.
3. Пропорційний розподіл місць може здійснюватися різними способами, і насамперед на основі виборчої квоти, що обчислюється шляхом розподілу загального числа голосів виборців, поданих в окрузі, на число мандатів, що підлягають розподілу.
Іншими словами, визначається мінімальне число голосів виборців, яких необхідно набрати партії, щоб одержати один мандат (тобто питома вага мандата).
Трохи складніше йде розподіл мандатів по методу найбільшої середньої, що коли залишилися мандати розподіляються між партіями, що мають найбільшу середню. Щоб обчислити середню кожного списку, необхідне число голосів виборців, поданих за партію, розділити на число отриманих нею мандатів плюс 1.
Отже, при тому самому розподілі голосів виборців між політичними партіями остаточна картина виборів буде різної залежно від застосовуваного способу розподілу мандатів, вибір якого обумовлений, зокрема, тим, на які партії - великі або невеликі - орієнтована виборча система в даній країні.
Відразу розподілити всі мандати, не прибігаючи до інших способів, дозволяє також метод Генрі Друпа. Суть його полягає в тому, що при визначенні квоти по формулі: Q = X: Y (де Х - загальне число голосів виборців, а Y - число мандатів) знаменник послідовно збільшується на 1, 2, і 3 і т.д. доти, поки не вийде частка, що дозволяє розподілити всі мандати.
Все вищесказане стосується загальних принципових підходів при виявленні істоти пропорційної системи, а саме способів визначення окружної виборчої квоти й розподілу мандатів. Повна пропорційна система припускає, що вся країна повинна представляти собою єдиний багатомандатний округ, або, принаймні, утворяться більші багатомандатні округи, у яких проводиться первинний розподіл мандатів, а мандати, що залишилися, розподіляються без обліку границь округів відповідно до загальнонаціональної виборчої квоти.
Тут можливі різні варіанти.
При системі "твердих" списків проблеми з розподілом мандатів, як правило, не виникають. Кандидати в списку розташовуються не за абеткою й не довільно, а залежно від "ваги" кандидата, його положення в партії. Голосуючи за список у цілому, виборці не висловлюють відношення до окремих кандидатів. Виграні списком мандати віддаються кандидатам відповідно до черговості їхнього розташування в списку.
Інший порядок розподілу мандатів при системі "гнучких" списків: голосуючи за список у цілому, виборець указує кандидата, якому віддає перевагу. Відповідно, мандат одержить кандидат, що має найбільше число знаків переваги.
4. Більше складної є система преференцированного голосування: виборець голосує не просто за список, а проставляє кандидатам у бюлетені преференції 1, 2, 3..., указуючи, тим самим, у якій послідовності обрання кандидатів для нього найбільше бажано. Така система застосовується, зокрема, в Італії на виборах у Палату депутатів: виборець може виразити преференції тільки кандидатам того списку, за який він голосує; число преференций дорівнює трьом, якщо обирається до 15 депутатів, і чотирьом, якщо обирається 16 і більше депутатів. На основі виражених преференций визначається індивідуальна цифра кожного кандидата, і відповідно до індивідуальних цифр складається таблиця кандидатів кожного списку. При рівності індивідуальних цифр ураховується черговість кандидата у виборчому списку.
За кожним списком, що одержав мандат, обраним вважається кандидат, що має найбільшу індивідуальну цифру.
Тема 9 «Управління процесами комунікації»
План:
1.Комунікація в політичному менеджменті.
2.Головні завдання управління комунікаційними процесами.
3.Інформаційне забезпечення роботи політичної кампанії.
4.Інформаційне забезпечення роботи правлячої команди.
5.Роль інформації в політичному житті суспільства.
1. Управління комунікаційними процесами в організації включає:
– пошук та визначення перешкод на шляху до ефективної комунікації;
– розробку і реалізацію способів усунення таких перешкод і підвищення ефективності комунікаційних процесів.
Існує багато факторів, що перешкоджають здійсненню ефективної комунікації, основними з яких є:
1. Фільтрація. Коли робітник говорить те, що бажає почути його керівник – він фільтрує інформацію. Фільтрація є функцією: а) конфлікту між сферами компетенції; б) конфлікту інтересів і потреб відправника і одержувача повідомлення; в) висоти структури організації (чим вище рівень управління, тим більше умов для фільтрації); г) отриманого досвіду попередніх негативних комунікацій.
2. Вибіркове сприйняття. Одержувач краще сприймає ту інформвацію, яка відповідає його потребам, мотивації, досвіду та іншим особистим характеристикам. Ступінь зацікавленості в отримуваній інформації визначається його очікуваннями, а, отже, і визначає характер декодування інформації.
3. Семантичні бар’єри. Однакові слова мають різне значення для різних людей. Вік, освіта, культурне середовище – три найбільш важливих фактора, які впливають на значення слів, що використовуються в процесі комунікаціїй. До організації люди приходять з різних типів середовища. Горизонтальні комунікації між спеціалістами одного профілю сприяють виникненню їх власного жаргону або специфічної технічної мови, яка незрозуміла іншим. У великих організаціях, які мають філіали в різних країнах, використовуються терміни, специфічні для відповідного регіону. Все це врешті-решт призводить до виникнення семантичних бар’єрів.
4. Поганий зворотній зв’язок.
5. Культурні відмінності (розбіжності) між відправником і одержувачем інформації.
6. Інформаційні перевантаження. Вони виникають внаслідок неможливості ефективно реагувати на всю інформацію, що отримується. Виникає потреба відсіювати найменш важливу інформацію та залишати тільки найсутєвішу.
2. Для підвищення ефективності комунікацій менеджер має вирішувати дві проблеми:
– по-перше, йому необхідно удосконалювати свої повідомлення;
– по-друге, йому слід удосконалювати механізм розуміння того, що інші намагаються передати йому в процесі комунікації.
Основними методами, що допомагають вирішувати такі проблеми, є:
1) регулювання інформаційних потоків (поділ проблем на такі, що вирішуються менеджером, і такі, що можуть бути розв’язаними підлеглими);
2) удосконалення зворотнього зв’язку на основі:
- формулювання запитань до слухача в процесі повідомлення;
- повторення всього або частини повідомлення;
- застосування різних варіантів викладання однієї і тієї самої інформації;
3) використання емпатії. Емпатія – це спроможність поставити себе на місце співбесідника, врахувати його почуття, ососбливості характеру тощо;
4) заохочення взаємної довіри;
5) спрощення мови повідомлення;
6) розвиток здібностей ефективно слухати (настанови "мистецтва ефективно слухати" Кіта Девіса).
3. Стиль і стратегія міжособових комунікацій. Стиль міжособових комунікацій – це манера поведінки однієї особи в процесі обміну інформацією з другою особою. Ця манера залежить в основному від ступеня обізнаності (рівня знань) як однієї, так другої сторони про інформацію, яка виступає предметом обміну. Різні комбінації обізнаності/необізнаності відправника та одержувача про інформацію для комунікації наведені у матриці, що носить назву “вікно Джохарі” (див. рис.8.3.).
В матриці "Вікно Джохарі" ідентифіковані чотири поля, в кожному з яких формується відповідний стиль міжособових комунікацій.
1. "Арена" (відкрита зона). В межах цього поля формуються умови для щонайефективніших міжособових комунікацій. Як відправник, так і одержувач повідомлення, достатньо обізнані про предмет комунікації, і тому спроможні ефективно підтримувати процес обміну інформацією. У відкритій зоні
Рис.8.3. Модель матриці "вікно Джохарі"
утворюються сприятливі умови для взаєморозуміння. Чим більше за розмірами поле "арени", тим ефективнішими будуть комунікації.
2. "Темна пляма" (сліпа зона). Одержувач достатньо обізнаний про сутність повідомлення, яке він має отримати. Відправник, навпаки, має невиразне уявлення про те, що він має повідомити, і, внаслідок цього, опиняється у вкрай невигідному для нього становищу. Йому важко зрозуміти поведінку і рішення, що приймаються одержувачем інформації. За такої ситуації відправник намагається уникнути комунікацій і зруйнувати їх.
3. "Фасад" (секретна зона). Відправнику добре відома інформація, яка стає предметом комунікації, чого не можна сказати про одержувача. Пробема цього поля полягає у недостатній глибині (поверховості) комунікацій. Це пов’язано з тим, що відправник:
а) може не передавати таку інформацію, яку він вважає потенційно шкідливою для взаємовідносин з одержувачем;
б) побоюється, що інформація, яку він передаватиме в процесі комунікації, можк зруйнувати його владу.
Внаслідок зазначених проблем сектретної зони виникає ситуація "фасаду", тобто передається тільки така інформація, яка є вигідною для відправника. "Фасад" зменшує поле "арени" і звужує можливості для ефективної комунікації.
4. "Невідомість". Жодний з учасників комунікаційних процесів не обізнаний про предмет комунікацій. В цьому випадку ефективність комунікації є найменшою.
Для підвищення ефективності комунікації з позицій "Вікна Джохарі" використовують дві стратегії:
1. "Стратегія експозиції" (стратегія розкриття). Збільшення "поля арени" і відповідне зменшення "поля фасаду" вимагає від відправника більшої відкритості і чесності у доведенні інформації. Така стратегія називається експозицією тому, що відправник, передаючи правдиву інформацію ніби-то розкриває (викриває) себе, залишає незахищеними свої вразливі позиції.
2. "Стратегія зворотнього зв’язку". Поле "темної плями" можна зменшити шляхом удосконалення зворотнього зв’язку. Але при цьому необхідна:
– згода одержувача результативно слухати;
– згода відправника результативно (з більшою експозицією) викладати інформацію, незрозумілу одержувачу.
Це означає, що:
1) налагодження зворотнього зв’язку залежить від активної кооперації між відправником і отримувачем;
2) підвищення експозиції залежить від активної поведінки тільки відправника.
4. Практикою напрацьовано багато різних підходів до підвищення ефективності комунікаційних процесів в організації. Один з найвідоміших – це підхід, запропонований Американською асоціацією менеджменту, який називається "10 настанов щодо ефективної комунікації".
1. Прояснюйте свої ідеї перед початком комунікації. Це означає системне усвідомлення та аналіз питань, проблем та ідей, які є предметом комунікації. Чим глибше ви обмірковуєте свої майбутні повідомлення, тим прозорішим і чіткішим буде процес комунікації.
2. З’ясовуйте дійсну мету комунікації. Менеджеру треба чітко визначити, чого він бажа досягти своїм повідомленням. Якщо така мета чітко ідентифікована, тоді комунікації легко проектувати.
3. Приймайте до уваги сі елементи середовища комунікації, як фізичні, так і людські. Запитання: що сказати; кому сказати; як сказати; коли сказати завжди сприяють успіху комунікації. При цьому такі запитання слід пропускати крізь "сито" фізичних умов комунікації, соціального клімату, досвіду минулої комунікації, і адаптувати все це до сучасної ситуації комунікації.
4. Намагайтеся отримати допомогу від інших в процесі комунікації. Консультації з іншими людьми можуть бути корисним методом кращого розуміння важелів управління комунікаціями. Більш того, той хто допомагає формулювати повідомлення, як правило, є тією силою, яка активно підтримує комунікацію.
5. Слідкуйте за інтонаціями голосу в процесі передавання повідомлення так само ретельно, як і за змістом повідомлення. На слухачів впливає не тільки те, що сказано, але і як сказано. Гучність голосу, вираз обличчя, вибір слів – все це впливає на реакцію слухача в процесі комунікації.
6. Передавайте якомога більше корисної інформації. Люди запам’ятовують такі повідомлення, які є корисними для них. Менеджер має формулювати свої повідомлення так, аби вони враховували інтереси та потреби як підлеглих, так і організації.
7. Відслідковуйте процес комунікації. Менеджеру потрібно дбати про встановлення гарного зворотнього зв’язку, знати чи є для підлеглих зрозумілим повідомлення, що передається.
8. Підтверджуйте свої слова конкретними діями. Коли менеджер сам собі суперечить, говорячи одне, а роблячи інше, він дискредитує свої власні вказівки. Підлеглі завжди критично оцінюють поведінку менеджера і швидко реагують на подібні ситуації.
9. Майте на увазі, що сучасні комунікації впливають на майбутнє. Більшість комунікацій відбиває потреби поточної ситуації, але вони одночасно мають бути спрямовані у майбутнє.
10. Намагайтеся бути гарними слухачами.
Тема 10 «Формування політичної ідентичності»
План:
1.Види ідентичності.
2.Політична ідентичність. Основні напрямки формування політичної ідентичності.
3.Масові заходи: політичні мітинги, демонстрації, зустрічі політиків з населенням.
1. Проблема політичної ідентифікації, метою якої є формування громадянськості підростаючих поколінь, набуває особливої актуальності в умовах розбудови українського демократичного суспільства, яке потребує масової участі громадян у політичному житті. Між тим все частіше звучить тривога з приводу низьких показників політичності та політичної культури сучасної молоді. Постають такі питання: чи означає виховання молоді в дусі свободи, гуманізму і демократії відмову від політизації особистості? Чи може неполітизована особистість зорієнтуватись в умовах плюралізму ідеологій, багатоманітності, невизначеності, амбівалентності та протистоянь? Відповіді на них потребують аналізу особливостей та механізмів політичної соціалізації молоді на сучасному етапі українського суспільства. Процес політичної соціалізації молоді ускладнений в Україні об’єктивними умовами: різновекторністю змін, які відбуваються в політичній сфері останні 10 років, їх радикальним характером, з одного боку, а з іншого - строкатою структурою самої молоді як соціальної спільноти. Багатоманітні структурні елементи, що входять до неї, визначаються віковими, соціальними, національними, професійними, регіональними ознаками. Її представляють такі категорії, як міська та сільська молодь, робітнича та молода інтелігенція, воїни, студенти, учні тощо. В рамках соціологічної парадигми кожна з них відрізняється місцем, яке займає у суспільному виробництві, економічними умовами, соціальним оточенням, які визначають її потреби, інтереси, відношення до себе і до життя. Така неоднорідна структура зумовлює і складність аналізу особливостей політичної соціалізації даної групи як соціально-психологічного утворення.
Тому зупинимось на поверхневому ескізі цього процесу, на його особливостях в сфері політичної самосвідомості молоді. Період від 18 до 28 років як етап становлення молоді як суб’єкта суспільного життя, здійснюється процес самореалізації особистості в усьому розмаїтті соціальних, в тому числі і політичних зв’язків. Набуття особистістю політичної зрілості, найвищим вираженням якої є її громадянськість, ми виділяємо як провідну інтегральну характеристику, яка виражає місце і роль особистості у політичному процесі, основною тенденцією якого є побудова громадянського суспільства. Цілісна, відносно завершена система цінностей та ціннісних орієнтацій (це моральні і національні, правові та світоглядні, екологічні та естетичні, інтелектуальні та валеологічні цінності) стає основним змістом громадянськості особистості в цей період за умов цілеспрямованого процесу політичної соціалізації. Якими ж показниками характеризується сьогодні процес формування такої найважливішої політичної якості особистості молодої людини, як громадянськість? Ідентифікація української молоді з власною державою стала особливо складним питанням останнім часом. Так, результати соціологічних опитувань вказують на збереження в останні чотири роки дещо стабільного рівня цінності інституту українського громадянства серед молоді та ідентифікації себе із ним більш як половиною респондентів: пишались тим, що є громадянами України у червні 1997р. – 61%, у червні 1998р. – 58%, у червні 2000 р. – 57%. Але в цей же період спостерігається загрозлива для держави тенденція до його знецінення, адже зростає відсоток тих молодих людей, хто не пишається належністю до України: червень 1997р. – 23%, червень 1998 р. – 24%, червень 2000 р. – 34% респондентів. Показовими є статистичні дані щодо усвідомлення різними віковими підгрупами молоді самоцінності української державності. Так, знецінення українського громадянства в період з1998 р. до 2000 р. спостерігається в основному у респондентів віком 20 – 24 роки (від 24% до 43% відповідно) та 25– 28 років (від 29% до 40% відповідно).
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 53 | Нарушение авторских прав