Вашингтон не міг бути впевненим, що після Йорктауна британці не відновлять військових дій. У них ще залишалася 26-тисячне військо в Нью-Йорку, Чарлстоні та Саванні, а також могутній флот. Французькі сухопутні сили й флот відбули, тож у 82-83 роках американці могли розраховувати тільки на власні сили. Скарбниця була порожня, солдатам не платили, й вони почали висловлювати незадоволення, що загрожувало бунтом або державним переворотом. Вашингтон придушив невдоволення офіцерів у березні 1783 року, розкривши Ньюберзьку змову, а Конгрес пообіцяв виплатити п'ятирічні преміальні[37].
Паризький договір 1783 року було підписано у вересні. Британія визнавала незалежність Сполучених Штатів. Вашингтон розпустив військо і 2 листопада звернувся до своїх людей із красномовною промовою[38].
25 листопада британці покинули Нью-Йорк, звільнивши вхід для Вашингтона й губернатора. 4 грудня в таверні Фронсез Вашингтон формально попрощався з офіцерами, а 23 грудня пішов у відставку з посади головнокомандувача. Історик Гордон Вуд робить висновок, що ця відставка стала найбільшим вчинком у житті Вашингтона. Вона приголомшила аристократичну Європу[39]. Король Георг III назвав Вашингтона "найвизначнішим характером епохи" саме завдяки цьому факту[40].
Конституційний конвент (1787)
Відставка Вашингтона в Маунт-Верноні не затягнулася надовго. У 1784 він здійснив дослідницьку мандрівку на західний фронтьєр[8], а потім його переконали бути присутнім наКонституційному конвенті у Філадельфії влітку 1787 року, де його обрали головувати. Його участь у дебатах була незначною, хоча він голосував за і проти. Однак завдяки його високому престижу підтримувалася колегіальність і порядок серед делегатів. Коли приймалося рішення встановити президентство, делегати мали на увазі саме Вашингтона, й він сам повинен був після обрання визначити, як воно працюватиме[41]. Підтримка Вашингтоном проекту Конституції також сприяла тому, що за його ратифікували в усіх тринадцяти штатах[42].
Президентство (1789–1797)
1789 року колегія виборців одноголосно обрала Вашингтона першим президентом США. Його було переобрано у 1792. Він залишається єдиним президентом, за якого проголосували 100% виборців[43]. Джон Адамс, з другою сумою голосів став віце-президентом. 30 квітня 1789 року відбулася перша інавгурація, і Вашингтон присягнув з балкону Федерал-Холлу в Нью-Йорку[44].
Перший Конгрес США встановив Вашингтону зарплатню 25 тис. доларів у рік. У 1789 це була велика сума. Вашингтон відмовився, оскільки був людиною небідною, і йому подобався імідж безкорисного слуги народу. Він все ж прийняв гроші після вмовляння Конгресу, щоб не склалося враження, що на посаду президента можуть претендувати тільки люди багаті[45]. Президент розумів, що кожна його дія встановлює прецедент, а тому скурпульозно слідкував за встановленням церемоніальних правил, забезпечуючи те, щоб вони завжди залишалися республіканськими й ніколи не імітували правила європейських королівських дворів. З огляду на ці міркування він віддав перевагу звертанню «пане Президенте»[46].
Вашингтон виявився здібним адміністратором. Він умів чудово розподіляти роботу й добре розбирався в характерах людей. Він регулярно розмовляв з головами департаментів й прслуховувався до їхніх порад[47]. Маючи справу з буденною роботою, він був «систематичним, впорядкованим, енергійним, дбайливо ставився до думки інших... але рішучим, сконцентрованим на загальній меті й узгоджував із нею окремі дії»[48].
На другий термін Вашингтон погодився неохоче, й відмовився від третього, встановивши звичай максимум двох президентських термінів[49].
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 88 | Нарушение авторских прав