Читайте также:
|
Тема: Капітал підприємства
Тема 9.4. Оборотні кошти підприємства.
Поняття, склад і структура оборотних коштів підприємства, джерела їх формування.
Особливості нормування оборотних коштів на підприємстві.
Оцінка ефективності використання оборотних коштів підприємства. Напрямки підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.
1. Для нормального функціонування підприємству необхідно скорочувати час перетворення коштів, що знаходяться в запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості на грошові кошти на розрахунковому рахунку. Зусилля щодо зменшення періоду обігу оборотних коштів (за умов зацікавленості підприємства в продовженні строку сплати кредиторської заборгованості) можуть обернутися зведенням його фінансово експлуатаційних потреб до нуля або навіть перетворенням на від'ємну величину, коли в підприємства залишиться більше коштів, ніж їх потрібно для безперервної роботи.
В цьому разі необхідно визначитися з поняттям оборотних коштів підприємства. Отже, під оборотними коштами слід розуміти предмети праці, які повністю беруть участь у виробничому процесі і цілком переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (наданих послуг) протягом одного виробничого циклу, як правило, менше за 365 днів. Оборотні кошти постійно знаходяться в безупинному русі і утворюють сукупність виробничих оборотних фондів і фондів обігу.
Відтак, оборотні кошти можна класифікувати за сферами обігу.
Виробничі оборотні фонди – це предмети праці, які споживаються протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Вони обслуговують процес виробництва. Фонди обігу – це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів (зокрема, готова продукція).
Виходячи з наведених визначень, основним призначенням оборотних коштів є забезпечення безперервності і ритмічності виробництва.
За призначенням у виробничому процесі (за елементами) оборотні кошти можна класифікувати в такі групи:
1) Виробничі запаси – сировина, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонту устаткування, швидкозношувані малоцінні предмети, а також інші предмети, використовувані в процесі виробництва.
Виробничий запас формується у транспортних, складських (підготовчих та поточних) і страхових запасах.
2) Засоби у витратах на виробництво включають незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва та витрати майбутніх періодів.
Незавершене виробництво – предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки в підрозділах підприємства, тобто це продукція (роботи), яка не пройшла усіх передбачених технологічним процесом стадій, а також вироби, які не укомплектовані чи не пройшли випробування і технічного приймання.
Напівфабрикати власного виробництва – предмети праці, обробка яких цілком завершена в одному з підрозділів підприємства, але вони підлягають подальшій обробці в інших підрозділах підприємства, зокрема литтю, куванню, штампуванню тощо.
Витрати майбутніх періодів – це витрати, здійснені в звітному періоді, але віднесені до наступного періоду, зокрема, витрати на підготовку й освоєння нової продукції, раціоналізаторство і винахідництво, а також інші витрати в даному періоді, які будуть включені в собівартість продукції в наступному звітному періоді.
3) Готова продукція – це виготовлена кінцева продукція, яка пройшла випробування і приймання, повністю укомплектована відповідно до договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і вимогам. До цієї групи оборотних коштів відносять готову продукцію на складі підприємства, а також відвантажену, але ще не оплачену продукцію.
4) Грошові кошти і розрахунки (засоби розрахунку) включають дебіторську заборгованість перед підприємством, дохідні активи (від вкладень в цінні папери), а також грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті.
Дебіторська заборгованість представляє собою:
- заборгованість перед підприємством покупців або замовників за надані їм товари, роботи чи послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем);
- заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету;
- сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів;
- сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті, що підлягають надходженню;
- заборгованість взаємопов'язаних сторін;
- заборгованість за внутрішньовідомчими розрахунками.
Дохідні активи – це короткострокові (на термін не більше 1 року) вкладення підприємства в цінні папери (ринкові високоліквідні цінні папери), а також надані іншим господарюючим суб'єктам позики.
Грошові кошти та їх еквіваленти – кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті окремо наводяться кошти в національній та іноземній валюті. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, починаючи з дати балансу або протягом операційного циклу внаслідок обмежень, слід виключати зі складу оборотних активів та відображати як необоротні активи.
Співвідношення між окремими групами, елементами оборотних фондів і загальними їх обсягами, виражене в частках одиниці чи відсотках, є структурою оборотних фондів. Структура оборотних фондів формується під впливом:
- характеру і форми організації виробництва;
- типу виробництва;
- тривалості технологічного циклу;
- умов постачань паливно-сировинних ресурсів тощо.
У середньому на промислових підприємствах України в загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів складає близько 70%, а незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виготовлення – 25%.
За джерелами фінансування (джерелами формування) оборотні кошти розділяють на власні, залучені та прирівнювані до власних.
Джерелами власних оборотних коштів є:
- уставний капітал;
- додатковий капітал;
- резервний капітал;
- резервні фонди;
- фонди накопичення;
- цільове фінансування і надходження;
- орендні зобов'язання;
- нерозподілений прибуток;
- амортизаційні відрахування.
Джерелами залучених (довгострокових і короткострокових) оборотних коштів є:
- довгострокові кредити;
- довгострокові запозичення;
- довгострокова оренда основних фондів;
- короткострокові кредити;
- короткострокові запозичення;
- аванси покупців і замовників;
- кредиторська заборгованість.
Джерелами прирівнюваних до власних оборотних коштів є:
- заборгованість підприємства перед працівниками по заробітній платі;
- заборгованість бюджету з відрахувань від заробітної плати.
За характером участі у виробничо-торговельному обороті оборотні виробничі фонди і фонди обігу залежать одне від одного і постійно переходять із сфери обігу в сферу виробництва і навпаки. Тому доцільно розглядати їх як єдиний оборотний кругообіг.
Прийнято виділяти три стадії кругообігу:
1. Оборотні кошти виступають у грошовій формі (ГК1) і використовуються для створення виробничих запасів (ВЗ).
2. Виробничі запаси споживаються в процесі виробництва, утворюючи незавершене виробництво (НВ) і перетворюючись на готову продукцію (ГП).
3. Готова продукція реалізується (РП), у результаті чого підприємство отримує необхідні кошти (ГК2), частина яких формує прибуток підприємства (йде на матеріальне стимулювання праці, формує фонд накопичення), а частина (ГК1 ') – йде на поповнення виробничих запасів.
Кругообіг повторюється, й у такий спосіб постійно створюються передумови для продовження процесу виробництва.
Головною умовою формування і використання оборотних фондів є їх нормування. Нормування оборотних коштів представляє собою процес розробки і встановлення обґрунтованих норм і нормативів в сфері використання оборотного капіталу.
Нормами витрат є максимально припустимі абсолютні величини витрат сировини і матеріалів, палива й електроенергії тощо на виробництво одиниці продукції.
2. Нормативи оборотних коштів – норми витрат, які встановлюються за видами оборотних коштів у вартісному вираженні.
Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів (правил), основними з яких є:
- прогресивність;
- динамічність;
- технологічна й економічна обґрунтованість;
- економічність (забезпечення зниження норм витрат).
Отже, як було зазначено, потреба в оборотних коштах визначається їх нормуванням. Нормуванню підлягають оборотні кошти у:
- виробничих запасах (Нвз);
- незавершеному виробництві (Ннв);
- витратах майбутніх періодів (Нвмп);
- залишках готової продукції (Нзгп).
Загальна сума окремих нормативів утворює сукупний норматив оборотних коштів підприємства (НОБ), який визначається за формулою (1):
Ноб = Нвз + Ннв = Нвмп + Нзгп (1)
Норматив оборотних коштів у виробничих запасах визначається шляхом множення середньодобового споживання матеріалів у вартісному вираженні (Вдоб) на норму їх запасу в днях (Тзап), тобто за формулою (2):
Нвз = Вдоб х Тзап, грн. (2)
Норма запасу в днях залежить від виду виробничого запасу.
Розрізняють транспортний, підготовчий, поточний та страховий запаси.
Транспортний запас для виробництва формується виходячи з дня оплати рахунка постачальника до прибуття ван тажу на склад.
Підготовчий запас створюється в тих випадках, коли певний вид сировини чи матеріалів потребує попередньої підготовки і витримки перш, ніж бути використаним у виробництві (час природних процесів, наприклад, сушіння, ферментація тощо).
Поточний запас створюється для забезпечення потреби в матеріалах і сировині між двома суміжними постачаннями.
Страховий запас створюється в тих випадках, коли відбуваються часті зміни інтервалів постачань, які залежать від конкретних умов роботи підприємства.
Отже, норма виробничих запасів обчислюється:
- для транспортного запасу вона дорівнює тривалості періоду від укладання договору або оплати рахунку постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства;
- для підготовчого запасу вона дорівнює часу, необхідному для приймання, складування і підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів;
- для поточного запасу вона дорівнює половині інтервалу між суміжними постачаннями;
- для страхового (резервного, гарантійного) запасу вона дорівнює середньому відхиленню фактичних строків постачання від передбачених договором.
Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Ннв) визначається за формулою (3):
Ннв = Втц х Тц х kнв, грн, (3)
де Втп – середньоденний випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю, грн на день;
Тц – середня тривалість виробничого циклу, в днях;
kнв – коефіцієнт наростання витрат, який характеризує відношення собівартості продукції в незавершеному виробництві до собівартості готової продукції (ступінь готовності виробу) і визначається за формулою (4):
kнв = (См +0,5Сд)/Свп, частка одиниці, (4)
де См – частка матеріальних витрат в собівартості продукції (витрати на сировину, основні матеріали тощо), грн;
Сд – решта супутніх витрат на виготовлення виробу, грн;
Свп – виробнича собівартість виробу, грн.
Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (НВМП) визначається за формулою (5):
Нвмп = Звмп + Вмп - Смп, грн, (5)
де Звмп – залишки витрат майбутніх періодів на початок планового періоду, грн;
Вмп – витрати майбутніх періодів впродовж планового періоду, грн;
Смп – сума погашення витрат майбутніх періодів за рахунок собівартості, грн.
Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції (НЗГП) визначається як добуток вартості середньоденного випуску готових виробів у вартісному вираженні (Втп) та норми їх запасу на складі у днях (Тскл), тобто за формулою (6):
Нзгп = Втп х Тскл, грн. (6)
Норма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (комплектування, пакування, відвантаження, оформлення платіжних документів). Слід також зауважити, що грошові кошти підприємства та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті не нормуються.
3. Як вже зазначалося, підприємство зацікавлене в продовжені строку виконання власних зовнішніх зобов'язань, що може обернутися для нього зведенням фінансовоексплуатаційних потреб до нуля або навіть перетворенням на від'ємну величину, коли в підприємства залишається навіть більше грошових фондів, ніж їх потрібно для безперервної роботи.
У виробничій сфері понад 80% загальної суми обігових коштів зосереджені в запасах товарно-матеріальних цінностей. Раціональне й економне використання матеріальних обігових коштів, які обслуговують безпосередньо виробництво й обіг різноманітних товарів, має велике народногосподарське значення.
Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їх обороту, оборотністю. Для оцінки ефективності функціонування оборотних коштів використовують певні показники, а для її підвищення — відповідні способи.
Прискорення оборотності обігових коштів зумовлює: збільшення обсягу вироблюваної продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства та вивільнення частини коштів з обороту і створення додаткових резервів для розширення виробництва.
Коефіцієнт оборотності розраховується шляхом ділення вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами на певний період на середній залишок обігових коштів за той самий період.
РП – реалізована продукція за певний період (рік);
– середній залишок нормативних обігових коштів за той самий період (рік).
Коефіцієнт завантаження – величина обернена коефіцієнту оборотності:
Цей показник показує, скільки обігових коштів підприємства припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції.
Тривалість одного обороту в днях обігових коштів (або швидкість обороту) визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для року 360) і коефіцієнта оборотності за той самий період.
Суму вивільнених у результаті прискорення оборотності обігових коштів можна обчислити за формулою
Оборотність обігових коштів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема, приріст прибутку та рівень рентабельності. Сума приросту прибутку (збитків), одержаного за рахунок зміни оборотності обігових коштів, може бути розрахована за формулою
де 
– прибуток від реалізації у базовому році, грн;
S ноз. баз S ноз.зв – відповідно середньорічні залишки нормованих обігових коштів у базовому і звітному роках, грн;
Для характеристики економічної ефективності використання обігових коштів за рівнем рентабельності використовують формулу
де 
– приріст рівня рентабельності за рахунок зміни середніх залишків нормативних оборотних коштів, %;
– балансовий прибуток у звітному році, грн;
– середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році;
– середньорічний залишок нормативних обігових коштів у звітному періоді;
– сума вивільнених ресурсів обігових коштів, грн;
– рентабельність за звітний період, %.
Унаслідок прискорення оборотності фінансових коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне та відносне вивільнення грошових коштів з обороту.
Абсолютне вивільнення грошових коштів – зменшення відповідної кількості коштів в обігу.
Відносне вивільнення грошових коштів – це реалізація більшого обсягу продукції за фіксованої суми обігових коштів шляхом поліпшення їх використання.
На рис. 7.2 показано основні способи підвищення ефективності використання обігових коштів. Серед цих способів чільне місце займає оптимізація виробничих запасів і ресурсів незавершеного виробництва. Саме з оптимізацією пов'язані найбільші резерви запасів на підприємствах, особливо тих, де матеріаломісткість є основним чинником у виготовленні продукції.
Розрахунки, спеціально розроблені економістами, свідчать, що промислові підприємства, які мають річний обсяг випуску продукції 200 млн гр. од. при п'яти оборотах фінансових поточних витрат і частці виробничих запасів до 50 % від обсягу обігових коштів, при скороченні запасів сировини і матеріалів лише на 25 %, що цілком реально, вивільняють з обороту до 5 млн гр. од. обігових коштів.
Скорочення тривалості виробничого циклу на таких за обсягом і ефективністю діяльності промислових підприємствах всього на один день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млн гр. од. Тривалість циклу залежить від багатьох факторів. Найголовніші з них — це впровадження новітньої технології виготовлення продукції, скорочення трудомісткості виробничих процесів, зниження матеріаломісткості тощо.
Поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення також важливий фактор у підвищенні ефективності використання обігових коштів. Якщо налагоджене стабільне і надійне постачання матеріально-технічних ресурсів, то запаси їх окремих видів можна скоротити до мінімуму. Наприклад, у діяльності виробничих комплексів Японії використовують види сировинних ресурсів, які постачаються виключно за годинним графіком, обумовленим угодою сторін: постачальника і споживача.
На стадії створення виробничих запасів — це раціональне їх використання; ліквідація наднормативних запасів матеріалів; удосконалення нормування; поліпшення організації постачання, у тому числі через установлення чітких договірних умов і забезпечення їх виконання, оптимальний вибір постачальників, налагодження роботи транспорту; поліпшення організації складського господарства.
На стадії незавершеного виробництва — упровадження прогресивної техніки та технології, зокрема безвідхідної та маловідхідної; розвиток стандартизації й уніфікації; удосконалення форм організації виробництва; удосконалення системи економічного стимулювання, економного використання сировинних та паливно-енергетичних ресурсів; удосконалення використання основних фондів, насамперед їх активної частини.
На стадії обігу — це раціональна організація збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків; своєчасне оформлення документації та прискорення її руху; дотримання договірної та платіжної дисципліни.
Прискорення оборотності оборотних коштів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів.
Одним зі способів підвищення ефективності використання обігових коштів є прискорення реалізації товарної продукції, що не дає їй змоги затоварюватись. Чітка взаємодія договірних сторін дає можливість прискорити реалізацію продукції і таким чином вивільнити обігові кошти з обороту.
На підвищення ефективності використання обігових коштів та швидкість їх обороту впливають багато додаткових факторів, які мають суттєве значення для виробничої діяльності підприємства. До них, зокрема, належать: впровадження науково-технічного прогресу; зміна галузевої структури промислового виробництва; розвиток і вдосконалення розрахунків у господарстві та кредитні відносини; зменшення відходів сировини і матеріалів за рахунок прогресивних технологій обробки деталей і розкрою матеріалів; зниження паливно-енергетичних витрат; недопускання наднормативних запасів сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів тощо; концентрація, кооперація і спеціалізація виробництва; стабілізація і ритмічність роботи підприємства; наявність повного обсягу замовлень на продукцію і чітке виконання їх.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 123 | Нарушение авторских прав