Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ідея національного шкільництва М. Грушевського

Читайте также:
  1. Банківська система України. Правовий статус Національного Банку України
  2. З багатоманітністю національного. Федералізм
  3. Зростання значення національного і міжнародного туристичного бізнесу
  4. Конституційне право –провідна галузь національного права України
  5. Тема: Статистика національного багатства

Після Т.Г. Шевченка та І.Я. Франка постать М.Є. Грушевського є найвидатнішою в українській культурі. В 1894 р. він за «порадою свого вчителя Володимира Антоновича, видатного українсь­кого історика, переїздить до Львова й займає посаду професора історії України у Львівському університеті, на якій перебуває до 1914 р. Одним із головних завдань громадсько-наукової, літера­турної та освітньої діяльності Грушевського у цей період було, за його словами, «обстоювання українства як на російському, так і на галицькому ґрунті».

Рельєфно виступає велич його особистості в довголітньому (1897--1913) керівництві Науковим товариством ім. Т.Г. Шевченка. З його керівництва починається новий період у праці та роз­витку цього Товариства, в якому він виявив себе неперевершеним організатором наукового й літературного життя. Саме він пере­творив Товариство з чисто літературного в науково-літературне і прагнув того, щоб на його ґрунті заснувати в Україні Академію Наук, та світова війна завадила йому цього досягти. Часи головування М. Грушевського в НТШ — це золота доба наукового роз­витку українознавства і впровадження українознавчих дисциплін у світову науку. В його планах було зробити Товариство свого роду трампліном, з котрого українське національне життя мало підня­тися на висоти повної культурної незалежності й знайти визнання свого академічного характеру в світових наукових колах.

Незважаючи на сильний польський опір в австрійському уряді (Щодо надання НТШ титулу Академії Наук, Товариство під керівництвом Грушевського з успіхом виконувало функцію найвищої української наукової установи в Галичині, яка також мала сильний Вплив серед українських науковців на Наддніпрянській Україні. Грушевський в той час був не лише найвидатнішим українським істориком, але й винятково здібним організатором. Проте він доб­ре розумів, що головний центр українського наукового життя по­винен бути в столиці України — Києві, який до 1905 року не мав змоги заснувати наукового товариства з виразним українським на­ціональним обличчям з причини насильної русифікації української культури на Наддніпрянщині. Коли в 1905 році було скасовано за­борону українства, проголошену 1876 року, київські науковці, які гуртувалися в «Старій Київській Громаді» та її органі “ Киевская Старина”, вирішили приступити до організації Українського Наукового Товариства. 29 квітня 1907 року на загальних зборах УНТ Грушевський був обраний його головою. За свою організаційну модель УНТ взяло Наукове Товариство ім. Т.Г. Шевченка. Грушевський як голова НТШ у Львові та УНТ у Києві спричинився до об'єднан­ий наукових сил із різних українських земель і до створення ще до 1918 року, як він писав згодом, безтитульної академії наук.

Дещо пізніше у резолюціях, винесених на Всеукраїнському вчительському з'їзді, що відбувався 5—6 квітня 1914 року в Києві, секція вищої школи ухвалила звернутися до Української Центральної Ради із заявою про організацію на основі УНТ Української Академії Наук як неминуче потрібного органу розвитку українознавства і взагалі науки українською мовою. У кінцевому резуль­таті в 1920—1921 роках УНТ прилучилося і злилося з новонаро­дженою Академією Наук. Давня мрія Грушевського, його попере­дників і співробітників створити всеукраїнське наукове вогнище до певної міри була здійснена.

Проте Грушевський не обмежувався тільки науковою діяльністю. Поруч з нею він виконував велику культурно-освітню робо­ту: виступав із публічними доповідями, співробітничав у львівсь­кій пресі, заснував загальноукраїнський літературний і науковий місячник «Літературно-Науковий Вісник» (1898), плідна діяльність якого високо оцінена в історії української літератури, культури й освіти. Роком пізніше за його ініціативи з'явилася «Українська Видавнича Спілка» — перше на всю Україну книжкове видавницт­во. Крім того, він співробітничав у київському щомісячному історико-етнографічному та літературному часописі “ Киевская Старина”, щ о відіграв велику роль у розвитку української культури в умовах Російської імперії. *

Грушевський на власні кошти заснував у Києві.школу 'імені свого батька. Намагаючись забезпечити нормальний розвиток укра­їнського національного шкільництва в Галичині, він очолював львівську Крайову Шкільну Раду.

У період еміграції ним був створений Український соціологічний інститут (УСІ), програмою якого передбачалося вивчення стану соціального руху в Україні та в світі, а також утворення зв'язків з міжнародними та національними організаціями, інформування цих організацій про соціальний український рух, українську культуру й освіту. Одним, з головних завдань інституту була організація педагогічної діяльності. Для нього Михайло Грушевський під­бирає необхідні педагогічні кадри, створює спеціалізовану бібліо­теку, розробляє план дій, організовує,викладання соціальних і культурно-освітніх наук. Цикл лекцій, які читали співробітники УСІ й сам Грушевський, присвячувався широкому коду питань з проблем соціально-економічного й культурно-освітнього напрямку, історії української революції, її культурних і освітніх проблем. Інститут займався також активною видавницькою діяльністю: було видано 10 найменувань книжок з різних питань, у тому числі освітніх. До речі, примірники цих книжок: інститут розсилав у всі найбільші бібліотеки світу, причому безкоштовно, з метою розповсюдження відомостей, про Україну. Функціонування інституту припи­нилося у зв'язку з від'їздом Грушевського в 1924 р. на батьківщину на прохання перенести його на український ґрунт Наркомат осві­ти України не задовольнив.

Особливо слід відмітити заслуги Грушевського у відстоюванні права українського народу на навчання Дітей рідною мовою. У бо­ротьбі за українську мову 'він, дуже грунтовно обговорює вправу заснування українських кафедр при університетах (У Львівському університеті йому вдасться це зробити), енергійно піднімав голос за те, щоб створити приватні українські гімназії (у Львові вона таки була створена).

Грушевський прагне розвинути національну самосвідомість укра­їнського народу» роз'яснити йому, хто він такай і звідки з'явився, де його витоки, як; йому треба відноситись до своєї материнської мови і навчання своєю мовою. Видатний вчений пише й публікує цілу низку відповідних статей, об'єднує їх у збірки “Хто такі укра­їнці і чого вони хочуть», «На порозі Нової України», «Вільна Україна».

На теренах шкільництва Грушевський підкреслює, що першим Принципом організації народної освіти й національного вихован­ня має бути навчання рідною мовою. Для втілення цього принципу він друкує одну за другою серії статей. Турбота про статус української мови як національної уявляється Грушевським ключовою процесі національного становлення.

Грушевський вважав, що серед усіх потреб розвою національного виховання потреба рідної школи є найголовнішою, бо народ, який не має своєї школи, ніколи, не виб'ється на самостійну дорогу існування; він може бути лише пасинком чужих народів. Отже, Грушевський, відстоюючи право українського народу мати свою народну мову і навчати своє підростаюче покоління цією мовою, зробив великий внесок у розбудову національної системи освіти в Україні.


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 68 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)