Теорія й практика вільного виховання Л. Толстого

У педагогічних поглядах Л.М. Толстого чільне місце займає проблема свободи у вихованні, навчанні та освіті дітей, до якої він звертався протягом усього життя. Цю проблему педагог роз­глядає на основі створеної ним теорії виникнення і розвитку, і сут­ності моральності. Будучи прибічником ідеалістичної філософії, він вважав, що здорова дитина, народившись на світ, не є «чис­тою дошкою», на якій можна писати все, що хочеш, проте позба­влена будь-яких негативних якостей і задовольняє тим вимогам безумовної гармонії у відношенні до правди, краси, добра, які ми носимо в собі, є первісним образом гармонії, правди, краси і добра.

Критикуючи сучасну йому школу, він протиставив свою сис­тему виховання, побудовану на принципі свободи, поваги до осо­бистості дитини, розвитку її активності та творчості. Л.М. Толстой підкреслював, що вільне виховання повинно сприяти розви­тку природних задатків дитини, допомагати самостійно формува­ти світогляд і моральні переконання. Високий моральний ідеал, на його думку, треба шукати у поглядах селянських мас.

Школа при невтручанні у виховання, за думкою Л.М. Толстого, повинна мати одну мету — передачу відомостей, знань, не намагаючись переходити в моральну область переконань, вірувань і характеру, мета її повинна бути одна — наука, а не результати її впливу на людську особистість. Школа не повинна намагатися передбачити наслідки впливу науки, а передаючи її, повинна надавати повну свободу її застосування. Невтручання школи у формування світогляду учнів не означає, вважав Л. Толстой, що у вчи­теля не повинно бути прагнення виховуючого впливу на своїх уч­нів. Таке прагнення є природним, воно спонукає вчителя з захопленням займатися своєю справою. Якщо вчитель передба­чає виховну мету викладання, то це його стимулює. Але справа утому, — писав Л.М. Толстой, — що виховний елемент науки не може передаватися насильницьки. Хочеш наукою виховувати учня, люби свою науку і знай її, й учні полюблять тебе і науку, і ти вихо­ваєш їх, але якщо ти сам не любиш її, то скільки б ти не приму­шував вчитися, наука не матиме виховного впливу. І тут одне мі­рило, одне спасіння — знову свобода учнів слухати чи не слухати вчителя, сприймати або не сприймати його виховного впливу, тобто їм одним вирішувати, чи знає він і чи любить свою науку. Говоря­чи про свободу в справі організації народної освіти, Л. Толстой вказував, що неможливо насаджувати в країні систему шкіл, яких не бажає народ, не можна нав'язувати школі теоретично надума­ного плану навчальних занять, який має складатися природним шляхом, з існуючого кола знань у відповідності до вимог народу.

Порівнюючи між собою погляди Л.М. Толстого на роль вихо­вання у 60-ті роки з тими, що він писав з цього приводу в середині 70-х років, можна прийти до таких висновків: у 70-ті роки він зна­чно уточнив свою постановку питання про свободу у педагогічному процесі і прийшов до висновку, що, поки в суспільстві немає єди­ної думки про зміст і методи навчання, питання про те, чому і як навчати в народній школі, повинні вирішувати не діти, а їх батьки, тобто народ, якому треба надати право свободи в організації шко­ли. Свобода у вихованні та навчання не є правилом, межі її в школі визначаються вчителем, його вмінням керувати дітьми.

Вважаючи релігію основою виховання та навчання, Л. Толстой вказував, що вона не повинна обмежувати свободу дітей.

Єдиний шлях для покращення освіти, на думку Л.М. Толстого, полягає у тому, щоб вчителі і учні мали спільну основу, яка б визначала вибір предметів, що вивчаються в школі. Такою основою, за Л. Толстим, мала бути релігія в дусі істинного християн­ства. Л.М. Толстой стверджував, що необхідним є моральне вихо­вання на основі релігійної моралі, не може бути моралі без релігії. Він пропагував теорію «неопирання злу насильством», доводив важливість таких якостей характеру особистості, як незлобливість, смиренність, любов до ближніх.

У своїх творах педагог, проте, обійшов таке питання як вихо­вання у дітей сильної волі та твердого характеру.

Дата добавления: 2015-12-08