Освітньо-педагогічна діяльність Ф. Прокоповича

Входження Лівобережної України разом з Києвом до складу Російської держави, за наслідками російсько-польської війни 1654— 1667 рр., визначило подальші шляхи розвитку освіти. У цей пері­од зростає роль Києво-Могилянсь­кої колегії як культурно освіт­нього центру України.

Діяльність професорів академії сприяла розвитку вітчизняної науки і культури. Професори Ф. Прокопович, Г. Кониський та інші у своїх лекціях з філософії розвінчували католицизм і його носіїв в Україні, орден єзуїтів та уні­атів, хоча проблеми тогочасного су­спільства, бувало, залишалися поза акаде­мічними аудиторіями.

Розвитку вітчизняної педагогічної думки сприяла плідна діяль­ність ви­датного українського вченого, історика, філософа і політо­лога, державного ді­яча, письменника, оратораФеофана Прокоповича.

Народився він у Києві у сім'ї купця. Після закінчення Києво-Могилянсь­кої колегії навчався в Польщі, де й прийняв уніатство. Продовжував освіту в грецькій колегії, створеній на кошти Папи Римського для підготовки уніатів, де вчився філософії і богосло­в'ю. Там він і виховувався на найкращих зразках класицизму. Але, не закінчивши навчання, повертається в Україну; в 1704 р. знову приймає православ'я. З 1705 р. читає в Києво-Могилянській ака­демії курс лекцій з філософії, логіки, етики, піїтики, риторики, математики та ін. Там Ф. Прокопович почав впроваджувати прин­ципи відродження та гуманізму в Україні. На своїх лекціях Ф. Про­копович завжди згадував про старокласичну давнину, проводив думки кращих людей гуманізму, як-от, Еразма Роттердамсь­кого. З 1712 р. був ректором колегії, до від'їзду (1715) до Петербурга. У Росії став активним прихильником реформ Петра І, ідеологом самодержав'я, активно сприяв перетворенню церкви в ідеологічний додаток до монархічної держави. Обіймав високі посади в церков­ній ієрархії: єпископ (1718 р.), архієпископ (1724р.), віце-прези­дент (1721 р.) створеного ним Синоду, який замінив у Росії існу­ючу систему патріаршого правління церквою.

Ф. Прокопович був видатним богословом, зачинателем в Укра­їні та Росії філологічного та історичного, замість колишнього схо­ластичного напрямку у вивченні Біблії та інших основоположних праць християнства. Вражав сучас­ників ученістю, розумом і жи­вою уявою. Писав ліричні та патріотичні вірші, створив оду «Епінікіон», де оспівував Полтавську перемогу.

Творча спадщина Феофана Прокоповича досить значна. Вона відображає складний і нелегкий шлях еволюції поглядів автора, суперечності, хитання, обережність та обачливість, пастирську терпимість або непереборний гнів. Тут відбилися і особистісні риси характеру вченого, і суперечності та антагонізм епохи, в якій він жив. Так, визнаючи Бога, Ф. Прокопович може іронізувати з при­воду християнсь­ких догм; виступаючи за розвиток наукового знан­ня, він може висловити жаль, що «ремеслу та науці сьогодні наба­гато краще живе­ться, ніж теології», бо на «божественне вчення безсоромно нападають зухвалі невігласи нашого віку». Ідеалізую­чи Петра І, активного душителя України, підтримуючи його ре­форми, Ф. Прокопович з теплотою пише про «нашу Бать­ківщи­ну» — Україну, проголошує похвалу Дніпрові: «Славен будь, отче вели­кий, завжди повновод­ний, глибокий... Хто б навтішатись до­сить спромігся любими серцю просто­рами цих берегів неозорих... О, славо і гордосте наша одвіку», присвячує вірші Києву («Опис Києва»). Суперечливість відчутна і в його наукових творах.

Глибокий знавець античної та сучасної йому європейської культу­ри, Ф. Прокопович був енциклопедичне обізнаним ученим і залишив глибокий слід в історії розвитку педагогічної думки в Україні та Росії.

У «Духовному регламенті» (1721) для Синоду Ф. Прокопович ставив пи­тання про відкриття духовних шкіл, шкіл для простого люду. Його буквар «Перше учіння отрокам» витримав 12 видань за перші 5 років.

Діяльність українських освітян та прогресивних мислителів епохи Відро­дження позитивно впливала на розвиток української освіти і педагогічної ду­мки, що, в свою чергу, сприяло культурно-національному відродженню Укра­їни.

СТРУКТУРА ОСВІТИ В УКРАЇНІ у другій половині XVII — XVIII століттях

Освіта на Лівобере­жній Україні

Освіта на Правобе­реж­ній Україні

	Вища освіта
Києво-Могилянська Ака­демія. Академічний ста­тус наданий Петром 1 у 1701 році	Львівський універ­си­тет. Університетський статус наданий цісарем Йосипом II у 1784 році

	Середня освіта
Колегіуми: Чернігів­сь­кий, Харківський, Пере­славський	Католицькі та уні­атські колегі­уми у містах: Кременець, Острог, Воло­димир-Волинський, Він­ниця, Львів, Житомир, Рі­вне, Луцьк, Ка­м'янець-По­дільський та ін.

	Елемен­тарна освіта
Січові та полкові школи (до 1776)	Католицькі та уніат­ські школи
Школи мандрівних діяків (до 1776)	Протестантські школи
Православні парафі­яльні та монас­тирські школи	Православні школи мандрівних діяків, мо­нас­тирські та парафіяльні (до 1789)

Тема Х

УКРАЇНСЬКА ШКОЛА 1 ПЕДАГОГІКА ПЕДІОДУ РУЇНИ (друга половина XVIII століття)

Дата добавления: 2015-12-08