Розсудок та діалектика

Розсудок – це вищий глибший інтелектуальний рівень діяльності людини, що й позначається у вигляді розсудкового мислення, але і для тварин є властивою теж з високою формою організації. Для тварин і для людини є спільні види розсудкової д-ності: аналізу, абстрагування, синтезу, експерименту. Хоча вони відрізняються за ступенем досконалості їх розвитку у людини і тварини. Форми розсудку на противагу чут. спогляданню є відособлення, розділ цілого на частини, має місце аналітична д-ність – аналіз. Розсудок є абстрактний, бо результат діяльності розсудку є відокремленим, абстрагування об’єкту один від одного, кожен з них утв. абстракцією в тому сенсі, що кожна сторона об’єкту абстрагується від другої в процесі розгляду діяльності. Однак об’єкт, який підмінює розсудкову д-ність не являє собою справді розчленованого об’єкта і він не зводиться до сум абстрагування, ні до жодної з них зокрема. У цьому є обмеження і суперечність людського розсудку. З сторін об’єкту розсудком далі доводиться до їх взаємно-полярності. Розсудок може впадати в одну або другу протилежність. Жорстоко дотримуватись у них, здатний впадати в крайність – показник розсудкового типу мислення. Причина розсудку – це причина пізнання, бо щоб пізнати об’єкт у його всебічності необхідно у думці відокремити одну сторону від іншої. Категоріально, бо в ….освоєнні об’єктів ми поділяємо одну сторону на причину, іншу на наслідок. Причина і наслідок – є протилежності. Така протилежність є абсолютною, бо філ..категорії мають ту власт., що вони водночас і полярні і парні. Тому розсудкову д-ність зосереджена на утриманні прот. як абсолютних. Тому для розсудку є дивним як причина водночас може бути наслідком. Ця протилежність є абсолютною лише при певних умовах, коли ця прот. перестає бути відносною. розсудок загострює цю категорію, доводить до крайності – вони стають рухливими і переходять одна в іншу. В історичному плані розсудок був пануючим у природознавстві і філософії у XVII – XVIII ст.. Це було зумовлено успіхами природознавста цієї пори. Таке осягнення природи було кроком вперед, тому що без знання частковостей, певних продуктів природи неможливо і обєктивно скласти істинні уявлення про неї. Розсудкова форма була перенесена анг. філософами – Беконом, Локком із сфери науки у сферу філософії. На цій основі у філософії складається метафізичний спосіб мислення, в основі якого лежав розсудковий принцип або- або. Для розсудку характерна внут. суперечність. Розсудок намагається поділити ціле і довести його частини аж до протилежностей . Розсудок, розділяючи ціле, сам впадає у суперечність, бо кожна сторона абстрагується і абсолютизується. В силу цього розсудкова д-ність позначається як д-ність по узагальненню речей і явищ світу. Сприймається до уваги низка одиничних явищ і абстрагується їх спільна властивість, яка позначається як істотна властивість, що поєднує їх, надає загального значення. Розсудок мислить це абстраговано як істинне узагальнення, бо низка предметів залишаються по той бік абстракції, а абстракція мислиться як незалежна. Але така абстракція є не що інше, як відокремлення абстракції від інших власт. класу. Тому замість того, щоб обєднати, розсудок розділяє предмети, залишаючи їх на стороні від заг. д-ності. Істинна загальність – всезагальне не є втеча від того, що узагальнення не є покиданням одиничного чи особи. А істинне – таке, що містить в собі і окреме, і одиничне, і особливе. Тому, в діалектиці загальне не є абстрактно-заг., а є конкретнозагальне. Всезагальне має свої форми існування у вигляді одиничного і конкретного.

Дата добавления: 2015-12-08