Чуттєве споглядання та діалектика

Діалектика як галузь ф-ського знання ґрунтується на осягненні її мислення, тобто діалектика – це виключно феномен мислення, ніякому спостереженню, експерименту вона не підлягає, тобто стихією її є мислення. Тому виокремлюють інтелектуальні здатності людини, за допомогою яких на певних рівнях осягається філософська діалектика. До них відноситься: чуттєве споглядання; розсудок; розум. Такий поділ інтелект. Здатностей зустрічається у багатьох філософів: М.Кузанського, у предст. нім. клас. філософії др. пол. XVIII ст. – першої пол. ХІХ ст. – І.Кант, Й.Фіхте, Ф.Шеллінг, Г.Гегель. І.Кант виокремлює ці 3 пізнав.здатності, позначаючи як пізнавальні, однак у ньому у плані діал. розглядається лише розум, хоча категорії діал. розглядаються ним в с-мі розсудку, але не в контексті самої діалектики. Вже у Гегеля в контексті діал. розглядається і чуттєве споглядання, розум і розсудок. У Й.Фіхте в контексті діал. розглядається лише творча сила уяви людини, тобто інтелект. споглядання, але цей аспект поглядів власного свого дослідження лише в питанні про іррац. осягнення діалектики.

Чуттєве споглядання – не є чисте споглядання, якщо мова іде про людину, оскільки людина мислить в ній всі відчуття, споглядання вже опосередковані мисленням і знанням. Чисті відчуття ми можемо зустріти у тварин і у дітей. Тому мислення у даному випадку визнач. як чуттєве, однак можна даний ступінь називати чуттєве споглядання. Чуттєве споглядання має своїм об’єктом реальність як деяку хаотичну цілісність. Живе ціле – це стосується світу загалом і окремих об’єктів. Пізнавальне освоєння світу і цих об’єктів починається із споглядання, а саме із споглядання буття, тому що кожний об’єкт чи предмет має сукупність властивостей якісних, кількісних, сутнісних і т.д., але при всьому тому кожний об’єкт володіє властивістю «бути». На рівні чуттєвого споглядання ми маємо справу з конкретним, яким і виступає буття. В процесі мислення буття об’єкту перед нами постає наявне переплетення властивостей. Однак ці властивості ще не відомі, тому й першопочатковий об’єкт схоплюється лиш як нероздільне ціле, тобто у його безпосередність. У числі діалектики чуттєве споглядання – та діяльність суб’єкта, завдяки якій основний заг. взаємозв’язок конкретного, реального як цілого, адже філ. діалектика і є наука про універсальний взаємозв’язок світу і об’єктів. Він лишеться як процес постійного переходу явищ, їх мінливості, виникнення і знищення, тобто становлення. Перехід і є перша форма зв’язку, яку досягає філ. діалектика. Вказаний взаємозв’язок доводиться не лише до явищ, але аж до зв’язку протилежностей, їх взаємопереходу. Звідси випливає, що чуттєве споглядання є продукт, що за допомогою нього відтворюється перехід протилежностей. Він і є першопочаткова форма діалектичного процесу. Оскільки в діалектиці логічне співпадає з історичним, тобто діалектика як логіка у своєму змісті відтворює свою історію, то це означає, що і в історичному плані переходу була теж першопочатковою. Вона є характерна для сентиментальної грецької філософії. Діалектика стародавніх заснована на безпосередньо споглядання. Таку діалектику ще й позначають як естетичний феномен. Діалектика Геракліта Ефеського і являє собою приклад діал.. безпосередньо споглядання. У його філософії чітко простежуються ідеї безконечного породження Всесвіту, переходів і б-би протилежностей. Центральна категорія Геракліта – становлення. Категорія становлення входить у структуру висхідної діалектики, адже відомо, що Парменід вважав, що не існує небуття (ніщо), а існує лише дане чисте безмежне буття. У буддистських с-мах навпаки припускали, що усе є ніщо,порожнеча, небуття. Геракліт висунув ідею: не існує чистого буття як такого, як не існує ніщо, а існує лиш перехід буття в ніщо і ніщо переходить в буття. Тому перехід як форма діал. процесу, наявна як в логічному, так і в історичному числі. Діал. буття простежується зокрема у філ.. поглядах Кретіла. Антична діалектика, яка ґрунтується на чуттєвому спогляданні – наївна, стихійна, тобто вона не була ще обґрунтована наук. знанням, бо науки як такої ще не було, тоді філософи були астрономами, фізиками, тому і світ античне мислення розглядає як єдине нерозчленоване ціле, тобто він розглядається загалом. Тому стало можливим спостереження всезагальних зв’язків світу без втручання у глибинну будову тих сфер, що стали об’єктом споглядання. Тому у чуттєвому спогляданні об’єкти мислення як дещо всезагальне, як така цілісність, що є внутрішньо пов’язана і формою, і є перехід одного явища в друге. Однак чут. споглядання є внутрішньо суперечливе, тому що в чут. спогляданні з одного боку відбувається пізнання як деякої цілісності (всезагальності), з іншого – обєкт, оскільки він є цілісний, він і залишається автономним, співвідноситься з іншими, тому об’єкт є і всезагальним і одиничним. Тому чут. споглядання перебуває у полоні властивої йому суперечності. Ця суперечність розв’язується шляхом переходу до вищої інтелектуальної здатності – розсудку. Але чут. споглядання діалектики теж має внут. суперечність, бо з одного боку ми маємо діал.. пишності, переходу, текучість речей, а також мається на увазі, що те, що є пишним, зазнає переходу, бо якби не було того, що зазанає постійної зміни, то втрачений момент буття, сталості. Ця суперечність (зміна, плинність) розв’язується на іншому рівні – рівень розсудку.

Дата добавления: 2015-12-08