Типові види потреби у самореалізації

Результати нашого дослідження показали, що в основі прагнень курсантів виявити свою індивідуальність, добитись визнання та бажаного ставлення до себе знаходяться певні типові види потреби у самореалізації.

а) Потреба отримати певні результати діяльності, зокрема, поступити до інституту, успішно, з високими показниками опанувати зміст навчальних програм, якісно виконувати службові та громадські функції і т.ін. На цій основі досягнути відповідної соціальної та особистої значущості, бажаного ставлення до себе, визнання, поваги, довіри товаришів, а також близьких, рідних і знайомих поза інститутом. Цей тип переважає більш ніж у 55% курсантів.

б) Потреба у спілкуванні, яка проявляться у прагненні бути з референтною групою, мати друзів, бути корисним людям і т.ін. Вона вирізнилась у 28-34 % курсантів.

в) Домінантна потреба у самопізнанні та розвиток на цій основі впевненості у собі, виявлена у 8-13% курсантів. На першому - другому курсі ця потреба є визначальною у детермінації поведінки, більше ніж у 20% курсантів.

Сукупність зазначених потреб визначає цілі, мотиви, шляхи, засоби і способи саморегулювання курсантів.

З числа курсантів, які не виявляють прагнень реалізуватись у позитивно-значущих ролях, а звідси і часто порушують вимоги професійної дисципліни, - у кожного десятого це пов'язано з розчаруванням у правильності вибору життєвого шляху, із втратою інтересу до професії не розумінням її перспективності. У відсутність зазначених моральних тенденцій в розвитку курсанта його прагнення до самореалізації набуває деструктивного характеру, а саморегуляція втрачає головну цінність спрямованості на досягнення гуманістичних цінностей.

Домагання.

Особливості саморегулювання особистості курсанта залежали від його домагань, їх адекватності можливостям індивіда, вимогам діяльності, колективу, контактного соціального середовища.

Домагання фактично є механізмом вторинного, більш конкретного вибору мети (завдання) - у порівнянні з первинним, що ґрунтується на самооцінці; вибором, спрямованим на мету більш узагальненого типу. Як показали дослідження[ 53 ], домагання виступають своєрідним інструментом апробації самооцінки особистості. Породжені самооцінкою, домагання, у свою чергу, можуть виступати у ролі причини, яка зумовлює істотні якісні зміни в змісті самооцінки.

Зміст домагань особистості визначають, і в них, переважно, проявляються цінності особистості та її установки. Тому домагання можуть бути спонукальною силою поведінки та діяльності особистості. В цьому плані їх можна розглядати як чинник, який постійно спонукає людину зважувати на можливі реакції з боку інших людей на її домагання, окремі дії, вчинки, поведінку вцілому.

Оскільки домагання особистості можуть бути реалізовані в результаті збігу обставин, дій керівників, товаришів, колективу вцілому, то саморегуляція, у певному сенсі, є і процесом і одним із способів реалізації домагань особистості в конкретних умовах її життєдіяльності, коли особистість ставить перед собою цілі, відповідні домаганням, та прагне їх реалізувати.

Рівень домагань.

З іншого боку, домагання особистості виступають одним з механізмів саморегулювання. Певний рівень домагань особистості залежить від самооцінки, зокрема, від таких її параметрів як адекватність, висота, стійкість, а також від усвідомлення і практичної перевірки особистістю міри складності тих цілей, які вона прагне досягти. Отже, в рівні домагань безпосередньо виказують себе самосвідомість та свідомість, самооцінка та оцінка. Тому, домагання постійно впливають на самооцінку, трансформують її та підтримують її реалістичність.

Рівень домагань курсантів міряли за 10-ти бальною шкалою, оцінювались 20 запропонованих якостей кращого (“еталонний” ряд), і власні (“суб'єктивний” ряд). Порівняння самооцінки з оцінкою “еталону” вирізнило показник домагань особистості у формі коефіцієнта самооцінки. Рішення приймалось за даними спостережень, бесід, самоаналізом курсантів, і, у такий спосіб виявилося, що, при коефіцієнті самооцінки

0,7-0,85 домагання курсантів були адекватними, при більшому, ніж 0,85, завищеними, менші за 0,7 - заниженими.

Зміст і характер домагань.

Домагання різною мірою відповідали можливостям курсантів: дорівнювали їм та були адекватними, перевищували їх та були заниженими, що, створювало характерні ознаки саморегуляції у взаємодії особистості з безпосереднім оточенням.

Зокрема, поведінка курсантів із завищеними домаганнями виявляла ознаки самовпевненості, а, часом, і не толерантності до тих, з ким вони розходились у оцінках, міркуваннях, думках. Частіше проявлялась директивність у стосунках із своїми товаришами, особливо, якщо курсанти займали посади молодшого начальницького складу. Їх важко було переконати, нерідко, лише власний досвід змінював обрану позицію. Вони проявляли не достатньо самокритичності, тоді як в оцінках інших виявляли категоричність, не завжди достатньо обґрунтовану. Обстоювали власну точку зору, отримані практичні результати діяльності абсолютизували. При неуспішності саморегулювання зазвичай шукали причини у соціальному оточенні, інших людях, збігу обставин, але тільки не в собі, не у своїх діях і поведінці.

Для курсантів із заниженими домаганнями були характерні прояви невпевненості у своїх силах, можливостях, а часом, сором’язливість у спілкуванні з іншими і навіть елементами замкненості. В діяльності частіше орієнтувались на думку інших курсантів і старших. У розв’язанні завдань, виконанні доручень були старанними, але нерідко проявляли готовність погодитись із будь-яким результатом. Свою думку, позицію активно не виказували. У колективі - уважні, тактовні, турботливі, але легко вразливі, нерідко - недовірливі. В неуспішності свого саморегулювання, як правило, вважали винними самих себе.

Занадто перевищені та суттєво занижені домагання особистості, з коефіцієнтами більше 0,9 та менше за 0,5 відповідно, ставали джерелом внутрішньої конфліктності саморегуляції. За такого рівня домагань виникала потреба особливої уваги та відповідних перетворень саморегуляції, для наближення домагань до міри адекватних.

Співвідношення між домаганнями і місцем курсанта у рольовій структурі колективу: завищені, адекватні, занижені.

Вивчення показало, що саморегуляція особистості залежить не тільки від змісту та характеру домагань, а, також від того, якою мірою індивідуальним можливостям особистості відповідає місце, яке вона посідає у рольовій структурі колективу.

Індивідуальні можливості можуть відповідати, бути вищими або заниженими стосовно вимог соціального середовища та ролей, які виконуються. Можливі дев'ять різних співвідношень між домаганнями і місцем, яке курсанти займають у рольовій структурі колективу (табл. 4.1)

Таблиця 4.1

Співвідношення домагань і місця, яке курсанта займає у рольовій структурі колективу.

Місце у системі стосунків колективу	Домагання
адекватні	завищені	занижені
А.	Відповідає дійсним можливостям курсанта та вимогам ситуації, завдання	А-1	А-2	А-3
Б.	Вище за можливості індивіда щодо відповідного завдання в конкретній ситуації	Б-1	Б-2	Б-3
В.	Нижче за можливості особистості в даних умовах	В-1	В-2	В-3

Курсанти з адекватними домаганнями задоволені власною самореалізацією (за винятком, співвідношення В-1), що проявляється у настрої, стані духовних сил, впевненості у собі; і, тому, позитивно позначається на формуванні та розвитку їх особистості. Їх прагнення спрямовані на всебічне, широке розкриття власних можливостей. Якщо у рольових структурах колективу вони займають положення нижче за свої можливості, може виникати внутрішньо особистісний конфлікт, який, як правило, не розгортається до міжособистісного.

Для курсантів із завищеними домаганнями характерним є активне прагнення зайняти більш високе положення у колективі, а, також, невдоволеність своїм місцем в ньому, інколи собою. Все це створює внутрішньособистісну напруженість саморегуляції та негативно позначається на індивідуальному розвитку курсантів і колективу, оскільки у випадку виникнення внутрішньоособистісного конфлікту, він розгортається у міжособистісний, створюючи напруженість у колективі вцілому та його мікроструктурах. Інколи, завищені домагання призводять до зривів саморегулювання курсантів у межах первинного колективу, соціального середовища, безпосереднього оточення. У таких випадках переоцінка курсантами власних можливостей проявляється у формі зарозумілості, зазнайства, категоричності у зверненнях до товаришів, “хворобливому” реагування на поради інших. Внаслідок, до них виникає негативне ставлення товаришів, старших, інколи звертання.

Для курсантів із завищеними домаганнями успішність самореалізації можлива при співвідношеннях А-2 і В-2, за умови, що ними обрані морально-здорові засоби і форми прояву індивідуальності та відповідне саморегулювання. Якщо реалізується співвідношення Б-2 - курсанти прагнуть утримати своє положення, доводять право на це самовихованням, розвитком своєї індивідуальності. Таке саморегулювання також сприяє розвитку курсантського колективу.

Курсантам, невпевненим у собі, із заниженими домаганнями притаманна нестійкість параметрів саморегуляції. Серед них частіше зустрічаються ті, хто легко піддаються зовнішньому впливу, коливанням настрою, виявляють надмірну обережність у діях і вчинках і т.ін. Займаючи положення в колективі вище за свої можливості, окремі з них прагнуть добровільно поступитися ним, невпевнено виконують свої професійні обов’язки, і, навіть, ухиляються від їх виконання. Без достатньої допомоги і підтримки, у них формуються та закріплюються певні негативні якості особистості. В цілому, занижені домагання, як правило, знижують успішність самореалізації та не сприяють і, навіть, заважають розвитку здатності до саморегуляції.

Для забезпечення успішності морально-релевантної самореалізації необхідною умовою є наближення домагань до рівня адекватних та допомога курсантам у ствердженні себе у рольових структурах колективу.

Динаміка домагань курсантів.

Домагання курсантів динамічні. Насамперед з розвитком колективу та особистості починає складатися тенденція до зростання самокритичності оцінок, збільшується кількість курсантів, чиї домагання стають адекватнішими. Поряд з цими особливостями саморегуляції значну роль відіграють особливості зниження числа курсантів із завищеними домаганнями. За результатами нашого дослідження більшість абітурієнтів в інституті мають завищені домагання. Їх частка складає більш ніж 60% від загального числа, що зумовлює відповідне ставлення до навчання та інших сфер життєдіяльності в інституті, до товаришів, відповідну саморегуляцію.

Завищення домагань на першому-другому курсах особливо помітно у колишніх богунівців і школярів, частіше тих, хто прибув із великих міст. Щодо вагомості деяких соціально-психологічних наслідків навчання, то вже на четвертому курсі приблизно у 60% курсантів переважають адекватні домагання, причому на першому курсі вони були виявлені лише у 27% досліджуваних, більш ніж 30% мали завищені і 5-7% характеризувались заниженими домаганнями. Як бачимо, навчально-виховний процес в інституті сприяє перебудові та формуванню правильних домагань, як механізму саморегуляції курсантів і, зрозуміло, що даний процес може бути більш ефективним при відповідних психолого-педагогічних умовах.

Водночас виявлена інша тенденцію до розвитку домагань курсантів. Передусім за час їх навчання в інституті домагання в цілому у всіх курсантів підвищуються, зростають. Таке твердження свідчить про розвиток механізмів саморегуляції.

Обидві тенденції у розвитку домагань курсантів за час навчання є показником ефективності начально-виховного процесу в інституті

Встановлено взаємозв’язок характеру змін у домаганнях курсантів із успішністю (не успішністю) їх самореалізації. Так, сталість та підвищення рівня домагань пов’язані з успішністю, а не стійкість і зниження - із неуспішністю самореалізації.

Детермінанти саморегуляції у різних категорій фахівців мають особливості, зокрема, інтраіндивідного аспекту механізмів саморегуляції курсантів, які визначаютьуспішність реалізації людиною своєї природної сутності та в сукупності складають один з цілісних психологічних механізмів взаємозв’язку з контактним середовищем.

Дата добавления: 2015-12-08