Читайте также:
|
ЛЮДИНИ
Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно развиты-
мі людьми, завдяки широким можливостям до навчення, людина придбаває усі свої вищі пізнавальні здібності і якості. Через активне спілкування з розвиненими особами він сам перетворюється на особу.
Якби з народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з людьми, він ніколи не став би цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, був би до кінця життя приречений залишатися напівтваринам, лише зовні, ана-томо-физиологически що нагадує людину. Про це свідчать численні факти, описані в літературі і показуючі, що, будучи позбавленим спілкування з собі подібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, проте залишається біологічною істотою у своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести стани людей, яких час від часу знаходять серед звірів і які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей або, вже будучи дорослими, в результаті нещасного випадку виявилися наодинці, надовго ізольованими від собі подібних(наприклад, після корабельної аварії).
Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має його спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. В цей час усі свої людські, психічні і поведінкові якості він придбаває майже виключно через спілкування, оскільки аж до початку навчання в школі, а ще безперечніше — до настання підліткового віку, він позбавлений здатності до самоосвіти и— самовихованню.
Психічний розвиток дитини розпочинається із спілкування. Це перший вид соціальної активності, який виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж до предметної діяльності, яка також виступає як умову і засіб психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше — на другому, третьому році життя.
У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (вікарне навчення), а потім через словесні інструкції (вербальне навчення) отримується основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими він спілкується, є для дитини носіями цього досвіду, і ніяким іншим шляхом, окрім спілкування з ними, цього досвіду не може бути набутий. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів є найважливішими чинниками, що визначають розвиток дітей.
Виділені вище види спілкування служать розвитку різних сторін психології і поведінки людини. Так, ділове спілкування формує і розвиває його здібності, служить засобом придбання знань і навичок. У нім же людина удосконалює уміння взаємодіяти з людьми, розвиваючи у себе необхідні для цього ділові і організаторські якості.
Особове спілкування формує людину як особу, дає йому можливість набути певних рис вдачі, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і вибрати засоби їх реалізації.
Різноманітне за змістом, цілям і засобам спілкування також виконує специфічну функцію в психічному розвитку індивіда. Наприклад, матеріальне спілкування дозволяє людині отримувати необхідні для нормального життя предмети матеріальної і духовної культури, які, як ми з'ясували і главі, присвяченій діяльності, виступають умовою індивідуального розвитку. Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як чинник інтелектуального розвитку, оскільки індивіди, що спілкуються, обмінюються і, отже, взаємно збагачуються знаннями.
Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчення, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному і особовому розвитку людини. Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідним його «заряджанням». Придбаваючи в результаті такого спілкування нові інтереси, мотиви і цілі діяльності, людина збільшує свій психоенергетичний потенціал, що розвиває його самого. Діяльне -стное спілкування, яке ми визначили як міжособистісний обмін діями, операціями, уміннями і навичками, має для індивіда прямий розвиваючий ефект, оскільки удосконалює і збагачує його власну діяльність.
Біологічне спілкування служить самозбереженню організму в якості найважливішої умови підтримки і розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує громадські потреби людей і є чинником, сприяючим розвитку форм громадського життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.
Безпосереднє спілкування потрібне людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого использо-
вания на практиці даних йому з народження, найпростіших і ефективніших засобів і способів навчення: условнорефлектор-ного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування і вдосконаленню на базі їх здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого управління самим спілкуванням.
Завдяки невербальному спілкуванню людина дістає можливість психологічно розвиватися ще до того, як він засвоїв і навчився користуватися мовою(близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку і вдосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого він стає більше здатним до міжособистісних контактів і відкриває для себе ширші можливості для розвитку. Що ж до вербального спілкування і його ролі в психічному розвитку індивіда, то її важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови, а вона, як відомо, лежить в основі усього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особового.
ТЕХНІКА І ПРИЙОМИ СПІЛКУВАННЯ
Зміст і цілі спілкування є його відносно незмінними складовими, залежними від потреб людини, що не завжди піддаються свідомому контролю. Те ж саме можна сказати і про готівкові кошти спілкування. Цьому можна навчатися, але в набагато меншому ступені, ніж техніці і прийомам спілкування. Під засобами спілкування розуміється те, яким чином людина реалізує певний зміст і цілі спілкування. Залежать вони від культури людини, рівня розвитку, виховання і освіти. Коли ми говоримо про розвиток у людини здібностей, умінь і навичок спілкування, ми передусім маємо на увазі техніку і засоби спілкування.
Техніка спілкування — це способи передналаштування людини на спілкування з людьми, його поведінка в процесі спілкування, а прийоми — засоби спілкування, що віддаються перевага, включаючи вербальне і невербальне.
Перш ніж вступати в спілкування з іншою людиною, необхідно визначити свої інтереси, співвіднести їх з інтересами партнера по спілкуванню, оцінити його як особу, вибрати найбільш відповідну техніку і прийоми спілкування. Потім, вже в процесі спілкування, необхідно контролювати його хід і ре-
зультаты, уміти правильно завершити акт спілкування, залишивши у партнера що відповідає, сприятливе або несприятливе, враження про себе і зробивши так, щоб надалі у нього виникло або не виникло(якщо цього бажання немає) прагнення продовжувати спілкування.
На початковому етапі спілкування його техніка включає такі елементи, як прийняття певного виразу обличчя, пози, вибір початкових слів і тону висловлювання, рухів і жестів, що привертають увагу партнера дій, спрямованих на його передналаштування, на певне сприйняття того, що повідомляється(передаваній інформації).
Вираз обличчя повинен відповідати трьом моментам: меті повідомлення, бажаному результату спілкування і демонстрованому відношенню до партнера. Займана поза, як і вираз обличчя, також служить засобом демонстрації певного відношення або до партнера по спілкуванню, або до змісту того, що повідомляється. Іноді суб'єкт спілкування свідомо контролює позу для того, щоб полегшити або, навпаки, утруднити акт спілкування. Наприклад, розмова із співрозмовником віч-на-віч з близької відстані полегшує спілкування і означає доброзичливе відношення до нього, а розмова, дивлячись убік, стоячи впівоберта або спиною і на значній відстані від співрозмовника, зазвичай утрудняє спілкування і свідчить про недоброзичливе до нього відношення. Помітимо, що поза і вираз обличчя можуть контролюватися свідомо і складатися несвідомо і окрім волі і бажання самої людини демонструвати його відношення до змісту розмови або співрозмовника.
Вибір початкових слів і тону, що ініціюють акт спілкування, також робить певне враження на партнера. Наприклад, офіційний тон означає, що партнер по спілкуванню не налагоджений встановлювати дружні особисті взаємовідносини. Тій же меті служить підкреслене звернення на «Ви» до знайомої людини. Навпаки, первинне звернення на «ти» і перехід до дружнього, неофіційного тону спілкування є ознакою доброзичливого відношення, готовності партнера піти на встановлення неофіційних особистих взаємовідносин. Приблизно про те ж свідчить присутність або відсутність на обличчі доброзичливої посмішки і в початковий момент спілкування.
Перші жести, що привертають увагу партнера по спілкуванню, так само як і вираз обличчя(міміка), часто являються
мимовільними, тому люди, що спілкуються, для того, щоб приховати свій стан або відношення до партнера, відводять у бік ока і ховають руки. У цих же ситуаціях нерідко виникають труднощі у виборі перших слів, часто зустрічаються обмовки, мовні помилки, утруднення, про природу яких багато і цікаво говорив З.Фрейд1.
В процесі спілкування застосовуються деякі інші види техніки і прийоми розмови, грунтовані на використанні так званого зворотного зв'язку. Під нею в спілкуванні розуміється техніка і прийоми отримання інформації про партнера по спілкуванню, використовувані співрозмовниками для корекції власної поведінки в процесі спілкування.
Зворотний зв'язок включає свідомий контроль комунікативних дій, спостереження за партнером і оцінку його реакцій, подальша зміна відповідно до цього власної поведінки. Зворотний зв'язок припускає уміння бачити себе з боку і правильно судити про те, як партнер сприймає себе в спілкуванні. Малодосвідчені співрозмовники найчастіше забувають про зворотний зв'язок і не уміють її використати.
Механізм зворотного зв'язку припускає уміння партнера співвідносити свої реакції з оцінками власних дій і робити висновок про те, що стало причиною певної реакції співрозмовника на сказані слова. У зворотний зв'язок також включені корекції, які вносить людина, що спілкується, у власну поведінку залежно від того, як він сприймає і оцінює дії партнера. Уміння використати зворотний зв'язок в спілкуванні є одним з найважливіших моментів, що входять в процес комунікації і в структуру комунікативних здібностей людини.
Комунікативні здібності — це уміння і навички спілкування з людьми, від яких залежить його успішність. Люди різного віку, освіти, культури, різного рівня психологічного розвитку,, що мають різний життєвий і професійний досвід, відрізняються один від одного по комунікативних здібностях. Освічені і культурні люди мають більше виражені комунікативні здібності, ніж неосвічені і малокультурні. Багатство і різноманітність життєвого досвіду людини, як правило, позитивно корелює з розвиненістю у нього комунікативних способно-
■См: Фрейд 3. Введення в психоанализ-. Лекції. — М., 1991. — С. 7-50
стей. Люди, чиї професії припускають не лише часте і інтенсивне спілкування, але і виконання в спілкуванні певних ролей (актори, лікарі, педагоги, політики, керівники), нерідко мають розвиненіші комунікативні здібності, ніж представники інших професій.
Вживані на практиці техніка і прийоми спілкування мають вікові особливості. Так, у дітей вони відмінні від дорослих, а дошкільнята спілкуються з навколишніми дорослими і однолітками інакше, ніж це роблять старші школярі. Прийоми і техніка спілкування літніх людей, як правило, відрізняються від спілкування молодих.
Діти більше імпульсивні і непосередні в спілкуванні, в їх техніці переважають невербальні засоби. У дітей слабо розвинений зворотний зв'язок, а саме спілкування нерідко має надмірно емоційний характер. З віком ці особливості спілкування поступово зникають і воно стає більше зваженим, вербальним, раціональним, експресивно економним. Удосконалюється і зворотний зв'язок.
Фаховість спілкування проявляється на етапі пред-настройки у виборі тону висловлювання і в специфічних реакціях на дії партнера із спілкування. Акторам властивий ігровий(у сенсі акторської гри) стиль спілкування з оточенням, оскільки вони звикають до частого виконання різних ролей і нерідко зживаються з ними, як би продовжуючи гру в реальних людських взаємовідносинах. Учителям і керівникам в силу недемократичних традицій, що склалися, у сфері ділового і педагогічного спілкування нерідко буває властивий зарозумілий, менторський тон. У лікарів, особливо у психотерапевтів, в спілкуванні з людьми зазвичай проявляється підвищена увага і співчуття.
РОЗВИТОК СПІЛКУВАННЯ
Спілкування живих істот у фило- і онтогенезі розвивається. Цей розвиток охоплює усі основні сторони процесу: зміст, цілі і засоби. Філогенетичний розвиток спілкування пов'язаний зі зміною його змісту і проявляється в наступних аспектах:
1. Збагачення змісту спілкування новою інформацією, що передається від однієї істоти до іншої. Спочатку — це відомості про біологічні, внутрішні стани организ-
ма; потім — інформація про життєво значимі властивості зовнішнього середовища. Услід за цим в зміст спілкування входить інформація когнітивного характеру, що виражає собою об'єктивні, не залежні від готівкових потреб живої істоти знання про світ, представлені у вигляді понять. Останнє відбувається вже на рівні людини, а перші два етапи еволюційний розвиток спілкування проходить ще на рівні тварин. Приблизно цим же шляхом йде розвиток спілкування в онтогенезі людини, досягаючи третього ступеня вже до дошкільного віку.
2. Збагачення цілей пов'язане зі зміною і розвитком потреб організмів, що спілкуються: чим різноманітніше і вище ці потреби, тим дифференцированнее і досконаліше цільовий аспект спілкування.
Розвиток засобів спілкування у фило- і онтогенезі йде по декількох напрямах. По-перше, це виділення спеціальних органів, що є засобом комунікації, наприклад рук. По-друге, розвиток експресивних форм рухів(жестів, міміки, пантомимики). По-третє, винахід і використання знакових систем як засобів кодування і передачі інформації. По-четверте, розвиток і вдосконалення технічних засобів зберігання, перетворення і передачі інформації, використовуваної в спілкуванні людьми(друк, радіо, телебачення, телефон, телефакс, магнітний, лазерний і інші способи технічного запису і тому подібне).
Розвиток спілкування у тварин природним чином включений у біологічний еволюційний процес, тоді як зміна змісту, цілей і засобів людського спілкування має історичний характер.
Тварини на ранніх східцях еволюції практично не спілкуються один з одним, за винятком випадків продовження роду. Стадний спосіб життя, що припускає внутрівидове спілкування, з'являється у комах, риб, розвивається у птахів і ссавців, досягає досконалості у мавп. Тварини в стаді обмінюються один з одним біологічно значимою інформацією, охороняють, підтримують життя один одного. Між ними, наприклад в стаді мавп, складаються досить складні, ієрархічно влаштовані взаємовідносини: виділяється ватажок, йому підкоряються інші, спостерігається певна ієрархія статусів.
Спочатку спілкування серед тварин відбувається на основі обміну біохімічною інформацією (згадаємо, що у усіх жи-
вотных особливо розвинений нюховий мозок). Потім до неї підключається слухова і зорова інформація. У антропоїдів з'являється мова жестів, міміки і пантомимики, що нагадує той, який в невербальному спілкуванні використовують люди. Ще біля середини минулого століття Ч.Дарвин показав, що лицьові експресивні виразні рухи у людиноподібних мавп дуже нагадують аналогічні емоційні вирази, що зустрічаються у людей.
Людська дитина виявляє здатність до емоційного спілкування з людьми вже на третьому місяці життя(комплекс пожвавлення), а до однорічного віку його експресія стає настільки багатою, що дозволяє досить швидко засвоювати вербальну мову спілкування, користуватися звуковою мовою.
Основні етапи, які проходить онтогенетичний розвиток спілкування у людини аж до вступу до школи, можна представити і описати таким чином:
1. Вік від народження до 2-3 місяців. Біологічне за змістом, контактне спілкування, що служить засобом задоволення органічних потреб дитини. Основний засіб спілкування — примітивна міміка і елементарна жестикуляція.
2. Вік від 2-3 місяців до 8-10 місяців. Початковий етап пізнавального спілкування, пов'язаний з початком функціонування основних органів чуття і появою потреби в нових враженнях.
3. Вік від 8-10 місяців приблизно до 1,5 року. Виникнення координованого, вербально-невербального спілкування, обслуговуючого когнітивні потреби. Перехід до використання мови як засоби спілкування.
4. Вік від 1,5 року до 3 років. Поява ділового і ігрового спілкування, пов'язаного з виникненням предметної діяльності і гри. Початковий етап розділення ділового і особового спілкування.
5. Вік від 3 до 6-7 років. Становлення довільності у виборі і використанні різноманітних природних, даних від природи або благоприобретенных засобів спілкування. Розвиток сюжетно-ролевого спілкування, що породжується включенням в сюжетно-ролеві ігри.
Зі вступом до школи отримує прискорення інтелектуальне і особове зростання дитини. Поглиблюється і стає різноманітнішим зміст спілкування, диференціюються
його цілі, удосконалюються засоби. Відбувається вербалізація і інтелектуалізація спілкування, чітко розрізняються і відносно незалежно один від одного розвиваються ділове і особове спілкування.
У міру розвитку мови з'являється можливість різноманітити зміст передаваної і сприйманої в процесі спілкування інформації, а при прогресі навчення — користуватися різними засобами спілкування. В результаті збагачується інструментальна сторона спілкування.
Подальший розвиток спілкування можна представити як поступове накопичення людиною культури спілкування на основі рефлексії, зворотного зв'язку і саморегуляції. Психологічно високорозвинена людина відрізняється від менш розвиненого не лише вираженою потребою в спілкуванні з різноманітними людьми, але також багатим змістом, множинністю цілей і широким вибором засобів спілкування.
Теми і питання для обговорення на семінарах Тонни е м а 1. Поняття і види спілкування.
1. Визначення спілкування, його змісту, цілей і засобів.
2. Відмінність спілкування людини від спілкування тварин.
3. Види людського спілкування.
4. Спілкування і діяльність.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав