Порівняння психіки людини і тварин

Історія порівняльних досліджень дала немало прикладів того загального, що виявляється в психіці людини і тварин. Тенденція вибудовування фактів, здобутих в цих исследованиях, така, що в них між людиною і тваринами з часом виявляється все більше схожості, так що тварини психологічно як би наступають на людину, відвойовуючи у нього привілеї одну за іншою, а людина, навпаки, відступає, без особливого задоволення визнаючи в собі наявність вираженої тварини і відсутність переважного розумного початку.

Приблизно до середини XVII ст. багато хто думав, що між людиною і тваринами немає нічого спільного ні в анатомо-физиоло-гическом пристрої, ні в поведінці, ні тим більше в походженні. Потім була визнана спільність механіки тіла, але залишалася відокремленість психіки і поведінки(XVII — XVIII вв.).

У минулому столітті теорія еволюції Ч.Дарвина хистким містком емоційної експресії перекрила психологічну і поведінкову прірву, що віками розділяла ці два біологічні види, і відтоді почалися інтенсивні дослідження психіки людини і тварин. Спочатку під впливом Дарвіна вони торкалися емоцій і зовнішніх реакцій, потім перекинулися на практичне мислення.

На початку поточного століття дослідників зацікавили індивідуальні відмінності в темпераменті серед тварин(И.П.Павлов), і, нарешті, останні декілька десятиліть XX ст. виявилися пов'язаними з пошуками ідентичності в комунікації, групових формах поведінки і механізмах навчення у людини і тварин.

Здавалося б, в психіці людини до теперішнього часу вже майже не залишилося нічого такого, чого не можна було б виявити у тварин. Насправді це не так. Але, перш ніж з'ясувати існуючі між людиною і тваринами принципові відмінності, необхідно відповісти на питання про те, для чого педагогові необхідно знати результати подібного роду досліджень.

Майже все, що є в психології і поведінці тварини, отримується ним одним з двох можливих шляхів: передається у спадок або засвоюється в стихійному процесі навчення. Те, що передається у спадок, навчання і виховання не підлягає; те, що з'являється у тварини спонтанно, може виникнути і у людини без спеціального навчання і виховання. Це, отже, також не повинно викликати підвищеного занепокоєння з боку педагогів. Уважне вивчення психології і поведінки тварин, їх порівняння з психологією і поведінкою людини дозволяють встановити те, про що немає необхідності проявляти спеціальну турботу при навчанні і вихованні людей.

У людини окрім успадковного і стихійно досвіду, що прижиттєво набуває, є ще свідомо регульований, цілеспрямований процес психічного і поведінкового розвитку, пов'язаний з навчанням і вихованням. Якщо, вивчаючи людину і порівнюючи її з тваринами, ми виявляємо, що за наявності однакових анатомо-фізіологічних завдатків людина у своїй психології і поведінці досягає більшого, ніж тварина, рівня розвитку, значить, це є результатом навчення, яким можна свідомо управляти через навчання і виховання. Таким чином, порівняльне психолого-поведенческое дослідження людини і тварин дозволяє правильніше, науково обгрунтований визначати зміст і методи навчання і виховання дітей.

Як людина, так і тварини мають загальні природжені елементарні здібності пізнавального характеру, які дозволяють їм сприймати світ у вигляді елементарних відчуттів(у високорозвинених тварин — і у вигляді образів), запам'ятовувати інформацію. Усі основні види відчуттів: зір, слух, дотик, нюх, смак, шкірна чутливість та ін. — з народження є присутніми у людини і тварин. Їх функціонування забезпечується наявністю відповідних аналізаторів, будова яких була детально розглянута в другій главі.

Але сприйняття і пам'ять розвиненої людини відрізняються від аналогічних функцій у тварин і новонароджених немовлят. Ці відмінності проходять відразу по декількох лініях.

По-перше, у людини в порівнянні з тваринами відповідні пізнавальні процеси мають особливі якості: сприйняття — предметністю, константною, свідомістю, а пам'ять — довільністю і опосредствованно-стью(застосування людиною спеціальних, культурно вироблених засобів запам'ятовування, зберігання і відтворення інформації). Саме ці якості отримуються людиною за життя і розвиваються далі завдяки навчанню.

По-друге, пам'ять тварин в порівнянні з людиною обмежена. Вони можуть користуватися у своєму житті тільки тією інформацією, яку придбавають самі. Наступним поколінням собі подібних істот вони передають лише те, що якось закріпилося спадково і відбилося в генотипі. Інший благоприобретенный досвід при відході тварини з життя виявляється безповоротно втраченим для майбутніх поколінь.

Інакше йде справа у людини. Його пам'ять практично безмежна. Він може запам'ятовувати, зберігати і відтворювати теоретически нескінченна кількість інформації завдяки тому, що йому самому немає необхідності усю цю інформацію постійно пам'ятати і тримати у своїй голові. Для цього люди винайшли знакові системи і засоби для запису інформації. Вони можуть не лише записувати і зберігати її, але також передавати з покоління в покоління через предмети матеріальної і духовної культури, навчання користуванню відповідними знаковими системами і засобами.

Не менш важливі відмінності виявляються в мисленні людини і тварин. Обидва названі види живих істот мало не з народження мають потенційну здатність до рішення елементарних практичних завдань в наочно-дієвому плані. Проте вже на наступних двох східцях розвитку інтелекту — в наочно-образному і словесно-логічному мисленні — між ними виявляються разючі відмінності:

Тільки вищі тварини, ймовірно, можуть оперувати образами, причому це досі в науці залишається спірним. У людини ця здатність проявляється з двух- і трирічного віку. Що ж до словесно-логічного мислення, то у тварин немає і щонайменших ознак цього типу інтелекту, оскільки ні логіка, ні значення слів(поняття) їм не доступні.

Складнішим є питання про порівняння прояву емоцій у тварин і людини. Трудність його рішення полягає в тому, що первинні емоції, наявні у людини і тварин, носять природжений характер. Обидва види живих істот, мабуть, їх однаково відчувають, одноманітно поводяться у відповідних эмоциогенных ситуаціях. У вищих тварин — антропоїдів — і людини є багато спільного і в зовнішніх способах вираження емоцій. У них же можна спостерігати щось подібне настроям людини, його афектам і стресам.

В той же час у людини є вищі моральні почуття, яких немає у тварин. Вони, на відміну від елементарних емоцій, виховуються і змінюються під впливом соціальних умов.

Багато зусиль і часу учені витратили на те, щоб розібратися в питанні о спільності і відмінностях в мотивації поведінки людей і тварин. У тих і інших, без сумніву, є немало загальних, чисто органічних потреб, і в цьому відношенні важко виявити скільки-небудь помітні мотива-ционные відмінності між твариною і людиною.

Є також ряд потреб, відносно яких питання про принципові відмінності між людиною і тваринами представляється однозначно і безперечно нерозв'язним, тобто

спірним. Це — потреби в спілкуванні (контактах з собі подібними і іншими живими істотами), альтруїзмі, домінуванні (мотив влади), агресивності. Їх елементарні ознаки можна спостерігати у тварин, і остаточно досі не відомо, передаються вони людині у спадок або отримуються їм в результаті соціалізації.

У людини є і специфічні соціальні потреби, близькі аналоги яких не можна виявити ні у однієї з тварин. Це — духовні потреби, потреби, що мають морально-ціннісну основу, творчі потреби, потребу в самоудосконаленні, естетичні і ряд інших потреб.

Одну з головних проблем психології складає з'ясування питання про те, які з потреб у людини є ведучими в детерміації поведінки, які — підлеглими.

Итак, людина у своїх психологічних якостях і формах поведінки представляється соціально-природною істотою, частково схожою, частково відмінним від тварин. У житті його природне і соціальне начала співіснують, поєднуються, іноді конкурують один з одним. У розумінні справжньої детерміації людської поведінки необхідно, ймовірно, враховувати і те і інше.

Досі у своїх політичних, економічних, психологічних і педагогічних уявленнях про людину ми по перевазі враховували соціальний початок, а людина, як показала життєва практика, навіть у відносно спокійні часи історії не переставав бути частково твариною, тобто біологічною істотою не лише в сенсі органічних потреб, але і у своїй поведінці. Основна наукова помилка марксистсько-ленінського вчення в розумінні природи людини полягала, ймовірно, в тому, що в социальньк планах перевлаштування суспільства враховувався тільки вищий, духовний початок в людині і ігнорувалося його тваринне походження.

Теми і питання для обговорення на семінарах Тонни е м а 1. Витоки психіки живих істот.

1. Відмінність психіки від інших явищ, існуючих у світі.

1. Матеріалістичне і ідеалістичне розуміння суті і походження психіки.

3. Нервова система, її виникнення, вдосконалення і роль в розвитку психіки.

5. Р. С. Немой книга 1

4. Матеріалістичний і ідеалістичний підходи до вирішення питання про основний механізм розвитку психіки.

Тонна з м л 2. Становлення нижчих форм поведінки і психіки.

1. Стадії і рівні розвитку психічного відображення у тварин по А.Н.Леонтьеву і К.Э.Фабри.

2. Роль практичної діяльності, органів маніпулювання і рухової активності в розвитку психіки тварин.

3. Види інтелектуальної поведінки, спостережувані у тварин.

4. Ідеалістичне розуміння розвитку психічного початку у світі(гіпотеза Тейяра де Шардена).

Дата добавления: 2015-12-08