Читайте также:
|
Риття котлованів. Котловани повинні бути вириті з таким розрахунком, щоб найменші припустимі відстані встановлених у них опор до різних трубних прокладок (газопроводів, теплопроводів і ін.) становили 1 м, до пожежних гідрантів і каналізаційних люків — 2 м; до бензоколонок — 5 м.
18 658
Котловани при масовій установці опор риють за допомогою авто-ямобуров. Ручне вилучення ґрунту може бути допущена в стиснутих умовах або при невеликому обсязі грабарств.
Глибину котлованів під опори ВЛ напругою 1 кВ вибирають по табл. 50 залежно від характеру ґрунту, конструкції й висоти опори, а також загального перетини проводів лінії, що підвішуються на опорі.
Таблиця 50
Величини заглубления проміжних одностоечных опор ВЛ напругою до 1 кВ
| 06Ш5С макспмаль -ное сечззние проводів ма опорі, мм- | Величина загл; | блеиия опор, м | |||
| при висоті опори від | поверхні згмлн, м | ||||
| Характеристика ґрунту | до 8,5 | 11-12 | до 8,5 | 11-12 | ||
| при ручний розробка ґрунту | при механізованій розробці ґрунту | ||||
| Суглинки, супіски, глини, насичені водою, при розрахунковому тиску на ґрунт 1 кгс/див2 | 1,8 | 2,2 | 1,6 | 1,8 | |
| 2,3 | 2,5 | 1,8 | 2,0 | ||
| ■ 500 | 2,7 | 2,9 | 2,0 | 2,3 | |
| Глини, суглинки й супіски: природньої вологості, лес сухий, пісок мокрий дрібний, при розрахунковому тиску на ґрунт 1,5—2 кгс/див2 | 1,5 | 1,8 | 1,4 | 1,5 | |
| 1,9 | 2,2 | 1,6 | 1,8 | ||
| 2,3 | 2,5 | 1,8 | 2,1 | ||
| Глина щільна, глина з галькою й валунами, галька з піском, щебені, скельний ґрунт при розрахунковому тиску на ґрунт 2,5 кгс/див2 | 1,4 | 1,6 | 1,2 | 1,3 | |
| 1,7 | 1,4 | 1,6 | |||
| 2,1 | 2,2 | 1,6 | 1,9 |
Примітка. Розміри заглублений проміжних анкерних, анкерних кінцевих і кутових опор визначають збільшенням величин заглубления одностоечных проміжних опор: на 5% для проміжних анкерних; на 20% — для анкерних кінцевих і кутових.
При ручнім ритті котловани під одностоечные опори слід виконувати щаблями (мал. 81) для більш зручної установки в них опор.
Для кутових і кінцевих опор котловани викопують так, щоб недоторкана стінка перебувала з боку тяжения проводів.
До риття котлованів приступають перед «установкою опор, щоб готові котловани залишалися відкритими не більш доби щоб уникнути обвалу їх стінок і скупчення в них води при дощі або таненні снігу.
Буравлення ями автоямобуром роблять у кілька приймань.
Поглибивши обертовий бур на 0,4—0,5 м, його піднімають разом
із ґрунтом і, збільшуючи число оборотів бура, розкидають
ґрунт навколо ями. Потім бур
повторно опускають у яму й уг- П- П
лубляют його ще на 0,4—0,5 м. Ці операції продовжують доти, поки не буде вирита яма необхідної глибини й ширини.
Площа підстави котловану (ями) повинна допускати переміщення комля опори на 10—15 див поперек осі лінії (для більш точної установки опори в створі з іншими опорами лінії).
| Рис. 81. Котлован для одностоечной низьковольтної опори |
До готових котлованів підвозять опори й укладають так,' щоб було зручно робити їхнє складання, оснащення й установку.
Складання й оснащення опор. При відсутності готових опор їх збирають ні місці з попередньо заготовлених деталей, при сполученні яких зазори у врубках не повинні перевищувати 4 мм, а в стиках — 2 мм.
Усі дерев'яні деталі опори (стійки, траверси, приставки, підкоси й т.п.) повинні бути антисептированы. При складанні нових опор з неантисептированных деталей їх покривають розчином динитрофенола, ураліту, фтористого натрію або креозотовим маслом, щоб охоронити від загнивання й продовжити строк їх служби.
При складанні одностоечной дерев'яної опори стійку, стесану на ширині 100—150 мм, припасовують до стесаної дерев'яної або залізобетонній приставці за допомогою ланцюгових струбцин (мал. 82, а) і скріплюють двома бандажами з декількох витків круглого сталевого дроту (катанки).
Кількість витків кожного бандажа залежить від діаметра бандажного дроту. Один бандаж повинен мати:
8 витків — при діаметрі дроту 6 мм;
10 „ —,, „ „ 5 мм;
12,. — „ „ „ 4 мм.
Довжину дроту 1б, необхідної для одного бандажа, визначають по формулі
. Ц = 2,6л (А + А) див,
де п очисло витків у бандажі; А и А — діаметри стійки й приставки в місці установки бандажа, див.
°) 6) г)
Рис. 82. Пристосування для складання й оснащення опор ВЛ:
а — струбцини для припасування дерев'яної стійки з дерев'яною або залізобетонною приставками, б — шаблон для розмітки отворів під гаки й штирі, в — пристосування для свердлення отворів вручну, г — ключ для накручення ізоляторів
Бандаж накладають на опору в такий спосіб. Кінець, бандажного дроту загинають під прямим кутом на довжині 3 див і вбивають у дерев'яну приставку або стійку, а потім, намотавши й щільно уклавши необхідну кількість витків дроту, розсовують їх посередине й, вставивши в, що утворювалося отвір спеціальний ломик із загнутим кінцем, скручують. Наклавши таким же способом другий бандаж, скручують ломиком обоє бандажа з іншої сторони опори. При з'єднанні стійки із двома приставками кожну стійку кріплять до приставки окремими бандажами. Для розміщення бандажів у відповідних місцях приставки роблять вирубки глибиною 8—10 мм і шириною 60—70 мм. Бандажі виконують оцинкованим дротом, а при неоцинкованому дроті готовий бандаж захищають від корозії, покриваючи його двома шарами кузбасслака.
Замість скрутки бандажі можна стягати болтом з фігурною голівкою, який вставляють між витками бандажа з однієї сторони опори й виводять його вільний кінець із різьбленням між витками бандажа з іншої сторони опори. На різьбовий кінець болта надягають фігурну скобу й навертають гайку. При накрученні гайки по різьбленню болта фігурні скоби зближаються й міцно стягають обидві сторони бандажа.
Оснащення опори (установку гаків, штирів і ізоляторів) виконують звичайно до її підйому, що набагато зручніше.
Місця свердління в опорі отворів для укручування в них крю
ков розмічають шаблоном. Шаблон (мал. 82, б) коротким зігну
тым кінцем накладають на вершину опо
ры з однієї, а потім з іншого боку, отме- 16 ■ 1&
чаю місця установки гаків відповідно
по парних і непарних отворах шабло
на. Розмітку отворів на траверсах (для
установки в них штирів) роблять, поля
зуясь цим же шаблоном. II і
Отвори свердлять електрифікований- х~>/
ным інструментом, а при його відсутності — а/
| ФШ |
буравом відповідного розміру або, Ф1В спеціальним пристосуванням (мал. 82, в).
Гаки ввертають в отвори опори ключем (мал. 82, г). Гаки й штирі, застосовувані в повітряних лініях напругою до 1 кВ, показані на мал. 83.
У повітряних лініях до 1 кВ застосовуються порцелянові й скляні ізолятори, основні характеристики яких були наведені в табл. 16.
| ЯШ |
| Рис. 83. Арматури. ВЛ напругою до 1 кВ: а — гак КН, б — штир ШТтД для дерев'яних траверс, в — штир ШТтІЗ для сталевих траверс |
| о |
Ізолятори повинні мати достатній ь-ь запас механічної міцності, щоб протистояти навантаженням, що впливають на них, що перевищують нормовані величи- # ны. Цей запас визначається коэффициен тому запасу механічної міцності изоля торів Кт по формулі
| -* ма |
кк
де З} — нормоване механічне навантаження, що руйнує ізолятор, кГ/див2; Тшкс — максимальне зусилля (розрахункове), що діє; на ізолятор, кГ/див2.
Запас механічної міцності ізолятора стосовно руйнівного навантаження при нормальному тяжении в проведенні ухвалюється рівним не менш 2,5; при ослабленому —3.
Ізолятори перед установкою повинні бути ретельно перевірені: не повинне бути тріщин; відколів порцеляни; опіків глазурі;
■стойких, неподдающихся очищенню, забруднень.поверхні порцеляни і т.д.
Якщо ізолятор забруднений, його очищають ганчіркою, змоченою водою, мильним розчином або бензином. Іржу очищають наверненої на паличку ганчіркою, змоченою соляною кислотою.
Ізолятори на гаках і штирях кріплять у такий спосіб: насаживают ізолятор на нарізну частину гака (штиря) і на гаку (штирі) роблять оцінку, відповідну до нижнього краю спідниці ізолятора. На гак тугим рівним шаром товщиною, що трохи перевищує внутрішній діаметр нарізної частини ізолятора, намотують пеньку, просочену лляним маслом або суриком. Перш ніж надягти ізолятор на покритий прядивом гак (штир), кладуть на дно ізолятора повстяну або азбестову шайбу (прокладку), що служить еластичною подушкою між дном ізолятора й верхньою частиною голівки гака або штиря. Потім ізолятор навертають на гак (штир).
Ізолятор повинен міцно сидіти на гаку. При накрученні ■его на гак (штир) останні оборбты слід робити обережно, спостерігаючи за зробленою оцінкою, оскільки ізолятор може бути навернуть надмірно глибоко й згодом під впливом високої температури повітря зруйнується.
По закінченню накручення ізолятора щоб уникнути зайвих напруг рекомендується небагато (на '/4 обороту) відвернути його.
Осі ізолятора й гака (штиря) повинні бути строго вертикальні. Гаки й штирі для запобігання їх від корозії покривають (крім нарізної частини) чорним асфальто-бітумним лаком або оліфою з домішкою сажі.
Повністю оснащену опору піднімають і встановлюють у котловані.
Підйом і установка опор. Підйом і установку опор У Л роблять із застосуванням спеціальних механізмів, наприклад столбо-ставов. Вручну встановлюють окремі одностоечные опори, використовуючи багри й рогачі.
Установлювати опору в котловані треба так, щоб кривизна опор і площини з'єднання стійки опори із приставкою були спрямовані уздовж осі траси ВЛ. Після установки опори котлован засинають землею настільки, щоб опора могла стояти без підтримки й при необхідності можна було, нахиляючи або переміщаючи в потрібному напрямку, розташувати її в створі з іншими опорами лінії.
До засипання котлованів повністю із установленими в них опорами перевіряють вертикальність опор, величину виходу опор зі створу й горизонтальність траверс опор до осі траси ВЛ. Способи перевірки встановлених опор наведені в табл. 51.
Вивірені опори засинають землею, трамбуючи її через кожні 30—40 див засипання.
Таблиця 51 Обсяг, способи й норми перевірки встановлених опор ВЛ до 1 кВ
| Найменування перевірки | Спосіб перевірки | відхилення, що допускаються |
| Вертикальність установки опор уздовж і поперек траси | Схилом | 1 див на 1 м висоти для дерев'яних опор; 1 див на 1,5 м висоти для залізобетонних опор |
| Вихід опори зі створу лінії | Візуванням на сусідню опору по верхівках опор при одностоечных опорах | При довжині прольоту, м: до 50—50 мм 60—100—75 мм 120—150—100 мм |
| Горизонтальність траверси | Візуванням на сусідню опору | 4 див на 1 м довжини траверси для дерев'яних опор; 2 смд для залізобетонних опор |
| Перпендикулярність траверси, до осі траси | Двома схилами з кінців траверси | Не більш 5° для дерев'яних опор (близько 9 див на 1 м длимы траверси); 100 мм для залізобетонних одностоечных і металевих опор (зсув кінця траверси) |
§ 73. Монтаж проводів ВЛ до 1 кВ
Роботи з монтажу проводів ВЛ містять у собі розкочування, з'єднання, підйом, регулювання стріли прогину й кріплення проводів.
Розкочування проводів. Розкочування проводів роблять уздовж лінії по обидва боки встановлених опор. Проведення до місця розкочування підвозять у бухтах або в барабанах. Для розкочування бухт проводів служать конусні вертушки (мал. 84, а) або переносні верстати (мал. 84, б).
При довжині лінії не більш 0,5 км і перетині проводів до. 50 мм2 установлюють вертушку або верстат у першої опори на початку лінії й, захопивши кінець проведення, простягають його до останньої опори лінії.
При більшій довжині лінії вертушку або верстат установлюють у кузові машини з опущеним заднім бортом і, у міру просування її уздовж опор, розмотують проведення, стежачи за тим, щоб у ньому не утворювалися петлі («баранчики»). Одночасно з розкочуванням проведення його оглядають із метою виявити дефекти у вигляді обривів окремих жил, більших вм'ятин і т.п.
Якщо проведення доставлене до місця робіт у барабанах, його, не знімаючи з машини, розгортають із барабанів, попередньо піднятих на 10—15 див над настилом кузова машини, за допомогою двох домкратів і труби, просмикнутої крізь отвір у барабані.
Якщо довжина розкатаного проведення виявиться недостатньої, до нього приєднують проведення (аналогічної конструкції, марки
і перетину) з іншого барабана. Спосіб з'єднання проводів вибирають залежно від конструкції проведення (одножильний, багатожильний), вимог, пропонованих до механічної міцності з'єднання, надійності електричного контакту, створюваного в з'єднанні й т.п.
Рис. 84. Пристосування для розкочування проводів:
а — вертушка з дерев'яним конусом, б — переносний верстат з металевими стійками
З'єднання проводів. З'єднання голих проводів роблять скруткою, бандажированием внахлестку, в овальному з'єднувачі, болтовим затиском або зварюванням.
Скрутка (мал. 85, а) є найбільш простим способом з'єднання однодротових сталевих і біметалічних проводів. При з'єднанні скруткою накладають кінці проводів один на одного на ділянці 180—200 мм, а потім, затисши їх пассатижами, у середині ділянки з'єднання навивають один із проводів на іншій (ліворуч і праворуч від пассатижей). Число витків може бути 10—12.
Бандажирование внахлестку (мал. 85, б) застосовують також при з'єднанні однодротових проводів. З'єднання проводів виконують так. Загинають кінці проводів під прямим кутом і накладають один на іншій на довжині 80—120 мм залежно від
їхнього перетину. Далі намотують на один із проводів, що з'єднуються, 5—6 витків м'якого оцинкованого дроту діаметром 1,5 мм. і переходять на бандажирование ділянки з'єднання. Покривши витками дроту вся ділянка з'єднання, роблять 5—6 витків на другому із проводів, що з'єднуються. Для збільшення міцності з'єднання проводів у більших прольотах бандаж по всій довжині пропаивают приспіваємо ГЮС-30.
| а) 6) |
| яЗЕШгЬуж1' |
| ■=% |
|
З'єднання проводо» овальним з'єднувачем (мал. 85, в) широко поширене в практиці монтажу повітряних ліній внаслідок простоти й швидкості виконання. З'єднувач являє собою овальну трубку, усередину якої вводять внахлестку проведення, що з'єднуються.
| Рис. 85. З'єднання голих проводів ВЛ до I кВ: а — скруткою, б — бандажированием внахлестку, в — в овальному з'єднувачі, г — болтовим затиском |
Проведення в овальному з'єднувачі мають у своєму розпорядженні такий образ, щоб їх кінці виступали із з'єднувача не менш чому на 10 мм, потім спеціальними кліщами з'єднувач разом із проводами, що перебувають у ньому, обжимають. Вкладиші ввв- кліщах повинні відповідати розміру з'єднувача й діаметру проводів, що обжимаються.
З'єднувачі й проведення повинні бути виготовлені з одного
і того ж металу: мідні (СОМ) для мідних проводів; алюмінієві (СОА) я для алюмінієвих; сталеві (СОС) я для сталевих.
З'єднання голих багатожильних мідних проводів здійснюється також за допомогою болтових затисків ПМ (мал. 85, г), що полягають із двох плашок з канавками й трьох болтів з гайками.
Болтові затиски, конструктивно схожі на затиски ПМ, виготовляють також для алюмінієвих і сталеалюмінієвих проводів.
Луджені контактні поверхні затисків для мідних проводів перед установкою промивають бензином і покривають тонким шаром технічного вазеліну. Внутрішню поверхню затиску для алюмінієвих проводів перед установкою покривають шаром технічного вазеліну й зачищають сталевою щіткою щоб уникнути швидкого окиснення контактних поверхонь затиску. Сталевою щіткою очищають і контактні поверхні проводів, що з'єднуються. При монтажі болтових затисків затягування болтів проводиться ключем, при цьому зусилля не повинне перевищувати 25 кГ/див2. Застосування яких-небудь пристосувань, що безконтрольно збільшують силу затягування болтів, не допускається.
Різьблення болтів і гайок затиску повинна бути змазана вазеліном або солідолом. Застосування пружних шайб і контргайок обов'язково. Після затягування болтів між плашками повинен залишатися зазор 3—5 мм. Відсутність зазору (повне примикання плашок затиску) означає, що необхідного контакту в затиску немає і його необхідно перемінити. Умовна щільність струму в затиску не повинна перевищувати: 0,1—0,2 А/мм2 — для алюмінієвих контактів; 0,2 —
|
0,3 А/мм2 ядля мідних контактів.
Электрическое опір змонтованого затиску не повинне бути більше опору проведення, рівного довжині контактної ділянки затиску, а температура. нагрівання повинна бути не вище температури проведення на відстані 1 м від затиску.
Для запобігання контактних поверхонь від окиснення зовнішні зазори й місця виходу проводів із затисків покривають 1—3 шарами пасти, що полягає зі свинцевого сурику, розведеного натуральною оліфою.
| Рис. 86. Конструкція термітного патрона й операції підготовки алюмінієвих проводів до зварювання в патроні: ,а — термітний патрон, 6 — кінці алюмінієвих проводів із установленими на них алюмінієвими втулками, в — установка термітного муфеля з кокілем на проводах, що з'єднуються, г — ущільнення проводів підмотуванням азбестовим шнуром, — — розташування проводів у патроні перед зварюванням; / — термітний муфель. 2 — сталевий кокіль, 3 — алюмінієва втулка, 4 — підбійка з напівкруглим лезом для лодиибивки азбестового шнура, 5 — азбестовий шнур, 6 — проведення, що зварюються |
Одним з найбільш надійних способів з'єднання багатожильних проводів є зварювання. Зварюванням найчастіше з'єднують багатожильні алюмінієві проведення із застосуванням термітного патрона й алюмінієвої втулки. Термітний патрон (мал. 86, а) складається з термітного муфеля / і сталевого кокілю 2. Для запобігання перевитрати окремих дротів зовнішнього навива на кінці проводів, що з'єднуються, надягають тонкостінні алюмінієві втулки 3, які при зварюванні розплавляються разом із проводами. Розміри застосовуваних муфелів, кокілів і втулок термітних патронів повинні відповідати перетинам проводів, що зварюються.
Зварювання багатодротових алюмінієвих проводів роблять у такий спосіб. Снима-
ют з кінців, що з'єднуються проводів ізоляцію на довжині 50—60 ммг протирають їхніми ганчірками й покривають тонким шаром флюсу. На підготовлені кінці проводів надягають алюмінієві втулки (мал. 86,6), а потім і термітний муфель із кокілем (мал. 86, в), після чого місця входу проводів, що з'єднуються, у термітний патрон ущільнюють підмотуванням азбестовим шнуром (мал. 86, г), щоб запобігти витіканню розплавленого металу при зварюванні. Правильно виконана установка термітного патрона на кінцях проводів, що зварюються, показана на мал. 86, буд.
Рис. 87. Технологічна послідовність операцій термітного зварювання проводів і обробки ділянки з'єднання після зварювання:
а — підпалювання термітного патрона, б — розплавлювання кінців, що з'єднуються проводів, в — перемішування розплаву сталевим Йрючком, г — видалення шлаків, що залишився після згоряння термітного складу, д — зовнішній вигляд з'єднання з ливниковим прибутком, е — ділянка з'єднання після видалення ливникового прибутку; / — присадочный пруток, 2 — термітний патрон, 3 й сталевий гачок
Для підпалювання термітного складу патрона застосовують спеціальні сірники, що створюють при горінні температуру, близькул до 1000°З. Щоб уникнути опіків рук і особи робітника сірник зміцнюють на сталевому дроті довжиною 350—400 мм. Зварювання роблять із застосуванням присадочного алюмінієвого прутка, покритого шаром флюсу.
Технологічна послідовність операцій зварювання проводів у термітному патроні й обробки ділянки з'єднання проводівдпісля зварювання показана на мал. 87.
Підйом, регулювання стріли прогину й кріплення проводів. Проведення розташовують на опорах повітряних ліній горизонтально або вертикально, незалежно від району гололедности. При вертикальнім розташуванні проводов.нульове проведення повинен перебувати нижче фазних, а проведення зовнішнього висвітлення — нижче нульового
28»
проведення. Плавкі запобіжники на опорах установлюють нижче проводів. При горизонтальнім розташуванні проводів нульове проведення повинен бути першим крайнім на траверсі.
Спільна підвіска на загальних опорах проводів ВЛ напругою не вище 380/220 У и проводів радіотрансляційних ланцюгів (РТЦ) з напругою між проводами не вище 360 В допускається при наступних умовах: проведення ВЛ будуть розташовуватися над проводами РТЦ; відстань по вертикалі від нижнього проведення ВЛ до верхнього проведення РТЦ незалежно від їхнього взаємного розташування на опорі повинне бути не менш 1,5 м. При підвіску радіотрансляційних ліній на кронштейнах ця відстань ухвалюється від нижнього проведення ВЛ, розташованого на тій же стороні, що й проведення радіотрансляційного ланцюга.
Спільна підвіска на одних опорах проводів ВЛ напругою до 1000 У с кабелями зв'язку й сигналізації допускається за умови підвіски кабелів під проводами ВЛ і забезпечення відстані на опорі від нижнього проведення ВЛ до кабелів не менш 1,5 м. Металеві оболонки кабелів у цьому випадку повинні бути заземлені через кожні 250 м.
Підйом, регулювання стріли прогину й кріплення проводів виконують у такий спосіб.
Розкатані уздовж лінії проведення піднімають і закидають на гаки опор. Щоб не поплутати проведення, рекомендується підняти й натягнути спочатку один (самий верхній) проведення, а потім по черзі й інші.
Проведення натягають окремо в кожному анкерному прольоті, при цьому один кінець проведення закріплюють глухою петлею на ізоляторі кінцевої.або анкерної опори, інший кінець захоплюють «жабою» (мал. 88, а), болтовим затиском (мал. 88, б), у якім є канавки для проводів різних перетинів, або вдосконаленим монтажним затиском (мал. 88, в).
Рис 88. Пристосування для натягування проводів на опорах ВЛ:
а — «жаби» із круглими й плоскими затисками, б — болтовий затиск, в —* монтажний затиск — КЭС-70
Для мідних і алюмінієвих проводів «жабу» слід вибирати із плоскими затисками, тому що при круглих затисках проведення в момент натяжки може бути ушкоджений.
ДО «жаби» або монтажному затиску прикріплюють полиспаетиный блок і, вибираючи мотузку блоку, натягають проведення до одержання необхідної стріли прогину*. Проведення перетином більш 50 мм2 і при великій довжині анкерного прольоту натягають за допомогою лебідки з ручним або электродвигательным приводом.
Стріла прогину проводів анкерного прольоту повинна мати ■одну величину. При підвісі проводів різних перетинів величину стріли, прогину ухвалюють по проведенню, що має найбільший перетин. Величина стріли прогину проводів повітряної лінії залежить від довжини прольоту, перетину й матеріалу проведення, відстаней між проводами, а також від температури повітря в момент натяжки проведення. Величини стріл прогину для алюмінієвих проводів наведені в табл. 52.
Таблиця 52 Стріли прогину алюмінієвих проводів ВЛ до 1000 В
| Стріла прогину, див, при температурі повітря, "З | |||||||
| 25 | -10 | |||||||
| Довжина прольоту, м | для проводів перетином, мм] | для проводів усіх перетинів | |||||
| до 25 • | збільшення на | зменшення на | |||||
| . 50 | |||||||
| 70,, |
Примітка. Наведені величини стріл прогинів слушні при відстані між проводами лінії не менш 400 мм.
Для візуального визначення стріли прогину тимчасово зміцнюють (прибивають) на двох сусідніх опорах по одній рейці з розподілами, що чітко різняться, шкали. Монтер піднімається на опору (мал. 89) і дає команду про натяжку проведення. Проведення натягають - доти, поки його нижня крапка прогину не збіжиться з лінією візування, обумовленої по відповідних до розподілів на рейках.
При вертикальнім розташуванні проводів на опорах стрілу прогину починають регулювати з верхнього проведення, а при горизонтальному — із середнього проведення. По закінченню регулювання проведення кріплять до ізоляторів в'язальним дротом, матеріал якої повинен бути однорідний з матеріалом проведення.
* Стрілою прогину називається відстань по вертикалі від нижчої крапки провисання проведення в прольоті до прямої лінії між крапками кріплення проведення на опорах.
Сталеві, проведення кріплять до ізоляторів м'яким сталевим оцинкованим дротом діаметром 1,5—2 мм, алюмінієві й сталеалюмінієвіее алюмінієвим дротом діаметром 2,5—3,5 мм (можна використовувати дроти багатодротових проводів).
Алюмінієві й сталеалюмінієві проведення в місцях кріплення рекомендується попередньо обмотувати алюмінієвою стрічкою (фольгою) для запобігання від ушкоджень.
Рис. 89. Візуальне регулювання величини стріли прогину проведення ВЛ
На прямих ділянках траси проведення кріплять на голівці ізолятора (головне в'язання) або на його шейку (бічне в'язання), а на кутових опорах--тільки на шейку. При кріпленні проведення на шейку ізолятор, установлений на кутовій опорі, повинен перебувати усередині кута, утвореного проводами лінії.
Головне в'язання застосовують при більших перетинах (понад 50 мм2) проводів ВЛ.
Проведення на голівці ізолятора кріплять (мал. 90, а) двома шматками в'язального дроту різної довжини. Дріт закручують навколо голівки ізолятора так, щоб кінці її перебували по обидва боки шийки ізолятора, а потім два короткі кінці обмотують 4—5 раз навколо проведення, а два довгі кінці переносять через голівку ізолятора й теж кілька раз обмотують навколо проведення.
При кріпленні проведення на шейку ізолятора (мал. 90, б) в'язальний дріт охоплює петлею проведення й шейку ізолятора,. а потім один кінець в'язального дроту обмотують навколо проведення в одному напрямку (зверху вниз), інший кінець — у протилежному (знизу нагору).
Кріплення проводів до ізоляторів на анкерних опорах і в місцях переходу ВЛ через різні перешкоди (лінії зв'язку, шосейні дороги, залізничні колії й ін.) з метою забезпечення необхідної міцності виконують одним зі способів, зазначених на мал. 90, в, г, буд.
б).11 д)
Рис. 90. Способи кріплення проводів на ізоляторах ВЛ до 1000 В:
а — головне в'язанням, 6 — бічне в'язанням, е.йзаглушкою, г — петлею. д — подвійним гюдвесом
Монтер, що виконує операції кріплення проводів, повинен бути в головному уборі, міцно стояти на монтерських пазурах і бути надійно пристебнутим до опори ланцюгом монтерського пояса. Категорично забороняється при кріпленні проводів на кутовій опорі стояти усередині кута, утвореного проводами лінії.
У мережах із заземленої нейтралью металеві опори й арматури залізобетонних опор ВЛ до 1000В повинні бути надійно з'єднані із заземленим нульовим проведенням.
По закінченню робіт з підвіски й кріпленню проводів роблять маркування опор. При маркуванні на кожній опорі вказують номер лінії, порядковий номер опори й рік її установки.
Цифри наносять на опори (за допомогою.трафарету) чорною незмивною фарбою на висоті 2,5—3 м і з боку, найбільш доступної для читання їх.
Знову змонтована повітряна лінія повинна бути здана в експлуатацію.
При прийманніездачі лінії в експлуатацію перевіряють: усі елементи лінії (оглядом із землі), міцність кріплення траверс, підкосів, приставок (пасинків), ізоляторів і проводів (верховий огляд), глибину занурення опор (вибірково), але не менш 10%, величину стріли прогину проводів і найменша відстань від нижчої крапки провисання проводів до землі.*
Контрольні питання
1. На які класи діляться повітряні лінії й що прийняте за основу цього розподілу?
2. Із чого полягають опори?
3. Розповідайте про способи розбивки траси повітряної лінії й котловану під анкерну опору.
4. Як проводяться підйом і установка опор?
5. Як визначають і регулюють стрілу прогину проводів повітряної лінії?
6. Як виконується кріплення проводів ВЛ на ізоляторах?
* Відстань від нижчої крапки провисання проведення до землі при найбільшій стрілі прогину називають габаритом проведення над землею.
Гпана XVI
МОНТАЖ ЕЛЕКТРОДВИГУНІВ, ЕЛЕКТРИЧНИХ АПАРАТІВ І ЗАХИСНИХ ОБЛАДНАНЬ
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 346 | Нарушение авторских прав