Читайте также:
|
Вагомою частиною виробничих витрат є матеріально-грошові витрати. В процесі прийняття господарських рішень важливу роль відводиться управлінню матеріальними ресурсам. Основні задачі управлінню матеріаль-ними ресурсами на рівні держави полягають в наступному:
- визначення стратегії і технології переміщення матеріальних ресурсів;
- забезпечення відповідності матеріальних і інформаційних потоків;
- розробка правових і економічних методів регулювання формування, залучення і використання матеріальних ресурсів.
Завданням системи управління на мікро – і макрорівні є вивчення складових підсистем, які безпосередньо впливають на ефективність управління матеріальними ресурсами.
Управління матеріальними ресурсами спрямовано на:
- забезпечення безперебійного виробничого процесу;
- ритмічний процес виконання робіт;
- організація чіткої і налагодженої роботи підприємств, які постачають сировину і матеріали;
- технічне удосконалення виробництва на основі використання досягнень науки і техніки.
Сучасна практика управління матеріальними ресурсами в будівничій галузі свідчить про те, що з одного боку підприємства відчувають дефіцит майже всіх видів матеріальних ресурсів, а з другого боку спостерігається значне збільшення виробничих запасів. Для того, щоб визначити і ввести в дію резерви використання матеріальних ресурсів, необхідно перейти до рішення наступної задачі – визначити, що буде об’єктом управління матеріальними ресурсами.
Визначення сутності і змісту матеріальних ресурсів в наукових підходах немає єдності думок. Протягом тривалого часу дискусійним вважається питання про те, що саме включати в термін «матеріальні ресурси» – засоби праці і предмети праці або тільки предмети праці. М.Д.Фасоляк [1], К.А. Смірнов [2], Ю.І. Рижиков [3], В.А. Сакович [4], Г.Я. Шахова [5] обґрунтовують матеріальні ресурси як предмети праці так і засоби праці. На думку М.Д. Фасоляка, до складу матеріальних ресурсів потрібно включати всі засоби виробництва, а не лише предмети праці. О.М. Гаджинський [6], Ю.М. Неруш [7], В.М. Дегтяренко [8], О.І.Михайлова [9], Л.Б. Миротін [10]. Обґрунтовують матеріальні ресурси як предмети праці: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабри-кати, комплектуючі вироби, паливо, запасні частини, тобто виробничі запаси, що призначені для будівництва, реконструкції та відновлення. В авторському баченні матеріальні ресурси в будівництві є виробничі запаси, які переносять свою вартість повнісню на збудований (реконструйований, відновлений) об’єкт. Засоби праці в будівництві мають свою первісну вартість, яка відновлюється через амортизаційні відрахування. Справедлива вартість засобів виробництва залежить від строку використання і формується на основі первинної вартості за мінусом амортизаційних відрахувань. Ліквідаційна вартість створюється в результаті списання основних засобів праці. Таким чином, визначення матеріальних витрат в будівництві необхідно розглядати з точки зору перенесення їх вартості на новостворену вартість об’єкту.
Матеріальними ресурсами в будівництві можливо класифікувати за наступними напрямами: нове будівництво, реконструкція, відновлення.
В науковій думці розрізняють різні тлумачення стосовно об’єкту управління матеріальними ресурсами.
М.І.Бім-Бад [11], С.Р. Мікіт’янц [12], М.Д. Фасоляк [1], розглядають управління матеріально-технічним постачанням на макрорівні. На їх думку, управління матеріально-технічним постачанням – цілеспрямована діяльність планових і адміністративних органів по забезпеченню галузей народного господарства (споживачів) усіма необхідними видами матеріальних ресурсів. Згідно даному визначенню, управління матеріально-технічним постачанням здійснюється в макроекономічних моделях шляхом побудови міжгалузевих балансів оптимальних господарських зв’язків. Таке трактування може бути прийнятне для планової економіки. На сьогоднішній день функцію матеріально-технічного постачання підприємств можуть реалізувати постачальницькі організації, функціонування яких відбувається в ринковому середовищі, а це в свою чергу дозволяє зробити підприємству вибір: використати послуги постачальницьких організацій, або самим здійснювати, й відповідно, і управляти процесом постачання.
Е.С.Хазанов [13], Б.К.Плоткін [14], І.А. Рабинович [15] розглядають управління матеріально-техничним постачанням на мікрорівні, тобто на рівні самого підприємства. Так, на думку того ж І.А. Рабиновича «управління матеріально-технічним постачанням майже повністю зводиться до управління рухом матеріальних ресурсів. Основний зміст цього процесу полягає у визначенні потреб в матеріальних ресурсах, плановому їх розподілу, встановленні прямих звя’зків з постачальниками, організації просторового переміщення матеріальних ресурсів з сфери виробництва в сферу виробничого споживання” [15].
Як об’єкт управління, матеріально-технічне постачання сприймає управлінську взаємодію й здійснює зворотній зв’язок, тобто в ньому присутній людський фактор. Основний недолік розглядаючого об’єкту заключається в тому, що він використовується тільки для управління переміщенням матеріальних ресурсів в сферу виробничого споживання й не управляє ними у самій сфері виробництва.
Крім матеріально-технічного постачання одним з об’єктів управління матеріальними ресурсами можуть виступати й виробничі запаси. Автором запропонувана структура виробничих запасів (ВЗ), як об’єкт управління (рис. 13.2).
Рис. 13.2. Економічна структура виробничих запасів як об’єкт управління
Управлінські об’єкти першого порядку – це процеси заготівлі (постачання), виробництва і реалізації, другого – це конкретні стадії в процесі кругообігу. Пунктами пересування виробничих запасів будуть служити склади, служби, а також внутріцехові підрозділи.
Тобто виробничі запаси можна розглядати як єдиний об’єкт управління, а головною метою такого управління на рівні підприємства буде їх ефективне використання на всіх стадіях кругообігу господарських засобів, а також відображення їх трансформації в процесі створення нової вартості. Така структуризація виробничих запасів по рівням управління дозволить більш точно конкретизувати цілі управління ними (рис. 13.3).
Із запропонованої схеми видно, що перший рівень відповідає головній цілі управління виробничими запасами, другий – це безпосереднє управління за процесом кругообігу, третій – ціль управління за окремими етапами здійснюваних процесів.
Рис. 13.3. Диференціація цілей по управлінню виробничими запасами
Таке ділення дозволить обстежити питання управління матеріальними ресурсами більш повністю у відповідності з сучасними вимогами до умов господарювання.
По даній ознаці – рівень управління виробничими запасами, думки спеціалістів цієї галузі мають розбіжності. До представників першої підгрупи відносяться М.А. Нагапет’янц [16] і Ю.І. Рижиков [3], які наполягають, що управління запасами заключається у встановленні моментів та об’ємів замовлення на відновлення їх і розподіл знову прибулої партії по нижче розташованим ланкам системи постачання. Тобто по вищезазначеному визначенню, управління запасами здійснювалось в галузі матеріально-технічного постачання, в період планової економіки. Зараз, це положення можуть використати постачальницькі організації, але при умові, що розподіл знову прибулої партії буде здійснюватися по організаціям-замовникам матеріальних ресурсів.
До другої підгрупи можна віднести думки таких авторів, як А.О.Сісвадзе [17], Н.Н. Голдобіна [18], К.В. Інютіна [19], які розглядають управління запасами безпосередньо на рівні підприємств і організацій. Більш повне трактування висловлює Н.Н. Голдобіна, яка відмічає, що система управління запасами призначена здійснювати такий порядок формування запасів, який забезпечував б найбільш ефективне їх використання, тобто бесперебійне забезпечення потреб товарообігу при найменших затратах на утримання сукупних запасів.
Представниками даної групи також присутня думка, що управління запасами починається з моменту надходження матеріальних ресурсів до споживача і закінчується той момент, коли після цього здійснюється перша виробнича операція. Але слід обґрунтувати, що застосування цих меж можливо лише у тому випадку, коли на підприємство надходять матеріальні ресурси постачальником, або конкретною постачальницькою організацією.
Виробничий запас відноситься до об’єктів матеріально-речової властивості тоді, коли спричинити безпосередню дію на нього управляюча підсистема не в змозі. По цій же причині, ним неможливо здійснення зворотнього зв’язку. Для управління таким об’єктом необхід-но впровадження додаткового структурного утворення, а саме наявність основних і допоміжних працівників матеріального виробництва, а також тих засобів праці, шляхом яких їх з’єднання і взаємодія будуть спри-чиняти енергетичну дію на виробничий запас з метою зміни його стану.
Для наукових працівників третьої групи, представники якої Є.О.Голіков [20], В.Є. Ніколайчук [21], О.І. Семененко [22] під об’єктом управління розуміють потокові процеси. Так, на думку Є.О.Голікова, процес – закономірна, послідовна, безперервна зміна наступних один за одним моментів розвитку чого-небудь, конкретно для нашого випадку таким процесом буде виступати – потік” [20]. В свою чергу О.І.Семененко [22], конкретизує об’єкт управління як наявність матері-
альних і відповідниих ним фінансових й інформаційних потокових процесів.
В узагальненому вигляді матеріальні потокові процеси – закономірна, послідовна зміна наступних один за одним матеріалорухових операцій над матеріальними ресурсами, незавершеним виробництвом, готовою продук-цією. Матеріальні потокові процеси згідно економічній ознаці, що характери-зує зміну вартості, поділяється на ресурсні і товарні потокові процеси.
На думку цієї групи спеціалістів під початком управління слід розуміти місце відправлення, відвантаження, відпуску ресурсу, тобто початок самого постачання, а під його завершенням – місце прийомки продукції (товарів, робіт, послуг) пересічними або кінцевими споживачами. Ця група також розглядає управління, починаючи з процесу постачання матеріальних ресурсів в організацію, оскільки тільки при цьому виникають матеріальні потокові процеси.
Як об’єкт управління потокові процеси сприймають керовану взаємодію й здійснюють зворотній зв’язок, тобто на відміну від об’єкту управління виробничими запасами тут присутній людський фактор.
В якості підсумку вищезазначеного, слід відмітити, що серед усіх запропонованих науковими і практичними працівниками об’єктів при управлінні матеріальними ресурсами найкращим являється ресурсні потокові процеси – закономірна, послідовна зміна наступних один за одним матеріалорухових операцій над матеріальними ресурсами, і відповідні ним інформаційні й фінансові потокові процеси.
Виділення такого об’єкту дозволяє управляти матеріальними ресур-сами як при їх переміщенні зі сфери обігу в сферу виробничого споживання, так і в самій сфері виробництва. Управління ним поєднує в собі управління матеріально-технічним постачанням і виробничими запасами, усуваючи їх основні недоліки.
Проте і виділений об’єкт управління має низку недоліків. Початок управління ресурсними потоковими процесами, а, внаслідок, й відповід-ними інформаційними та фінансовими, співпадає з початком управління матеріальними потоковими процесами. Враховуючи раніше відзначену потребу в управлінні інформаційними і фінансовими потоковими процесами, до виникнення матеріального, припустимо, що інформаційні і фінансові потокові процеси є не відповідними, а взаємопов’язаними з матеріальними (ресурсними і товарними). Виходячи з цього, виникає необхідність встановлення меж управління для кожного потокового процесу.
Також в розглядаючому об’єкті не приділено належної уваги до комплексного, одночасного управління різними ресурсними потоковими процесами, їх взаємозв’язку і взаємозамінності. Для визначення наступних виникає потреба в структуризації ресурсних потокових процесів. Будь-якому матеріальному ресурсу одного найменування відповідає так званий елементарний ресурсний потоковий процес. Кількість останніх визначається переліком найменувань матеріальних ресурсів, використаних для здійснення господарської діяльності організації. Сукупність елементарних ресурсних потокових процесів утворює інтегральний (загальний) ресурсний потоковий процес. Інтегральний ресурсний потоковий процес пропонується охарактеризу-вати наступними структурними показниками:
· ширина потокового процесу – загальна чисельність різних асортиментних груп згідно переліку найменувань використаних матеріальних ресурсів;
· глибина потокового процесу – число підвидів матеріального ресурсу в кожній асортиментній групі, що визначається різними технологічними характеристиками матеріального ресурсу одного найменування (наприклад, щебінь різних фракцій тощо);
· гармонічність потокового процесу – означає ступінь близькості між елементарними ресурсними потоковими процесами з точки зору їх взаємозамінності.
У складі інтегрального ресурсного потокового процесу входять наступні компоненти: матеріальні ресурси, керуючі працівники (працівники матеріальної діяльності), виробничі ресурси. Працівники матеріальної діяльності – це групи основних і допоміжних робітників, машиністів, водіїв транспортних засобів, які виконують всю сукупність матеріалорухових операцій. Склад цих операцій залежить від специфіки ресурсного потокового процесу, однак, в узагальненому вигляді можна виділити три групи операцій: транспортні, складські, виробничі.
Будь-якому об’єкту управління присутні економічні, організаційні, соціальні та техніко-технологічні фактори. Як об’єкту управління, процесу забезпечення і споживання матеріальних ресурсів присутні всі вище перераховані фактори, а саме:
1) економічні – одержання економічної ефективності від зниження затрат, що виникають в процесі забезпечення, споживання матеріальних ресурсів і управління ним;
2) організаційні – створення організаційної структури управління об’єктом, її гнучкість і надійність;
3) соціальні – можливість прояву соціальної активності, духовного росту, культурного розвитку як управлінського персоналу, так і управлінських працівників;
4) техніко-технологічні – застосування засобів і предметів праці, в т.ч. спеціальних машин і механізмів, оргтехніки, технології транспортування та зберігання матеріалів.
Згідно існуючої в теорії управління класифікації, виділяються три види об’єктів управління – виробничі, структурні і функціональні. У відповідності з цим, процес забезпечення і споживання матеріальних ресурсів відноситься до функціональних об’єктів управління.
Таким чином, об’єктом управління матеріальними ресурсами є процес забезпечення і споживання матеріальних ресурсів. Сформований об’єкт управління являє собою складну управлінську підсистему, яка складається із взаємопов’язаних інтегральних процесів, що вимагають спеціального механізму управління й об’єднаних в єдине ціле для якісного, повного, своєчасного забезпечення організації матеріальними ресурсами та їх ефективного використання.
Реалізація найважливіших задач розвитку регіону в період реформування умов господарювання вимагає виявлення і використання резервів управління. Сфера виробничого обслуговування, що здійснює істотний вплив на кінцеві результати роботи базових галузей виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт) і складових частин самого інфраструктурного комплексу (виробничої, соціально-побутової), не відповідає насьогодні потребам інтенсифікації економіки регіону.
Недостатньо ефективно здійснюється регулювання процесів перспективного планування і оперативного управління її найбільш важливих підрозділів (матеріально-технічне забезпечення), що обумовлює значні втрати на всіх стадіях руху продукції. Більш того, підрозділи виробничої інфраструктури гостро потребують удосконалення форм і методів управління матеріальними ресурсами на всіх етапах виробництва.
Для вирішення основних проблем в рамках управління матеріальними ресурсами існують багатоваріантні моделі прийняття рішень, серед яких: еталонна, нормативна і реальна.
Еталонна модель являє з собою використання всіх резервів удоско-налення управління матеріальними ресурсами при даному рівні розвитку продуктивних сил, їх взаємозв’язку і взаємообумовленості. Вона являється в певній ступені ідеальною, науковою моделлю, тобто не включає в себе ряд необхідних і реальних для даного етапу обмежень і умов. Так, наприклад, вона відображає не тільки високу якість прийнятих управляючими системами виробничої інфраструктури рішень, але і високу ступінь цілеспрямованості, відповідальності і соціальної активності працівників і колективів її управлінських систем, які з максимальною повнотою і віддачею реалізують ці рішення.
Нормативна модель управління матеріальними ресурсами регламенту-ється і регулюється юридичними і адміністративними актами. Вона включає в себе ряд об’єктивних задач управління матеріальними ресурсами, їх послі-довність, постановку, режими, алгоритми, способи коректування, методи рішення і реалізації, систему нормативних обмежень і цілей, пропонує обов’язковість і безумовність їх виконання управляючими і управлінськими системами.
Реальна модель управління матеріальними ресурсами може відрізня-тися від нормативної по кожному з перерахованих її складових. Однак найбільш істотна різниця проявляється в реалізації задач управління матеріальними ресурсами, як за рахунок деформації або підміни її цілей і функцій, так і за рахунок порушення формальних і неформальних обмежень.
Іншими словами, підсумки рішення одних і тих же задач, управління матеріальними ресурсами в нормативній і реальній постановці можуть істотно відрізнятися один від одного по своїм народногосподарським результатам. Відхилення реальної моделі від нормативної може відбуватися і по іншим параметрам (формам, методам, режимам управління, змісту і якості інформації і ін.), що в загальному вигляді формує відображення в неформальних управлінських відношеннях матеріальними ресурсами.
Істотні різниці еталонної, нормативної і реальної моделей свідчать, з одного боку, про утворення різних резервів удосконалення управління матеріальними ресурсами, з іншого – про необхідність їх виявлення і використання.
Управління матеріальними ресурсами може включати в себе цілий ряд задач. Першою, найбільш важливою об’єктивною задачею управління мате-ріальними ресурсами можна виділити поєднання виробничих засобів і пред-метів праці з їх виробничим споживанням. Від правильного рішення цієї задачі залежить як ступінь забезпечення потреб підприємств матеріальними ресурсами, а звідси й рівень дефіцитності продукції, так і об’єми надлиш-кових запасів на всіх стадіях виробництва і обороту. Згідно існуючої норма-тивної моделі управління постановка і реалізація вказаної задачі виконуються в результаті складання матеріальних балансів. Але слід відмітити, що матеріальні баланси слабо і недостатньо пов’язані між собою. Така організаційна розбіжність матеріальних балансів по місцю, часу і системам управління вступає в явне протиріччя з необхідністю їх взаємоув’язки по всьому ланцюгу залежностей.
Таким чином, недостатньо раціональна нормативна модель управління матеріальними ресурсами узагальненого продукту внаслідок постановки об’єктивної задачі узгодження виробництва засобів і предметів праці з їх виробничим споживанням, а також методів її рішення обумовлює значні резерви удосконалення на цій ділянці матеріально-технічного забезпечення.
Другою задачею управління матеріальними ресурсами являється раціональний розподіл збалансованих або умовно збалансованих ресурсів за потребою.
Третьою об’єктивною задачею управління матеріальними ресурсами являється розробка на основі планів розподілу системи раціональних, економічно цілеспрямованих господарських зв’язків по поставкам продукції і матеріальних ресурсів між галузями, регіонами, постачальниками і споживачами.
Процес управління матеріальними ресурсами у виробничих об’єднаннях (підприємствах) ділиться на декілька обумовлених процесів, частіше тих, що носять протилежний характер. Кожний функціональний підрозділ діє у відповідності з поставленими перед ними задачами і критеріями по збільшенню прибутку і мінімізації витрат. В цих умовах виникає необхідність комплексної оптимізації параметрів матеріальних ресурсів, коли забезпечується наявне зростання ефективності постачальницько-збутових операцій. Досягти цього можна тільки на основі застосування в діяльності підприємств логістичної концепції. Суть, яка заключається в інтеграції виробництва, матеріально технічного забезпечення, транспортування, інформатики і комунікації. Дана концепція трансформу-ється в новий вид теорії управління виробництвом, включаючи і доставку товарів.
Термін «логістика» походить від французького слова «loger», яке вперше в 1812 р. застосував французький генерал Антуа Генрі Джоміні (Antoin Henri Jomini – 1779-1869) [23] при плануванні запасів боєприпасів, продуктів харчування і надання помешкання солдатам при русі армії Наполеона.
На сьогоднішній день в економічній літературі висловлюється більшість різних точок зору на логістику. Однак найбільш повне тлумачення цього терміну знаходиться в словнику по логістиці: «Логістика – це наука про планування, контролі і управлінні транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, що здійснюються в процесі залучення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрізаводської переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, спрямування готової продукції до споживача у відповідності з його уподобаннями і вимогами, а також передавання, зберігання і обробки відповідної інформації» [24].
На нашу думку, під логістикою можна розуміти об’єктивний бізнес-процес, що просувається на рівні структурних підрозділів підприємств, в цілях оптимізації управління матеріальними і інформаційними потоками, зниження затрат і збільшення прибутку.
Сучасні спеціалісти в цій галузі, як, наприклад Анікін Б.А., трактують логістику як науку, предметом вивчення якої являється оптимізація потокових процесів. А принципи логістики – синхронізація, оптимізація і інтеграція – слугують основним методологічним підходом до підвищення організованості і ефективності функціонування виробничих систем. Згідно слів того ж Анікіна Б.А. «Логістика – це ще і рівень культури використання знань про природу і суспільство, що дозволяє не тільки приймати і здійснювати системні рішення, але і виховувати системну уяву, на базі якої можлива гармонізація діяльності людей у великих організаціях» [25].
Французькі спеціалісти по логістиці трактують її як сукупність різних видів діяльності в цілях отримання з найменшими затратами необхідної кількості продукції у встановлений час і у встановленому місці, в якому існує конкретна потреба в даній продукції.
На думку інших авторів, що розглядають виробництво і доставку матеріальних ресурсів у часі і просторі, логістика являє з собою інтеграцію перевізного і виробничого процесів з необхідними інформаційними процесами, включаючи навантажувально-розвантажувальні, транспортні і інші операції у відповідності з вимогами клієнтів.
Застосування логістичної концепції для формування матеріальних потоків дозволяє не тільки підвищити здатність підприємства до реагування, але і досягати високої якості поставок. З її допомогою також досягається і значна економія транспортно – заготівельних витрат. Тобто, від вірності розрахунків витрат у процесі руху матеріальних потоків прямо і безпосередньо залежить величина прибутку, і внаслідок, необхідно контролювати їх так, як і витрати на основне виробництво.
Логістика охоплює всі види діяльності по організації, регулюванню і контролю матеріальних потоків: замовлення, транспортування, зберігання. В результаті застосування логістичної концепції підприємства досягають більш раціонального процесу руху матеріальних ресурсів, для того щоб необхідні матеріали в потрібний час, в потрібній кількості і в потрібному місці були підготовлені для подальшого використання.
Деякі елементи логістики (методи рішення транспортної задачі, визначення оптимального розміру запасів і ін.) давно застосовуються на практиці, однак тільки логістика розглядає їх у взаємозв’язку і взаємозалежності.
Побудувати типову логістичну концепцію, універсальну у застосуванні неможливо. Це пов’язано з особливостями конкретної виробничої одиниці (підприємства, фірми) у відповідності з якою вона і будується. Однак підхід може бути загальним. Звичайно побудова логістичної концепції починається з аналізу маркетингової інформації. На основі даних про потреби клієнтів спеціалісти по логістиці розробляють оптимальний графік розподілу і доставки готової продукції, схему поточного зберігання.
Розробляється логістична концепція на основі стратегічних цілей підприємства. Способи їх досягнення визначаються після проведення аналізу як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Так, до зовнішніх факторів можна віднести взаємовідношення між поставками і споживачами, темпи розвитку споживчого попиту, конкуренції на ринках постачання і збуту та ін.
Внутрішні фактори в свою чергу, розкривають вузькі місця виробництва, в результаті чого підлягають ретельному аналізу: організація постачання і його якість; величини витрат на постачання; пристосованість складів і транспортних засобів для промислових виробів; рівень автоматизації складських і транспортних процесів і можливості побудови автоматизованої транспортно-складської системи; готовність і експедиція продукції згідно вимог, організаційна структура збуту продукції, а також методи розподілу готової продукції і ін.
При розробці логістичної концепції управління матеріальними потоками необхідно враховувати наступні положення:
· відмова від надлишкових запасів;
· відмова від завищення часу на виконання основних і транспортно-складських операцій;
· усунення браку продукції;
· усунення простоїв обладнання і ін.
Однак на відміну від логістичної концепції традиційна система організації виробництва рекомендує:
· ніколи не зупиняти основне обладнання і, незважаючи ні на що, стало підтримувати високий коефіцієнт його використання;
· мати максимально великий запас матеріальних ресурсів;
· виробляти продукцію як можливо найбільшими партіями.
З вище викладених положень можна зробити висновок, що традиційна система організації виробництва прийнятна для «ринку продавця», тоді як логістична концепція – для «ринку покупця».
Управління матеріальними ресурсами в рамках логістичної концепції може здійснюватися і різними способами. Перший спосіб являє з собою систему організації виробництва, в якої предмети праці, що надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою у попередньої технологічної ланки не замовляються. Такий спосіб отримав назву «штовхаюча система», тобто матеріальний потік «виштовхується» отримувачу по команді, що надій-шла на наступну ланку з центральної системи управління виробництвом. Такий спосіб більше прийнятний для традиційної системи організації виробництва.
Другий спосіб носить назву «тягнуча система» й характеризується тим, що деталі і напівфабрикати подаються на наступну технологічну операцію з попередньої по мірі необхідності, тобто матеріальний потік «витягується» кожною наступною ланкою. Прикладом тягнучої системи являється розпов-сюджена в Японії система «Канбан», розроблена і реалізована концерном «Тойота». Дана система дозволяє істотно знизити виробничі запаси, прискорює обіговість оборотних засобів, покращує якість випускаючої продукції.
Тут центральна система управління не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства, не встановлює для них поточних виробничих завдань. Виробнича програма окремої технологічної ланки визначається розміром замовлення наступної ланки. Центральна система управління ставить задачу лише перед кінцевою ланкою виробничого технологічного ланцюга. А вже на практиці реалізуються різні варіанти штовхаючих і тягнучих систем [26].
Структура управління матеріальними ресурсами з використанням логістичної концепції представлена на рис. 13.5.
Кожна ланка такої структури достатньо самостійна, але, незважаючи на це, всі вони діють як єдиний комплекс. Всі контрольні і координуючі функції сконцентровані в підрозділах, які в свою чергу, підпорядковуються управляючому матеріальними ресурсами. Даний підрозділ виконує планові, управлінські і контрольні функції, які регламентують рух матеріальних ресурсів підприємства, а також координують роботу всіх управлінських ланок.
Крім того, можуть бути створені логістичні структури в залежності від видів діяльності підприємства, наприклад, структура матеріально-технічного забезпечення, транспортно-експедиційна і ін. В кожний з цих підрозділів входять групи або окремі юридичні особи, що пов’язані з виконанням операцій по закупівлі, поставці матеріалів, по регулюванню процесу перевезення, визначення потреби в матеріалах та ін.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 63 | Нарушение авторских прав