Прибуток: сутність, види та функції.

Теорія прибутку отримала відображення у працях всіх великих економістів з періоду становлення класичної школи.

Першими сутність прибутку намагалися розкрити меркантилісти, які вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, зовнішній торгівлі, в результаті продажу за вищою ціною. На думку фізіократів, прибуток створюється лише в сільському господарстві, де дія сил природи призводить до зростання споживчих вартостей понад витрати виробництва. А.Сміт і Д.Рікардо обґрунтували ідею створення додаткової вартості в галузях матеріального виробництва.

А.Сміт тлумачив прибуток як вирахування з продукту праці робітника на користь капіталіста.

К.Маркс називав прибуток перетвореною формою додаткової вартості, викликаною всім авансованим капіталом, а джерелом додаткової вартості вважав працю найманих працівників.

В сучасній економічній науці можна виділити такі основні теорії прибутку:

• продуктивного капіталу (прибуток є результатом капіталу як обов'язкового фактора будь-якого виробництва);

• утримання, де прибуток - винагорода капіталістам за відстрочку особистого споживання власного капіталу, за ризик в очікуванні ефекту від вкладених у виробництво засобів;

• прибутку як трудового доходу від підприємницької діяльності у всіх його видах;

• прибуток як результат існування монополії.

Спільною ознакою вказаних теорій є визнання джерелом прибутку творчої діяльності підприємця.

Прибуток займає одне з найважливіших місць у загальній системі вартісних інструментів ринкової економіки. Він забезпечує економічну стійкість фірми, гарантує її фінансову незалежність.

За умов ринку прибуток визначає рішення щодо того, що і в яких обсягах виробляти. Тому кожного виробника товарів і послуг цікавить питання: при якому обсязі виробленого (реалізованого) товару і при якій його ціні можна отримати максимальний прибуток.

Прибуток як кінцевий результат функціонування виробництва на рівні фірми є елементом взаємовідносин всіх учасників виробничого процесу. У кожній фірмі прибуток виконує певні функції, основними з яких є:

• інформаційна - прибуток в умовах ринку визначає, що і в яких обсягах виробляти;

• розподільча - створення фондів грошових засобів, які забезпечують фінансування прийнятих до реалізації програм і стратегій, підтримання оптимальної структури капіталу, зведення до мінімуму ризику банкрутства;

• стимулююча - зниження витрат виробництва, впровадження інновацій і технічних вдосконалень.

Найбільш загально прибуток можна розглядати як різницю між доходом (виручкою) від реалізації товарів і витратами на її виробництво. Як мета і мотив організації підприємництва прибуток створює його матеріальну основу. За рахунок прибутку фірма еволюціонує виробничий процес, здійснює капітальні і фінансові вкладення, фінансує соціальні потреби.

Розрізняють такі види прибутку:

• економічний (чистий) - це сума, що залишається після вирахування із загального доходу (виручки) фірми всіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні нормальний прибуток підприємця);

• бухгалтерський - частина доходу фірми, яка залишається від загальної виручки після відшкодування зовнішніх витрат, тобто плати за ресурси постачальника. Таке тлумачення пов'язане лише з явними витратами і не враховує внутрішні (неявні) витрати;

• балансовий - різниця між виручкою від реалізації продукції (доходом) і сумою матеріальних затрат, амортизації і заробітної плати. Іноді балансовий прибуток називають загальним прибутком, оскільки саме він є джерелом розподілу і використання засобів підприємства.

Якщо нормальний прибуток входить до складу альтернативних витрат, то економічний прибуток є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі і він не належить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці. Його розмір обчислюється як різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та економічними витратами.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами. Отже розмір бухгалтерського прибутку перевищує обсяг економічного прибутку на величину неявних (внутрішніх) витрат.

Кожна з концепцій прибутку має свою сферу застосування. Так розрахунок економічного прибутку важливий для прийняття управлінських рішень, а для оподаткування використовується бухгалтерській підхід.

Прибуток в умовах ринкової економіки тісно пов'язаний з підприємницьким доходом який потрібно розглядати з одного боку, як підсумковий результат розподілу прибутку підприємства, а з іншого, як винагороду за виявлені підприємницькі здібності. Підприємницький дохід розрізняють за величиною, методами отримання, напрямами використання. Так, на підприємствах різних форм власності формування підприємницького доходу різне у зв'язку з розмежуванням капіталу - функції і капіталу -власності. Коли власник капіталу одночасно є підприємцем свого виробництва, то підприємницький дохід формується за згаданою вище схемою.

Якщо ж власник капіталу і підприємець - різні особи, то можливі два варіанти. Перший - власник капіталу передає функцію управління виробництвом і збутом менеджерам і визначає їм платню. Дохід підприємця виступає як плата за монополію власності на капітал. Менеджер здійснює капітал - функцію і відповідає за функціонування підприємства. Другий власник капіталу може віддавати капітал під певний процент (зазвичай вищий банківського) підприємцю для організації ним власної справи. Як правило, в такій ситуації підприємницький дохід вищий у зв'язку з реалізацією особистого інтересу підприємця. У цьому випадку він існує у вигляді винагороди за виявлення ініціативи у функціонування виробництва, впровадження інновацій, прийняття рішень щодо управління фірмою і відповідальність за ризик.

Підприємницький дохід складається з нормального та економічного прибутку.

Прибуток в ринковому господарстві є винагородою такого специфічного фактора як підприємництво. Специфічного, по-перше тому, що підприємництво, на відміну капіталу чи землі, непомітне. По-друге, ми не можемо тлумачити прибуток як своєрідну рівноважну ціну, за аналогією з ринками праці, капіталу і землі. Ця специфіка виробництва як фактора виробництва проявляється через його функції: поєднання інших ресурсів -праці, капіталу, землі - для виробництва товарів і послуг; прийняття основних рішень, пов'язаних з діяльністю фірми; здійснення нововведень у виробництві чи збуті продукції; прийняття на себе ризиків, що випливають з виконання підприємницьких функцій. Підприємець в результаті виконання цих функцій може цілком правомірно претендувати на певний дохід -прибуток. Розглянемо поняття прибутку як факторного доходу.

Прибуток зазвичай визначають як різницю між валовим доходом і валовими витратами. Якщо з визначенням валового доходу немає проблем (це добуток кількості реалізованої продукції та ціни одиниці товару), то що потрібно включати у валові витрати?

З точки зору бухгалтера до витрат зараховується явні грошові витрати. Тому бухгалтерський прибуток являє собою різницю між повною виручкою і бухгалтерськими (явними витратами)

Проте в економічні витрати повинна входити вартість послуг всіх факторів виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми. Як уже зазначалося, будь-які затрати, а отже, і витрати виробництва, повинні розглядатися з точки зору цінності альтернативних можливостей якими приходиться жертвувати. Так, кожен підприємець, обираючи сферу застосування своїх підприємницьких здібностей, порівнюючи альтернативні варіанти з точки зору очікуваних вигод і вибирає найбільш ефективний для себе варіант.Вирішивши, наприклад, зайнятися виробництвом меблів, він, по - суті, відмовляється від отримання доходу в сільському господарстві чи страховій справі. Цей втрачений, або альтернативний дохід повинен входити у витрати.

Використовуючи власні ресурси (капітал, землю, підприємницькі здібності),власник цих факторів не несе явних грошових затрат, це неоплачувані, чи неявні витрати.

Коли підприємець організовує процес виробництва, поєднуючи у ньому різні ресурси, управляє фірмою і приймає необхідні економічні рішення, він виступає як різнобічний спеціаліст, являючись одночасно менеджером, інженером, юристом тощо. І лише виконуючи всі ці функції, підприємець тим самим виконує саму підприємницьку функцію. У цьому випадку дохід підприємця буде складатися з двох частин. Одна частина доходу являтиме собою плату за працю підприємця, за організацію і ведення бізнесу, тобто те, що в сучасній економічній науці прийнято називати безумовною заробітною платою. Друга частина доходу підприємця обумовлена тим, що він, як правило, є власником капіталу і вкладає його в бізнес. Дохід на капітал, що належить підприємцеві може бути виражений у вигляді річної процентної ставки, яка, в свою чергу, є кількісним виразом чистої продуктивності капіталу.

Ці дві частини доходу підприємця являтимуть собою прибуток з точки зору бухгалтера, але з точки зору економіста - все це елементи витрат. А в повні витрати, як ми уже знаємо, повинен входити нормальний прибуток як мінімальний дохід підприємця, необхідний для залучення і утримання цього ресурсу в даному виробничому процесі. Економічний прибуток виникає в тому разі, якщо загальна виручка перевищує всі витрати і явні і неявні враховуючи в останніх і нормальний прибуток.

Джерела економічного прибутку. Специфіка власне підприємницької діяльності розкривається не в статичній, а в динамічній економіці, коли фактори, що визначають величину попиту і пропозиції змінюються. Підприємець не просто з'єднує фактори (ресурси) у виробничому процесі, а виявляє ініціативу з'єднуючи їх по-новому. Підприємець не просто керує підприємством, а приймає неординарні рішення щодо управління фірмою. Підприємець впроваджує інновації і несе відповідальність за економічний ризик.

Нульовий економічний або нормальний прибуток є наслідком статичної економіки і вільної конкуренції в чистому вигляді. Проте в реальній дійсності вільна конкуренція, повна рівновага ринку, статична економіка існувати не можуть. Завжди є певний ступінь недосконалості конкуренції (монополізації ринку), ринкова нерівновага, неоптимальна поведінка індивідуумів. До того ж економіка завжди перебуває в стані динаміки, оскільки змінюються населення, відкриваються нові джерела сировини, розвивається наука і техніка, виникають нові потреби тощо. Інакше кажучи, будь-яка конкурентна ринкова ситуація характеризується невизначеністю внаслідок динамічності економічної системи і значним контролем над виробництвом та цінами через монополізацію ринків.

Саме невизначеність ринку, з одного боку, і його монополізація, з другого, й породжує економічний прибуток, що отримують окремі підприємці як додатковий, надлишковий дохід, перевищення загальної виручки над валовими витратами.

Можна виділити декілька причин появи цього додаткового доходу. По-перше, економічний прибуток можна розглядати як винагороду за прийняття підприємцем ризику, пов'язаного з невизначеністю притаманного розвитку ринкової економіки. Водночас необхідно зазначити, що ризики в економічній діяльності мають різний характер. Імовірність деяких подій, що породжують ризики - наприклад, стихійного лиха, пожежі, нещасного випадку тощо –можна розраховувати. Для запобігання таким ризикам, фірми вдаються до страхування і здійснюють певні витрати. При цьому плата за ризик входить до витрат. Проте в ринковій економіці є й інші види ризиків, що виникають внаслідок не передбачуваних змін попиту і пропозиції, які суттєво впливають на стан фірми. Ці зміни можуть бути пов'язані як із загальною зміною кон'юнктури на ринку в ході економічного циклу, так і з наслідками економічної політики держави, яка змінюючи правову базу економіки, а також використовуючи побічні методи регулювання (бюджетно-податковий, грошово-кредитний, зовнішньоекономічний), значною мірою визначає умови господарювання окремих фірм. Крім того, на обсяг доходу фірми впливають також постійні зміни смаків і переваг споживачів, пропозиції ресурсів тощо. Всі ці зміни в економіці (незалежно від того, створюються вони циклічними, структурними чи політичними чинниками) можуть стати для фірми причиною як додаткових доходів так і збитків. Інакше кажучи, підприємець стикається у своїй діяльності з не страховими ризиками. Прийняття на себе цих ризиків є одним з джерел економічного прибутку.

По-друге, економічний прибуток можна розглядати як винагороду за інновації. Однією з найважливіших причин динамічного характеру ринкової економіки є діяльність самих підприємців, спрямована на впровадження нових технологій, освоєння досягнень науки і техніки, удосконалення форм і методів організації виробництва тощо. Стимулом до інноваційної діяльності є прагнення знизити витрати виробництва і таким чином досягнути переваг в конкурентній боротьбі й отримати вищий прибуток. Водночас необхідно враховувати, що розробка і впровадження інновацій також пов'язані із значною невизначеністю. До початку реального процесу виробництва ніхто не може гарантувати, що нові технології виявляться ефективними, а новий вид продукції принесе прибуток. Тому інновації також можуть стати для фірми причиною як додаткових доходів так і збитків. Отже підприємець, вдаючись до нововведень ризикує, але платою за цей ризик, за умови успіху може стати економічний прибуток.

По-третє, джерелом економічного прибутку може стати володіння монопольною владою на ринку. Адже монополіст має можливість, змінюючи обсяги виробництва, впливати на ринкову ціну і встановлювати її на рівні, який дозволяє йому отримувати надприбуток. Водночас володіння монопольною владою певною мірою знижує для підприємця ступінь невизначеності економічної ситуації і тим самим сприяє зниженню ризику втрат і збитків.

Функції прибутку. Прагнення отримати економічний прибуток, випередити конкурентів, зміцнити свої позиції на ринку - постійно діючий мотив підприємницької діяльності, який штовхає економіку вперед до постійного розвитку. З одного боку, очікування економічного прибутку стимулює найбільш ефективне використання ресурсів. Розраховуючи на отримання економічного прибутку, підприємець намагається так організувати виробництво і збут продукції, щоб досягнути зниження витрат, підвищення віддачі від задіяних факторів виробництва і з цією метою він здійснює технологічні нововведення, освоює нові виробництва. В кінцевому результаті це сприяє економічному зростанню і більш повному задоволенню потреб.

З другого боку існування економічного прибутку сприяє ефективному розподілу ресурсів між альтернативними способами їх застосування. Наявність в якій-небудь галузі прибутку, що перевищує його нормальний середній рівень, сигналізує про більшу привабливість даної сфери використання ресурсів. Це сигнал про те, що на даний вид продукції існує високий попит, і що суспільство зацікавлене в розширенні її виробництва. У відповідь на отриманий сигнал у цю галузь направляються ресурси з інших галузей, де їх використання дає менший дохід. В результаті такого переливу ресурсів зростає в цілому ефективність функціонування економічної системи. Але прибуток не лише створює стимул для розширення виробництв, продукція яких користується попитом, але й виступає джерелом фінансування такого розширення. Підприємства, що отримують більший прибуток, мають можливість хоча б частину його направити знову у виробництво як інвестиції, - до того ж не тільки на розширення масштабів виробництва, але й на його удосконалення на розробку і впровадження нової техніки тощо. Інакше кажучи, отримання фірмою економічного прибутку сьогодні створює не тільки стимули для підприємця, але й реальні можливості для отримання того прибутку у майбутньому.

Важливо зазначити, що невизначеність, яка приносить економічний прибуток одним підприємствам одночасно породжує збитки для інших. Однак постійна загроза збитку є таким же потужним стимулом, як і бажання отримати прибуток.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку - це абсолютний вимір прибутку в грошовому виміру.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансового капіталу.

П_n= N / K ·100 (7)

де П_н - норма прибутку, П - маса прибутку, К - величина авансованого капіталу.

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, у тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Норма (рівень) рентабельності показує відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції у відсотках

R= П / С_р (8)

де К - норма (рівень) рентабельності; П - маса прибутку; С_р - повна собівартість продукції.

Норма рентабельності відображає ефективність поточних витрат і залежить від цін на продукцію, її структури та комерційної (повної) собівартості.

Прибуток утворює матеріальну основу фірми. За рахунок прибутку здійснюються інвестиції, удосконалюється виробничий процес, фінансуються соціальні потреби. Тому важливо визначити фактори від яких залежить прибуток. Серед них найважливіші є такі:

- обсяг реалізованої продукції. Чим він більший, тим більша величина прибутку, за умови, що ціна забезпечує прибутковість;

- витрати виробництва (їх скорочення, за інших незмінних умов, спричинятиме зростанню прибутку);

- ціна реалізації, що залежить від попиту і пропозиції даних товарів на ринку.

Торгівля, як відомо, не створює матеріального продукту. її функцією є реалізація товарів, створених в інших сферах економіки. Водночас метою торгового капіталу, як і будь-якого іншого, є отримання прибутку. В конкурентній ринковій економіці отримання прибутку підпорядковане принципу: однаковий прибуток на рівновеликий капітал. Отже, торгові капіталісти повинні отримувати не менший прибуток, ніж підприємці в інших галузях, на однакові за розміром капітали.

Торговці купують у виробників товар за однією ціною, а продає за іншою, вищою. Різниця між цінами продажу і покупки являє собою торговий прибуток. Торгова діяльність, направлена на отримання доходу за рахунок вигідного для продавця перепродажу товару, називається комерцією.

Слід зазначити, що відособлення торгового капіталу передбачає виникнення двох різних центрів коливання ринкових цін на один і той самий ринковий товар. В результаті цих коливань складаються оптові і роздрібні ціни товару. За оптовими цінами торгівля купує товари у промисловості. Ці ціни відшкодовують витрати на виробництво продукції і забезпечують середній прибуток. Роздрібна ціна відшкодовує торговцеві капітал обігу і забезпечує йому отримання середнього прибутку. Тому роздрібні ціни повинні бути вищими оптових

Дата добавления: 2015-12-08