|
Читайте также: |
Суть альтернативних витрат.
Витрати - це поняття, яке характерне для діяльності будь-якого підприємства чи організації, юридичної чи фізичної особи.
При з’ясуванні сутності витрат слід пам’ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг.
Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування.
4. Таким чином, використання якого-небудь ресурсу у виробництві і стає результатом вибору між декількома альтернативними варіантами застосування цього ресурсу. При цьому підприємець звичайно зрівнює фактичні витрати (як і очікуваний прибуток) з витратами найвигіднішого альтернативного варіанта, тобто з витратами упущених можливостей. Ці альтернативні витрати підприємець начебто протиставляє витратам, які він фактично вже несе.
Отже альтернативні витрати — це витрати на виробництво певного товару або послуги, обсяг яких визначається втраченими можливостями використання тих самих ресурсів на інші цілі.
Основні положення закону Візера
Візер (Wieser) Фрідріх (1851-1926) – австрійський економіст, послідовник К. Менгера. В історію світової економічної думки увійшов як автор терміна «маржиналізм», теорії альтернативних витрат виробництва й оригінального трактування концепції вмінення цінності.
6. Теорія альтернативних витрат описана в монографії "Теорія суспільного господарства" 1914 року. Згідно з нею:
7. Внесок теорії альтернативних витрат фон Візера в економічну науку полягає в тому, що вона є першим описом принципів ефективного виробництва
Візер стверджував, що раціональні господарські суб'єкти не можуть оцінити корисність далеких від них факторів виробництва (продуктивних благ), не пов'язаних безпосередньо з їх споживанням. Це означає, що ціни продуктивних благ, насамперед праці та капіталу, визначаються опосередковано: через граничні корисності споживчих благ, вироблених цими продуктивними благами. Для оцінки останніх застосовується показник "граничного продукту".
8. Граничний продукт - це те споживче благо з багатьох, яке можна виробити, використовуючи певні продуктивні блага, що мають найменшу граничну корисність. Отже, гранична корисність граничного продукту зумовлює ціну продуктивного блага, що застосовувалось при виготовленні граничного продукту, тобто певної частини витрат виробництва.Останні визначають граничні корисності інших, "неграничних", споживних благ, вироблених із цього продуктивного блага. Це положення й увійшло до економічної науки як закон Візера.
"Закон Візера", таким чином, показує взаємозв'язок між граничною корисністю і витратами виробництва. Однак він "спрацьовує" лише тоді, коли пропозиція продуктивних благ (виробничих ресурсів) буде незмінною, що визначається їх рідкісністю.
9. 3.Поняття трансакційних та соціальних витрат.
Критика становища неокласичної теорії про те, що обмін відбувається без витрат, послужила базисом для введення в економічний аналіз нового поняття - трансакційні витрати (transaction cost).
Поняття трансакційних витрат було введено Р. Коузом в 30-ті роки у його статті «Природа фірми».
На сучасному етапі розвитку економічної науки виділяють два класичних підходи до трактування трансакційних витрат. Перший підхід, який має назву прав власності, започаткований Р. Коузом, фокусується на ролі трансакційних витрат у визначенні розподілу прав власності, тобто законів, правил, соціальних звичаїв та організацій, які спонукають до певної поведінки. Підхід з точки зору прав власності не передбачає різниці між фірмами, ринками, домогосподарствами та іншими структурами.
10. Другий підхід, запропонований неокласиками, передбачає, що трансакційні витрати існують скрізь на ринку та можуть виникати під час передачі будь-яких прав, тому що учасники обміну мають знати один одного, спілкуватися та обмінюватися
Тобто трансакційні витрати — це витрати на передачу прав власності. Неокласики вважали, що трансакційні витрати в середині однієї фірми виникати не можуть. Вони мають місце при ринковій взаємодії між фірмами та окремими індивідами. Така позиція, як свідчить практичний досвід, є досить неоднозначною.
11. Трансакційні витрати є надзвичайно різноманітними. Вони охоплюють витрати по здійсненню операцій – дій фізичних і юридичних осіб, спрямованих на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків. Включають витрати на одержання необхідної інформації про ціни та якість товарів, а також витрати, пов’язані з веденням переговорів, оформленням контрактів та укладенням угод, контролем за їх виконанням і юридичним захистом прав власника у разі їх порушення.
12. Класифікація трансакційних витрат
1) витрати пошуку інформації, які виникають до укладання угоди (ex ante) – витрати на пошук інформації про потенційного партнера, про ситуацію на ринку, а також втрати, пов'язані з неповнотою й недосконалістю інформації, що купувалася;
2) витрати ведення переговорів;
3) витрати вимірювання – необхідні для вимірювання якості товарів і послуг, з приводу яких здійснюється угода;
4) витрати укладання контракту – витрати на юридичне або нелегальне оформлення угоди;
13. 5) витрати моніторингу та запобігання опортунізму, які виникають після укладання угоди (ex post) – витрати на контроль за дотриманням умов угоди та запобігання ухиленню від цих умов;
6) витрати специфікації і захисту прав власності – витрати на діяльність судів, арбітражу; витрати часу і ресурсів, необхідних для відновлення прав, порушених у ході виконання контракту, а також втрати від поганої специфікації прав власності й ненадійного захисту;
7) витрати захисту від третіх осіб – витрати на захист від претензій третіх осіб (держави, організованої злочинності тощо).
14. Соціальні витрати
Під соціальними витратами розуміють виражене у грошовій формі вибуття різних видів економічних ресурсів на забезпечення системи законодавчих, соціально-економічних та морально-психологічних гарантій у задоволенні потреб колективу підприємства та суспільства загалом, запобігання несприятливому впливу на нього як внутрішнього, так і зовнішнього середовища та фінансування системи державного соціального забезпечення.
З визначення випливає, що соціальні витрати можуть бути спрямованими як на зовнішніх суб‘єктів, тобто задоволення і забезпечення суспільних інтересів чи громади, так і на внутрішніх – на працівників підприємства.
15. До соціальних витрат відносяться витрати на оплату праці та соціальний пакет. Структура соціальних витрат підприємства залежить від структури соціального пакету.
16. Та з точки зору менеджменту продуктивності соціальні витрати слід розглядати не лише зі сторони витрат підприємства, а й як витрати держави на соціальні заходи. До таких витрат будуть відноситись відрахування на соціальні заходи та реалізацію соціальних програм, а також витрати на утримання та розвиток соціальної сфери.
Оцінити продуктивність використання ресурсів у соціальній сфері шляхом розрахунків досить важко, адже результат буде очевидним не одразу, а через деякий проміжок часу, і проявлятиметься він в таких показниках як рівень життя населення, індекс людського розвитку й зокрема в оцінці людей свого добробуту, соціально-культурного рівня..
17. 4. Відмінності між внутрішніми і зовнішніми витратами виробництва
Витрати виробництва — це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції
Витрати підприємства насамперед класифікуються за ознакою належності факторів виробництва. Тому економісти розрізняють зовнішні (бухгалтерські, або явні) та внутрішні (неявні) витрати.
Зовнішні витрати — грошові видатки постачальникам ресурсів, які не належать власникам підприємства.
Це сума всіх платежів підприємця, пов'язана з залученням необхідних економічних ресурсів (заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо).
18. Внутрішні витрати — це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити у банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний доход тощо.
Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця.
19. З точки зору фірми ці внутрішні затрати рівнозначні грошовим видаткам, які довелося б зробити, купуючи відповідні ресурси. Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону
Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Вирізнення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідно для правильного визначення розміру прибутку, одержуваного підприємцем, отже, для оцінки реального стану справ у фірми.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 94 | Нарушение авторских прав