Читайте также:
|
| № п/п | Зміст операцій | Кореспонденція рахунків | |
| Дт | Кт | ||
| 1. | Списані сировина і матеріали | ||
| 2. | Списані куповані напівфабрикати | ||
| 3. | Списано технологічне паливо | ||
| 4. | Списані запасні частини | ||
| 5. | Нарахована заробітна плата виробничих робочих | ||
| 6. | Проведені нарахування на ФОП | ||
| 7. | Списуються розподілені загальновиробничі витрати | ||
| 8. | Списуються витрати на освоєння виробництва | ||
| 9. | Списані втрати від технічного неминучого браку |
Всі витрати по виробничим рахункам накопичують в журналі №5. Журнал №5 заповнюється на підставі наступних документів:
- відомість №12 – (зведення дебетових оборотів по рахунку 91)
- відомість №14 – (зведений облік по рахунку 24)
- відомість №15 – (зведення дебетових оборотів по рахункам 39,92,93).
Окремо на підставі розрахункових таблиць в ж/о № 5 збирається дебетовий оборот по рахунку 23.
Після складання журнала №5 в кінці місяця розраховують фактичну собівартість готової продукції, як
Собівартість = НЗВ п + Витрати – НЗВ к
І на фактичну собівартість готової продукції складається запис
Д26 К23
Таким чином, рах.23 активний, калькуляційний. По дебету відображаються витрати за місяць. по кредиту – фактична собівартість готової продукції, а сальдо має вигляд незавершеного виробництва..
Незавершене виробництво становлять незакінчені обробкою i складанням деталі, вузли, вироби, що не пройшли всіх стадій (переділів), передбачених технологічними процесами i не можуть бути віднесені до готової продукції, напівфабрикатів або до комплектуючих вироб1в.
На підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, незавершене виробництво складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу.
Облік незавершеного виробництва е актуальним для більшості підприємств обробної промисловості. У добувній промисловості, на транспорті незавершене виробництво відсутнє.
Окремого рахунка для обліку незавершеного виробництва Планом рахунків не передбачено.
Фактична (балансова) вартість незавершеного виробництва визначається в кінці званого пер1оду на підставі даних інвентаризації i становить сальдо рахунка 23 "Виробництво". який призначено для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).
Для визначення залишків незавершеного виробництва в натуральному вираженні необхідно щомісячно проводити інвентаризацію. Інвентаризацію здійснює спеціально призначена комісія, яка складає інвентарний опис, в якому перераховуються деталі, вузли, вироби методом заміру, зважування.
В інвентарний опис вносяться залишки виробів, вузлів, деталей за їх фактичною наявністю. Ці дані засвідчуються підписом членів комісії, звіряються в бухгалтерії з даними оперативного руху деталей.
Інвентаризація проводиться двома способами:
Ø подетальним.
Ø подетально-операційним.
Згідно з П(С)БО 9 залишки незавершеного виробництва оцінюються або за фактичною виробничою собівартістю, або за фактично діючою нормативною собівартістю.
При виявленні нестачі незавершеного виробництва складається запис
Д947 К23
Якщо виявлені надлишки
Д23 К719.
2.7.
Калькуляція – це визначення собвівартості одиниці продукції в цілому та в розрізі окремих статей витрат.
В залежності від організації і технології виробництва, а також виду продукції, яка виробляється, на промислових підприємства використовують такі методи калькулювання собівартості продукції:
Ø попередільний
Ø позамовний
Ø попроцесний
Ø нормативний
Попередільний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази). Попередільний метод калькулювання ведеться на підприпрємствах чорної на кольорової металургії, в хімічній промисловості, легкової і харчової промисловості та інших галузях промисловості.
Суть попередільного методу полягає в тому, що собівартість продукції розраховується на кожному переділі окремо по мірі обробки продукції. Витрати повинні узагальнюватись по номенклатурі витрат по фазах, стадіях, переділах. Аналітичний облік витрат на виробництво організується по видам продукції, при цьому прямі витрати (матеріали, зарплата робочих) відноситься на конкретні вироби, код, який проставляється в первинних документах, а накладні витрати протягом місяця окремо і розподіляються між виробами пропорційно вибраної бази в кінці місяця.
Собівартість готової продукції визначається сумою власних витрат цеху та собівартістю напівфабрикатів власного виробництва, які надійшли з попереднього переділу.
Позамовний метод історично виник раніше інших. Він характерний для індивідуальних і дрібносерійних виробництв. Знаходить застосування у судобудуванні, літакобудуванні, деяких галузях машинобудування і метолопереробки, в ремонтних цехах.
На виготовлення виробу збираються витрати виробництва по замовленням, на основі яких відкриваються картки. Один примірник замовлення надходить в бухгалтерію для відкриття картки аналітичного обліку. первинних документах обов’язково проставляється номер замовлення. Таким чином об’єктом калькулювання при позамовному методі є замовлення. Аналітичний облік ведеться в картках, які відркиваються на кожне замовлення. В картках відображають щомісячно витрати за встановленою номенклатурою витрат. Якщо замовлення виконується більше місяця і нарастауючим підсумком до моменту завершення робіт вважається незавершеним виробництвом.
Собівартість робіт визначається методом сумування витрат з для відкриття замовлення до його закінчення. Калькуляція складається після того, коли буде виконане замовлення. Це є недоліком позамовного методу через те, що в умовах виготовлення продукції по замовленню протягом тривалого періоду досить важко визначити собівартість окремого замовлення. Труднощі пов’язані з тим, що непрямі витрати розподіляються в кінці місяця і до завершення вітного періоду фактичну собівартість визначити неможливо.
Попроцесний (простий) метод калькулювання використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не складний, наприклад, в допоміжних в підсобних виробництвах, в видобувальних галузях та електростанціях тощо.
Особливістю цього методу є те, що витрати на виробництво узагальнюються в регістрі бухгалтерського обліку в цілому по процесу і діляться на кількість одиниць продукції, наданих послуг або виконаних робіт.
Попроцесний (простий, повиробний, подетальний) метод характерний для масового виробництва із стійкою номенклатурою виробів, що випускається протягом тривалого часу. Виробництво продукції проходить в одній або небагатьох технологічних стадіях, в яких не утворюється напівфабрикат і відсутнє незавершене виробництво. Попроцесний метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на собівартість продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури продукції в одному технологічному процесі. Багатопроцесний варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих підрозділів.
По виробничий метод може використовуватись для визначення середньої собівартості калькуляційної одиниці за певний звітний період. Масовий або серійний характер випуску продукції передбачає наявність незавершеного виробництва, що впливає на суму собівартості продукції Повиробничий метод полягає в тому, що витрати на виробництво групується в бухгалтерському обліку за видами продукції, а собівартість калькуляційної одиниці визначається діленням витрат за звітний період з урахуванням змін залишків незавершеного виробництва на кількість випущеної продукції.
Подетальний метод калькулювання є різновидністю повиробничого, який забезпечує деталізацію собівартості продукції. Подетальний метод необхідний при напівфабрикатному варіанті калькулювання у машинобудувані. Цей метод має два варіанти: подетально-партіонний і подетально-поопераційний.
Перший варіант полягає в тому, що прямі витрати (матеріали, заробітна плата) відносяться в цілому на партію виробів, а непрямі витрати розподіляються між видами продукції пропорційно вибраній бази. Другий варіант відрізняється від першого тим, що собівартість продукції в частині заробітної плати визначається або по кожній операцій. В бухгалтерському обліку на кожний вид продукції відкривають окремий аналітичний рахунок.
Нормативний метод калькулювання займає особливе місце в класифікації. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами. Враховується технологія виробництва, проходження виробів по окремих операціях обробки.
Фактична собівартість при нормативному методі калькулювання розраховується наступним чином:
Фактична собівартість = нормативна собівартість + відхилення від норм +зміна норм.
При нормативному методі цінним є можливість контролю за формуванням собівартості на основі документування відхилень і зміни від норм.
При співставленні фактичних витрат на виробництво на одиницю продукцію із стандартними (нормативними) витрати тами створюється система контролю. Відхилення аналізуються з метою виявлення в калькуляції високу ціну, то це призведе до зменшення обсягів реалізації і прибутку. Отже облік стандартних (нормативних) витрат є основою для управління бізнесом.
Відхилення від норм узагальнюються в розрізі причин і винних осіб і служать для аналізу і прийняття рішень з боку апарату управління. Інформація про відхилення повинна надходити щодня або за за короткий проміжок часу. Чим швидше реакція на відхилення, тим менше зусиль необхідно для усунення їх негативного впливу на формування собівартості продукції, тому нормативний метод калькулювання розглядається як метод управління собівартістю.
2.8.
До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів, відповідає затвердженим стандартам, пройшла технічний контроль підприємства і здана на склад. Продукція є результатом виробництва.
При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Згідно з цією ознакою групують за:
1. Формою:
Ø.уречевлена.
Ø результати виконаних робіт, наданих послуг
2. За ступенем готовності:
Ø готова продукція;
Ø напівфабрикати;
Ø незавершене виробництво.
3.За технологічною складністю:
Ø.проста.
Ø складна (основна, побічна).
Готова продукція на промисловому підприємстві проходить такі операції:
Ø випуск продукції з виробництва і здача її на склад;
Ø зберігання продукції на складах підприємства;
Ø відпуск продукції на місці одногороднім і відправка іногороднім покупцям;
Ø відпуск продукції для внутрішніх потреб цехів;
Ø реалізація продукції (одержання грошових коштів).
Облік готової продукції на складах і в бухгалтерії організують за аналогією до обліку матеріальних запасів.
Випуск продукції з виробництва та передача її на склад оформлюється накладними, відомостями, приймально-здавальними документами, в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю. Вони виписуються в двох примірниках, один з яких виписується для здавальника, а інший залишається на складі. Кількість виробів, що оприбутковуються на склад, їх вага, обсяг вимірюється, підраховується.
Для обліку випуску готових виробів з виробництва бухгалтерія складає відомість випуску готової продукції, зданої на склади підприємства в натуральному і вартісному вираженні. Дані цієї відомості використовують для контролю за виконанням завдання обсягів виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку.
Накопичення відомості випуску готової продукції і накопичення відомості відвантаженої продукції заповнюються на підставі первинних документів протягом місяця. Ціна проставляється на підставі номенклатури-цінника, наявність якого є однією з важливих умов організації обліку готової продукції. В ньому вказується вид кожного виробу, його код, номенклатурний номер та облікові ціни. В залежності від виду випуск продукції з виробництва оформлюється та відображується по різному. Якщо продукція не має натуральних параметрів-робота або послуга – то в бухгалтерському обліку факт випуску відображується в актах на виконані роботи. Готова продукція обліковується на підприємствах за місцями зберігання та окремими видами у встановлених одиницях виміру: натуральних, умовно-натуральних.
На складі в облікових регістрах (картках, відомостях, сальдових, оборотних відомостях або книзі складського обліку) готової продукції обліковується в кількісному вираженні.
Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований двома способами:
Ø в сортових картах складського обліку.
Ø безкартковим способом
При першому способі в бухгалтерії складають групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцем зберігання. При другому способі за допомогою ЕОМ кожен день складають оборотні відомості обліку випуску продукції з виробництва і руху продукції в розрізі складів та інших місць зберігання. Залишки готової продукції періодично інвентаризуються. В картках або книгах складського обліку здійснюється записи про надходження і відпуск готової продукції та щоденно виводять її залишки.
Аналітичний облік приймання та відпуску готової продукції ведеться на підставі прибуткових і видаткових документів, здійснюється за видами готової продукції.
Для обліку готової продукції передбачено рахунок 26 „Готова продукція’. На протязі місяця обліковується за твердими, договірними цінами і тільки в кінці місяця можна розрахувати її фактичну собівартість. Тому на протязі місяця по договірним цінам і обліковується вироблена продукція:
Дт 26 Кт 23.
Але після розрахунку фактичної собівартості готової продукції проводяться корегуючи записи. Якщо фактична собівартість менша за договірну ціну то складається сторновий запис.
Д 26 К23
Якщо фактична собівартість більше за договірну ціну то проводиться звичайний запис.
Підприємства реалізують свою продукцію покупцям на підставі укладених договорів (угод). Відпуск готової продукції покупцям оформлюється накладною на відпуск ТМЦ(М-20), яка є підставою для списання готової продукції підприємством-виробником, що здійснило її відпуск, для оприбуткування її підприємством-одержувачем то для дозволу на вивезення її з території підприємства-постачальника.
В накладній зазначається назва, номер, одиниці виміру, кількість, ціна кожного виду сорту продукції, що випускається. За потреби (при значній кількості відвантаженої продукції) накладна за формою М-20 складається обов'язково, як додаток до ТТН (Ф 1-ТН). Якщо дані про готову продукцію, яка відвантажується та вивозиться автотранспортом вміщується в ТТН, то накладна за формою М-20 не складається.
Відповідно до ЗУ ‘Про ПДВ’ постачальник має виписати податкову накладну форма і порядок заповнення якої затверджена наказом ДПА України.
Для проведення розрахунків з покупцем постачальник виписує рахунок-фактуру, то інші розрахунково-платіжні документи, що підтверджують факт відвантаження готової продукції і їх оплату з зазначенням суми ПДВ.
Постачальник може включити в рахунок-фактуру покупцеві, крім вартості відвантаженої продукції, вартість тари (якщо вона не включена в договірну ціну і оплачується понад відпускну ціну), а також транспортні витрати.
Аналітичний облік відвантаженої продукції, а також розрахунки з покупцями і замовниками відбувається у відомості №16. Записів цій відомості здійснюють лінійно-позиційним способом, що дає можливість бачити за яким розрахунковим документом, яка сума підлягає до сплати покупцем.
2.9.
Законодавством для обліку реалізації встановлено метод нарахування.
При методі нарахування датою реалізації вважається дата передачі права власності на продукцію згідно з базисними умовами поставки, визначеними сторонами, незалежно від терміну здійснення платежів. У цьому разі датою реалізації вважається дата відвантаження готової продукції покупцям (а для робіт, послуг дата оформлення договорів, які засвідчують їх виконання).
На відпускну вартість відвантаженої продукції в бухгалтерському обліку підприємства робить запис:
Д361 К701
Відповідно до принципу відповідності доходів і витрат, одночасно з виконанням доходу необхідно визначити і списати витрати, які були понесені підприємством для виготовлення відвантаженої продукції.
В собівартості продукції відображаються всі сторони виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства. Від рівня собівартості продукції при інших незмінних умовах залежить рівень прибутку.
Собівартість готової продукції включає наступні складові:
Узагальнення інформації про собівартість реалізованої продукції ведеться на рахунку 90 «Собівартість реалізації». По дебету рахунку відображається виробнича собівартість готової продукції, списання понаднормативних витрат і нерозподілені ЗВВ, а по кредиту – списання в порядку закриття дебетового обороту на рахунку 791.
В поточному обліку, промислові підприємства оцінюють готову продукцію за твердими обліковими цінами з виділенням відхилень фактичної собівартості продукції від її вартості за обліковим цінами.
В кінці місяця розраховується фактична собівартість випущеної продукції, шляхом розрахунку суми відхилень за середнім відсотком.
На прикладі розраховуємо фактичну собівартість готової продукції.
В поточному обліку відвантажена продукція відображається наступним чином:
Д 901 – К 26 1100
Після розрахунку відхилень робиться запис
| Д901 – К 26 22 |
Таким чином, на підставі бухгалтерських записів оформлюється фактична собівартість готової продукції і складає 1078.
Таблиця 21
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 53 | Нарушение авторских прав