16 Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень.Промовцям властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а слухачам - мистецтво слухання Публічний виступ складається з декількох взаємопов'язаних між собою етапів: - докомунікативний - передкомунікативний;- комунікативни й - посткомунікативний -. Так, промови бувають політичні, мітингові, інформаційні, агітаційні, судово-звинувачувальні, захисні і самозахисні, ювілейні, привітальні, прощальні, ритуальні. Політична промова стосується важливих аспектів суспільного життя, проблем, які хвилюють суспільство. Мітингова промова присвячується злободенній проблемі, щоб зосередити на ній колективну думку. Інформаційна промова має завдання викликати зацікавлення певним предметом, подією, ситуацією. Агітаційна промова повинна обґрунтувати важливість якогось питання і мобілізувати аудиторію на виконання поставлених завдань. Судові промови покликані всебічно, хоч і з різних точок зору аналізуючи факти, сприяти досягненню істини у питаннях, що є предметом розгляду. У доповіді розглядають і розв'язують проблемні питання в тій чи іншій галузі. Особливістю доповіді є те, що вона може стати предметом обговорення, критики, її можна доповнювати новими фактами чи пропозиціями. Політичні доповіді спираються на теоретичну базу, відзначаються злободенністю, мають елементи агітації і пропаганди. Звітні доповіді містять повідомлення про виконану роботу, оцінку її результатів. Наукова доповідь присвячується окремому питанню, в ній узагальнюються факти, аргументуються практичні висновки і рекомендації. У діловій доповіді накреслюються шляхи розв'язання практичних питань. Виступ може являти собою набір реплік з різних часткових питань.Певні різновиди має і лекція, мета якої -роз'яснення суті подій, поглядів, поширення наукових чи політичних знань, формування світогляду слухачів.Лекції бувають академічні, або навчальні, (курсові, підсумкові, оглядові) та публічні. Публічні лекції мають багато різновидів: науково-популярна лекція, лекція-інформація, лекція-інструкція, лекція-показ, лекція-репортаж, лекція-спогад та ін. Різноманітними бувають і огляди — господарські, політичні, спортивні тощо. Огляд має інформаційно-коментаторський характер: дається лише побіжна характеристика процесів, явищ, фактів, які мають створити загальну картину того, що є предметом розмови. У кількох формах реалізується публічний діалог. Бесіда — обговорення різних проблем двома співрозмовниками, у процесі якого відбувається обмін думками, постановка запитань і відповіді на них. Інтерв'ю — це розмова журналіста з політичним чи громадським діячем за заздалегідь підготовленими запитаннями, призначена для обнародування у засобах масової інформації. Суперечка — словесне змагання, в ході якого кожен відстоює свій погляд на обговорювану проблему. диспут — обговорення якогось питання перед аудиторією (напр., на захисті дисертації).Незважаючи на те, що між видами публічних виступів є значні відмінності, вони мають і багато спільного. Це передусім вимога добре знати предмет виступу, чітко аргументувати і послідовно викладати свої думки, доносити їх до адресатів
17 Аргументація— це процес обґрунтування людиною певного положення з метою переконання в його істинності, слушності. Обґрунтування може здійснюватися різними способами :1) положення можуть бути обґрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб дуже часто застосовується у природничих науках;2)обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань(доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб переважно притаманний гуманітарним наукам. У структурі аргументації такого типу відрізняють: тезу;, аргументи;форму Види аргументації: Доказова аргументація — це не що інше, як доведення. Доведення можна визначити як встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких уже встановлена. Формою такої аргументації повинно бути дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку — достовірне твердження. Недоказова аргументація Виділяють три види недоказової аргументації: ♦ Перший вид. істинність аргументів, зокрема, деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи або деякі з них не є достовірними твердженнями, форма аргументації — дедуктивне міркування; теза — правдоподібне твердження.* Другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істинність уже встановлена; форма аргументації —недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза — правдоподібне твердження. Третій вид: аргументи не є достовірними твердженнями; форма аргументації — недедуктивне (правдоподібне)міркування; теза — правдоподібне твердження. Його форма — недедуктивне (правдоподібне) міркування, а саме —аналогія предметів; аргументи не є достовірними твердженнями, а отже, і теза, що висувається, може мати також тільки правдоподібний характер. Пряма і непряма аргументація Пряма аргументація — це обгрунтування, спрямоване від аргументів до тези. Теза безпосередньо обгрунт-вується аргументами. Непряма аргументація — це обгрунтування, в якому істинність тези обгрунтовується шляхом встановлення хибності антитези.Непряма аргументація буває двох видів: Апагогічна аргументація — це обгрунтування тези шляхом встановлення хибності антитези на підставі виведення із антитези і наявних аргументів протиріччя. Розділова аргументація — це обгрунтування тези, яка є членом певної диз'юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення всіх інших конкурую-*% них з тезою положень — членів цієї диз'юнкції.
18 Документ можна вважати однією з основних одиниць ділового стилю. Адже він використовується в різних галузях людської діяльності. Поняття „документ” є багатозначним та залежить від того для чого і в якій галузі він використовується. В латинській мові слово dokumentum означає взірець, доказ, свідчення. Сьогодні можемо знайти такі трактування документу: письмовий акт, що здатен служити доказом юридичних відносин чи юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки;офіційне посвідчення особи (трудова книга, посвідчення, паспорт тощо);матеріальний об’єкт, у якому міститься певна інформація.; достовірне історичне письмове джерело. Документ є результатом відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою. Тобто, документ є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини. Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Звичайно, документи також використовуються як джерела та носії інформації. В багатьох галузях людської діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Наприклад, планування відбувається за допомогою різних планів; облік є нічим іншим як складанням та роботою над певного роду документацією, контроль – збирання відомостей, їх письмове оформлення та видання вказівок.
19 Класифікація документів Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напряму діяльності. Відповідно до цього виділяють різні види документів за ознаками класифікації і групами: За найменуванням / Заява, лист, довідка, інструкція, телеграма, протокол та інш. За походженням / Службові(створені організаціями, службовими особами, які їх представляють) та особисті(створені окремими особами поза сферою їх службової діяльності). За місцем виникнення / внутрішні(мають чинність лише всередині певної організації) та зовнішні(що є результатом спілкування установи з іншими організаціями). За призначенням / щодо особового складу, кадрові, довідково-інформаційні, організаційні, розпорядчі, господарсько-договірні. За напрямом / вхідні та вихідні. За формою / стандартні та індивідуальні. За терміном виконання / Звичайні безстрокові,термінові, дуже термінові. За ступенем гласності / для загального користування, службового використання, таємні, цілком таємні. За стадіями створення / Оригінал – основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Має підпис та при потребі печатку та штамп. Копія – точне відтворення оригіналу з поміткою „копія”. За складністю / прості та складні. За терміном зберігання / тимчасового(до 10 років), тривалого(понад 10 років), постійного зберігання. За технікою відтворення / рукописні, відтворенні механічним способом. За носієм інформації / на папері, диску, фотоплівці, дискеті, магнітній стрічці.
20 Вимоги до тексту документів Текст — головний елемент документа. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких — достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійного тлумачення слів та висловів.Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи.Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі. Текст складається з таких логічних елементів:1) вступу (зазначається привід, що призвів до укладення документа, викладається історія питання таін.);2) доказу (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали);3) закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).Текст документа, що складається з самого закінчення, називається простим, а той, що містить також інші логічні елементи, — складним.Залежно від змісту документів застосовується прямий (після вступу іде доказ і закінчення) або зворотний (спочатку викладається закінчення, потім доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічних елементів. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок, тощо. Це один з найдавніших стилів. Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному і політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів офіційно-ділового стилю характерні й спільні мовні риси.
21 ВИМОГИ ДО ДІЛОВИХ ПАПЕРІВ 1. Ділові папери складаються за єдиною формою.2. Діловим паперам властива ясність, точність, стислість викладу.3. Дієслівні форми в цих паперах часто замінюються віддієслівними іменниками (замість прошу дозволити - прошу дозволу).4. Числівники пишуться цифрами, за винятком грошових документів (рахунок, розписка, доручення).5. Непохідні прийменники нерідко замінюються похідними прийменниками внаслідок, у зв'язку, згідно (замість за наказом - згідно з наказом, замість через недостачу - у зв'язку з недостачею).6. Особовий займенник ВИ, як форма ввічливого офіційного звертання до однієї особи, пишеться з великої букви.7. Порядок слів у простих реченнях прямий.8. Часто вживаються неповні і безособові речення із значенням наказовості (необхідно сприяти, доручити членам гуртка).9. Підрядні причини і наслідку замість сполучника тому що приєднуються звичайно сполучниками внаслідок того, що; у зв'язку з тим, що; так як.Таким чином, лише завдяки стандартним словам і виразам документи стають недвозначними й чіткими.Студентам пропонується теоретичний матеріал про заяву, автобіографію та починаємо на занятті укладання цих документів.
22 (а) історія
До середини 19 ст. Першим у Київській Русі текстом, пов'язаним з термінологією, був перекладений у Болгарії «Ізборник Святослава» (1073),.Пізніше Іван Величковський у збірці «Млеко» (1691) подав пояснення термінів фігурного віршування «Руська Правда» і грамоти відбивають своєрідну і високорозвинену юридичну, а літописи також військову термінологію. Українське національне відродження та розвиток науки і техніки в 19 — 20 ст. викликали потребу створення української термінології, брак якої був спричинений колоніальним становищем України, Спроби поставити ширше проблему української термінології почалися з середини 19 ст. М. Левченко писав в «Основі», що наукові терміни треба укладати в дусі народної мови, і подав словничок своїх перекладів кількох десятків інтернаціональних термінів. Видатне місце в природничій термінології мають «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної» Івана Верхратського і його пізніші розвідки з термінології З приходом П. Постишева в Україну, що відбувся на весні 1933 погром також і в Інституті Мовознавства, серед головних жертв якого були О. Курило, М. Трохименко, М. Драй-Хмара. Термінологічна праця відновилася, коли у квітні 1957 Президія АН УРСР створила Комісію для складання термінологічних словників. Від кін. 1960-их pp. праця над термінологічними словниками загальмована і вони з'являються тільки вряди-годи Критичний стан термінологічної справи в УРСР спричинив спроби опрацювання термінології на еміграції З часів незалежності, українська термінологія почала розвиватися активно з цілого ряду передусім політичних причин. Але актуалізувалися і власне мовні проблемитермінології.
22 б Сучасні проблеми української термінологіїСучасна українська термінологія практично не відрізняється від зафіксованої у радянських і теперішніх академічних словниках. Зросійщеність основних термінів і термінних слів термінологи й філологи пов’язують Існує п’ять підходів до упорядкування термінологічного фонду української мови: 1) Формальний. Головним для нього є кількісний показник – якнайскоріше видання словника. 2) Етнографічний. Він ґрунтується на ідеї відродження національної термінології НТШ та Інституту Української Наукової Мови.. 3) Консервативний. Його прихильники виступають за збереження української науково-технічної термінології такому вигляді, якого вона набула за радянського часу". 4) Інтернаціональний. Для нього характерне введення до української науково-технічної термінології великої кількості запозичень із західноєвропейських мов. 5) Поміркований. Він передбачає упорядкування української науково-технічної термінології з урахуванням історичних, національних, політичних чинників і вироблення її оптимального варіанту. Загалом, серед проблем української термінології можемо виділити такі пункти: 1)Проблема-спадщини..2)Проблема-запозичень.3)Проблема-перекладу,термінів 4)Словотворча-проблема.5)Правописна-проблема.6)Проблема=транслітерації.
7) Проблема синонімії.
23 Термін — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру: 1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові й под.).Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми..4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: — нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;— відсутність синонімів інтернаціональний характер;— стислість— здатність утворювати похідні: зношення - зношування - зношеність - зношуваний.
21 Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на 3 основні групи: 1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях 2.Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. 3. Вузькоспеціальні терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: ресори, стіжок, десерт і под.Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці — професіоналізми та номенклатурні назви. Професіоналізми — це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни — це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології.Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: бобик, бублик у мові водіїв.Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні. Номенклатура — сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів видові назви. Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, технічна, економічна
25 Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами, які складають основу наукової мови. Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття.. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі. Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать: а) системність терміна б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;г) стилістична нейтральність;д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних Ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.І терміни конкретної галузі знання або діяльності складають окрему терміносистему Залежно від категорії спеціалізації значення, терміни можна поділити на: загальнонаунакові терміни, сферою вживання яких є майже всі галузеві термінології, наприклад: напруга, потенціал тощо. міжгалузеві терміни, тобто терміни, які зустрічаються або в споріднених, або у віддалених галузях,. вузькогалузеві термніни — це терміни, які вживаються лише в одній галузі науки, наприклад: прикладне програмне забезпечення тощо. За структурою технічні терміни можна поділити на: прості: непохідні та похідні. складні — це терміни, які складаються з декількох основ, наприклад: мікрохвиля. складені — це терміни-словосполучення, наприклад: дросельний вентиль, галогенопохідні вуглеводні. терміни-символи (%) та терміни-напівсимволи (α-промені).
26. Способи творення термінів
Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами: Вторинна номінація (використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: гідрометричний равлик, споживчий кошик, гальмівний барабан, відплив капіталу, миша комп’ютера, вексельний портфель, брівка траншеї, поливне крило. Це найдавніший спосіб термінотворення. Словотвірний (утворення термінів за допомогою префіксів, суфіксів, складанням слів і основ, скороченням слів Синтаксичний (використання словосполучень для називання наукових понять.Терміни(словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів. Синтаксичний спосіб (найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час. Запозичення (називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт.
Причини запозичання термінів різноманітні: (запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус “додаткова винагорода”, “додаткова цінова знижка”, “комісійна винагорода”; (паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах): іригація - зрошення; рамбурсувати (повертати борг; процент – відсоток; суфозія – вимивання; імпорт (ввіз; (пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація (продовження терміну чинності угоди; (відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат (юридична особа(боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією. Неоднозначним є і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці (так звані пуристи (заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 42 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Конкурс в социальных сетях «Получи подарок ко Дню кино» (далее — Правила) | | |