Вступ 3 1. Причини і джерела формування козацтва. Його основні групи 4 2. Заснування, устрій і розвиток Запорізької січі, її значення в історії українського народу 7 3. Козацько-селянські виступи

План роботи:

Вступ 3
1. Причини і джерела формування козацтва. Його основні групи 4
2. Заснування, устрій і розвиток Запорізької січі, її значення в історії українського народу 7
3. Козацько-селянські виступи кінця XVI — першої половини XVII ст., їх наслідки 9
Висновки 12

Вступ

Актуальність даної теми полягає в надзвичайному впливі козацтва на історію української нації і на процес формування національної свідомості українців. Саме козацтво сприяло накопиченню досвіду боротьби та служило прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення українського народу.
Однією з двох головних причин утворення козацтва є визиск з боку феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, котрі змушували втікати селян i міську бідноту. Другою причиною була турецько-татарська агресія, яка у середньовіччі являла собою смертельну небезпеку для слов'янських та низки інших народів.
На жаль, історичні джерела підвладні руйнівній дії часу. Безліч з них знищили пожежі й повені, війни, людська недбалість або злочинність. I чим далi в глиб вiкiв намагається проникнути думка історика, тим важче вдається відтворити картину минулого. Це стосується також i козацтва. I все-таки науковці спромоглися відтворити, бодай в загальних рисах, зародження й розвиток цього унікального історичного явища.

1. Причини і джерела формування козацтва. Його основні групи

З XV ст. в українських незаселених степах, у пограниччі польського і татарського володінь чимраз частіше з'являються «здобитчики» — люди, які прибули сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми тощо. Згодом до них приєдналися втікачі, які рятувалися від польською панування з його соціально-економічним гнобленням і національно-релігійним та культурним переслідуванням: селяни, міщани, позбавленні Сану священики, збідніла знать. За національним складом переважали українці, але були серед цього люду і білоруси, росіяни, поляки, молдавани. На нових територіях цим людям доводилося не тільки займатися степовими промислами, але й захищатися від нападів татар. Вони формуються в окремі озброєні групи, які не тільки відбивали набіги татар, але й нападали на татарські загони та їхні поселення. Цих відважних людей називали козаками. [4, c. 71]
Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».
Проблема появи та формування козацької верстви досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання було зроблено ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами. [1, c. 126]

2. Заснування, устрій і розвиток Запорізької січі, її значення в історії українського народу

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'явилася 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495 — 1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситецький та ін.) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку заплаву — Великий Луг, де було багато проток та островів (понад 250). У різні часи Січ розташовувалася на різних островах — Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.
Складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі полягає в тому, що козаки стихійно прибували на Запорожжя і будували в різних місцях так звані «городці» та засіки, або ж «січі», з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних джерелах. Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького. [1, c. 130]
Вишневецький вперше згадується в 1550 р., коли польський уряд призначив його на посаду черкаського й канівського старости. В 1552—1554 рр. він зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно розташованому за дніпровськими порогами острові Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном від татар, а й надалі став своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва. [4, c. 74]
З часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справжньої держави.
Кожен християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова-фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства. Міг він при бажанні й покинути Січ. Жінок і дітей сюди не приймали, оскільки вважали, що в степу вони будуть зайвими. Відмовляючись визнати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше перемагала сторона, що найголосніше кричала

3. Козацько-селянські виступи кінця XVI — першої половини XVII ст., їх наслідки

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591—1596) була порівняно короткою у часі, друга (1625—1638) — тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.
Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту (нагадаймо, що «артикули» польського короля Генріха Валуа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані уходниками та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. [1, c. 134]
У 1591—1593рр. в Україні вирувало велике селянсько-козацьке повстання на чолі з Криштофом Косинським — гетьманом реєстрового козацтва. Зібравши загін реєстрових і запорізьких козаків, він у грудні 1591 р. підступив до Білої Церкви — форпосту польсько-шляхетської влади. При активній підтримці селян і міської бідноти козаки здобули фортецю, захопили при цьому артилерію й військові припаси. Це послужило сигналом для спалаху широкої антифеодальної боротьби на Київщині й Переяславщині. Повстанські загони визволили Трипілля та Переяслав. У червні наступного року вони підступили навіть до Києва. Рух охопив Київське, Волинське та Брацлавське воєводства. Шляхту виганяли з маєтків, урядовців позбавляли влади. Король Речі Посполитої видав універсал, який зобов'язував шляхту названих воєводств зібрати «посполите рушення» (шляхетське ополчення)

Висновки

1. Протягом XV—XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їх освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків і татар.
2. Запорозька Січ, маючи головні ознаки державності, все ж була лише своєрідною перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демографічної, культурної та інших державотворчих функцій) перехідної моделі та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости в нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.
3. Дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст., закінчилися поразками. Основними причинами невдач були стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння повстанців, локальний характер дій, малочисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців, тощо. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення українського народу, прискорювали процес формування національної свідомості українців.

Дата добавления: 2015-11-04