Вони йшли неначе по тунелю, а обабіч них височіли стіни із спресованого сміття:
Музика гіпнотизувала і заманювала їх все далі і далі.
У кінці прорізнаної в пресованому смітті вулички вони бачили вогники, що з наближенням, ставали все чіткішими: це були гірлянди на величезній новорічній ялинці.
«Вуличка» закінчилася, і вони опинилися на великій замкненій тим же пресованим сміттям площі Прикрасного дальока, посередині якої стояла абсолютно ґарбіджна ялинка, зроблена з різнокаліберних пласмасових гілок від різних викинутих на смітник ялинок. Прикрашена нірванська ялинка була старими, і надбитими ялинковими прикрасами, зв'язаними докупи, також різнокаліберними, гірляндами, «беззубими» намистами, або, по-народному, «бусами».
Під цією аґлі ялинкою стояла ще аґліша новорічно-різдвяна композиція. Це були фігури, що символізували різдвяно-новорічні символи різних епох:
Невідомо, за які гріхи опинився на сміттєзвалищі святий Миколай: він ще був нічогенький («Напевно, його викинули рагулі з Рагулів», - подумали teen-и). Механічний Санта Клаус був дійсно урродом, він махав правою механічною рукою, причому механізм якось «заїв», або хтось із рагулячих дітей зламав нещасному руку: той неначе намагався зробити піонерський салют. Біля нього стояли Дід Мороз із Снігоручкою, яких Данило смутно пам'ятав з дитинства, оскільки вже виріс з Миколаєм, а Зав'єр і поготів не знав. Дід Мороз із Снігурочкою були зроблені з пап'є-маше, але мали вирвані боки і облуплені носи на помальованому, приторно рожевому гіпсовому обличчі. Біля них стояв картонний ангел, виготовлений напевно, на тій же фабриці, де колись робили дідів Морозів, бо обличчя у нього було точнісінько таке, як у Снігурочки – червонощоке, і приторне. Він посміхався до них дебільною радянською посмішкою.
І над усім цим «чудом» зі старомодного рупора на електричному стовпі долинала музика:
Сама по собі мелодія була прикольною, але платівка чи то стара касета заїдала. Рупор заїкався, харкався, плювався і блював тією піснею. І teen-ам так захотілося «заткнути пельку» тому старому рупору!
Вони озирнулися: кругом навалило багато пухнастого сніху, і вони стали кидати сніжки в старий рупор. Дуже скоро вони «заліпили» йому «пельку» снігом, але порадіти не встигли: остання Данилова сніжка була явно зайвою. Бо стовп, на якому бився в конвульсіях рупор, похитнувся і впав прямо на ялинку, зваливши її на землю, добивши всі недобиті цяцьки, які її «прикрашали». Новорічна композиція, зачеплена ялинкою, також «гавкнула»: святий Миколай упав на Санта Клауса, той – на Діда Мороза, який, в свою чергу, придушив Снігурочку.
Один рожевощокий ангел з обличчям Снігурочки утримався на своїх картонних ногах. Але це вже було некомільфо[12]: адже всі новорічні персонажі лежали. Отже, і його треба було повалити. І тому два дурні teen-и, не довго думаючи, неначе змовившись, стали жбурляти сніжки в Ангела, що вперто стояв з дебільною солодкою посмішкою Снігурочки. Після десятої сніжки він нарешті успішно завалився на свою радянську сусідку.
Teen-и радісно привітали один одного тінейджерським рукоприкладанням i почали одне одного закидати сніжками.
- Доброго дня, шановне товариство! – несподівано почулося іззаду.
Ті здригнулися і обернулися. Перед ними стояв чоловічок ду-уже занудної зовнішньості: щось маленьке, сухеньке, зморщене у великих окулярах з товстими скельцями, із-за яких на них дивилися збільшені за товстими скельцями круглі очі.
- О, а це що за Мух-Цокотух? – невдоволено пробурмотів Наяєць.
Teen-и мало не подавилися дурносміхом, настільки влучне було порівняння.
- Звідки ви тут узялися? – спитав Мух-Цокотух.
- Взагалі... ми тут випадково... – почав був Зав'єр.
- Нас привіз сюди Літаючий сміттєвоз, - невпевнено підтримав розмову Данило.
- Летючий сміттєвоз? – виправив його Мух-Цокотух і почав роздивлятися хлопців через свої величезні і товстезні скельця окулярів з ніг до голови. – І дозвольте поцікавитися: з якою метою він це зробив? Я маю на увазі, чому саме ви, молоде панство, з... так би мовити, – Мух-Цокотух з відразою оглянув двох потвор, що звалися собаками, - з цими милими істотами... Власне, чому саме ваше шановне товариство має честь перебувати у цьому знаковому місці?
Teen-и зрозуміли, що занудна зовнішність чоловічка цілком відповідає його характеру.
- Ви не розумієте, це чиста випадковість... дурний збіг... ми просто зайшли в двір у той самий момент, коли там стояв Летючий сміттєвоз... ми абсолютно випадково туди залізли і...
- Молоді люди, дозвольте вас проінформувати: Летючий сміттєвоз ніколи не дозволяє собі ніяких «випадковостей» і «збігів». Очевидно, в нього були на це свої причини. Як правило, він привозить сюди дві категорії підлітків: або дуже розумних або дуже дурних... Судячи з ваших перших кроків на нірванській землі, на звання «розумних» ви не тягнете. Горе мені з цими підлітками! Гаразд, давайте знайомитися. Я – сьогоднішній черговий по Нірвані, і звати мене пан Покидьок.
Данило знову почав душитися приступом дурносміху: це було дуже смішно, що цей Мух-Цокотух має таке аґлі прізвище. На товариша здивовано подивився Зав'єр, який точно не знав значення українського слова «покидьок». Натомість Наяйцьо виявився добре обізнаним з співучо-квітучою мовою, бо незадоволено пробурмотів на адресу нового знайомого свою улюблену фразу:
Пан Покидьок не образився, натомість відповів, знову ж таки, вишуканою українською вимовою, звернувшись до Наяйця з промовою:
- Молодий чоловіче, урод – це слово зі словничка невігласів. Крім того, це бридкий русизм. Українською мовою це слово означає «потвора». Разом з тим, маю намір вас застерегти: «потвора» - це дослівний переклад слова, яке ви назвали. А те поняття, яке ви маєте під ним на увазі, це, напевно, «дурень», «бовдур», «телепень». Чи не так?
http://rozum.org.ua/index.php?a=srch&d=22&id_srch=0e73443c38d23edca64c4f20db1a1fb2&il=ru&p=1 |
- Але мушу Вас розчарувати, шановний песику, - продовжив Мух-Цокотух. - Насправді ви помиляєтеся, оскільки у НІРВАНІ всі носять такі, на перший погляд, негарні імена, аби продемонструвати невідповідність нашої суті тому, чим ми займаємося. До речі, як вас величати, дорогі гості?
- Я – Данило. А це – Зав'єр.
- Моє шанування. Дозвольте спитати, а як звати ваших друзів?
Данило вказав кивком голови на Наяйця і відкрив був рота, щоб назвати його ім'я, проте запнувся на першому складі.
- Навуходоносор! – натомість представив він свого пса.
- Саме так! – підтвердив товаришеві слова Зав'єр.
Пан Покидьок був приємно вражений.
- Яке чудове царське ім'я! – захоплено промовив він. – І з великим історичним підтекстом. Напевно, ваш пес, юний друже, також наділений мудрістю цього вавилонського правителя?
Данило на всяк випадок промовчав, натомість аглі доґ Garçon заверещав:
- Який устобіса він Навуходоносор? Він – Наяєць! Бачите, що в нього теліпається ззаду? А ти, старий дурню, і справді повірив цим двом крейзі teen-ам?
Зав'єр схопив на руки кажана-мутанта, намагаючись закрити йому писок.
Натомість Данило, відчувши незручність, викрутився з ситуації таким чином:
- Перепрошуємо, пане Покидьок, за невихованість нашого Garçonа! Розумієте, він пережив своєрідний шок, летючи у сміттєвозі...
Пан Покидьок натомість урочисто промовив.
- Що ж, шановне товариство! Дозвольте запросити вас до Центру управління Інституту українського сміття, директором якого я маю честь бути! – і показав рукою кудись в напрямку замороженої купи сміття.
Teen-и, разом зі своїми аґлі доґз скривилися, однак було б вкрай невиховано відмовитися від пропозиції, тож усі з кислими мінами рушили за паном Покидьком.
9.
Два teen-и знехотя залізли в отвір, який нагадував пацюкову нору, тягнучи за собою на поводках своїх псів. В їхній голові вже була картинка аґлі-преаґлі ґарбіджних нутрощів, натомість...
Так само, як і у випадку із Летючим Сміттєвозом, відбулася повна метаморфоза: з аґлі екстер'єру до кульного інтер'єру.
Перед ними відкрилася дивовижна high-tech зала, схожа на інтер'єр космічного корабля. Зала мала форму півкола. Вхід розміщався якраз по лінії діаметру, а протилежна стінка – та, що у вигляді дуги, – була суцільно вкрита моніторами, десятками моніторів, на яких мигтіли відеозображення базарів, шкіл, магазинів, приватних будинків та квартир, офіційних установ, радіо і телестудій, складів, гаражів, гуртовень тощо. На інших екранах були віртуальні бібліотеки, галереї, діаграми, таблиці, статистика, графіки. Ще на інших були зображення величезних скупчень людей, часом упорядкованих, але у більшості випадків, хаотичних: демонстрації, революції, тусовки, збори, наради, спортивні змагання, студентські аудиторії, дитячі майданчики тощо. Все це перебувало в постійному русі: зображення, цифри на статистиці, діаграми постійно змінювалися. Посередині кімнати стояв маленький столик з одним комп'ютером: монітором і клавіатурою. Хард диску ніде видно не було.
Хлопці отетеріли.
- Що це? – спитав один з них.
- Оце і є НІРВАНА – Науковий Інститут Реструктуризації Відходів Антропогенної Неконтрольованої Активності або просто Інститут українського сміття. Подобається? Однак всі запитання, молоді люди, залишіть на потім, оскільки в нашому домі такі самі традиції гостинності, як і в будь-якому українському. Отже, сніданок! Панночко Аделю, прошу подати сніданок!
У кімнатку із задніх дверей в'їхав маленький робот на колесиках: по суті це була машинка, схожа на рожевий пилосос, на горі якої білів справжній дівчачий бантик. На візочку, який поперед себе пхала панночка Аделя, лежала таця з пахучою кавою і булочками. На нижній поличці візочка стояли дві мисочки з собачим кормом.
Панночка Аделя своїми механічними ручками вправно витягла з нижньої полички візочка дві мисочки, і обидва пси жадібно накинулися на їжу. Данило з Зав'єром також зголодніли, тому пахучий сніданок вони проковтнули, майже не жуючи.
У teen-ів виникла тисяча запитань щодо НІРВАНИ, і вони вже хотіли були навперейми почати їх ставити, як почули дивний звук, що долинав з місця, де їли їхні собачки.
Хлопці обернулися і побачили цікаву сцену:
Панночка Аделя – рожевий робот у вигляді пилососа з бантиком нагорі – активно терлася об Наяйця рожевим бочком.
Два teen-и отетеріли:
Рожевий пилососик сопів, крехтів, стогнав, пульсуючи, як серце, натомість Наяєць був настроєний на категорично інший лад. У цей момент його цікавило лише одне: тарілка з хрумтячими шматочками. Здається, загравання з боку панночки Аделі його дратувало, тому він час від часу різко обертав голову, оскалювався і гавкав на рожевий пилососик. Однак це ніяк не зупиняло панянку Аделю: в момент, коли Наяєць обертав свою розгнівану пику, вона вправно відскакувала, а коли той знову приймався за їжу, під'їжджала і знову починала тертися об його бік. Наяєць час від часу хапав зубами свою миску і переносив її в інше місце, однак панянка Аделя невідступно його переслідувала.
- Заберіть від мене цю маніачку! – загарчав Наяєць.
Тут: слухай і дивись: http://www.youtube.com/watch?v=IozK1ZjrbMU
|
Однак панночка Аделя на це лише ніжно заскавуліла і затисла пса в кутку.
- Здається панночці Аделі сподобався ваш песик, - сказав тихенько двом teen-ам Мух-Цокотух, а тоді додав голосніше:
- Але це не дає їй право так поводитися!
А тоді зовсім голосно, на всю залу, суворим голосом:
- Панночко Аделю, вгамуйтеся! Як Вам не соромно! Ви своєю поведінкою компрометуєте високий імідж НІРВАНИ!
Мух-Цокотух підморгнув teen-ам. Ті засміялися.
Натомість панночка Аделя була засоромлена: вона вся зашарілася, реально змінивши свій колір з рожевого на червоний. Почервонів навіть її білий бантик.
Вона від'їхала на безпечну відстань, продовжуючи стежити за Наяйцем, який уособлював в її очах (особливо своїм заднім виглядом) взірець маскулінності.
Пан Покидьок вирішив змінити тему і перейшов до презентації свого Інституту:
- Отже, дорогі гості НІРВАНИ, ви перебуваєте в святая святих – центрі управління Інституту українського сміття, який займається дуже невдячною на перший погляд роботою: збирає по всій Україні все НЕматеріальне сміття, класифікує його, відсіюючи так би мовити «діаманти», які випадково або невипадково туди потрапили, а тоді працює за світовою схемою менеджменту відходів, за так званим 3R:
http://en.wikipedia.org/wiki/Waste_hierarchy
|
Ці 3R, звичайно, стосуються матеріальних відходів, однак ми цю схему використовуємо для оптимізації роботи з інтелектуальним сміттям – відходами політичної, соціальної, культурної, освітньої діяльності в Україні. Ви навіть не уявляєте, мої юні друзі, скільки непотребу навколо нас, а точніше, навколо вас. Ми в ньому просто тонемо! Щодня! Щогодини! Щохвилини! Ми, а точніше ви, цілком могли б обійтися без усіх цих недолугих, безглуздих і бездарних телепередач, книг, газетних статей, пісень, політичних дискусій, чиновників, бюрократів, шоу, брендів, серіалів. Ми, а точніше Ви, просто викидаєте на помийну яму «діаманти», які Вам подарувало ЖИТТЯ, - передусім свій час і свої таланти.
А скільки Вашого безцінного часу іде на спілкування ПРО НІЩО в так званих соціальних мережах! Вам його не шкода? Мені так. Отож, лозунгом Інституту українського сміття є:
Мух-Цокотух перейшов на пафос.
- Так! Геть сміття з нашого життя!
- Я запе r ечую! – втрутився Зав'єр.
Данило також був категоричним противником знищення сміття як такого: чим він тоді насолоджуватиметься, як не магією сміттєвикидання? Однак, щоб надати своєму протестові наукоподібного вигляду, він проголосив дуже наукоподібну промову на захист сміття:
- Дозвольте з вами не погодитися, шановний пане Покидьок. А як же антропоценоз? Позбутися сміття – це означає позбутися життєдіяльності. У світі не існує прецендентів існування живої матерії без відходів. Це, напевно, стосується також і небіологічного виміру, або, як ви кажете, нематеріальної життєдіяльності.
Мух-Цокотух аж підскочив від несподіванки:
- Отож-бо, мої юні друзі! Отож-бо! Ви піймали за хвоста хід моїх думок! НІРВАНА не хоче, і не може зупинити процес виробництва і споживання відходів культурної і соціальної життєдіяльності українців. Вона лише працює над переробкою інтектуального сміття. Саме для цього ми втілюємо ідею згаданих вже мною трьох R:
R1 Recycle: збирай і переробляй! R2 Reuse: використовуй повторно! R 3 Reduce: обмеж виробництво і споживання
|
Зав'єр та Данило позіхнули. Напевно, це був наслідок смачного і ситного сніданку, після якого захотілося подрімати. Вони одночасно подумали про пана Покидька: «Ну й зануда!».
Це не залишилося непоміченим Мухом-Цокотухом.
- Ви, напевно думаєте, що я – зануда? – зауважив той.
Данило почервонів, а Зав'єр почав виправдовуватися:
- Бачте, пане Покидьок, я п r иїхав з Канади, у нас цим т r ьом R вчать з дитинства...
Мух-Цокотух натхненно вигукнув:
- О так! Ви багато в чому попереду нас! Багато в чому хорошому, як і багато в чому поганому. Ви краще від нас переробляєте сміття (R1). Це ваш плюс. Але ви і більше від нас продукуєте непотріб (R2). Це мінус. Надвиробництво непотребу, надуживання непотребу, - невже це не ваша, північноамериканська, біда, молодий друже?
- Згоден, - посміхнувся канадський teen.
- В Україні також політичного і культурного хламу хоч греблю гати! Тож ми спрямовуємо нашу діяльність на його переробку і повторне вживання в очищеному вигляді.
Мух-Цокотух зробив паузу, і це використали teen-и.
- Хто «ми»? – в один голос спитали вони.
- Ми – українські заббаліни! Чи доводилося вам чути, мої юні друзі про заббалінів?
Ті перезирнулися і здвигнули плечима.
Заббаліни ( zabbaleens ) – це релігійна меншина в Єгипті, мешкає в Каїрі, в районі Моккатам. Якщо більшість населення є мусульманами, заббаліни належать до стародавньої християнської гілки – коптів. «Заббалін» - перекладаються як люди сміття. Щoранку вони обходять будинки, збирають торби із сміттям, вантажать на свої машини і везуть до себе додому. Там, на дахах своїх будинків вони всією сім'єю вручну перебирають сміття, класифікують, дещо переробляють (наприклад, подрібнюють пластикові пляшки і «варять» пластик), пакують і продають компаніям по переробці паперу, пластику. Відходами з їжі вони годують свиней, а свинячий гній продають як добриво. Заббаліни займаються цим бізнесом понад 80 років. Це не просто бізнес, це стиль життя. Зараз в місто прийшли сучасні кампанії по збиранню і переробці сміття, і багато заббалінів опинилися без роботи і засобів для існування. Свиней у них також реквізували.
|
http://en.wikipedia.org/wiki/Zabbaleen
|
http://www.youtube.com/watch?v=JjWzIkpy9OA&NR=1 http://www.youtube.com/watch?v=ZEO0cKGBpDQ&feature=related http://www.youtube.com/watch?v=b26dBL5tQPk&feature=related |
- Подивіться на цей світ! – пан Покидьок показав рукою на монітори. – Подивіться на Україну! Наші люди практично живуть у культурному непотребі, продукують непотріб, споживають непотріб, насолоджуються непотребом. Люди настільки звикли порпатися у непотребі, – щоденно, щохвилинно, – що стали абсолютно байдужими, сліпими до справжнього, реального, суттєвого... Більше того, вони те суттєве, справжнє зневажають, не помічають, топчуть, ігнорують, ненавидять, і часто знищують його – або через невігластво або навмисно... Саме тому на сьогодні надвиробництво інтелектуального СМІТТЯ – це соціальна проблема. А для нас – це ціла філософія. Україні потрібні ми – заббаліни.
http://www.saatchi-gallery.co.uk/blogon/art_news/hermann_hubers_cairos_zabbaleen/4118
10.
Мух-Цокотух, а точніше Пан Покидьок, більше не викликав у твох teen-ів роздратування.
- Так, я zabbaleen, і пишаюся цим! Ми збираємо інтелектуальне сміття по Україні, класифікуємо його, частково переробляємо і робимо з нього витяжку або екстракт корисного i розумного і повертаємо його назад у суспільство, тільки не хаотично, а цілеспрямовано, в ту точку, де воно вже не загубиться і знайде свою реалізацію. Мої юні друзі, дозвольте продемонструвати вам як це я роблю на практиці і як це роблять інші українські заббаліни з НІРВАНИ.
Данило і Зав'єр зацікавлено подивилися на пана Покидька, що розчервонівся від хвилювання. Він почав своїми тоненькими волохатими ручками, схожими на лапки мухи, клацати по клавіатурі:
- Для цього ми використвуємо найновітніші ІТ-технології. Подивіться на монітори: на них представлені всі сегменти сьогоднішнього українського суспільства. Вибирайте собі який-хочете, і ми промоніторимо його.
Teen-и поглянули на монітори і розгубилися. Це була просто татаро-монгольська навала інформації, серед якої важко було на чомусь зупинитися.
- Ну, давайте Верховну раду, - ліниво запропонував Данило. Як і кожному молодому максималістові, йому цікаво було покпинити над тими, хто вважає себе «пупом землі».
Пан Покидьок знову почав клацати на клавіатурі.
•Отже: заходимо в меню, вибираємо собі сегмент суспільства: Верховна Рада | + | |
|
| |
•Вибираємо день засідань, тобто дату. Нехай буде сьогоднішня.
| + | |
|
| |
•Вводимо швидкість перегляду: на перший раз, гадаю, візьмемо невеличку швидкість +10. Це означає зараз інформація подаватиметься в 10 разів швидше, аніж у реальному режимі.
| + | |
|
| |
І: Вхід! | + |
На екрані комп'ютера з'явився екзальтований депутат, а його виступ почав подаватися у пришвидшеному темпі (судячи з обраної швидкості, у 10 разів швидше). У кутку екрана з'явилося два анімаційних кошичка – зелений, з якого неначе проростали молоді пагони, - і жовтогарячий, під яким «палали» язички полум'я. За кожним реченням або фразою один або другий кошик поповнювався вмістом.
- Пильнуйте за процесом, - пояснив Пан Покидьок, - в зелений кошик – або, за нірванським сленгом, в рай потрапляють слушні ідеї, або нірванською мовою – жар-птиці, в жовтогарячому ж – пеклі – відбувається сміттєспалювання.
Процес ішов настільки швидко, що teen-и не зрозуміли, що діється в зеленому кошичку, проте анімація свідчила про те, що жовтогарячий кошик просто «задихається» від перевантаження.
Пан Покидьок натиснув на <стоп>.
- Думаю, досить, - сказав він. - А тепер давайте переглянемо вміст зеленого кошичка. О-о-о! Невеликий улов. Як завжди. Лише одна, стара, як світ ідея. Що ж, я не дивуюся! Дякую, що хоч щось «зловилося».
На екрані з'явилася ще одна табличка: <зберегти>?
- Ну, це просто формальність. Звичайно, зберегти! Зберігаємо...
Пан Покидьок посміхнувся.
- Отже, слушна ідея або жар-птиця була додана до бази даних. Тепер давайте переглянемо саму базу даних.
Перед ними на екрані висвітила величезна екселівська таблиця, де всі ідеї були чітко класифіковані за рубриками:
Database of Firebirds / База даних жар-птиць | ||
- хто подав ідею |
| |
- коли |
| |
- де |
| |
- при яких обставинах |
| |
- хто ще висловлював подібні ідеї в Україні та світі |
| |
- шкала рейтингу значущості ідеї |
| |
- список людей, які могли б зацікавитися нею для подальшої реалізації |
|
- В r ажає, - сказав Зав'єр. – Але що далі?
- Мабуть, всі ідеї архівуються, щоб потім успішно про них забути... - пожартував Данило.
Мух-Цокотух аж підскочив на місці:
- Ні, мої юні друзі, ні! Зверніть увагу на рубрику «список людей, які могли б зацікавитися нею». Так, до кожної жар-птиці припасований окремий список людей, які евентуально могли б реалізувати її. Це так звані вовки.
- Вовки? А чому вовки, а не Івани? Адже в казці про жар-птицю саме Іван-дурень здобуває жар-птицю, - поцікавився Данило.
http://www.kazka.in.ua/Zbirky/moje/Pro_zhar-ptycju_ta_vovka.html |
- Іван – це «весільний генерал», ну як, наприклад, президент в країні. А за ним стоїть «сірий кардинал» - вовк, який все робить. Це тільки здається, що жар-птицю здобуває Іван, насправді це робить вовк. Як я люблю фольклор! Це універсальна знакова система! В ній все давно вже є! Всі моделі поведінки людства!
- Не має сенсу розсилати ідеї Іванам, - продовжував пан Покидьок. - Вони всеодно нічого не зрозуміють. Ми працюємо виключно з вовками.
- Бачу, біля кожного імені є навіть свій імейл, лінк на facebook, twitter або ЖЖ. То що, ви вовкам робите електронну розсилку? – іронічно спитав Данило.
- Часом і так. Навіть у вигляді спаму або ж реклами на полях. Але найчастіше це робиться у вигляді прихованої реклами. Ми лобіюємо ідею, виступаючи лоббістами жар-птиць. Звичайно, ми працюємо не грубо: ми нічого вовкам не нав'язуємо, а лише легенько натякаємо, підштовхуємо їх до того, щоб вони «клюнули» на слушну ідею, звернули на неї увагу. Тут стають у пригоді різні асоціативні методики: ми виводимо вовків, коли вони в мережі, на відповідні лінки, заманюючи різними способами: візуальними, звуковими, інформаційними. Адже насправді вовки – нормальні люди, які за щоденними клопотами можуть просто не звернути уваги на жар-птицю. Ось тут НІРВАНА та її служителі – zabbaleen-и – і стають у пригоді. Zabbalen-и – високофахові спеціалісти в галузі ІТ-технологій – роблять це бездоганно.
- І це «працює»? – поцікавився Зав'єр.
- Так, працює... – сказав Мух-Цокотух, але якось невпевнено.
- Якщо ви такі ефективні, то чому результати вашої діяльності, м'яко кажучи, непомітні в Україні? – лукаво спитав Данило.
Пан Покидьок скрушно похитав головою:
- Це наше болюче місце... Ми не витримуємо конкуренції...
Зав'єр і Данило перезирнулися і пожартували:
- З ким? З інститутом російського сміття?
- Ні. Гірше. Із самим сміттям... Обсяги виробництва інтелектуального сміття в Україні значно перевищують наші скромні переробні можливості.
Пан Покидьок важко зітхнув.
- Саме тому ми запрошуємо час від часу в НІРВАНУ молодих людей, які б...
Мух-Цокотух осікся, не бажаючи уточнювати деталі...
11.
Тим часом Данило почав автоматично шукати поглядом свого Наяйця. Він із здивуванням побачив, що відносини поміж ним і рожевим пилососиком стрімко розвиваються. Панянка Аделя елегантно підсипала механічною ручкою в його мисочку додаткову порцію їжі, і Наяйцьова агресивність десь поділася. Він вже більше не огризався, коли вона терлася об нього своїм рожевим лискучим бочком.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 24 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
