1. Сутність, склад і характеристика фінансової системи.

План

1. Сутність, склад і характеристика фінансової системи.

2. Взаємозв’язок бюджетних доходів і видатків з державними доходами і

видатками.

3. Передумови виникнення фінансового ринку, його роль у ринковій

економіці.

4. Список використаної літертури.

1. Сутність, склад і характеристика фінансової системи.

Фінанси являють собою досить складне суспільне явище. Вони охоплюють широку гаму різносторонніх обмінно-розподіль­них відносин, які відображаються в різноманітних грошових пото­ках. При єдиній суті цих відносин у них виділяються окремі елемен­ти, які мають свої характерні ознаки й особливості. Вивчення фінан­сів засновується як на розумінні їх необхідності, сутності й ролі у суспільстві, так і на детальному засвоєнні конкретних форм фінансо­вих відносин.

Виділення форм фінансових відносин характеризує відносне ві­докремлення певних складових фінансів. Сукупність цих складових визначається терміном «фінансова система». Як і будь-яка інша сис­тема, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки.

За організаційною будовою Фінансова система - сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками.

Організаційна структура фінансової системи — сукупність фінан­сових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фі­нансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об'єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установ­лену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керу­ється певними управлінськими структурами, юридичними і фізични­ми особами. Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

В основі виділення органів управління фінансовою системою ле­жить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою ді­яльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління: Міністерство фінансів;Державна податкова адміністрація;Контрольно-ревізійна служба;Казначейство;Рахункова палата;Аудиторська палата;Комітет з нагляду за страховою діяльністю;Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;Пенсійний фонд;Фонд соціального страхування;Державний інноваційний фонд;

б) фінансові інститути: Національний банк;комерційні банки;страхові компанії;небанківські кредитні установи (ломбард тощо);міжбанківська валютна біржа;фондові біржі;фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюд­жету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та його обособлені підрозділи — державне казначейство і контрольно-реві- зійна служба. До цієї ж групи відноситься державна податкова адмініс­трація, яка в 1996 р. виділилась зі складу Міністерства фінансів. Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата Верховної Ради України, Державна комісія з цінних паперів та фондо­вого ринку. Комітет з нагляду за страховою діяльністю. Аудиторська палата і аудиторські фірми. Третій блок становлять фінансові інститу­ти, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України і комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі та фі­нансові посередники, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування. Державний інноваційний фонд.

Окремі сфери і ланки не мають відповідних фінансових органів чи інститутів управління. Фінанси суб'єктів господарювання керую­ться фінансовими службами в складі управлінських структур під­приємств та організацій, господарських товариств і холдингових компаній, міністерств і відомств.

2. Взаємозв’язок бюджетних доходів і видатків з державними доходами і

видатками.

Доходи – це усі податкові та неподаткові надходження на безповоротній основі, справляння яких

передбачено законодавством України.

Ознаки:

- це сукупність надходжень до державних фондів коштів;

- грошова форма;

- подальше їх використання з метою виконання завдань та функцій держави;

- безповоротність;

- справляння кожного виду доходу повинно бути передбачено законодавством

України.

Доходи є вторинними, а видатки – первинними.

Класифікація доходів:

І. За соціально-економічною ознакою:

- від здійснення господарської діяльності;

- від здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

- від використання природних ресурсів;

- митні платежі;

- ін.

ІІ. За обсягом:

- великого розміру;

- середнього розміру;

- малого розміру.

ІІІ. За юридичною формою:7

- податкові;

- неподаткові.

ІV. За порядком зарахування до бюджету:

- власні;

- закріплені;

- регулюючі.

V. За часом (періодом) стягнення:

- ті, що стягуються на довготривалій основі (податки);

- одноразові (надходження від приватизації певного об’єкта).

VІ. За визначеністю розміру надходжень:

- у твердій сумі (фіксований розмір);

- у процентному відношенні.

VІІ. Залежно від виду бюджету, до якого надходять доходи:

- доходи державного бюджету;

- доходи місцевого бюджету.

Доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються

відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі;

2) доходи, що отримуються відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності

інвалідів";

3) доходи від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за

рахунок Державного бюджету України;

3) кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та

організаціям;

4) проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні

господарських товариств;

5) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

6) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Доходи місцевого бюджету:

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при

визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові

платежі):

1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній Бюджетним Кодексом;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що

видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється

виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за

винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів

(автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами

відповідних рад;8

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами

відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним

бюджетам.

Видатки

Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених

відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення

надміру сплачених до бюджету сум (це законодавче визначення).

Видатки слід відмежовувати від витрат бюджету.

Витрати бюджету - видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

В літературі наводиться наступне визначення „видатків”: видатки – це прямі цільові витрати

держави, що забезпечують її постійне існування і відображають економічні відносини, що

пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у

бюджеті.

Ознаки видатків:

1) це кошти;

2) спрямовуються на здійснення програм та заходів, що передбачені відповідним

бюджетом;

3) цільовий характер використання коштів;

4) постійний характер використання коштів;

5) відображають перерозподіл доходів бюджету;

6) визначають пріоритети державної політики;

7) забезпечують функціонування держави;

8) забезпечують можливість виконання завдань та функцій держави.

Принципи, на яких базується здійснення видатків:

1) планування;

2) деталізація видатків;

3) безоплатність;

4) безповоротність;

5) цільове спрямування;

6) ефективне використання коштів;

7) постійний фінансовий контроль.

- видатки – це платежі, які не підлягають поверненню.

Види видатків:

І. За спрямованістю – видатки спрямовані на фінансування:

- національної економіки;

- соціально-економічних заходів;

- зовнішньоекономічної діяльності;

- загальнодержавних програм;

- утримання органів державної влади;

- тощо.

ІІ. За часом:9

- постійні;

- тимчасові (одноразові).

ІІІ. За економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються видатки:

- поточні;

- капітальні;

- кредитування за вирахуванням погашення.

ІV. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій

держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на

здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого

самоврядування.

V. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників

бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи

ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

VІ. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за

програмно-цільовим методом.

Стаття 82. Види видатків на здійснення повноважень

VІІ. Видатки на здійснення повноважень:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та

суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Бюджетним Кодексом

видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому

самоврядуванню;

2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання

Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш

ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого

самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Видатки, визначені пунктом 1, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки, визначені пунктами 2 і 3, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому

числі трансфертів з Державного бюджету України.

Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління: законодавчу владу; виконавчу владу; Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу

державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту;

8) охорону здоров'я;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення;

10)культуру і мистецтво;

11)державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання,

інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13)державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей

економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15)державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку,

телекомунікацій та інформатики;

16)державні інвестиційні проекти;

17)державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони

навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації

надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;14

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19)обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

3. Передумови виникнення фінансового ринку, його роль у ринковій

економіці.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли преважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу.

За економічною сутністю фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Об'єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб'єктами відносин — держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі реєстратори, інші фінансові інституції, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати операції.

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватися в різних формах і різними методами, що визначає розгалуженість і різноманітність фінансового ринку. Його структуризація проводиться за двома основними ознаками: формою ресурсів і організацією торгівлі ними.

За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів). Ринок грошей має справу з короткотерміновими фінансовими активами, що є високоліквідними та малоризиковими. Придбання короткотермінових боргових зобов'язань здійснюється тільки у тимчасове користування. Інструментами цього ринку є казначейські векселі і короткострокові комерційні векселі. Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Включення довгострокових зобов'язань до ринку капіталів пояснюється саме тривалим терміном використання ресурсів, що певною мірою наближає їх за умовами кругообігу до власного капіталу. Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди.

За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

Фінансовий ринок являє собою надзвичайну систему, у якій гроші й інші фінансові активи підприємств й інших його учасників обертаються самостійно, незалежно від характеру обертання реальних товарів.

Фінансовий ринок як система є: сферою прояву економічних відносин при розподілі створеної вартості і її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи.

Під фінансовими активами розуміються грошові ресурси й інвести­ційні цінності. Інвестиційні цінності є інструментами створення фінансо­вих ресурсів (цінні папери, валютні цінності, золото й ін.).

характеризується:

• 
  сукупністю інвесторів - покупців й інвесторів-продавців, взаємодія яких приводить у підсумку до можливості обміну між ними;
• 
  інструментом узгодження інтересів продавців і покупців фінансо­вих активів;
• 
  сферою прояву економічних відносин між продавцями і покупцями фінансових активів. На фінансовому ринку стикаються попит в особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожний з них має свої інтереси, що можуть збігатися чи не збігатися. При збігу інтересів відбувається акт купівлі-про- дажу фінансових активів. А це означає реалізацію вартості і спо­живчої вартості;
• 
  сферою прояву відносин між вартістю і споживчою вартістю това­рів, що мають обіг на цьому ринку.

Функціями:

• 
  Реалізація вартості і споживчої вартості, фінансових активів.
• 
  Організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників).
• 
  Фінансове забезпечення процесів інвестування і споживання.
• 
  Вплив на грошовий обіг.

У процесі виконання фінансовим ринком першої функції відбувається рух вартості суспільного продукту, що відбивається через обмін грошової.

Друга функція фінансового ринку полягає в організації процесу дове­дення фінансових активів до споживача. Ця функція виявляється через створення мережі різних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів і т.п.). Її завдання полягає в створенні нормальних умов для обміну грошо­вих ресурсів споживачів (покупців, вкладників) на фінансові активи, що їх цікавлять.

Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування і спо­живання полягає в створенні фінансовим ринком умов для збирання і кон­центрації фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торго- вого процесу і задоволення особистих потреб підприємців.

Процес збирання фінансових ресурсів містить у собі як нагромаджен­ня капіталу, так і взяття його в борг (позичка), у оренду (селенг, лізинг).

Змістом функції впливу на грошовий обіг є створення фінансовим ри­нком умов для безперервного руху грошей у процесі здійснення різних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через цю функцію здійснюється реалізація на фінансовому ринку грошової політики держави.

Фінансовий ринок є об'єктом управління з боку державних органів. Як об'єкт управління фінансовий ринок характеризується такими по­казниками:

1.
Ємність ринку. Під ємністю фінансового ринку розуміється можли­вий річний обсяг продажу визначеного фінансового активу при сформова­ному рівні цін на нього.

2.
Кон'юнктура фінансового ринку, або рівень збалансованості попиту та пропозиції фінансових активів умовам реалізації цих активів. Кон'юнк­тура фінансового ринку - це співвідношення попиту та пропозиції як з окремими видами фінансових активів (акції якогось акціонерного товарис­тва), так і за всією масою фінансових активів (акції, облігації і т.д.), що склався у визначений момент під впливом різних факторів. Основними фа­кторами є політична і соціально-економічна обстановка в країні, доходи споживачів, рівень цін (курсів, дивідендів, відсоткових ставок, премій, дис­конту).

4.Список використаної літератури

1. Конституція України. — К.: Преса України, 1997.

2. Закон України "Про Антимонопольний комітет України" // ВВР України. — 1993.— №50.

3. Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.93 // ВВР України. — 1993.— №23.

4. Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 21.12.2000 // Уряд. кур'єр.— 2001.— №8.

5. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09.97 // Уряд. кур'єр. — 1997. — № 163.

6. Закон України "Про власність" від 07.02.91 // ВВР України. — 1991. — №20.

7. Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державну податкову службу в Україні"» від 05.02.98 // ВВР України. — 1998. — №° 29.

8. Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"» від 22.05.97 // Уряд. кур'єр. — 1997. — №° 105-106.

9. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91 // ВВР України. — 1991. — № 49.

10. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.96 // ВВР України. — 1996. — № 51.

Дата добавления: 2015-11-04