1. Сутність і призначення грошових розрахунків в господарській діяльності підприємства 2

План

1. Сутність і призначення грошових розрахунків в господарській діяльності підприємства…………………………………………………………………………………………………2

2. Характеристика і склад грошових надходжень підприємств………………………3

3. Використання чистого прибутку……………………………………………………………………7

4. Класифікація податків. Характеристика прямих і непрямих податків…………10

5. Банківський контроль в процесі кредитування……………………………………………14

6. Зміст і структура фінансового плану…………………………………………………………….15

7. Фінансова криза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення…….19

8. Список використаної літератури……………………………………………………………………23

1. Сутність і призначення грошових розрахунків в господарській діяльності підприємства.

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Грошовий обіг - сукупність всіх грошових розрахунків і платежів підприємства. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, веде до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов'язані з оплатою праці. Прямі і зворотні зв'язки між виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.

Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий є інструментом регулювання об'єкта грошового обороту - грошової маси. Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення. Грошовий оборот на кожному підприємстві відбувається в таких напрямках: - забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати); - реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів; - сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів; - забезпечення спільної діяльності підприємств; - отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а отже, і фінансовий стан суб'єктів господарювання. Одним із головних факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.

2. Характеристика і склад грошових надходжень підприємств.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів, тобто вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення продукції і отримання виручки від її продажу.

Забезпечення грошових надходжень, потрібних для відшкодування витрат виробництва й обороту, своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Грошові надходження - це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств.

Термін „грошові надходження” є ширшим ніж термін „дохід (виручка) від реалізації”. По суті, він охоплює всі вхідні грошові потоки підприємств.

Під грошовими потоками розуміють надходження і витрати грошових коштів та їхніх еквівалентів. За джерелами надходження грошові потоки можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, належать до внутрішніх. Надходження коштів на поточний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання ним зовнішніх джерел. Грошові потоки підприємств характеризуються різною структурою. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60-70% фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, введення у класифікацію грошових надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправдано. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, питома вага яких у загальній сумі надходжень була незначною.

Трансформація економіки в ринкову супроводжувалася створенням необхідної інфраструктури, насамперед розвитком фінансово-кредитної системи та фінансового ринку. За цих умов підприємства поряд з операційною (основною) здійснюють і фінансову та інвестиційну діяльність.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність - це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного і позичкового капіталу.

Віднесення конкретної операції до певної класифікаційної групи залежить від напрямку господарської діяльності підприємства. Так, інвестиції в цінні папери для виробничого підприємства є інвестиційною діяльністю, але для інвестиційної компанії - це основна (операційна) діяльність.

Коли якась операція супроводжується надходженням коштів від кількох видів діяльності, то ці надходження розподіляються за відповідними позиціями. Так, суму, сплачену банку, яка включає погашення позички та відсотки, буде відображено двома позиціями: сплату відсотків - у складі операційної, а погашення позички - у складі фінансової діяльності.

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства - цю його звичайна діяльність.

Звичайна діяльність - це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення. Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події.

Надзвичайна подія - це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзвичайним подіями вважають стихійне лихо (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо), експропріацію власності за кордоном.

Повна і достовірна інформація про грошові надходження підприємства за звітний період формується в бухгалтерському обліку. Оскільки ця інформація є основою для аналізу і прийняття управлінських рішень, то відображається вона за видами діяльності підприємства.

Грошові надходження від надзвичайних подій відображаються в обліку відокремлено від звичайної діяльності.

У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи:

1) доходи від звичайної діяльності;

2) доходи від надзвичайних подій.

Відповідно, і грошові надходження від звичайної діяльності підприємств включають доходи від:

- основної (операційної діяльності);

- іншої операційної діяльності;

- фінансової діяльності;

- фінансових операцій;

- інвестиційної діяльності;

- іншої звичайної діяльності.

Доходи від надзвичайних подій включають:

- відшкодування збитків від надзвичайних подій;

- інші надзвичайні доходи.

Грошові надходження підприємств значно перевищують отримувані підприємством доходи від різних видів його діяльності. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку П(С)БО встановлено відповідні вимоги щодо визнання доходу за кожним видом діяльності.

У бухгалтерському обліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов'язань, що супроводжуються зростанням власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Не визнаються доходами грошові надходження від інших осіб:

- сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим договором;

- сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

- сума завдатку під заставу або на погашення позички, якщо це передбачено відповідним договором;

- надходження від первинного розміщення цінних паперів;

- сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

- сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають переказуванню до бюджету і позабюджетних фондів;

- інші надходження.

Ці грошові надходження збільшують активи підприємства, але не примножують власний капітал, а ому не визнаються доходом.

За кожним видом діяльності дохід визнається як зростання економічних вигід, які отримані чи підлягають отриманню в результаті реалізації товарів, продукції, послуг, інших активів, а також у результаті використання активів підприємства іншими сторонами (у вигляді відсотків, дивідендів, роялті).

Визначення доходу за бухгалтерським і податковим обліком не збігається. Усі розрахунки з бюджетом побудовано на основі податкового обліку.

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

3. Використання чистого прибутку.

Використання чистого прибутку підприємство могло здійснювати через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також був розподіл чистого прибутку частково через попереднє формування цільових фондів, а частково шляхом безпосереднього фінансування витрат.

На рис. 1.1 зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства, до введення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Рис. 1.1. Структурно-логічна схема використання чистого прибутку
до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності
відповідно до міжнародних стандартів

За рахунок чистого прибутку підприємство формувало ряд цільових фондів, кошти яких спрямовували на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснювалося безпосередньо.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку мало досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворювалися, а їхню величину можна було встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Після ліквідації адміністративної системи управління використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначалися самостійно кожним суб’єктом господарювання. Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема:

зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) у разі використання прибутку на фінансування реконструкції та модернізації активної частини основних фондів;

зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10% від суми балансового прибутку) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);

зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об’єктів соціально-культурного призначення, а також витрат на благодійну діяльність.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. державне регулювання використання чистого прибутку підприємств здійснюється зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні об’єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час набуття чинності закону про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).

4. Класифікація податків. Характеристика прямих і непрямих податків.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу.

Класифікація податків

1) По методу встановлення оподатковування податки можуть бути прямими і непрямим, що обумовлює можливість їхнього перенесення на споживача.

Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на реальні й особисті.

Реальні податки включають податки на землю, промисел і т.п.

До особових податків відносяться прибутковий податок, податок на прибуток, податок на доходи від грошового капіталу, ресурсні платежі, податок на майно.

Прибутковий податок -- основний вид прямого податку, що стягується з доходу чи прибутку підприємства, організації, юридичних осіб і надходить у дохідну частину бюджету.

Податок на прибуток -- складова частина податкової системи. Він встановлюється у відсотках (ставка податку), є частиною балансового прибутку і служить джерелом перерозподілу національного доходу.

Податок на майно підприємства, що знаходиться на балансі -- це сукупність основного капіталу, нематеріальних активів, виробничих запасів і витрат. Податок на майно не може перевищувати 20% від вартості оподатковуваного податком майна.

2) У залежності від характеру ставок розрізняють:

Пропорційні;

Прогресивні;

Регресивні податки.

Пропорційний податок не залежить від розміру доходу, тобто застосовуються однакові ставки.

При прогресивному податку відрахування в бюджет зростають у міру збільшення доходу.

Регресивні ставки зменшуються в міру росту доходу.

Непрямі податки -- це податки на товари і послуги, що сплачуються у виді надбавок до ціни і тарифів.

До них відносяться:

акцизи;

податок на додаткову вартість;

мита;

податки на операції з цінними паперами.

Акцизні податки застосовуються в основному для товарів масового споживання і послуг приватних підприємців і організацій. Їх включають у ціну на чи товар тариф. Абсолютна величина акцизного податку встановлюється як надбавка до вільної відпускної ціни товару.

По способу стягування акцизні податки підрозділяються на індивідуальні й універсальні.

Індивідуальний податок стягується з вартості валової продукції підприємства, а універсальний -- з одиниці вартості товару.

3) За часом оплати вони класифікуються на одноразові і багаторазові.

Одноразові податки виплачуються один раз на якій-небудь стадії виробництва, багаторазові -- на кожній стадії виробничого циклу.

Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюються вищими органами влади, їх стягнення є обов”язковим на всій території країни. Вони можуть розподілятись таким чином між ланками бюджетної системи:

повністю надходити до державного бюджету;

повністю надходити до місцевих бюджетів;

розподілятись у визначених пропорціях між державним і місцевими бюджетами.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Існують кілька варіантів повноважень місцевих органів влади щодо їх встановлення:

1) місцеві органи влади мають право встановлювати надбавки до загальнодержавних податків;

2) встановлення місцевими органами місцевих податків в межах переліку, затвередженого вищими органами влади;

3) встановлення місцевими органами влади будь-яких податків без обмежень. Цей варіант суто теоретичний, який на практиці не застосовується.

Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок для всіх платників, а відтак розмір податку для кожного платника залежить від розмірів його бази оподаткування.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

Прямі податки поділяються на дві підгрупи: особисті і реальні. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника, в залежності від його доходу чи майна. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал. Наведена вище класифікація прямих податків є вже дещо застарілою, оскільки деякі з вказаних податків не застосовуються не лише в Україні, а й у світі. Тенденції розвитку практики оподаткування свідчать про те, що реальні податки, які були досить поширеними на початку минулого століття поступаються місцем особистим податкам. Тому прямі податки можна поділити на дві підгрупи в залежності від об”єкта оподаткування: податки на доходи та податки на власність.

Найбільш поширеними в сучасних умовах є прибуткові податки. Прибутковий податок поділяється на податок з юридичних осіб і фізичних. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати, інших доходів, персоніфікованого прибутку підприємців. Податок з юридичних осіб справляється з доходу, у формі якого виступає прибуток, чистий або валовий дохід.

5. Банківський контроль в процесі кредитування.

Контроль за виконанням позичальником умов кредитної угоди проводиться працівниками Банку з метою виявлення джерел кредитного ризику та оперативного вжиття заходів, спрямованих на недопущення можливих втрат Банку, протягом усього строку кредитування до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. Кредитний працівник забезпечує повноту кредитної справи у складі обов'язкових документів та відповідає за її збереження.

Якщо кредитним працівником, працівником служби ризик-менеджменту, працівниками юридичної служби та служби банківської безпеки виявлене порушення будь-яких умов, передбачених в кредитному договорі, філією Банку застосовуються санкції, передбачені в договорі.

Кредитний працівник повинен постійно відслідковувати виконання позичальником умов кредитного договору для мінімізації можливих ризиків, які негативно впливають на погашення клієнтом основної суми боргу за кредитом та відсотками за користування ним, що веде до збитків банку. Зокрема працівник має стежити за своєчасністю погашення кредиту, дотримання графіку, строками і розмірами сплачених відсотків відповідно до кожного пункту кредитної угоди.

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, коли права і законні інтереси банку порушено згідно умов кредитного договору, він (банк) має право відмовитись від своїх зобов'язань, наприклад щодо подальшого кредитування, що зазначено у Господарському Кодексі України.

Основними з варіантів задоволення банком своїх вимог за кредитним договором при невиконанні позичальником своїх зобов'язань є:

- стягнення заборгованості за кредитною операцією (на підставі рішення суду);

- звернення стягнення на предмет застави або іпотеки.

6. Зміст і структура фінансового плану.

Фінансовий план — це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи.

Статті доходів і витрат	Рядок	Сума, тис. грн
І. Надходження
А. Від основної діяльності
1. Доходи від реалізації продукції, робіт, послуг
2. Інші операційні доходи
Підсумок по розділу А
Б. Від фінансових операцій
1. Доходи від участі в капіталі
2. Дивіденди і проценти одержані
3. Доходи від інших фінансових операцій
Підсумок по розділу Б
В. Від іншої звичайної діяльності
1. Доходи від реалізації фінансових інвестицій
2. Доходи від реалізації необоротних активів
3. Доходи від реалізації майнових комплексів
4. Інші доходи від звичайної діяльності
Підсумок по розділу В
Г. Від надзвичайних подій
1. Відшкодування збитків від надзвичайних подій
2. Інші надзвичайні доходи
Підсумок по розділу Г
Всього надходжень
II. Витрати
А. За основною діяльністю
1. Витрати на реалізовану готову продукцію, роботи
2. Адміністративні витрати
3. Витрати на збут
4. Інші операційні витрати
Підсумок по розділу А
Б. За фінансовими операціями
1. Витрати від участі в капіталі
2. Проценти за користування кредитами
3. Інші фінансові витрати
Підсумок по розділу Б
В. За Іншою звичайною діяльністю
1. Витрати за реалізованими фінансовими інвестиціями
2. Витрати за реалізованими необоротними активами
3. Витрати за реалізованими майновими комплексами
Підсумок по розділу В
Г. За надзвичайними подіями
1. Витрати від стихійного лиха
2. Витрати від техногенних аварій
3. Інші надзвичайні витрати
Підсумок по розділу Г
Всього витрат
Фінансовий результат (ряд. 16 - ряд. 37)
III. Податок на прибуток
Результат від основної діяльності (ряд. 3 - ряд. 21)
Результат від фінансових операцій (ряд. 7 - ряд. 25)
Результат від іншої звичайної діяльності (ряд. 12 -ряд. 29)
Результат від надзвичайних подій (ряд. 15 - ряд. 33)

У процесі фінансового планування здійснюється конкретне погодження кожного виду витрат та відрахувань із джерелом фінансування. З метою перевірки правильності складання балансу доходів та витрат складається перевірна таблиця (шахматка) до фінансового плану. У ній по горизонталі показують напрямки використання коштів, а по вертикалі — джерела. Таблицю складають, заповнюючи спочатку підсумкові показники доходів та витрат. Потім для кожної статті витрат указують відповідні джерела фінансування. Така таблиця дає змогу збалансувати доходи та витрати в розрізі окремих статей, виявити цільовий характер використання доходів та надходжень, визначити способи одержання коштів.

Виконання фінансового плану здійснюється у процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування. З цією метою складають баланс грошових надходжень. Він показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери, а в період, коли виникає додаткова потреба, — забезпечити залучення коштів.

7. Фінансова криза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його кері­вництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприєм­стві. На практиці з кризою, к правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенці­алу для успішного функціонування.

До основних чинників, які можуть спричинити фінансову кризу на підприємстві відносять: зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Головними екзогенними чинниками фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- спад кон'юнктури в економіці в цілому;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі та криза окремої галузі;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні.

Головні ендогенні чинники фінансової кризи:

- брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;

- дефіцити в організаційній структурі;

- низький рівень менеджменту;

- низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

- незадовільне використання виробничих ресурсів;

- непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

У цілому всі названі причини кризи досить тісно взаємозв'язані й створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та чинників на фінансово-господарський стан підприємства є:

- втрата клієнтів та покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

- підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

- підвищення тиску на ціни;

- істотне зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома па­раметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку.

Виділяють такі види кризи:

- стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довготермінових чинників успіху);

- криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

- криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між цими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, своєю чергою, призводить до неліквідності підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи.

Розрізняють три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з дальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної реакції на неї.

Характерними ознаками і фазами кризи є періодичний та все триваліший дефіцит грошових коштів підприємства для виконання ним своїх зобов'язань та фінансування своєї поточної діяльності. Зовнішнім проявом такого стано­ва є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка характеризу­йся затримкою у часі здійснення поточних платежів (порушення терміну сплати у зв'язку з недостатністю грошей на розрахунковому рахунку), сплатою економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчас­ну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та не­погашених кредитів і позик.

Діагностика фінансової кризи підприємства є узагальненням всіх складових економічної стратегії. Її головним завданням є визначення потенційних можливостей кризових ситуацій та банкрутства, і формування заходів їх запобігання.

Реалізація на практиці системи раннього виявлення та подолання фінансової кризи передбачає розробку теоретично обґрунтованої методологічної бази, яка відображає сучасні вимоги. Відомі на сьогодні традиційні методи оцінки кризової ситуації мають певні недоліки: по-перше, неадаптованість зарубіжного інструментарію кризової діагностики до діяльності вітчизняних підприємств; по-друге, поширений управлінський підхід дає загальну характеристику кризовій ситуації, в той час, як прийняття рішень вимагає кількісного обґрунтування; по-третє, серед аналітичних показників діагностики банкрутства не виділено чітких критеріїв, орієнтованих на ідентифікацію ранніх ознак та глибини фінансової кризи; по-четверте, існує неузгодженість методичної та нормативно-правової бази антикризового регулювання в Україні.

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутст­ва є:

- поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фі­нансового розвитку підприємства, отриманих у процесі експрес-діагностики банкрутства;

- підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства;

- прогнозування розвитку окремих факторів, що спричиняють загрозу банкрутства підприємства, та їхніх негативних наслідків;

- оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтра­лізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

В процесі здійснення фундаментального аналізу використо­вуються наступні методи:

- алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підпри­ємства, що ґрунтується на використанні закордонних методик прогнозування ймовірності банкрутства;

- кореляційний аналіз. Цей метод використовується для ви­значення ступеня впливу окремих факторів на характер кризово­го фінансового розвитку підприємства.

8. Список використаної літератури.

1. Волков О. И., Скляренко В. К. Экономика предприятия: Курс лекций. — М., 2003.

2. Воронцовский А. В. Управление рисками: Учеб. пособие. — Спб., 2004.

3. Горфинкель В. Я. Экономика предприятия: Учебник. — 3-е изд. — М.: ЮНИТИ, 2003. — 742 с.

4. Горфинкель В.Я. Экономика фирмы: Учебник. — М.: ЮНИТИ, 2003. — 543 с.

5. Закон України «Про систему оподаткування» від 25,06,1991 №1251-ХІІ

6. Куценко Т.Ф. Бюджетно-податкова політика, - 2002

7. Білик М.Д., Золотько І.А. Податкова система України: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 192 с.

8. Ткаченко Т.:”Податок на прибуток підприємств і прямі зарубіжні інвестиції”//Економика України №4.-Київ.”Преса України”,1998.

9. Гридчина М.В., Вдовиченко Н.И., Калина А.В. Налоговая система Украины: Учеб. пособие. -- К.: МАУП, 2000.

10. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV [zakon1.rаda.gov.ua]

11. Грей К Управление проектами: Практ. руководство. — М., 2003.

12. Цал-Цалко Ю. С. Витрати підприємства: Навч. посібник. — Житомир: ЖЇТІ, 2002. —647 с.

Дата добавления: 2015-11-04