Львівський національний університет імені івана франка

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

КАФЕДРА ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА ТА КОНТРАСТИВНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

ІМЕНІ ГРИГОРІЯ КОЧУРА

Індивідуальне завдання №1.

Проаналізуйте доступність інформації про об’єкти підвищеної небезпеки та

небезпеки, які можуть на них виникнути, відповідно до закону №2245-III від

18.01.2001 «Про об’єкти підвищеної небезпеки»

Виконала студентка

групи ІНП-52м(1)

Криваль Юлія

Викладач:

Муць Ігор Романович

ЛЬВІВ 2013

Варіант 34

Проаналізуйте доступність інформації про об’єкти підвищеної небезпеки та

небезпеки, які можуть на них виникнути, відповідно до закону №2245-III від

18.01.2001 «Про об’єкти підвищеної небезпеки»

Згідно з Конституцією України кожен громадянин і людина, яка проживає на території України, має право на безпечні умови життєдіяльності в рамках охорони життя та здоров'я людини.У 3 статті І Розділу Конституції України сказано: “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.” Це свідчить про пріоритетність охорони здоров'я як загального обов'язку суспільства та держави. Коли мова йде про безпеку, не можна недооцінювати значення ступеня проінформованості як окремої особи, так і населення загалом. Основний Закон України також гарантує вільний доступ до інформації про "стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту" (Стаття 50 ІІ Розділу КУ). Тут же надається право на поширення інформації такого роду та забороняється її приховування. Основи законодавства України про охорону здоров'я чітко визначають права та обов'язки громадян з цього приводу. Як свідчить Стаття 6 даного закону, людина в праві користуватись широким спектром можливостей для забезпечення охорони власного здоров'я та вирішення пов'язаних із цим питань. Надання достовірної та своєчасної інформації про "існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь" виступає одним із перелічених прав. Цей же нормативно-правовий акт передбачає існування спеціальних інституцій, відповідальних за інформування населення (Стаття 24 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Перейдемо до питання про власне об'єкти підвищеної небезпеки (далі - ОПН). Закон про ОПН було прийнято в 2001 році - 10 років після прийняття незалежності. Достеменно сказати не можна, чому ОПН опинились під прицілом законодавства, однак, можна припустити, що цьому слугували реальні, на жаль, негативні випадки, зокрема Броварська кастрофа 2000 року (коли ракета влучила в житловий будинок, від чого постраждало 8 людей) або ж відносно значне збільшення кількості надзвичайних ситуацій, пов'язаних із застарілими боєприпасами, у порівнянні з попердніми роками.

Доступність інформації про ОПН детально розглядається у Статті 15 вищезгаданого закону. Основним джерелом надання інформації про ОПН є суб'єкт господарської діяльності, який є або власником, або користувачем ОПН. До його обов'язків входить передача інформації наступній ланці в інформативному ланцюжку - відповідним центральним органи виконавчої влади ("що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, охорони праці, пожежної і техногенної безпеки, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища"). Інформація підлягає обробці цими органами і надалі передається більш локальним адміністративним одиницям чи особам (відповідно до Статті 15 "місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарської діяльності та іншим заінтересованим особам"). Позитивним аспектом є те, що передачі підлягає не лише інформація про сам ОПН, але й про всі аварійні ситуації і ті ситуації, котрі МОГЛИ призвести до аварії. Останнє допомагає прийняти необхідні запобіжні заходи або ж посилити контроль чи перевірку ОПН.

У випадку виникнення аварії на ОПН суб'єкт господарської діяльності має не більше 30 днів для того, щоб повідомити фізичну чи юридичну особу (або її представника) про випадок. Кількість днів видається дещо спірною, так як необхідність повідомити про ситуацію може залежати від її складності. Також нечітким є формулювання "ОПН, які перебувають у його [cуб'єкта] власності або у користуванні" стосовно відповідального за надання інформації, так як власник і користувач - не обов'язково одна і та ж фізична чи, тим більше, юридична особа, що може стати приводом для, свого роду, ускладнень (наприклад, хто є відповідальним у випадку порушення закону).

Ще одним хорошим аспектом є можливість збору та поширення інформації будь-якою зацікавленою особою у разі виникнення для цього підстав, наприклад, наявність зафіксованих правопорушень на ОПН. Це право дає - як мінімум - можливість звернути увагу відповідних органів до стану об'єкту чи вказати на незаконність дій власника чи користувача ОПН і - як максимум - запобігти аварії та уникнути негативних наслідків для довкілля та населення.

До повноважень державних адміністрацій входить "інформування населення про екологічно небезпечні аварії та надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, дії, які можуть вживатися громадянами для зменшення їх впливу на здоров'я людей та довкілля, а також про заходи, що вживаються для подолання і ліквідації наслідків таких аварій та надзвичайних

ситуацій". Наочним прикладом замовчування та жахливості наслідків цього є аварія на Чорнобильській АЕС. Під тиском московської влади сам факт катастрофи та те, до чого вона призвела, ретельно замовчували. По великому рахунку, негативи наслідків відчутні і досі.

Якщо ж місце можливої аварії виходить за межі України, то план локалізації та ліквідації повинен містити зобов'язання проінформувати органи тих держав, які знаходяться у зоні небезпеки. Варто зазначити, що міжнародні договори, положення яких відрізняються від Закону, є пріоритетними.

Насправді ж інформування починається з простої, на перший погляд, ідентифікації, наприклад надпис на вагонах "Обережно! Пропан-бутан", чи декларація безпеки, де вказується, як, скажімо, ліквідувати аварію та її наслідки.

Отже, на захисті права отримувати та поширювати інформацію про об'єкти підвищеної небезпеки та сприяння забезпечення умов для охорони життєдіяльності людини та довкілля стоїть потужна правова база. Основна частка залишається за правосвідомістю громадян та вмінням користуватися своїми правами.

Дата добавления: 2015-11-04