Шрифтом Calibri наведені цитати зяблика.
13. Біотичні екологічні фактори
Біотичні фактори – сукупність впливів процесів життєдіяльності одних організмів на інші. Ці впливи можуть бути з боку рослин (фітогенні), тварин (зоогенні), мікроорганізмів, грибів і т. п. Вони мають різноманітний характер і проявляються у взаємовідносинах організмів при їх спільному проживанні. Живі організми входять до складу трофічних ланцюгів, можуть бути середовищем життя, здійснювати хімічний та механічний вплив.
Гомотипові реакції – взаємодія особин одного виду
Гетеротипові реакції – взаємодія представників різних видів
Типи взаємовідносин організмів:
(+, +) Симбіоз (мутуалізм): взаємини вигідні обом партнерам (лишайники, мікроорганізми травного тракту тварин);
(+, -) Хижацтво і паразитизм: позитивні для одного виду і негативні для іншого. Хижак і паразит використовують інші організми (жертв і господарів). Грають велику роль у регулюванні чисельності організмів;
(-, -) Конкуренція: невигідна обом партнерам. Вона тим сильніше, чим ближче потреби організмів до чинника або умови, за які вони конкурують. Тому внутрішньовидова конкуренція більш гостра порівняно з міжвидовою;
(+, 0) Коменсалізм: позитивні для одного і байдужі для іншого партнера. Виділяють утриманство (один організм поїдає залишки їжі зі «столу» іншого) і квартиранство, або синойкія (грец. сінойкос-співжиття), коли одні організми використовують інші як «квартиру» (нідиколи);
(-, 0) Аменсалізм: негативний для одного і байдужий для іншого (світлолюбна рослина, що потрапило під полог лісу);
(0,0) Нейтралізм: при подібному місцеперебуванні практично не чинять вплив один на одного (лось і білка в лісі);
(-,?) Алелопатія: виділення органічних сполук, котрі пригнічують інші організми;
(-,-) Антибіоз: антагоністичні відносини видів, коли один організм обмежує можливості іншого; неможливість співіснування організмів.
14. Антропогенні екологічні фактори
Антропогенні фактори – сукупність екологічних факторів, дія яких прямо чи опосередковано пов’язана з господарською діяльністю людини.
За наслідками впливу на навколишнє середовище виділяють позитивні (відновлення популяцій живих організмів, рекультивація земель, попередження наслідків стихійних лих тощо) та негативні фактори (прийняття неправильних рішень в питаннях природокористування в т. ч. через нестачу знань про особливості природних процесів).
В результаті активного розвитку виробництва, транспорту, будівництва та інших галузей господарства за останні десятиліття вплив антропогенних факторів і їх частка серед інших екологічних факторів суттєво збільшились.
За характером впливу на навколишнє середовище антропогенні фактори поділяються на прямі та опосередковані.
До прямих належать винищення видів, їх розмноження або переселення з одного місця проживання в інше, а також промисел (мисливство, рибальство, збиральництво). Також до цієї групи належать різного виду забруднення, пов’язані з техногенною діяльністю, боротьбою з шкідниками в сільському господарстві.
До опосередкованих відносять такі, що обумовлюють зміни середовища існування організмів, якості навколишнього середовища (зміни клімату, режиму стоку річок, створення штучних водойм, розорання земель, зміна якості ґрунтів).
За напрямком впливу:
За масштабом впливу:
Одним з найголовніших антропогенних факторів є забруднення. Серед них за видом забрудника виділяють наступні:
Таким чином, основними напрямками негативного впливу антропогенної діяльності на екосистеми є зміна середовища існування, забруднення, перепромисел та привнесення інших видів.
15. Вплив екологічних факторів на організм людини
Екологія людини – комплексна наука про взаємодію людини як біосоціальної істоти з навколишнім світом, а також про залежність здоров’я і якості життя людини від екологічних факторів.
Людина є представником біологічного виду «Людина розумна» (Homo sapiens). Він з’явився бл. 40 тис. р тому. За місцем у трофічних ланцюгах - консумент, гетеротроф (як тварина), поліфаг (всеїдний). Чисельність первісних людей контролювалась такими факторами як хижаки, паразити, конкуренція з людиноподібними видами та внутрівидова, наявність ресурсів харчування. Як біологічний вид людина може проживати лише в межах суходолу екваторіального поясу (в тропіках та субтропіках) до висоти 3-3,5 км над рівнем моря.
Сучасна людина розселилася у всіх широтах, проте поза межами первісного ареалу вона може вижити лише за допомогою спеціальних захисних механізмів і пристосувань (опалення в житлах, одяг тощо).
Бл. 10 тис. р тому людина опанувала сільське господарство і подолала один з найважливіших лімітуючих факторів – нестачу їжі. Це спричинило збільшення кількості населення, ніж це передбачено природними законами.
Відмінності природних умов життя людей в різних частинах Землі призвели до формування різних людських рас: європеоїдної, негроїдної, та монголоїдної (+австралоїдна). Кожна з них характеризується певною фізичною та хімічною конституцією тіла (складення, артеріальний тиск, активність ферментів тощо), стійкістю до хвороб, специфічними психологічними рисами.
Середовище життя кожної людини поділяється на декілька видів:
Власне природне середовище – людина відчуває енергетичний стан середовища (кліматичні умови, електромагнітні поля, атмосферні умови, водні потоки, біологічне оточення, стан ландшафту), знаходиться під впливом біологічних ритмів;
Агротехнічне середовище (с/г угіддя, будівлі, транспорт тощо) – є штучним, а тому вимагає постійних зусиль для власної підтримки;
Соціальне середовище – культурно-психічне, інформаційне оточення.
Основні біологічні потреби людини: їжа, вода, одяг, житло, відтворення, відпочинок, захист від хвороб і шкідливих речовин, місце в просторі, комфортне природне середовище, рух, інформація.
Екологічні фактори значно впливають на здоров’я людини:
16. Основні екологічні закони
1. Закон оптимуму (толерантності) Шелфорда: діапазон толерантності по кожному фактору обмежений його мінімальним і максимальним значеннями, в межах яких тільки і може існувати організм.
2. Закон мінімуму Лібіха: З усього комплексу екологічних факторів, що діють на живий організм, найбільший лімітуючий вплив має той фактор, показник якого найбільш віддалений від оптимуму конкретного виду.
3. Закон Гаузе: якщо два види з подібними вимогами до середовища (харчування, поведінки, місцями розмноження і т. п.) вступають у конкурентні відносини, то один з них повинен загинути або змінити свій спосіб життя і зайняти нову екологічну нішу.
4. Закони Коммонера: «все пов’язано з усім», «природа знає краще», «все має кудись діватися», «ніщо не дається задарма»
5. Закон біогенної міграції атомів(Перельман, Вернадський): міграція х/ел в природі здійснюється під впливом живої речовини.
6. Закон внутрішньої динамічної рівноваги: кожна екосистема перебуває у постійному динамічному сані, причому її характеристики коливаються в межах оптимальних значень.
7. Закон спадної віддачі при природокористуванні
8. Закон історичної незворотності: процес розвитку біосфери одно направлений і незворотний
9. Закон екологічного підсилення в трофічних ланцюгах: в тілах організмів, що є вищими ланками трофічних ланцюгів акумулюється більше мікроелементів, в т. ч. забруднюючих речовин
10. Закон Ліндемана: з одного трофічного рівня екологічної піраміди на інший переходить не більше10% енергії.
11. 2-й закон термодинаміки: перетворення енергії з одного виду в інший супроводжується втратою тепла, яке розсіюється в середовищі.
12. Закон генетичної різноманітності: все живе генетично різне і має тенденцію до збільшення біологічної різноманітності.
13. Закон Аллена: виступаючі частини тіла теплокровних тварин в холодному кліматі коротші, ніж у теплому.
14. Закон Бергмана: зі зниженням температури розміри теплокровних тварин збільшуються.
15. Біогенний закон (Геккеля): онтогенез організму є коротким повторенням філогенезу даного виду.
16. Закон заповнення екологічних ніш: порожня екологічна ніша завжди природно заповнена
17. Закон максимального тиску життя: організми розмножуються з інтенсивністю, яка забезпечте максимально можливу їх чисельність.
18. Закон взаємодії факторів: екологічні фактори здатні частково компенсувати нестачу або надлишок інших, однак жоден фактор не може бути повністю замінним
19. Закон Ле Шательє-Брауна: при дії на систему сил, що виводять її зі стану рівноваги, рівновага зміщується у напрямку послаблення ефекту дії.
20. Закон Ешбі: різноманітність є запорукою стійкості екосистеми
21. Правило 1%: вилучення з екосистеми 1% енергії призводить до порушення балансу.
Закони Одума:
1 - Організми можуть мати широкий діапазон толерантності щодо одного екологічного чинника і низький стосовно іншого;
2 - Організми з широким діапазоном толерантності щодо всіх екологічних факторів найбільш поширені;
3 - Якщо умови по якомусь екологічному фактору неоптимальні, то діапазон толерантності може звузитися й щодо інших чинників;
4 - Багато факторів середовища можуть стати лімітуючими в критичні періоди життя організмів.
Інші закони: з-ни діалектики, з-н асиметрії, з-ни Ньютона, з-ни Кеплера, з-ни термодинаміки, періодичний з-н, з-н фотоперіодизму, принцип емерджентності
17. Визначення популяції. Основні характеристики популяції
Популяція – група живих організмів одного виду на певній території (територіальне поєднання організмів одного виду).
Популяція - сукупність особин одного виду, що мають спільний генофонд і населяють певний простір з відносно однорідними умовами існування. П. просторово ізольована певними природними факторами. П. - елементарна одиниця еволюційного процесу і форма існування виду. Популяції, що перебувають значний час в ізоляції, можуть розвиватися до окремих рас→підвидів→видів. Наявність всередині виду генетично різноманітних П. забезпечує його еволюційну стійкість.
Популяції вивчає такий розділ екології як демекологія.
На рівні популяцій відбуваються основні адаптації, природний відбір і еволюційні процеси. Різноманітність популяцій всередині виду збільшує його пристосувальні здібності, освоєння середовища і, як наслідок, можливості виживання.
Основні характеристики популяції:
(Див. пит. №№18-20)
Статичні показники характеризують популяцію на даний момент. До них належать чисельність, щільність і показники структури.
Динамічні показники характеризують процеси, що протікають в популяції за деякий інтервал часу. Основними динамічними характеристиками популяцій є народжуваність, смертність і швидкість зростання популяцій.
18. Структура популяцій
Структура – це склад і співвідношення між окремими частинами системи. Структура зазвичай визначається за певним критерієм.
Структура – відносно стійка єдність елементів, їх відношень і цілісності об’єкта.
Для структури популяцій характерний стан динамічної рівноваги (постійне коливання відносно певного стану рівноваги).
Розрізняють статеву, вікову, територіальну, етологічну та деякі інші види структури (напр., родова).
Вікова структура – співвідношення особин різних вікових груп. Формування вікової структури відбувається в результаті спільної дії процесів народжуваності та смертності. З часом навіть у межах однієї і тієї ж популяції можуть відбуватися значні зміни вікової структури. У таких випадках «включаються механізми», які автоматично повертають популяцію до деякого нормального для даної популяції віковою розподілу.
Типи вікових розподілів:
Екологічні вікові групи (за Одумом):
Віковий спектр – набір вікових груп.
Статева структура – співвідношення особин різної статі. У більшості видів генетичний механізм забезпечує приблизно рівне співвідношення особин різної статі при народженні. Однак воно порушується в результаті відмінностей фізіологічних, поведінкових та екологічних реакцій самців і самок, що викликають нерівномірну смертність.
Просторова структура – закономірне розміщення особин популяцій у певному просторі і часі.
Розрізняють наступні види розподілів особин по території:
В залежності від характеру використання простору:
Етологічна структура – відображає різноманітні форми співіснування особин в популяціях.
Способи життя:
19. Динаміка популяцій
Динаміка популяції – це сукупність процесів змін її основних біологічних показників (чисельності, біомаси, структури) в часі під впливом екологічних факторів. Динаміка є одним з найважливіших біологічних та екологічних явищ.
Динаміку чисельності популяції визначають переважно для тварин. Для дослідження динаміки рослин частіше застосовують порівняння біомаси.
Типи популяційної динаміки:
1. Відносно спокійний хід чисельності (високоорганізовані тварини);
2. Сезонний (комахи);
3. Багаторічний зі спалахами масового розмноження (лемінги).
Особливості динаміки чисельності – див. пит. №20.
Крива виживання являє собою графік залежності від часу числа особин, що вижили на даний момент особин для деякої початкової групи новонароджених. Кожному біологічному виду властива власна характерна крива виживання. При побудові графіка по осі абсцис відкладають відносний вік, а по осі ординат абсолютна кількість виживши особин або їх відсоток від вихідної кількості.
20. Коливання чисельності популяцій
Коливання чисельності популяції визначається співвідношенням таких показників як народжуваність, смертність (найголовніші) і міграції.
Коливання чисельності популяції відбуваються завжди, проте лише в певних межах. Вони (межі) зберігаються в умовах стабільного середовища життя як завгодно довго.
Періоди різкої зміни чисельності носять назву «популяційних хвиль», або «хвиль життя», «хвиль чисельності». Причини таких коливань до кінця не з’ясовані. (фактор харчування, погодно-кліматичні явища, сонячна активність або комплекс взаємопов'язаних факторів).
Будь-яке значне відхилення чисельності особин у популяціях від оптимальної пов'язано з негативними наслідками для її існування. У зв'язку з цим популяції зазвичай мають адаптаційні механізми, що сприяють як зниженню чисельності, якщо вона значно перевищує оптимальну, так і її зростанню, якщо вона опускається нижче оптимальних значень.
Якщо при незначній міграції народжуваність перевищує смертність, то популяція буде рости. Зростання популяції є безперервним процесом, якщо в ній існують всі вікові групи.
Якщо допустити, що ріст популяції не залежить від її щільності (відсутність лімітуючих факторів середовища), то приріст чисельності буде поступово збільшуватиметься, а сама кількість особин стрімко зростатиме по експоненті (графік матиме j-подібну форму). Ця властивість організмів називається біотичним потенціалом.
В реальних умовах при обмеженості ресурсів (опір середовища) експоненціальний ріст поступово припиняється. Зі збільшенням щільності швидкість росту популяції знижується до нуля, і крива набуває S-подібної форми. Будь-які зміни чисельності популяції є результатом порушення рівноваги між її біологічним потенціалом і опором середовища.
Загальна чисельність та щільність населення популяцій регулюється правилом максимальної народжуваності (відтворення): в популяції присутня тенденція до формування теоретично максимально можливої кількості нових особин.
Для стабільних популяцій є справедливим твердження, що в них «народжуваність урівноважена смертністю». Один з головних факторів, що впливає на розміри популяцій, - це відсоток особин, що гинуть до досягнення статевозрілого віку.
Для популяцій різних видів існують допустимі межі зниження чисельності особин, за якими існування популяції стає неможливим. Критичні значення чисельності залежать від розміру особин (чим дрібніші особи, тим вищі критичні значення), ймовірності зустрічі статевих партнерів, відособленості груп всередині популяцій тощо.
Гомеостаз – це стан динамічної рівноваги чисельності популяції. Він забезпечується завдяки внутрішньопопуляційним механізмам саморегуляції. Забезпечення гомеостазу є однією з найважливіших властивостей популяції. Рівновага досягається завдяки взаємодії модифікуючих (абіотичних) та регулюючих (біотичних) факторів.
21. Біоценоз і його структура
Біоценоз («спільне життя») (Мьобіус, 1877) – сукупність організмів, що населяють певну територією з більш-менш однорідними екологічними вимогами (біотоп).
Біоценоз: сукупність видів + взаємозв’язки між ними
Біоценоз ≈ угрупування
Біоценологія (наука про біоценоз) ≈ синекологія (наука про угрупування)
В межах біоценозу розрізняють:
Біоценоз = фітоценоз + зооценоз + мікробіоценоз
Біоценоз є складовою частиною біогеоценозу (екосистеми):
Біогеоценоз (екосистема) = біоценоз + біотоп (екотоп)
Типи відносин у біоценозі:
Біоценоз формують міжвидові зв'язки, що забезпечують структуру біоценозу – чисельність особин, розподіл їх в просторі, видовий склад, структуру харчової мережі, продуктивність і біомасу.
Структура біоценозу:
Видова – кількість видів, що формують біоценоз і співвідношення їх чисельності. Видове різноманіття прямо пропорційне багатству умов біотопа та його віку (молоді бідніші за сформовані). Чим вища різноманітність, тим вища стійкість.
Крива Раункієра – розподіл видів за їх численністю
Шкала Друде – окомірне оцінювання численності (обильности) видів
Консорція – структурна частина біоценозу, що скл. з зеленої рослини і всіх пов’язаних з ним інших організмів (скл. частини: ядро (дерево), консорти (живуть на дереві), концентри)
Синузія – основна системна одиниця фітоценозу, що складається з особин одного або декількох суміжних видів рослин.
Просторова – особливості розміщення організмів у просторі. Виділяють горизонтальну та вертикальну.
Горизонтальна проявляється в мозаїчності і виражається у вигляді нерівномірного розподілу популяцій по території внаслідок неоднорідності грунтових, мікрокліматичних умов, рельєфу тощо.
Вертикальна проявляється в ярусності біоценозу – розподілі рослинних угрупувань за висотою. Ярусність дозволяє оптимально використовувати сонячну енергію. Кожному ярусу рослин відповідають свої тварини зі складу біоценозу.
Екологічна (функціональна) – співвідношення окремих екологічних груп організмів (особливості функціонування окремих біоценозів у конкретних умовах).
Найважливішим типом взаємодії між організмами в біоценозі, що формують його структуру, - харчові зв’язки, що виражаються через ланцюги живлення.
Харчовий ланцюг – послідовність організмів, в якій кожен наступний учасник поїдає або розкладає попередній. Кожна ланка ланцюга живлення називається трофічним рівнем.
Основні трофічні рівні:
Продуценти (автотрофи) – продукують органічні речовини з неорганічних (рослини, деякі мікроорганізми);
Консументи (гетеротрофи) (1-го, 2-го, 3-го порядків) – споживають і перетворюють готові органічні речовини (тварини, гриби);
Редуценти – розкладють органічні речовини до вихідних мінеральних елементів.
Розрізняють пасовищні («поїдання») і детритні («розкладу») харчові ланцюги.
Для наочності представлення взаємовідносин між організмами в біоценозі прийнято використовувати екологічні піраміди чисел, мас та енергії.
Також до екологічної структури відносять типи взаємовідносин організмів (див пит. №13)
Домінант – вид, що переважає за кількістю особин в певному ярусі.
Едифікатор – вид, домінант, що формує середовище і визначає особливості угрупування
Біоценози отримують назви за домінантами та індикаторами (ялинники-чорничники).
Інвазія – поселення нових видів на території, де вони раніше не проживали, що відбувається (на відміну від інтродукції) без свідомої участі людини (акліматизація).
22. Поняття про екологічну нішу
Екологічна ніша – сукупність усіх факторів середовища в ареалі, при яких можливе існування певного виду. Поняття включає в себе не тільки положення виду в просторі, але і його функціональну роль в угрупуванні.
За Одумом: Місцепроживання організму – це місце, де він живе, або місце, де його зазвичай можна знайти. Екологічна ніша – поняття більш широке, воно включає в себе не тільки фізичний простір, який займає організм, але і його функціональну роль в угрупуванні (наприклад, трофічне положення) і його вимоги до зовнішніх факторів (температура, вологість, кислотність ґрунту тощо). Відповідно, екологічна ніша залежить не тільки від того, де він живе, а й включає сукупність його вимог до навколишнього середовища. Місцепроживання - «адреса» організму (виду), а екологічна ніша - його «професія».
Групи, що займають однакові екологічні ніші в різних географічних областях, називаються екологічними еквівалентами.
Якщо організми займають різні екологічні ніші, вони не вступають зазвичай в конкурентні відносини, сфери їх діяльності і впливу розділені. Проте якщо два види з подібними вимогами до середовища (харчування, поведінки, місцями розмноження і т. п.) вступають у конкурентні відносини, то один з них повинен загинути або змінити свій спосіб життя і зайняти нову екологічну нішу. (закон Гаузе).
Організм (вид) може змінювати екологічну нішу протягом свого життєвого циклу. (екологічна ніша личинок хруща пов'язана з ґрунтом, харчуванням кореневими системами рослин. У той же час екологічна ніша жуків пов’язана з наземної середовищем, харчуванням зеленими частинами рослин).
Угрупування (біоценози, екосистеми) формуються за принципом заповнення екологічних ніш. Тому в природному сформованому угрупуванні зазвичай всі ніші зайняті.
23. Динаміка біоценозу. Сукцесії
Динаміка біоценозу – зміна станів біоценозу (його основних характеристик) в часі.
Будь-який біоценоз, пристосовуючись до змін зовнішнього середовища, перебуває у динамічному стані. Фактори змін можуть бути зовнішніми або внутрішніми (напр., саморозвиток). Зміни в біоценозах розрізняють повторювані (циклічні (флуктуації): добові, сезонні, багаторічні) та направлені (тренди, розвиток).
Добова активність перш за все визначається зміною сонячної освітленості. Протягом доби не відбувається принципових змін видового складу і основних форм взаємовідносин в біоценозах.
Сезонні зміни зачіпають фундаментальні характеристики екосистем, в першу чергу видовий склад і продуктивність біоценозів. У несприятливі сезони ряд видів мігрує в райони з кращими умовами існування. Осілі види складають ядро біоценозу, а сезонні види визначають його вигляд і біоценотичні зв'язки в окремі періоди.
Сукцесії – послідовна зміна біоценозів у межах певної території (у напрямку підвищення стійкості). Причини сукцесій: внутрішні (саморозвиток) та зовнішні (зміни середовища). Сукцесії є переважно довготривалими процесами (роки-десятки років).
Сукцесійний ряд – ряд біоценозів, що послідовно змінюють один одного.
Завершальним етапом сукцесій є досягнення клімаксового стану (формування біоценозу, що є найбільш адаптованим до існуючого комплексу кліматичних умов). Клімаксові біоценози зазвичай досить чутливі до різноманітних втручань в їх життя.
Для кожного регіону для кожного сукцесійного ряду (і для кожної сукцесійної стадії зокрема) характерний певний набір видів.
У кожній природній зоні кожен сукцесій ний ряд заверщується подібними клімаксовими біоценозами, що мають спільний вид-едифікатор (напр. в степу – типчак і ковила) (теорія моноклімаксу).
24. Типи сукцесій
Поняття про сукцесії – див. пит. №23
В екології розрізняють первинні та вторинні сукцесії:
Первинна сукцесія – сукцесія, розвиток якої починається на субстраті, позбавленому життя (відвали порожньої породи, нові вулканічні острови). Такі території спершу заселяються піонерними видами (лишайники, водорості, деякі еврибіонти), що поступово формують сприятливі умови для проживання інших видів. З часом відбувається збільшення видового різноманіття, розвиток ґрунтів, посилення зв’язків між різними видами, зменшення кількості вільних екологічних ніш, поступове формування більш складних біоценозів та екосистем, зростання продуктивності, інтенсифікація процесів кругообігу.
Приклад первинної сукцесії:
Первинний субстрат, водорості→ лишайники→ трави→ трави+кущі→ береза+осика→ листяний ліс з ялиною у підліску→ мішаний ліс→ ялиновий ліс.
Вторинна сукцесія – сукцесія, що починається не з нульових значень, а виникає на місці порушеної чи зруйнованої екосистеми. (після вирубок лісів, лісових пожеж, на занедбаних с/г угіддях). Характерною їх рисою є значно більша швидкість перебігу, так як починаються з проміжних стадій (трави-, кущі- або дерева-піонери) на фоні більш сприятливих ґрунтів. Вторинна сукцесія, звичайно, можлива лише за відсутності постійного сильного впливу людини.
Розрізняють також автотрофні і гетеротрофні сукцесії. Розглянуті вище приклади сукцесій відносяться до автотрофних, оскільки всі вони протікають в екосистемах, де центральною ланкою є рослинний покрив, з його розвитком пов'язані зміни гетеротрофних компонентів. Такі сукцесії потенційно безсмертні, оскільки весь час поповнюються енергією і речовиною, що утворюються або фіксуються в організмах в процесі фотосинтезу або хемосинтезу. Завершуються вони, як зазначалося, клімаксовою стадією розвитку екосистем.
До гетеротрофних відносяться ті сукцесії, які протікають в системах, де відсутні живі рослини (продуценти), а беруть участь лише тварини (гетеротрофи). Цей вид сукцесій відбувається тільки до тих пір, доки присутній запас готової органічної речовини. У міру руйнування органічних речовин і вивільнення з них енергії сукцесійний ряд закінчується, система розпадається (розкладання мертвого дерева або тварини).
Продуктивність екосистем на клімаксових стадіях сукцесій висока (близька до максимальної) внаслідок більш повного освоєння простору. Проте можливості вилучення людиною первинної продукції лімітуються (іноді до нульових значень) внаслідок включення її в ланцюги живлення консументів (нульова продуктивність клімаксових біоценозів).
Антропогенний вплив часто призводить до спрощення екосистем (дигресій). Розрізняють пасовищні, рекреаційні та ін. дигресії. Наслідком таких змін є не клімакс, а до стану катоценозу, що є попередником повного розпаду екосистеми.
Таким чином, сукцесії можна розглядати як природний механізм саморозвитку та самовідновлення екосистем.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 29 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| ҚАЗАҚСТАН РЕСПУБЛИКАСЫның БІЛІМ ЖӘНЕ ҒЫЛЫМ МИНИСТРЛігі | | | Книга сообщества http://vk.com/best_psalterium . Самая большая библиотека ВКонтакте! Присоединяйтесь! 1 страница |