Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (затверджені Постановою ВР України від 5 березня 1998

Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (затверджені Постановою ВР України від 5 березня 1998 року 188/98-ВР) не передбачається скорочення кількості ядерних об’єктів. Натомість, визначаються основні пріоритети розвитку цієї галузі, як-то: обгрунтований вибір місць розташування таких об’єктів, зменшення впливу діяльності цих об’єктів на здоров’я населення, науково обгрунтований вибір ядерних технологій, устаткування та обладнання та ін. А наскільки потрібний Україні розвиток галузі атомної енергетики?

Україна має намір добудувати ще 2 блоки по мільйону кіловат-годин кожний на Рівненській та Хмельницькій АЕС. На думку членів Миколаївської УЕА “Зелений світ”, потрібно не любити власну країну, щоб, маючи в резерві більш ніж 100% встановлених потужностей ТЕС, не використовувати його, а замість цього будувати нові генеруючі потужності і таким чином заганяти власний народ у ще більш глибоку боргову яму. Будь-яка країна у світі резерв більше 15% вважає для себе вже збитковим. При добудові збільшиться ризик повторення Чорнобильської катастрофи, тому що будуються реактори передчорнобильської конструкції.

Одним з аргументів на користь добудови є те, що у будівництво цих блоків вкладено великі гроші і тому, щоб вони не пропали, потрібно добудовувати АЕС. З іншого боку, у зупинені 25 млн. кВт потужностей ТЕС вкладено не менше грошів, ніж у 2 млн. кВт АЕС. Крім того, зарезервовані ТЕС не придатні для стоянки взимку, тобто їх потрібно проганяти, хоча б на найменших часткових режимах, що є досить неекономічно та неекологічно. Поки у недобудованих реакторах не вставлені паливні стержні, їх демонтаж обійдеться лише у 25%, а після – цей же демонтаж АЕС, що відпрацювала, буде коштувати вже, як мінімум, 250-350% вартості їх будівництва. Проблемою також є довгострокове, надійне та безпечне захоронення ядерних відходів. Дуже важко оцінити реальну вартість демонтажу АЕС до "зеленої галявини". За твердженням відомої організації Грінпіс, ця сума порядку 30 млрд. доларів США. При цьому важко усвідомити, яким чином встановлення нових реакторів відповідає принципу сталого розвитку.

Стосовно ядерного палива, згідно даних Світового Банку та Уряду України 1993 року, власних запасів урану для діючих АЕС в Україні має вистачити лише на 25 років, якщо не будувати досить небезпечні реактори на швидких нейтронах. Крім того, при таких невеликих запасах ядерного палива, створення у нашій країні, яка найбільше постраждала від Чорнобильської аварії такого безумно дорогого за вартістю замкненого ядерно-паливного циклу, краще за все свідчить про те, до якого крайнього ступеня дійшов безальтернативний розвиток АЕС. Щодо забезпечення власним органічним паливом ТЕС, то відомо, що у 1990 році, в момент найбільшої виробки електроенергії, енергетика України мала найвищий показник у Європі - 50%, за забезпеченістю власним паливом. Італія, наприклад, взагалі не має власних запасів палива. Згідно даних Світового Банку, якби сьогодні лише 50% резервних ТЕС продавали електроенергію за кордон по бартеру, за паливо, то цього палива було б достатньо на всі 100% резерву. Таким чином, хоч сьогодні в Україні, в принципі можна зупинити всі п‘ять АЕС та замість них ввести ТЕС, забезпечуючи таким чином безпеку країни та підвищуючи її економічний добробут. Зрозуміло, що питання виводу АЕС з експлуатації не є простим у технічному та, тим більше, у соціальному відношенні. Проте, воно, в Україні, може бути вирішено набагато простіше та дешевше, ніж, у тій же Німеччині, яка вже прийняла рішення про зупинку всіх своїх АЕС, які є набагато безпечнішими, ніж наші, та якій треба буде вкласти немалі кошти для творення альтернативних джерел енергії. Таке рішення Німеччини свідчить про те, що АЕС не мають перспективи та у майбутньому будуть втрачати всі свої "переваги" по мірі здійснення ядерного роззброєння та демократизації світового співтовариства. Що стосується вартості захоронення відпрацьованого палива, то Україні потрібно витрачати приблизно 100-120 млн. доларів (стільки коштує їх переробка та захоронення в Росії).

Курс України на використання АЕС, як базової енергетики, якщо навіть і не призведе до нового Чорнобиля, буде руйнувати стійкість розвитку країни з кількох причин. В міру спаду виробництва знижувалося споживання електроенергії, виводилися в резерв ТЕС, зростала частка внеску АЕС у виробітку (сьогодні це майже половина) і, як це не дивно на перший погляд, зростала частота відключення електроенергії в тому числі і споживачів, розташованих поруч з АЕС. Багато хто з них і дотепер дивуються з цього приводу, думаючи, що вони отримують електрику від АЕС, які розташовані поруч. Цій найглибшій помилці сприяють свідомо самі атомники, говорячи про злиття виробленої електроенергії усіма електростанціями (ЕС) у єдину енергомережу. Насправді генератори турбін АЕС виробляють електроенергію напругою 750000 вольт, а сама АЕС в основному споживає 380-220 вольт. Причому, наприклад, Південноукраїнська АЕС (три реактори по 1 млн. кВт установленої потужності), є самим значним споживачем у Миколаївській області (близько 1 млрд. кіловат-годин у рік) низьковольтної електроенергії, що надходить в область від інших ЕС, що порівнянна зі споживанням усієї промисловості області. Високовольтну енергію вигідніше гнати по дротах подалі від АЕС, у тому числі і за кордон, і невигідно відразу зменшувати її напругу в 2000 разів. АЕС не припускають глибокого і тим більше швидкого регулювання їхньої потужності. Тому збільшення їхнього внеску у вироблення робить всю енергосистему України хитливою і тому збільшення внеску АЕС, що не регулюються, у загальний виробіток електроенергії може призвести до руйнування енергосистеми. От чому в моменти швидкого наростання навантаження регулювання здійснюють швидким відключенням населення від загальної енергосистеми. Друга причина, що може призвести до економічного руйнування пов'язана з тим, що АЕС на відміну від інших ЕС потребують у міру вироблення їхнього ресурсу усе більших витрат на забезпечення їхньої безпечної роботи. Вивчення світової статистики роботи і зупинки реакторів свідчить про те, що режим небезпечної роботи, за яким потрібно або зупиняти реактор або вкладати значні кошти в забезпечення систем захисту і підвищення безпеки настає через 13 - 18 років (більша цифра для малих потужностей, менше 0,3 млн. кВт). От як виглядає стан справ у цьому світлі з усіма діючими реакторами в Україні:

№ п/п	Найменування АЕС, № блоку	Тип реактору	Роки пуску та зупинки	Рік початку режиму небезпечної роботи
1.	Чорнобильська АЕС блок 1 блок 2 блок 3 блок 4	РБМК-1000 РБМК-1000 РБМК-1000 РБМК-1000	1978 – 1991 1983 – 1986
2.	Запорізька АЕС блок 1 блок 2 блок 3 блок 4 блок 5 блок 6	ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000
3.	Південноукраїнська АЕС блок 1 блок 2 блок 3 блок 4*	ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000	?
4.	Рівненська АЕС блок 1 блок 2 блок 3 блок 4	ВВЕР-440 ВВЕР-440 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000	?
5.	Хмельницька АЕС блок 1 блок 2* блок 3* блок 4*	ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000	? ? ?

* - тут під знаком? вказані реактори, що плануються атомниками.

Як бачимо 75% реакторів АЕС України вже сьогодні працюють у режимі небезпечної роботи, а до 2002 року, за винятком 6-го блоку ЗАЕС, усі реактори ввійдуть у цей режим і потрібно буде або зупиняти їх, або вкладати в забезпечення їхньої безпеки значних коштів. Дуже цікавим є те, що в чергуванні аварій і катастроф на Чорнобильської АЕС існує якась лиховісна послідовність (невідомо - арифметична або геометрична), відповідно до котрого чергова катастрофа може статися починаючи з 26 квітня 1999 року по 10 серпня 2000 року. При цьому наша влада торгується зі світовим співтовариством із приводу закриття ЧАЕС у 2000 році.

Вже сьогодні проглядається, що енергетика і транспорт XXI-го століття будуть побудовані на використанні здебільшого води, як палива, і, частково, органічного палива. Мається на увазі не тільки освоєння термоядерної і водневої енергетик, але також створення водно-паливних сумішей типу аквазину для малих потужностей і спалення пального в середовищі перегрітої водяної пари для великих потужностей. Екологічно чиста прісна вода вже сьогодні цінується дорожче, ніж органічне паливо, а при урахуванні сказаного ціна і дефіцит її ще більше зросте. АЕС і ТЕС (уся паротурбінна енергетика) уже сьогодні є найбільшими споживачами водяних ресурсів і з цієї причини теж будуть приречені на вимирання. Їх замінять не парогазові ТЕС, а маневрені чисто газотурбінні електростанції (ГТЕС), які не тільки не споживають воду, але й спроможні її генерувати з атмосферної вологи, чим вони наблизяться вже до відновлюваних джерел енергії (Україна має унікальний потенціал розробки і виготовлення значних потужностей ГТЕС, але не має жодної промислової ГТЕС, а продає усе за кордон). Таким чином, і з боку ресурсоенергозбереження АЕС не мають ніяких перспектив. Незрозуміло, чому атомникам удається так завзято лобіювати будівництво АЕС в Україні, незважаючи на всі хиби АЕС і негативні наслідки Чорнобильської катастрофи, що продовжується. Чому жодна з партій в Україні серйозно і професійно не займається проблемами енергетики, що, як це очевидно з вищесказаного, уже сьогодні може або вивести країну з економічної кризи, або поглибити її, а те і взагалі зводити її безпеку до нуля - другого Чорнобиля Україна не витримає?

Необхідно визнати, що атомна енергетика завжди була елітарною серед інших енергетик і не тільки в нашій країні. А це означає, що вона і раніш, і тепер знаходилася і знаходиться під захистом державного апарата і захищена від критики і контролю. Дійшло до того, що, наприклад, у 1993 році, Парламент України ніяк не контролював продаж електроенергії від АЕС за кордон, прибутки від якої перевищували бюджет країни і, очевидно, саме за ці гроші був побудований 6-й блок Запорізької АЕС, під виглядом повномасштабного тренажера під час дії мораторію на будівництво АЕС в Україні. Якоюсь мірою вимога закритості виправдана - АЕС і сьогодні є самою грізною зброєю, у випадку внутрішнього або зовнішнього їхнього руйнування. З цим не можна не рахуватися, точно також, як і з тим, що атомники використовують саме цю ж обставину для лобіювання своїх програм, не зважаючи на об'єктивні реалії. Зовсім нещодавно, під час страйків із приводу невидачі зарплати співробітникам АЕС, їхнє керівництво знімало із себе відповідальність за безпечну роботу станцій і це найбільш переконливо подіяло на владу. Але, поширення ядерного шантажу на все суспільство і країну неприпустимо. Безальтернативний розвиток енергетики і суспільства неминуче призведуть, якщо не до екологічної, то до соціальної катастрофи. Відомо, що потенціал енергозбереження в Україні по самих скромних підрахунках складає не менше 40% від вироблюваної енергії. Відомо також, що левова частка його може бути отримана без вкладення значних капітальних вкладень, за рахунок тільки одних організаційних заходів. Прикладом такого рішення можуть бути діючі вже протягом 5 років у Росії 14 зон енергоефективності. В Україні одна єдина зона енергоефективності в Миколаєві вже можна сказати загублена при втручанні держави. З цієї ж причині в нас у країні гальмується впровадження відновлюваних джерел енергії (вітровий, сонячної, біогазу, термальної і т.п.) і не знаходить застосування дуже перспективна і наукомістка газотурбінна енергетика, замкненою технологією виробництва якої володіють усього 5 країн у світі.

Однією з причин Чорнобильської катастрофи була саме відсутність альтернатив і контролю за розвитком і роботою АЕС із боку громадськості. В умовах ледь сталої демократії, слабкості, роздробленості множинних партійних рухів і усе державності, що більш зміцнюється, в Україні, жодна з партій не може і не робить суттєвого впливу на владу і тому ніхто, ціною свого існування, навіть і не намагається протистояти атомному лоббі. У західних країнах цьому питанню найбільше приділяють увагу Партії Зелених. У нашій країні Партія Зелених України (ПЗУ) протистоїть не атомникам, а українським екологічним громадським організаціям (а саме УЕА “Зелений світ”). Але це окрема тема.

Цілком очевидно, наприклад, що сьогодні, замість блоків на Рівненській і Хмельницькій АЕС, Україна за рахунок використання виключно власних ресурсів і виробництва може усього за рік побудувати і ввести, при витратах у 2-3 разу менших і зі швидкою окупністю, із забезпеченням глобальної безпеки і високої маневреності, без споживання водяних ресурсів (чого ніколи не буде при використанні АЕС), 2 млн. кВт установлених потужностей газотурбінної ЕС, що можуть помітно збільшити стійкість роботи всієї енергосистеми країни, зменшить відключення населення і підвищать економічність енергетики. Але, для прийняття цього рішення на державному рівні потрібна політична воля й відповідальність за безпечний і сталий розвиток будь-якої з партій.

Список використаних джерел:

1. Протокол засідання Зеленої Ради УЕА "Зелений світ" від 12.11.1998 р.

2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (затверджені Постановою ВР України від 5 березня 1998 року 188/98-ВР).

3. Закон України про відходи від 5 березня 1998 року.

4. Електронний список розсилки Ecological North-West Line.

Дата добавления: 2015-11-04