План «Ост», Генеральний план «Ост» — секретний план уряду Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи і її німецької колонізації після перемоги над СРСР.
План «Ост» був розроблений з метою реалізації гітлерівської ідеї життєвого простору на Сході та втілення третього пункту програми НСДАП щодо нових територій та земель для німців.
Анта́нта — військово-політичне угрупування, основними членами якого були Великобританія, Франція і Росія, створене в 1904–1907 роках. Антанта домінувала в міжнародних відносинах перших десятиліть XX століття. Виникла у відповідь на створення 1882 і подовження 1891 Троїстого союзу Німеччини, Австро-Угорщини та Італії.
Універса́л — актовий документ, який доводить до загального відома певну постанову влади, її розпорядження адміністративно-політичного характеру.
В Україні в XVII—XVIII століттях, на зразок польських королів чи сейму, універсали видавали гетьмани, особи з генеральної старшини або полковники.
Шістдеся́тники — назва нової генерації радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років.
Індустріаліза́ція — історичний процес техніко-економічного переходу від аграрного до промислових способів суспільного виробництва, який проходить через машинну стадію виробництва товарів і послуг. Поняття Індустріалізації використовується для позначення історичної епохи європейської промислової революції, яка почалась в другій половині 18 ст. в Англії. Пізніше вона поступово поширилася на інші країни Європи та Північної Америки. В Азії та Латинській Америці з середини 20-го століття.
Метрополія: є «самостійна одиниця розселення, яка має свої колонії».
Тоталітари́зм — система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігія
Констит́уція — основний державний документ (закон), що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.
Демокра́тія — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державівизнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо, або опосередковано через обраних представників.Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».
Революції 1848—1849 років — кілька повстань у різних частинах Європи протимонархічного правління. Деякі революціонери керувалися республіканськими ідеями, однак набагато більше — економічними причинами. Нова революція у Франції була зумовлена посиленням протиріч між фінансово-урядовою верхівкою й іншими верствами населення, її прихід прискорився неврожаями 1845—1846 pp. та економічною кризою 1847 р. Почалися масові банкрутства, звільнення та зростання безробіття.
Пацифіка́ція) — урядова політика, спрямована на утихомирення, замирення («пацифізм», запроваджений насильницькими методами) локалізованих етносів (національних меншин).
В різних контестах термін охоплює: Акцію, проведену урядом Польщі у другій половині 1930 (за наявними даними, акцію було розпочато 16 вересня).Політику уряду Польщі у період 1930–1939 рр. (часом включають період до 1943, а інколи і період кінця 1940-х рр., включно зоперацією «Вісла»).Аналогічну політику і у Чехо-Словаччині, Радянському Союзі тощо, що охоплює примусові відселення етносів з місць їх корінного проживання, що є злочином проти людства і осуджується сучасним міжнародним законодавством (конвенціями).
Громадя́нське суспі́льство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.
Дисидент — людина, політичні погляди якої істотно розходяться з офіційно встановленими в країні, де вона живе; політичний інакодумець. Часто це призводить до гонінь, репресій і переслідувань його з боку влади. В католицьких державах у середньовіччі особи, яких вважали відступниками від католицтва; з часів Реформації — християни, що не дотримувалися панівного в даній державі віросповідання В СРСР з кінця 50-х до середини 80-х — учасники опозиційного руху.
Політи́чна па́ртія — особлива громадська організація (об'єднання), яка прагне досягти мети, загальної для її членів шляхом придбання і здійснення політичної влади. Інструментом партії є оволодіння політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування. У демократичних країнах політичні партії керуються інтересами своїх виборців.
Рефо́рма — комплекс заходів, яким запроваджуються такі нові умови діяльності в сфері суспільних відносин, які не змінюють основ системи суспільних відносин, але призводять до викорінення негативних суспільних явищ, які за попередніх умов народилися й розквітли. Новий стан вводиться законодавчим шляхом. Процес реформування суспільства або окремої його сфери здійснюється владою за умови неможливості при наявному стані суспільства мати позитивний розвиток країни або сфери суспільної діяльност
Істо́рія або діє́пис — наука, яка вивчає минуле людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій. Дослідником історії є історик, особа з відповідним вишколом та фаховою підготовкою.
Українізація — політичне просування та впровадження елементів української мови та української культури в різних сферах суспільного життя.Українізація 1920-30 років була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації. Під час громадянської війни в 1917-20 роках на півдні колишньої Російської імперії був організований ряд урядів, які ставили за мету побудову незалежної української держави.
Релі́гія — віра, особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія — це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона включає до свого складу сукупністьзвичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т. д. Вивченням релігії займається наука релігієзнавство.
Державна мова — правовий статус мови, вживання якої обов’язкове в офіційних документах та загалом в публічних сферах суспільного життя в державі (законодавство, управління, судочинство, освіта тощо).Державна мова постає як мова національності, яка самовизначилася в даній державі. Вживання державної мови закріплюєтьсятрадицією або законодавством.
Національні вершини — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою
Трої́стий сою́з — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в1879–1882 і був спрямований проти Франції, Росії та Англії.Започаткував утворення Троїстого союзу Австро-Німецький договір від 7 жовтня 1879, який передбачав спільні дії обох країн у випадку нападу Росії на одну із них. Цей двосторонній союз 20 травня 1882 був доповнений договором між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією.
22червня41р-9травня45р Вели́ка Вітчизня́на війна́ термін, яким радянська історіографіята низка істориків країн колишнього СРСР окреслюють радянсько-німецький збройний конфлікт 1941–1945 років у рамках Другої світової війни. Був створений радянською пропагандою за зразком російської «Вітчизняної війни» з французами 1812 року. На думку кандидата історичних наук Володимира В'ятровича, приставка «Велика» додана для підкреслення значущості радянсько-німецького конфлікту для СРСР, масштабів та наслідків цього конфлікту для Європи. Конфлікт, представлений як Велика Вітчизняна війна, став наріжним націотворчим міфом СРСР, що служив основою формування радянської ідентичності, а в перспективі й радянського народу[1].
30 травня 1922 р-8 травня 1991 р Сою́з Сове́тских Социалисти́ческих Респу́блик [8], также СССР, Советский Союз — государство, существовавшее с 1922 года по 1991 год на территорииВосточной Европы, Северной, части Центральной и Восточной Азии. СССР занимал почти 1/6 часть обитаемой суши Земли[9]; на момент распада был самой крупной по площади страной мира. Образован на территории, которую к 1917 году занимала Российская империя без Финляндии, части Польского царства и некоторых других территорий. Согласно Конституции 1977 года, СССР провозглашался единым союзныммногонациональным[10] социалистическим[11] государством. 
.19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР — заявили, що у зв'язку з начебто хворобою Президента СРСР М. Горбачова його обов'язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватимеДержавний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП - Государственный комитет по чрезвычайному положению).ДКНС оголосив про запровадження на півроку в окремих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громадських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запроваджувалася жорстка цензура над засобами масової інформації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська.
29 квітня 1918 рік - 14 листопада 1918 Украї́нська Держа́ва — назва держави, що охоплювала територію Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві від 29 квітня до 14 грудня 1918року. Постала на місці Української Народної Республіки внаслідок державного перевороту. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським. Від 14 грудня 1918 року її змінила Директорія УНР як символ другого відродження УНР.Політику керівництва Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військЦентральних держав, що, згідно Берестейського мирного договору, окупували Україну.
21 березня 1921 Рішення про припинення військового комунізму та перехід до НЕПу було прийнято 21 березня 1921 року на X з'їзді РКП.Поняття «воєнний комунізм» ввів в політичний лексикон, теоретично обгрунтував та пояснив, відомий російський марксист-теоретик О. О. Богданов у своїй лекції «Доля робочої партії та нинішньої революції» в грудні 1917, яка в січні 1918 р. була надрукована окремою статтею[1].В офіційний радянський політичний лексиці поняття «Воєнний комунізм» поширилося дещо пізніше — після використання його в промовах навесні 1921 р. на X-му зї'зді РКП (б) В. І. Леніним та іншими його соратниками.
22 липня 1942 року сталася дуже гірка для всіх нас, проте важлива історична подія в житті нашої держави України − її повна окупація німецько-фашистськими загарбниками.
Напередодні цієї події окупаційні та загарбницькі дії з боку німецько-фашистських військ, незважаючи на потужну оборону з боку радянських військ, розгорталися досить стрімко. Вже через чотири місяці від початку Великої Вітчизняної війни німецько-фашистськими загарбниками була окупована майже вся територія нашої держави. Вже в грудні 1941 року під їх контролем були 42 відсотки території СРСР, її європейської частини, населення якої складало близько 80 мільйонів мешканців. При цьому, в полоні у фашистів опинилися 3,8 мільйонів військовополонених (1,3 мільйонів осіб з яких були українцями).
8 грудня 1991 Біловезька угода — документ, підписаний 7—8 грудня 1991 року Президентом України Леонідом Кравчуком, Президентом Росії Борисом Єльциним та Головою Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславом Шушкевичем уБіловезькій Пущі під Брестом (Білорусь), яким оголошено розпуск Союзу РСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Окрема угода була укладена щодо здійснення єдиного контролю над наявною в державах ядерною зброєю.
В лютому 2013 року виконавчий комітет СНД, де за правилами мала зберігатися Біловезька угода, повідомив, що має лише її копію.[1] Восени того ж року глава Державної архівної служби Ольга Гінзбург заявила, що жодна з країн-підписантів не володіє оригіналом угоди.[2]
24 серпня 1991 Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий поззачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуваннюУкраїнської Радянської Соціалістичної Республіки.Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України»[1] та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні»[2].
30 червня 1941 Акт відновлення Української Держави — проголошення 30 червня 1941року в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль».
Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі зЯрославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.
4 березня 1917 29 квітня 1918 Украї́нська Центра́льна Ра́да (УЦР), також Центральна Рада — спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 28 квітня 1918. Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.
28 червня 1996 р Конститу́ція Украї́ни — Основний Закон держави України. Ухвалений 28 червня1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам'ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України. Конституція України ухвалена і введена в дію Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей.
14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Парижі прийняла остаточне рішення визнати Східну Галичину частиною Польщі з наданням українцям певної автономії. Проте остання умова була тільки декларативною і в реальних умовах ніколи не виконувалась.
Суперечки між галичанами і Польщею розпочалися одразу після закінчення Першої Світової війни, коли на європейських теренах почав формуватися новий політичний устрій. Але проголошений принцип самовизначення націй не завжди був реалізований, внаслідок чого не всім народам вдалося здобути незалежність. Була в цьому числі і Україна. Відтак, нерозв’язане національне питання розпалило у Східній Галичині у 1919 р. військовий конфлікт. У лютому 1919 р. українська армія відповіла польському війську контрнаступом, чим спровокувала неабиякий негатив з боку Антанти. Вже в червні було прийнято рішення про тимчасову окупацію поляками Галичини для збереження в регіоні миру. Проте юридично Антанта не могла не зважати на виступи галичан і тому довгий час це питання не знаходило одностайної відповіді серед її членів.
17 вересня 1939 року в рамках підписаного з нацистською Німеччиною таємного пакту Ріббентропа-Молотова, а формально під приводом захисту "єдинокровного" населення Західних України та Білорусії, радянські війська окупували східну частину Польщі. Операція закінчилась за тиждень виходом на Західний Буг і Сян - Польща, як держава, вчетверте за свою історію перестала існувати.фундаментальна спільність інтересів тоталітарних режимів у нацистській Німеччині та комуністичному Радянському Союзі зумовила зближення цих держав, особливо в умовах неминучого військового конфлікту в Європі. Це виявилось, зокрема, у підписанні 23 серпня 1939 року в Москві радянсько-німецького пакту про ненапад терміном на 10 років ("пакт Ріббентропа-Молотова"), окремою частиною якого став таємний протокол, в котрому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Згідно з ним, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва і Бесарабія відходили до радянської зони впливу, а Польща мала бути поділеною по річках Нареву, Вісла і Сян. Через тиждень після підписання договору про ненапад Німеччина почала війну проти Польщі, а 3 вересня Британія та Франція, а за ними Австралія, Нова Зеландія та Індія оголосили війну Німеччині - почалась Друга Світова війна.
13 грудня 1922 р Договір чотирьох держав (США, Великобританії, Франції та Японії) про спільний захист договірними державами їх територіальних «прав» у Тихому океані. Підписаний 13 грудня 1921. Договір мав на меті об'єднати сили союзників проти національно-визвольного руху народів басейну Тихого океану і Далекого Сходу. Договір передбачав також (під тиском американської дипломатії) ліквідацію Англо-японського союзу 1902 р., спрямованого в той період проти планів США на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Проти англо-японського союзу висловлювалися і деякі британські домініони (в першу чергу Канада), що побоювались посилення Японії за рахунок Китаю та інших країн Далекого Сходу.
грудень1942-жовтень1944 ВизволенняУкраїни від фашистських загарбників Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 - лютий 1943), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР.Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р.Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків.Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення Києва від окупантів. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною звільнити Київ до "Великого Жовтня".Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 р. За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
1932-1933 Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних[1] людських втрат усільській місцевості на території Української СРР[2] та Кубані[3], переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу іУкраїнської СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[4].Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України[3], відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону[5].
23 серпня 1939 р 22 червня 1941 Наприкінці 30-х рр. людство вдруге у XX ст. було втягнуте у вир світової війни. Цим трагічним подіям передувала ціла епоха протистояння демократії й тоталітаризму. В окремих країнах Європи та Інших континентів виникли і набули значної сили тоталітарні режими, які прагнули захопити життєвий простір, джерела сировини, ринки збуту своїх товарів, перетворити інші народи на дешеву робочу силу. Демократичні країни, де існували парламентські форми правління, склалося громадянське суспільство, на жаль, не спромоглися через об'єктивні та суб'єктивні причини запобігти всебічній підготовці до війни агресивними державами.Щодо конкретних причин Другої світової війни, то це питання залишається в історичній науці дискусійним і до кінця не визначеним. Більшість дослідників погоджуються, що головною причиною війни була Версальсько-Вашингтонська система, яка поставилаНімеччину в дуже складне становище. Німці були принижені Версальським договором та ображені тим, що їх звинувачували в усіх бідах. Націонал-соціалістична партія на чолі з Гітлером вдало використала почуття реваншу, яке охопило значну частину німецького народу,
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 51 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| | |