Тема 5. Податки. Податкова система України.

ТЕМА 5. ПОДАТКИ. ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ.

5.1. Передумови виникнення та розвитку податків

5.2.Суть і функції податків.

5.3.Класифікація податків і їх ознаки.

5.4.Податкова система і податкова політика

5.1. Передумови виникнення та розвитку податків. Податки — дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки — це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливос­тей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростан­ня суспільного добробуту народу.

З іншого боку, податки — це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного під­приємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за форми й методи розподілу та перерозподілу, які в історії цивілізації спричиняли соціальні потрясіння і війни. На сьогодні податки — це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структу­ру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гаран­тій населенню,

Податки — це обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвит­ку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить ЇЇ недієздатною і в кінцевому підсумку — по­збавленою будь-якого сенсу.

Об'єктивною реальністю є те, що за наявних економіч­них умов підприємницькі структури та громадяни повинні віддавати Частку своїх доходів на загальнодержавні суспіль­ні потреби, а натомість одержувати від держави безплатні блага та послуги.

Досконалість форм і методів передачі цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інсти­тутів. Створення податкової системи — це не тільки практич­на, а й велика наукова проблема. Вона потребує глибокого аналізу господарського життя в державі, доходів населення і підприємницьких структур, бюджету сім'ї. Лише за такими матеріалами можна дійти висновку щодо доцільності введення того чи іншого податку, проаналізувати його вплив на еконо­мічні та соціальні процеси.

Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки — на землю, май­но, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, подат­ки на бороду, вікна, двері тощо.

Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фі­нансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткуван­ня, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.

Змінюються не тільки види і форми стягнення до бюдже­тів певних сум коштів, а й саме ставлення до податків. Вони стають ефективним знаряддям втілення державної політики з питань економіки та соціального розвитку. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості.

Проте не слід забувати, що податки є ще й дуже небезпеч­ним інструментом у розпорядженні держави. Адже без науко­вої концепції податкової політики вони можуть гальмувати економічний розвиток держави. Концепція податкової політи­ки держави повинна містити обгрунтовані висновки щодо впливу оподаткування на результати господарської діяльності підприємств та організацій, обсяг, напрямки й характер інвести­цій. розмір і структуру фонду споживання, галузеву й терито­ріальну структуру економіки.

Податкові системи економічно розвинутих країн спира­ються на детально розроблену теорію податків. Її творцями є видатні представники економічної науки: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Иозеф Шумпетер, Джеймс Бюкенен та багато інших. Пошук шляхів удосконалення податкових систем триває.

На перший погляд, питання можна вирішити дуже прос­то. Треба лише постійно стежити за тим, аби дотримувалася рівновага між величиною сплаченого податку та величиною отриманих від уряду благ і послуг, а також створювалися від­повідні правові відносини між державою та платником по­датків. Проте історія свідчить, що держава ніколи не погод­жується на такі відносини не тільки в кожному конкретному випадку, а й загалом, незалежно від того, які політичні сили перебувають при владі. Усвідомлення ознаки справедливості щодо податків змінюється залежно від зміни поняття про сутність завдання держави, а також про системи формування й розподілу доходів. Більшість демократичних сил, яка при­ходить нині до влади в цивілізованих державах світу, стає на реальне підґрунтя і спрямовує політику податкових систем на благо свого народу. Практика підтверджує, що в більшості європейських країн податки успішно виконують роль еконо­мічного знаряддя соціальної справедливості та активізації господарського життя.

Якщо проаналізувати практику побудови податкових систем у багатьох країнах Західної Європи й ознайомитися з науковими розробками вчених-економістів від Петті та Сміта до сьогодення, то головні принципи податкової сис­теми можна сформулювати так:

— сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вар­тості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки по­винні бути точно визначені щодо ставки податку, строку спла­ти; платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки повинні вводитися лише для покриття відповід­них витрат, а не для ліквідації дефіциту;

— об'єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело й розмір витрат; податок має бути пропорцій­ним доходові; прогресія оподаткування, залежно від зростан­ня доходу, не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

— умови оподаткування мають бути простими й зрозумі­лими платникові; податок слід стягувати в зручний для плат­ника час і прийнятним для нього метолом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.

За додержання цих принципів між урядами країн і платни­ками податків ведеться жорстока боротьба. Проте в західних демократичних системах присутні сильні групи представників соціального спрямування, які завжди впроваджують розумні основи оподаткування і домагаються удосконалення системи в цілому. Ось чому дуже важливого значення набуває прий­няття податкових кодексів, в яких законодавче закріплюється рівномірність оподаткування, захист платника від свавілля по­даткових служб, дотримання податкової таємниці. Усе більшо­го визнання і підтвердження набуває думка про те, що висока частка податків у валовому внутрішньому продукті — це не­безпека для економічного зростання.

Податки завжди були важливою категорією фінансової науки. Зараз вже важко встановити, коли зазначене положен­ня стало панівним у фінансовій науці, але наукове тлумачен­ня податків, дослідження їхньої суті, економічного змісту та ролі мас більш як двохсотлітню історію. Можна достовірно стверджувати, що фінансова наука бере свій початок із до­слідження податків.

Спочатку дослідження податків здійснювалося в контексті науки про державне господарство. З розвитком науки про дер­жаву виникла потреба у глибшому всезнанні щодо податків. Насамперед, величини податків, які держава мобілізує в своє розпорядження, об'єкта оподаткування, впливу податків на економічні й соціальні процеси в державі тощо.

Призначення постійного джерела доходів держави податки набули в середині XVII століття. Податки в цей період спла­чувалися регулярно. Правлячі структури більшості країн вели постійну боротьбу зі своїми підданими, вимагаючи своєчасної та повної сплати податків. Відомий політичний діяч Північної Америки Б.Фронкпін стверджував, що "платити податки і вмерти повинен кожний".

Сплата податків завжди призводила до зменшення доходів платника, тому від фінансової науки вимагали теоретичного обгрунтування необхідності податків та основних принципів оподаткування. На той час відомий французький вчений Мон-тескьє дав найточніше визначення податків як "частини, яку кожний громадянин віддає зі свого майна для того, щоб забез­печити охорону тієї частини, що залишається в нього, аби ви­користати її з більшим задоволенням"⁶. Це трактування подат­ків було визнано більшістю дослідників і політичних діячів свого часу. Воно стало відправною точкою для появи багатьох напрямів у теорії податків.

Проте найвидатніші представники класичної школи в особі А. Сміта і Д. Рікардо найглибше обгрунтували питання еконо­мічної природи податків, їхнього зв'язку з послугами, які надає держава, А. Сміт, зокрема, визнає, що податок — це плата за послуги держави. Він порівнює витрати уряду ї управління державою з витратами з управління майном. Однак обмежує ці витрати витратами на оборону та підтримання порядку. Всі інші витрати, згідно з теорією А. Сміта, повинні покриватися за рахунок спеціального мита.

Найвагомішим внеском А. Сміта в науку про податки с те, що він чітко сформулював основні принципи оподаткуван­ня. Їхню глибинність, обгрунтованість та чіткість і досі ніхто не оскаржує, хоча робились непоодинокі спроби доповнити їх або уточнити. Принципи оподаткування, за Смітом, по­лягають у тому, що;

— громадяни кожної держави повинні брати участь у під­тримці своєї держави по можливості та відповідно до доходів, які вони одержують під охороною держави,

— податок, що сплачується громадянами, повинен бути точно визначеним. Час його сплати й розмір повинен бути відомий платникові й усім, хто захоче знати-,

— будь-який податок повинен стягуватися у зручний час і спосіб для платника;

— будь-який податок повинен бути побудований так, аби затрати на його вилучення були мінімальними.

Ці чотири постулати стали класичними, проте вже в другій половині XVIII століття француз Д. Міробо (1761 р.), німець Ф. Юсті (1766 р,), італієць П. Веррі (1778 р.) активно доповнювали перелічені принципи вимо­гами, що податки не повинні надмірно зменшувати доходи платників, не повинні стримувати розвиток промисловості, торгівлі, зростання населення тощо.

Послідовники.А. Сміта, насамперед швейцарський еконо­міст Ж. Сісмонді, розвинули точку зору А. Сміта про непро­дуктивний характер витрат держави. Сісмонді, зокрема, за­перечував оподаткування капіталу, оскільки, на його думку, це призведе до скорочення доходів держави в. майбутньому, І.Х. Озеров писав з цього приводу, що "оподатковувати капітал, означає його знищувати, вбивати курей, що несуть золоті яйця"⁷.

А. Сміт був переконаний, що продуктивною є праця лише в сфері матеріального виробництва. Тому об'єктом оподатку­вання повинні бути земельна рента, прибуток і заробітна плата. Цю точку зору пропагував і всіляко популяризував російський економіст М.І. Тургеньєв. Водночас М. Тургеньєв, розвиваючи принципи оподаткування А. Сміта, особливу увагу звертав на необхідність помірного оподаткування, зменшення податкового навантаження на платника податків. На його думку, "уряд 'зобов'язаний намагатися відхилити тягар податку від простого народу”. М. Тургеньєв обгрунтував положення, що об'єктом оподаткування повинен бути чистий дохід, а не капітал. Знач­но пізніше це положення розвинув І. І. Янжул —- російський економіст українського походження, який стверджував, що по­датки повинні залишити капітал поза оподаткуванням і припа­дати тільки на дохід⁹.

Значний вклад у теорію податків, особливо в обгрунтуван­ня принципів оподаткування, вніс німецький вчений А. Вагнер. Він обгрунтував десять основних принципів оподаткування, ку­ди звичайно ввійшли й принципи А. Сміта. Проте більшість постулатів, із запропонованих А. Вагнером, заслуговує на увагу. Він вводить, зокрема, такі поняття, як достатність оподаткуван­ня, еластичність оподаткування, вибір об'єкта оподаткування, співвідношення окремих видів податків, справедливість оподат­кування, рівномірність тощо.

Треба зазначити, що А. Вагнер у своїх теоретичних дослід­женнях обґрунтовував необхідність оподаткування капіталу. Ця точка зору була прийнята наукою та фіскальною практи­кою. На початку 30-х років XX століття податки на власність,тобто на капітал, посіли провідне місце в доходах бюджетів ба­гатьох економічно розвинутих країн Європи.

Не можна не відзначити вклад у теорію податків італійця Ф. Нітті, який, розвиваючи принципи оподаткування, особли­ву увагу звертав на рівень оподаткування. Він стверджував, що податки не повинні заважати розвитку виробництва. Щодо непрямих податків, то Нітті досить обгрунтовано доводив, що податки повинні бути скасовані, якщо вони зумовлюють скорочення споживання. При скороченні споживання скоро­чується виробництво -

З огляду на це в фінансовій літературі досить активно досліджувалась проблема оптимальної ставки податків. На неї спробував дати відповідь американський економіст А. Лаффер. Він встановив математичну залежність доходів бюджету від ставок податків — збільшення податків за рахунок підвищення ставок на певному етапі не компенсує скорочення доходів, яке відбувається за рахунок зменшення оподатковуваної бази. За висновками А. Лаффера високі податки зменшують підприємницьку активність, що при­зводить до скорочення бази оподаткування.

Наука про податки на сьогодні має досить значне теоре­тичне й методологічне підґрунтя, її принципи одержали гли­боку й всебічну аргументацію, витримали перевірку часом, міцно вписалися до загальних положень фінансової науки. Найфундаментальніші з них стверджують; справедливість опо­даткування означає, що розмір податку визначається величи­ною доходу, а ставка податку однакова для юридичних і фізич­них осіб з однаковими доходами; ефективність податкових систем у державі визначається наявністю в ній інструментів, що стимулюють економічне зростання і підприємницьку актив­ність; простота податкової системи знаходить своє відобра­ження в доступності розуміння техніки обрахування податків і ведення форм звітності.

Об'єктом оподаткування є розмір одержаного доходу або величина майна. Джерелом податку є одержаний прибуток або інші форми вигоди чи доходу. Суб'єкт податку — це юридич­на чи фізична особа, що сплачує податок. Платник податку може не бути суб'єктом, якщо наявне перекладання податку.

Визначення економічної природи й суті податків пройшло в науці досить складний шлях. На цю особливість звертав увагу Е. Селігман. Так, спочатку податки розглядались як подарунок урядові, потім були формою виконання прохання уряду, на­дання допомоги, пожертвою, потім вже як виконання обов'яз­ку, врешті — примусовим платежем і насамкінець — обов'яз­ковим внеском, визначеним урядом чи встановленим парламентом за допомогою відповідного закону.

Водночас можна стверджувати, що на сьогодні доміную­чим стало положення про те, що податки — це плата за на­дані державою неподільні суспільні послуги. Дискусія нав­коло цього визначення розпочалася наприкінці XIX — на початку XX століть. Її розвивали Ж. Б. Сей, Д. Мілль, К. Віксель, П. Самуельсон, Ф. Нітті й інші представни­ки економічної науки. Так, Д. Мілль писав, що податок є платою з боку виробництва за сприятливі умови господарю­вання. Ф. Нітті стверджував, що в державі є неподільні сус­пільні послуги, як, наприклад, внутрішній спокій, зовнішня безпека, правосуддя, охорона здоров'я, охорона території. Плата за ці послуги здійснюється населенням у формі по­датків. Треба зазначити, що більшість вчених-теоретиків у галузі податків стверджує, що це примусова плата і безпо­середнього зв'язку між сплаченими податками та одержани­ми послугами немає. З такими остаточними висновками важко не погодитися.

5.2.Суть і функції податків. Податки існують в людському суспільстві майже 1000 років, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж їх сплата. Високі податки – це завжди неминучі злидні і занепад господарства. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів і кровопролитних воєн.

Водночас запровадження податків мало надзвичайно прогресивне значення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини.

Найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають ефективним знаряддям реалізації державної політики. Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в руках держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку.

Фундатором наукової теорії податків вважають Адама Сміта, який у своїй праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” вивів чотири найзагальніших принципи оподаткування:

1) всі громадяни повинні брати участь у підтримці держави відповідно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави („принцип рівності в оподаткуванні”);

2) податки повинні бути чітко визначені щодо часу, обсягу і місця платежу („принцип визначеності”);

3) податки повинні сплачуватися платниками у найвигідніший для них час („принцип зручності”);

4) кожен податок повинен бути побудований так, щоб у платників вилучалося якнайменше коштів понад той дохід, який вони приносять у скарбницю („принцип дешевизни справляння податків”). Великі витрати на збирання податку роблять його недоцільним.

Отже, податок являє собою обов’язковий платіж, що встановлюється державою і сплачується на її користь у відповідності до діючого законодавства. Але, крім податку, на сьогодні в Україні використовуються й інші терміни, що відображають платежі державі. Це – плата, внески, відрахування і збори. Причому відмінності між платою, податками і відрахуваннями не є суттєвими.

Плата вносить за користування природними й іншими ресурсами, що перебувають у власності держави і може відноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів і, в основному відносяться на собівартість.

Основними ознаками податків є такі:

ü податки не мають цільового призначення;

ü податки характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави;

ü якщо плата і відрахування можуть вноситися як державі, так і іншим юридичним чи фізичним особам, то податки – це атрибут лише держави.

Податки є не просто економічною, але й суспільно-соціальною категорією.

Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками, причому суспільні блага забезпечуються лише державою, і вона реалізує ці блага споживачам за відповідними цінами. Ціною суспільних благ і є податки.

Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях. Податки виконують такі основні функції:

ü фіскальну;

ü розподільчу;

ü регулюючу.

Фіскальна функція – основна функція, характерна для податкових систем всіх держав. З її допомогою формуються державні грошові фонди і створюються матеріальні умови для функціонування держави. Фіскальна функція податків, за допомогою якої відбувається одержавлення частини національного доходу в грошовій формі створює передумови для втручання держави в економіку. Отже, вона значною мірою обумовлює регулюючу функцію.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція означає, що податки як активний учасник перерозподільчих процесів здійснює серйозний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи або послаблюючи накопичення капіталу, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення.

Регулююча функція спрямована в першу чергу на досягнення через податкові механізми тих чи інших завдань податкової політики держави. При цьому потрібно виділити стимулюючу, де стимулюючу і відтворювальну під функції оподаткування.

Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних процесів. Вона реалізуються через систему пільг і звільнень.

Де стимулююча підфункція, навпаки, спрямована на встановлення через податковий прес перепон для розвитку яких-небудь економічних процесів (наприклад, через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики).

Відтворювальна підфункція призначена для акумулювання засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю під функцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду тощо.

Кожен податок має наступні елементи: суб’єкт, об’єкт або податкова база, джерело, одинця обкладання, податкова ставка, податкові пільги.

Суб’єкт податку або платник податку – фізична або юридична особа, на яку законом покладено зобов’язання сплачувати податок.

Об’єкт податку – предмет, який підлягає обкладенню податком (доход, майно, вартість товарів тощо).

Джерело податку – доход суб’єкта (заробітна плата, прибуток, відсотки тощо), з якого сплачується податок.

Одиниця обкладання – одиниця виміру об’єкта (по прибутковому податку – грошова одиниця, по земельному – гектар тощо).

Податкова ставка представляє собою величину податку на одинцю обкладання. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для всіх платників податків ставки, диференційований – декількох. За способом побудови податкові ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю обкладання в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об’єкта треба сплатити як податок.

Податкові пільги – повне або часткове звільнення від податків суб’єкта у відповідності з діючим законодавством. Найбільш важливою податковою пільгою є неоподатковуваний мінімум.

5.3.Класифікація податків і їх ознаки.

Податки класифікуються по таких ознаках:

І. По формі обкладання поділяються на:

· прямі;

· не прямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід і майно.

До непрямих податків належать податки на товари і послуги, які оплачуються в ціні товару. Обсяг непрямих податків для окремого платника визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

ІІ. По економічному складу об’єкта обкладання податки поділяються на:

· податки на майно;

· на доходи;

· на споживання.

ІІІ. По рівню встановлення податки поділяються на:

· загальнодержавні;

· місцеві.

Загальнодержавні податки – це податки, які встановлюються вищими органами влади на всій території країни, незалежно від того, в який бюджет вони надійдуть.

Місцеві податки – це податки, які стягуються на основі рішення виконкому місцевих органів і надходять в місцевий бюджет.

Перелік видів податків визначаються згідно Закону України “Про систему оподаткування”.

ІV. По способу нарахування податки поділяються на:

· окладні – передбачають становлення ставки податку;

· розкладні – засновуються на розрахуванні загальної суми податку з послідуючою розкладкою її по платниках.

V. За суб’єктами-платниками податків:

податки з фізичних осіб, податки з юридичних осіб та змішані податки.

· податками з фізичних осіб (податок на доходи громадян, податок на майно з фізичних осіб тощо.);

· податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств, ПДВ, акцизний збір, податок на майно підприємств тощо);

· змішані податки сплачуються як фізичними так і юридичними особами (державне мито, податок з власників транспортних засобів тощо)

VІ. За порядком введення податку:

· загальнообов’язкові;

· факультативні податки.

Загальнообов’язкові податки встановлюються законодавчими актами країни і стягуються на всій її території незалежно від бюджету, в який вони надходять. До загальнообов’язкових податків належать всі загальнодержавні податки, а також деякі місцеві податки.

Факультативні податки передбачені основами податкової системи, проте безпосередньо вводитися вони можуть законодавчими актами місцевих органів влади. Сюди належать основна частина місцевих податків.

VІІ. За рівнем бюджету, в який зараховується податковий платіж:

· Закріплені;

· регулюючі податки

Закріплені податки безпосередньо й повністю поступають в конкретний бюджет або позабюджетний фонд.

Регулюючі податки поступають одночасно в бюджети різних рівнів у пропорції згідно бюджетного законодавства (наприклад податок на прибуток, прибутковий податок).

VІІІ. За цільовою спрямованістю введення податку:

· Абстрактні;

· цільові податки

Абстрактні податки вводяться державою для формування бюджету в цілому.

Цільові (спеціальні) податки вводяться державою для фінансування конкретного напрямку затрат.

5.4.Податкова система і податкова політика. Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведеться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, що визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності.

Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та механізм їх стягування.

Науковий підхід до створення податкової системи передбачає:

1) системність;

2) встановлення визначальної бази системи;

3) формування правової основи;

4) вихідні принципи.

Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов’язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність із системою в цілому та окремими її елементами. Системний підхід означає, що повинні реалізовуватись всі функції податків.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Податки в державі – не самоціль. З позиції організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування. Йдеться про інфляцію, яка по суті справи також є прихованою формою оподаткування. Особливість інфляції полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра прийдеться платити значно більше, ніж сьогодні.

Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності – державної чи приватної. При державній власності не тільки майно, але й створювані на підприємствах доходи належать державі. Вона вирішує, яку частину цих доходів зосередити в бюджеті, а яку залишити підприємству.

По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб. Особливості ж формування доходів мають враховуватись при встановленні об’єкта оподаткування.

І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи:

1) головна мета податкової системи – забезпечення надходжень до державного бюджету;

2) податкова система має бути нейтральною;

3) необхідність розширення податкової бази;

4) стабільність податкової системи;

5) податкова система не може бути дискримінаційною по відношенню до одних платників податків та надавати переваги іншим;

6) податкова система повинна бути прогресивною;

7) податкова система повинна бути простою і зрозумілою.

Податкова система України складається з двох підсистем:

- загальнодержавних податків і зборів;

- місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні податки і збори включають 4 групи:

1. Прямі податки:

1) податок на прибуток підприємств;

2) прибутковий податок на доходи фізичних осіб;

3) податок з власників транспортних засобів;

4) податок на нерухомість;

5) плата за землю.

2. Непрямі податки:

1) ПДВ;

2) акцизний збір;

3) мито.

3. Платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі:

1) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

2) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

3) державне мито;

4) плата за торговий патент;

5) рентні платежі;

6) податок на промисел;

7) фіксований сільськогосподарський податок;

8) єдиний податок для суб’єктів малого бізнесу;

9) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

4. Внески до цільових фондів:

1) збір на загальнообов’язкове соціальне страхування;

2) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

3) збір на обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

4) збір за забруднення навколишнього середовища;

5) збір до Державного інноваційного фонду;

6) збір на обов’язкове страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

До місцевих податків і зборів належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок;

3) готельний збір;

4) збір за паркування автотранспорту;

5) ринковий збір;

6) збір за видачу ордера на квартиру;

7) курортний збір;

8) збір за участь у бігах на іподромі;

9) збір за виграш у бігах на іподромі;

10) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

11) збір за право використання місцевої символіки;

12) збір за право проведення кіно- та телезйомок;

13) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

14) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

15) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

16) збір з власників собак.

Аналіз податкової системи України засвідчує її фіскальний характер, що стримує економічний розвиток держави. На сьогодні є підстави стверджувати, що податкова система виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах. Значними є деформації та нестабільність у ставках, визначенні бази й періодів оподаткування. Дуже негативно вплинули на результати господарської діяльності суб’єктів нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного тіньового сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.

Аналіз економічної ситуації в Україні протягом останніх років свідчить, що без внесення змін до системи оподаткування, без вжиття радикальних заходів щодо відродження вітчизняного виробництва й упорядкування державних видатків змінити ситуацію на краще не можна.

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих грошових фондів держави.

Податкова політика має бути гнучкою, оптимально пов’язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників і громадян.

На сучасному етапі в Україні податкова політика спрямована, в першу чергу, на реформування податкової системи. Нині існують дві точки зору щодо податкової реформи:

1) згідно першої – треба стримуватися від різких змін у податковій системі, дати підприємствам звикнути до чинних правил. За цей час слід прийняти Податковий кодекс, відлагодити податкові механізми і процедури, сформувати жорстку систему податкового контролю і на цій основі у подальшому перейти до загального зниження податкових ставок. Прихильники цієї думки вважають, що різке скорочення ставок оподаткування призведе до скорочення надходжень до державного бюджету, а це, в свою чергу, зумовить скорочення бюджетних видатків, і перш за все, соціального спрямування. Проте досвід Росії, в якій досить успішно була реалізована податкова реформа, спрямована на зменшення податкового тягаря і значного скорочення податків, не підтверджує вказаних побоювань. Надходження до бюджету не тільки не скоротились, а й суттєво зросли.

2) Інші вважають, що за чинних податкових ставок подолати економічну кризу неможливо. Необхідно швидко і максимально зменшити податковий тягар як на суб’єктів господарювання, так і на громадян.

Крім того, основними відправними елементами податкової реформи повинні бути:

ü науково обґрунтована політика державних доходів, законодавче закріплення якої має бути відображено в податковому кодексі;

ü система оподаткування повинна бути складовою механізму регулювання розвитку певних галузей економіки і розвитку малого бізнесу. Треба посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки;

ü система оподаткування повинна мати інвестиційну і соціальну спрямованість;

ü зміни в системі оподаткування повинні здійснюватись одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери;

ü основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об’єктом оподаткування є дохід фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал;

ü непрямі податки повинні використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

ü застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності й розміру одержуваного доходу або прибутку;

ü ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці та знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватись на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою потреби;

ü умови оподаткування повинні бути прості й зрозумілі платникові, податок має стягуватися у зручний для платника час і прийнятним методом;

ü чітке розмежування податків, що зараховуються до державного і місцевих бюджетів, розширення прав у сфері оподаткування органів місцевого самоврядування.

Дата добавления: 2015-11-04