Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

6.030401 ПРАВОЗНАВСТВО

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «МИТНЕ ПРАВО»

на тему: Організація здійснення митного контролю

Студента 3 курсу, 15-15-10 групи

Заочного факультету №2

Проковського Дмитра Сергійовича

Оцінка (за національною шкалою) _______________________

Члени комісії _________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Харків 2015

Вступ.

Розділ І. Поняття, мета, форми та методи митного контролю.

Розділ ІІ.. Права митних органів щодо здійснення митного контролю.

Розділ IІІ. Принципи і цілі митної справи.

Висновок.

Список літератури.

Вступ.

Відомо, що кожна галузь права має свій предмет і метод регулювання. Митне право — явище відносно нове, тому хоча митна справа існує з давніх часів, її правовий аспект мало досліджений та недостатньо розроблений. Серед юристів-науковців є різні погляди не тільки щодо формулювання предмета митного права, але й відносно того, чи є це самостійна галузь правової науки взагалі.
Деякі вчені вважають, що мова може йти тільки відносно митного законодавства як сукупності законів, що регулюють митну справу. На думку інших спеціалістів, митне право треба розглядати як окреме право або як галузь, підгалузь чи окремий інститут адміністративного права. Тому на даний час крапку не поставлено, і є достатньо можливостей для наукових баталій.

Метою є дослідження митного контролю, його здійснення та миьного права вцілому.

Актуальність теми полягає в тому що дана галузь зазнає постійних змін, та посідає основоположне місце в економіці держави,займаючи вагомучастину її суспільного життя.

Під час роботи використано нормативно-правові акти, підручники та праці науковців даної галузі права.

Розділ І. Поняття, мета, форми та методи митного контролю.

Питання щодо предмета регулювання митного права є складним і не досить чітко визначеним в юридичній галузі. Так, відомий учений-юрист К. Сандровський зазначав, що відносно митного права предметом правового регулювання є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з впровадженням державного митного режиму і проведенням митної політики в цілому. Недоліки такого визначення предмета митного права назвати не важко, перш за все тому, що в основу визначення покладені тільки «митний режим», «митна політика». [5]
Разом з тим, митна справа і за змістом, і за структурою — явище складне, багатопланове, має комплексний характер. Тому суспільні відносини в галузі митної справи можна розділити на групи, що відрізняються за специфікою і регулюються окремими нормами різних галузей права:конституційного; адміністративного; адміністративно-процесуального; цивільного; кримінального, кримінально-процесуального; трудового тощо.До груп суспільних відносин, на які можна класифікувати предмет регулювання митного права, можна віднести: суспільні відносини в галузі митної політики держави; суспільні відносини і принципи, пов’язані з переміщенням через митний кордон товарів, транспортних засобів; суспільні відносини, що характеризують статус митних режимів; суспільні відносини в галузі митно-тарифного регулювання; суспільні відносини в галузі стягнення митних платежів; суспільні відносини, пов’язані з митним оформленням; суспільні відносини в галузі митного контролю; суспільні відносини в галузі митної статистики; суспільні відносини, що виникають у зв’язку з контрабандою та скоєнням інших злочинів у галузі митної справи; суспільні відносини в зв’язку з порушенням митних правил і відповідальністю (адміністративною) за це; суспільні відносини в зв’язку з провадженням у справах про порушення митних правил, порушення кримінальних справ на контрабанду, проведення дізнання.

Загальною ознакою всіх визначених груп суспільних відносин є те, що в сукупності вони складають суспільні відносини в галузі митної справи. Ці відносини регулюються не тільки правовими нормами, закладеними в Митний кодекс України, але й нормами адміністративного, кримінального, цивільного, фінансового та дея­ких інших галузей права.
Суспільні відносини, які виникають під час виконання митної справи, складні і мають комплексний характер, поділяються умовно на окремі групи або блоки суспільних відносин, які самі по собі регулюються іншими галузями права. Те, що об’єднує ці групи, і те, що складає в цілому механізм їх правового регулювання,— це і є митним правом. Те, що об’єднує ці групи суспільних відносин, увесь цей комплекс однорідних суспільних відносин, пов’язаний із митною справою, і становить предмет митного права.
В юридичній науці є погляди, які допускають існування комплексних галузей права, що регулюються галузевими методами і механізмами, мають комплексне утворення (морське право, банківське право, господарське право та ін.).

Складові частини цих комплексних утворювань розвиваються по-різному. Тому розвиток адміністративного, кримінального чи іншого права обов’язково впливає на розвиток митного права. Це обумовлює часті зміни митного законодавства і внесення доповнень до нього.
Отже, митне право можна визначити як комплексну галузь права, яка складається із різних правових інститутів і правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі митної справи.

До предмета регулювання митного права треба віднести харак­­тер і зміст митної справи, основи митної політики, статус і функції митних органів, порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, митні платежі, митне оформ­лення і митний контроль, інші складові частини митної справи і засоби проведення митної політики.
Митна справа і митне право України активно розвиваються в зв’язку з посиленням державної політики ринкової економіки та інтеграцією держави у світове співтовариство, відповідно до вимог міжнародних норм у галузі митної справи.

Важливою та необхідною ознакою кожної галузі права є її метод, яким регулюються суспільні відносини, здійснюється вплив на суб’єктів — носіїв цих суспільних відносин. Виходячи із комплекс­ного характеру митного права, можна зауважити, що визначення його методу потребує виділення притаманних тільки митному праву ознак, способів і заходів впливу на суб’єктів суспіль­них відносин, які охоплюються цією галуззю права.
Відомо, що всі методи правового регулювання поділяються на ім­перативні та диспозитивні. Імперативний метод об’єднує спо­­со­би власного впливу на суб’єкт конкретних суспільних відносин. У його основі лежить чітко визначена поведінка фізичної чи юридичної особи, громадянина, державного, громадського органу, приватної господарської структури. Його прикладом є чітко визначене в Законі України «Про митну справу в Україні» положення про те, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу. Це положення є базовим для визначення ставлення до митної справи України інших держав та всіх юридичних і фізичних осіб. Воно є також базовим для розробки всіх правових норм та нормативних актів, що стосуються управління і здійснення мит­ної справи.
Імперативний метод правового регулювання є найбільш типовим для адміністративного та кримінального права і ґрунтується на відносинах влади та підпорядкуванні сторін. У таких відносинах сторони не бувають рівними, одна сторона підпорядковується іншій, тільки одна із сторін має право визначати свою власну волю та вимагати від іншої відповідного реагування, відповідної правової поведінки. Аспект імперативності митної справи втілюється в діяльності держави, яка визначає порядок і умови переміщення товарів через митний кордон з конкретною державою, порядок здійснення митного контролю, митного оформлення та інших митних процедур. Імперативність є головною ознакою адміністративного методу, який є основним при правовому регулюванні суспільних відносин, що виникають при здійсненні митної справи. У свою чергу обов’язковими ознаками адміністративного методу є формулювання, визначення обов’язкових до виконання приписів, заборон, обмежень і дозволів. Управління митною спра­вою неможливо без владних вказівок, обов’язкових вимог чіткого виконання конкретних дій. Обов’язкові владні приписи в митній галузі — це покладання на сторони юридичного обов’язку виконати конкретні правові дії в умовах, що передбачені конкретною митно-правовою нормою.
Для забезпечення чіткого функціонування митної справи держава закріплює в нормах митного права свої вимоги до діяльності митних органів та їх взаємовідносини з іншими центральними і місцевими владними структурами. Всі митні органи повинні діяти тільки в межах своєї компетенції і відповідно до визначеного державою порядку. Митним структурам заборонено все, що не дозволено нормативними актами, які визначають їх компетенцію.
Відповідно, кожна фізична і юридична особа наділена правом оскаржити, у тому числі і в у судовому порядку, рішення, дії, без­діяльність митних органів та їх посадових осіб, якщо це призвело до порушення їх законних прав і свобод.
Важливу роль у митному праві відіграє інститут заборон, тобто приписів, які покладають юридичний обов’язок не скоювати ті чи інші дії в передбачених митно-правовою нормою умовах. Правові форми цих заборон у митій справі бувають як у прямих заборонах (заборона на ввезення в Україну чи вивезення з неї конкретних видів товарів і транспортних засобів), так і у формі вказівок на вичерпний перелік дій (порядок декларування товарів, порядок прийняття митних декларацій, внесення до них змін тощо).
Заборони в митній справі можуть проявлятися і у формі чітко визначеного порядку, технології виконання дій, митних процедур, зокрема на етапі оформлення декларацій, проведення митного конт­­ролю, особистого огляду тощо. Обов’язковість виконання заборон забезпечується в митній справі шляхом установлення адміністративної та кримінальної відповідальності за її порушення.
Метод митного права вбирає в себе і аспекти методу офіційного дозволу на виконання визначених дій. Його суть полягає у тому, що держава законодавчо визначає можливі митні режими для товарів і транспортних засобів, а право прийняття рішення щодо дозволу на вибір конкретного режиму в конкретних обставинах або на відмову в ньому належить виключно митним органам.[5]
Подальший розвиток демократичних засад у державній діяльності сприятиме значному поширенню в митній справі цивільно-правового методу — диспозитивного способу визначення повноважень суб’єктів митних суспільних відносин.
Характерною ознакою диспозитивного методу є принцип рівності прав фізичних і юридичних осіб на ввезення в державу та вивезення з неї товарів і транспортних засобів. Митні закони і норми поширюються на всіх однаково, якщо в них не зроблені обмеження відносно конкретних категорій фізичних та юридичних осіб.
Диспозитивний метод у митному праві знаходить своє вираження і в тому, що суб’єкти митних відносин можуть домовлятися між собою щодо умов виконання окремих митних процедур. Зокрема, митний огляд та митне оформлення товару може здійснюватися не тільки в місцях розташування митного органу та у визначений робочий час. За домовленістю сторін і відповідно до встановленого Держмитслужбою порядку такі митні дії можуть бути здійснені в будь-якому місці (місце аварійного приземлення літака, місце дорожньо-транспортної пригоди) і в будь-який час (в нічний час, у вихідні та святкові дні).
Таким чином, метод митного права, яким регулюються суспільні відносини в митній справі, органічно поєднує імперативний і диспозитивний (адміністративно-правовий та цивільно-правовий) методи в різних формах прояву в конкретній реальній ситуації.

Проблема співвідношення митного права з іншими галузями права складна і її не можна обмежувати певними рамками.
Конституційне право, яке є головним, базовим для всіх інших галузей права, відповідно має відношення і до митного права.

Деякі норми конституційного права, не втрачаючи свого базового характеру, одночасно входять до складу митного права. Зокрема, це вимоги Конституції України щодо забезпечення еко­номічної безпеки, положення про права і свободи, обов’язки громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, особисту недоторканість, свободу пересування, право на від­шко­дування за рахунок дер­жави матеріальної та моральної шкоди, завданої діяннями службових осіб (співробітниками мит­них органів), обов’язок сплачувати податки і збори у встановленому порядку і розмірі.

До митного законодавства і права прямо відноситься положення ст. 9 Конституції України, відповідно до якого чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.[1] Оскільки митне право є складовою частиною правової системи України, то зрозуміло, що принципи і норми міжнародного права в галузі митної справи, що визнала Україна, повністю переходять і на нього.

Таким чином, можна сказати, що конституційне право визначає принципи, базові засади митного права (як і інших галузей права).
Конституційні положення і норми покликані стати правовими стимуляторами оновлення Митного кодексу, приведення його положень у відповідність до вимог Конституції України.[4]

Якщо розглядати загальну характеристику митного права, то воно, комплексне за своїм характером, вбирає в себе окремі норми кримінального і кримінально-процесуального права. Але як­що кри­мінальне право розглядати як одну із базових галузей права, то воно служить відправною засадою для частини митного права, яке регулює відносини, що виникають при скоєнні злочинів (контрабанда). Санкції за такі злочини в Митному кодексі не визначаються, у ньому містяться відсилання до Кримінального кодексу.
Ті обставини, що поняття і склад злочину «контрабанда» визначається і в Митному кодексі, тільки підкреслює комплексний характер митної справи та її правового регулювання.
Але повномасштабне, вичерпне регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку із скоєнням злочинів у галузі митної справи,— це прерогатива кримінального права, норми якого є детер­мінуючими, пріоритетними щодо цієї частини митного права.
Митне право має тісні зв’язки і з кримінально-процесуальним правом: митні органи віднесені до переліку органів дізнання.
Важливим є аспект відношення митного права до адміністративного. Як зазначалося раніше, в юридичній літературі існує думка, що митне право — це підгалузь адміністративного права.
Цей висновок обґрунтовувався тим, що адміністративне право складається із норм, частина яких регулює відносини в галузі мит­ної справи, а також тим, що за характером і природою норми мит­ного права по суті є адміністративно-правовими: наприклад, організаційно-управлінські відносини, відносини, що стосуються порядку переміщення через кордон товарів і транспортних засобів, порушення митних правил тощо.
Адміністративне право найтісніше з усіх галузей права пов’я­зане з митним правом. Але це не означає, що митне право повністю поглинається адміністративним правом, воно зберігає свою специфіку.
Можна легко визначити зв’язки митного права із трудовим правом, якщо розглядати норми Митного кодексу, що стосуються правового статусу посадових осіб митних органів, їх прав і обов’язків у галузі праці (оплата за роботу у вихідні та святкові дні, порядок компенсації за професійні захворювання тощо).
Таким чином, митне право як комплексне має тісні зв’язки з багатьма галузями права. Джерелом митного права, як будь-якої галузі права, є офіційно-документальні форми відображення і закріплення норм права, що створюються органами державної влади та стосуються загальних норм поведінки в митній галузі.

Джерелами митного права є: правові акти, в яких закріплені норми митного права (Конституція, закони Верховної Ради, укази та розпорядження Президента, постанови, рішення Кабінету Міністрів України); міжнародні нормативно-правові акти, що стосуються митної спра­ви світового співтовариства. Конституційні норми є головними, початковими положеннями для розробки митного права.Важливим джерелом митного права є також Митний кодекс як комплексний закон у галузі митної справи.[5]

Зрозуміло, що потужним джерелом митного права є суспільна, точніше суспільно-виробнича, практична митна діяльність. У процесі своєї реалізації митна справа оновлюється, пристосовується до нових умов суспільно-економічного життя держави, що в свою чергу вимагає оновлення її правового та законодавчого забезпечення.Ознайомлення з джерелами національного митного права треба починати з історичної спадщини, про що йшлося у першій темі.

Розділ ІІ. Права митних органів щодо здійснення митного контролю

Відповідно законодавства держава є монополістом у галузі митної справи. Вона визначає систему правового регулювання митної справи, розробляє митну політику, організовує та безпосередньо здійснює митну справу.
Тому вивчаючи питання про управління митною спра­вою, необхідно виходити, перш за все, із значення її законодавчого забезпечення. В цьому напрямку вже розглядалась роль Верховної Ради України, яка приймає основні нормативні акти: Митний кодекс України, закони «Про Єдиний Митний тариф», «Про митну справу в Україні», розглядає відповідність міжнародних актів з митних питань Конституції України та приймає рішення про їх імплементування в митне законодавство України. Верховна Рада України приймає також окремі закони, що регулюють митні пільги та порядок їх впровадження, митні тарифи на окремі товари, митні режими тощо.

Кабінет Міністрів України як вищий державний орган у системі органів виконавчої влади організовує втілення митної політики в конкретні організаційні заходи. Як визначено в ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує здійснення митної справи. Ця управлінська діяльність відбувається в межах повноважень Кабінету Міністрів та, зокрема, передбачає: встановлення розмірів митних зборів і плати за
митні процедури; координацію діяльності міністрів, державних комітетів Держмитслужби з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань.[1]
Важливе місце в системі державних органів, що мають відношення до управління митною справою, посідає Державна митна служба України.

Виходячи із розуміння виконавчої влади як діяльності з практичної реалізації норм і положень Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, можна сказати, що митні органи як органи виконавчої влади здійснюють виконавчу і розпорядчу діяльність у галузі митної справи і митної політики держави.
Розпорядча діяльність має свої особливості, найважливішою серед яких є її нормативний характер. Вона проявляється в тому, що митні органи наділені правом приймати відповідні нормативно-правові акти з питань регулювання суспільних відносин у галузі митної справи, які є обов’язковими для інших державних органів, юридичних і фізичних осіб.
Виконавча діяльність, або організаційно-виконавча діяльність здійснюється різними засобами, націленими на забезпечення реалізації митної політики, втілення положень законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України.
Особливою ознакою митних органів є їх порівняння з правоохоронними органами. Відомо, що у певному розумінні всі державні органи є правоохоронними, бо їх призначення полягає в забезпеченні порядку, який держава встановлює в тій чи іншій галузі суспільних відносин. Але в широкому значенні терміну можна побачити специфіку, яка притаманна далеко не всім органам виконавчої влади.

А саме, правоохоронні органи — це такі державні органи і суспільні організації, котрі своєю діяльністю на основі закону та у відповідних законних формах на демократичних принципах і засадах покликані забезпечувати законність і правопорядок, захист прав та інтересів громадян, організацій, держави, не допускати та припиняти правопорушення і вживати державний примус до осіб, які порушили законність і правопорядок.
Правоохоронний характер діяльності митних органів багато в чо­му обумовлений самою структурою митної справи, а також тим, що всі основні завдання, цілі, повноваження в галузі митної справи мит­ні органи здійснюють тільки з урахуванням інтересів держави, зміцнюючи її економічний суверенітет та економічну безпеку.
Суб’єктами митного права визнаються ті, хто наділяється правами та обов’язками в митній галузі:
Зокрема такими є:

· митні органи;

· державні службовці митних органів;

· службові особи митних структур (митниць, митних постів, лабораторій, Держмитслужби);

· юридичні особи — підприємства, установи та організації, які вступають у різні правовідносини з митними органами, а також міжнародні організації, які мають відношення до митної справи;

· фізичні особи — громадяни України, особи без громадянства, іноземні громадяни.[2]

Митне право України визнає рівні права для всіх юридичних і фізичних осіб у галузі зовнішньоекономічної діяльності, яка має відношення до митної справи: вони мають право ввозити і вивозити товари і транспортні засоби, якщо окремим законодавчим актом не введені спеціальні обмеження. Держава має монополію на митну справу, а не на зовнішньоекономіч­ну діяльність.У галузі митної справи поширюється діяльність фізичних та юридичних осіб, що займаються посередницькою діяльністю, — митних брокерів. Вони теж є суб’єктами митних правовідносин.

Доцільно підкреслити, що система митних органів — структура не постійна і змінюється відповідно до завдань держави, тенденцій у зовнішньоекономічній політиці та інших факторів: створюються нові митні пости, побудовано найбільший у Європі автомобільний перехід — Краківець, ліквідуються митниці, що не виправдовують себе фінансово та політично.
Про динаміку та нестабільність керівництва митною справою може свідчити те, що за перші 7 років існування суверенної України змінилося 5 керівників Державної митної служби України.

Виходячи із повноважень і завдань, що покладені на митні органи, можна дати таке визначення:
Митний орган — це державний орган виконавчої влади, який за характером є правоохоронним, діє від імені держави, наділений владними повноваженнями, виконує завдання і функ­ції в галузі митної справи і в інших пов’язаних з нею галузях державного управління з допомогою властивих йому форм і методів діяльності та на підставі закону.[5]

Систему митних органів можна визначити як обумовлену фун­к­ціональною єдністю сукупність митних органів, яка характеризується одними цілями і завданнями діяльності, а також ієрархічною побудовою і підпорядкованістю нижчих органів вищим.
Єдиним функціональним і організаційним центром цієї системи є Державна митна служба України. Службові особи митних органів зобов’язані:

· неухильно дотримуватись вимог чинного законодавства, що регламентує митну справу;

· активно захищати економічні інтереси України, історичні та культурні цінності народу;

· сумлінно, на високому професійному рівні виконувати служ­бові обов’язки, накази керівництва, підвищувати знання, професійний рівень;

· постійно удосконалювати митну справу, митний контроль, вести боротьбу з контрабандою та порушенням митних правил;

· не допускати порушень службової та трудової дисципліни, а також учинків, несумісних зі статусом працівника митної служби та державного службовця;

· зберігати державну, службову та комерційну таємницю;

· при виконанні службових обов’язків ставитися з належною повагою до громадян України, інших держав, осіб без громадянства.[2]

За порушення трудової і службової дисципліни, недбале та несумлінне ставлення до виконання службових обов’язків служ­бові особи митних органів несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства. За вчинені злочини службові особи митних органів притягаються до відповідальності згідно з адміністративним і кримінальним законодавством України.
Поряд з обов’язками, необхідними для забезпечення правової поведінки працівника митних органів у межах його службової посади чи виконання службового доручення, законодавство визнає і права, необхідні для діяльності митних структур та їх працівників. Права співробітників митних органів — це спеціальні службові повноваження, які надаються кожному окремому представникові митної структури для забезпечення успішного виконання ним своїх обов’язків.
Якщо підійти до питання визначення прав митних службовців з позиції існуючого митного законодавства, то можна узагальнено сказати, що їх основу складають правові інститути, правові норми, положення, ідеологія митної справи в цілому.
Для виконання службових повноважень співробітники митних органів наділені такими правами:

· право на ознайомлення з документами, розробленими в митній системі, в яких визначено права та обов’язки працівника відповідно до посади, яку він обіймає в митній структурі. До переліку цих документів належать відповідні накази Голови Держмит­служби, начальника регіональної митниці, митниці, митної установи, посадові інструкції, технологічні схеми здійснення митних операцій, внутрішній розпорядок роботи митної структури тощо;

· право на отримання у визначеному порядку інформації, необхідної для виконання посадових обов’язків, шляхом запитів до відповідних державних, приватних органів, підприємств, установ, організацій і фізичних осіб, суспільно-економічна діяльність яких має відношення до митної справи.

Відповідно, коли держава наділяє своїх державних службовців — митників правом отримувати таку інформацію, вона одночасно покладає обов’язок на відповідних носіїв цієї інформації, у тому числі й на інші державні органи, надавати необхідну інформацію в митні структури та їх представникам.[4]

Митні органи наділені правом контролю за діяльністю суб’єк-
тів зовнішньоекономічної діяльності, які розташовані на території функ­ціонування митниці. Для здійснення контролю посадові особи митних органів наділені правом вільного доступу в приміщення та до документів цих юридичних осіб. Зауважимо одночасно, що мит­ні органи при цьому несуть відповідальність у разі порушення вимог закону щодо розголошення комерційної таєм­ниці.У переліку наданих працівникам митних структур прав можна також вказати і на такі, як право на просування по службі, право на участь у конкурсі на заміщення вакантних посад, право на підвищення кваліфікаційного професіонального рівня, перепідготов­ку за рахунок митної служби тощо.Важливим у визначенні повноважень митних працівників є дотримання принципу відповідності прав і обов’язків завданням і функ­ціям, приписаним конкретній посаді. Динаміка митної діяльності в конкрет­ній ситуації веде до зміни обсягу прав та обов’яз­ків конкрет­ної посадової особи, але в будь-якому разі її повноваження повинні бути затвердженими керівником даної чи вищої митної структури.

III. Принципи і цілі

Виходячи із завдань, які стоять перед митною справою і митною політикою, основними цілями митної справи є:

· створення законних умов для ефективної діяльності митних та інших державних органів по здійсненню митної справи, її вдосконаленню;

· забезпечення оптимальної, науково обґрунтованої організації митної системи, яка разом з іншими державно-виконавчими органами забезпечує реалізацію митної політики, у тому числі в напрям­ку розвитку демократичних засад митної системи і справи;

· створення надійних умов для забезпечення законних прав і свобод громадян та організацій при здійсненні митної справи;

· забезпечення захисту економічних інтересів України (захист українського ринку і національного товаровиробника).

При визначенні принципів митної справи треба виходити із положення, що важливі якісні характеристики митної політики завжди тісно пов’язані з принципами регулювання зовнішньої тор­­говельної діяльності держави. Митна політика повинна сприяти забезпеченню економічної безпеки України. При цьому під економічною безпекою треба розуміти такий стан економіки держави, який гарантує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування та прогресивний розвиток держави, незалежність її політичних інтересів від можливих зовнішніх та внутріш­ніх економічних факторів, загроз. Митна справа як важливий дер­жавний інструмент зовнішньої економіки і забезпечення економічної безпеки держави визначається завданнями та цілями економічної стратегії держави по відношенню до кожної окремої країни чи групи держав.
Тому на визначення принципів митної справи впливають основні принципи зовнішньоторговельної політики держави:

· зовнішньоторговельна діяльність — складова зовнішньої політики України;

· поєднання системи державного регулювання зовнішньотор­говельної діяльності та контролю за її здійсненням;

· єдність митної території України;

· рівність учасників зовнішньоторговельної діяльності та їх недискримінація;

· захист державою законних прав та інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності;

· недопустимість безпідставного втручання держави в особі її органів у зовнішньоторговельну діяльність юридичних осіб і спричинення їм шкоди.[3]

Завдання та принципи зовнішньоторговельної політики держави втілюються в митній справі у вигляді реалізації протекціо-
ністської митної політики або політики вільної торгівлі.
Протекціоністська митна політика націлена на створення умов, які сприяють розвитку національної економіки шляхом захисту її від іноземного конкурента. Протекціонізм передбачає вста­нов­лення великих рівнів митних платежів на товари, що імпортуються, обмеження чи повну заборону на ввезення в країну окремих товарів, транспортних засобів, створення сприятливих умов для експорту вітчизняних товарів: фінансування галузей господарства та виробників товарів, що експортуються, надання державної субсидії таким суб’єктам господарської діяльності тощо. Політика протекціонізму залежить від реального стану еко­номіки держави. Зокрема, високий рівень розвитку економіки України у 1991 р. зумовив необхідність визначення високих ставок мита на товари, що ввозилися із найбільш розвинутих країн. На даний час перелік таких країн значно збільшився, враховуючи реальний стан економіки України.

Політика вільної торгівлі сприяє покращенню умов імпорту іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Як правило, вони або звільняються від мита, або митні платежі мінімальні.
При розгляді цілей, завдань та принципів митної справи треба виходити із головного положення — митна справа є монополією держави. Це означає, що держава має виключне право вибирати митну політику по відношенню до іншої держави і корегувати її відповідно до своїх інтересів.

Висновок

Таким чином, з'ясувавши всі об'єктивні умови виникнення й становлення митного права в правовій системі, можна сформулювати поняття митного права.

Митне право — це комплексна галузь права, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.
Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, ніж це встановив закон. В останні роки системність із наданням ратифікованим Україною міжнародним конвенціям і договорам статусу національного закону одночасно означає узгодженість внутрішнього законодавства із загальними тенденціями розвитку світового гуманітарного та економічного законодавства. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів. Це пояснюється тим, що при реалізації митної політики митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права і за їх межі виходити не можуть. Це стосується й розв'язання суперечливих питань.

Митний контроль здійснюється відповідними органами з метою здійснення державної політи у сфері міжнародних відносин та дотримання законодавства.

Дана галузь права найбільше і найчастіше зазнає докоріних змін та правок. Для забезпечення державної політики. Тому дана галузь є відкритою для дослідження та внесення пропозицій для поліпшення митного контролю, та його спрощення.

Список використаної літератури.

1. Конституція україни від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

2. Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI.

3.Шульга М.Г. Нетарифні заходи регулювання у зовнішньо економічних відносинах//Проб.законості-2011.вип-117.

4.Шульга М.Г. Митне право України: навчальний посібник// Х..Нац.юр. акад. України - 2005р.

5. Шульга М.Г. Правовий механізм митного оформлення переміщення товарів, (електроний посібник).-2013.

Дата добавления: 2015-11-04