Міністерство внутрішніх справ України

Міністерство внутрішніх справ України

Львівський державний університет внутрішніх справ

Факультет психології

Кафедра психології управління

Схвалено на засіданні кафедри

психології управління

(протокол №1 від 28.08.2015р.)

ПОЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Лекція №7

Тема: «Психологія малих груп у політиці»

Кількість годин: 2

Розробник: Фінів О.Я. канд.психол.наук, доцент кафедри

Львів

Тема 7. Психологія малих груп у політиці

План

1. Малі групи як суб'єкт політичної дії.

2. Типи і типології малих груп у політиці.

3. Етапи формування малих груп у політиці.

4. Внутрішні механізми становлення політичної групи.

5. Закономірності функціонування малих груп

6. Групові норми та групові цілі

7. Конформізм та нонконформізм

Основні поняття: малі групи, групові норми, групові цілі, конформізм, нонконформізм, відкриті групи, закриті групи, номінальні, реальні групи, лабораторні групи, схвалення, поступливість, підпорядкування.

При всьому безперечному значенні особистості політичного лідера і його психології, сучасна політика, особливо в стабільних суспільствах, здійснюється групами людей. У міру розвитку і стабілізації, будь-яке суспільство бюрократизується. На місце харизматичним лідерам приходять бюрократи.

Саме група як суб’єкт спільної політичної діяльності якоїсь сукупності людей здатна, як ефективно забезпечити функціонування окремого лідера, так і, в окремих випадках, замінити його. У межах політичної психології, групу можна визначити як спільність людей, взаємодіючих заради досягнення усвідомлених цілей і інтересів. Об’єктивно ця спільність виступає як суб’єкт політичної дії, а суб’єктивно існує як певна окрема від інших спільнот цілісність.

За В.Д. Ольшанським, більшість класифікацій і типологій груп зводяться до десяти основних параметрів, за якими вони розрізняються і, відповідно, типологізуються ці групи Найбільший поділ у класифікації груп – на «номінальні» («віртуальні») і «реальні» групи. Номінальні, вони ж умовні групи, виділяються в межах узагальненого політичного аналізу і тоді з'являються такі «групи», як «усе прогресивне людство». Зрозуміло, що мова йде про групи, реально невідчувані. На відміну від них, реальні групи піддаються конкретному облікові, як і їхній політичний вплив. Групи «членів політбюро», «сенаторів США», «страйкуючих гірників Донбасу» непорівнянні між собою, однак їх споріднює головне – це реально діючі в політиці групи.

Реальні групи підрозділяються, насамперед, по кількісному параметру. Групи в політиці поділяються за розміром на «малі» і «великі».

Під «малими» звичайно маються на увазі групи чисельністю від 2-3 («діада», «тріада») до декількох десятків, рідше – сотень людей. Основним критерієм визначення групи як «малої» є можливість регулярних контактів між усіма членами групи чи, принаймні, кожного члена групи з усіма, або з більшістю інших членів групи. В обов'язковому порядку умова реальної, безпосередньої і регулярної контактності поширюється на лідера. Для нього мала група – це «група прямого рукостискання».

Серед найбільш загальних критеріїв розрізнення політичних груп необхідно почати з:

1. Поділу за спрямованістю основних дій групи. За цим критерієм групи поділяються на екстравертовані і інтровертовані. Діяльність екстравертованих груп спрямована назовні – на захоплення влади, наприклад. Відповідно, діяльність груп інтравертованих спрямована, насамперед, в середину групи – на удосконалювання партійної дисципліни тощо.

2. Групи поділяються за рівнем групової згуртованості на гомогенні і гетерогенні. Згуртованість звичайно визначається ступенем єдності, рівнем спільності трьох базових параметрів. Це спільність інтересів, спільність цілей і єдність дій.

3. За ступенем відкритості для нових членів, групи поділяються на відкриті /різні суспільно – політичні рухи/, напіввідкриті /політичні партії – накладають мінімальні умови для вступу/ і закриті /групи змовників/ Все визначається легкістю вступу (прийому) у таку групу.

4. За своїми власними цілями групи в політиці поділяються на:

а) інструментальні (орієнтовані на досягнення реальних політичних цілей).

б) експресивні (орієнтовані на формування сприятливого внутрішнього психологічного клімату. Це невеликі опозиційні угруповання, члени яких не ставлять за мету оволодіння владою, але одержують задоволення від періодичного виразу своїх політичних поглядів у тих або інших формах).

в) функціональні (орієнтовані на впровадження чогось нового в політичну систему. Наприклад, різного роду рухи за цивільні права громадян).

г) дисфункціональні (орієнтовані на ліквідацію чогось усталеного в суспільно – політичному устрої. Наприклад, групи революціонерів).

5. За особливостями групової свідомості своїх членів, групи поділяються на «групи - ми» і «групи -вони». Ідентифікація себе і «своїх» відбувається в протиставленні з іншими групами, з «чужими», з якимись «вони». «Вони» - це ті, у кого інші вірування, емоції, програми або гасла. Таке виділення групи – «ми» супроводжується ідеалізацією й атрибуцією, наділенням своєї групи найкращими, соціально прийнятними і бажаними рисами і, навпроти, відмовою у таких рисах групам – опонентам. Група – «вони», навпроти, наділяється самими огидними характеристиками, їй приписуються самі негативні якості.

6. Групи підрозділяються за структурою на:

А) формальні – жорстко заданий статус усіх її членів і, відповідно, статусні розходження. Права й обов’язки членів такої групи жорстко формалізовані і виражені в явній або неявній формі. Класичний приклад такої групи – армія.

Б) неформальні – статус членів і характер взаємин між ними задані чисто особистими якостями і чеснотами. Приклад – клуб за інтересами.

8. За значимостю учасників, групи поділяються на:

А) групи присутності – та конкретна група, членом якої є індивід. Однак, будучи членом, якоїсь групи присутності, людина не завжди цим цілком задоволена – у своїх мріях вона може бачити себе членом іншої групи. Багато хто, наприклад, мріють належати до політичної еліти, але не всім це вдається.

Б) референтні групи – це групи, за законами яких хоче жити людина, навіть не належачи до них. Це психологічно привабливі, бажані для людини групи, нормам і стандартам яких вона хоче відповідати.

9. За тривалістю існування групи поділяються на:

А) короткострокові – звичайно виникають для досягнення якогось конкретного результату – наприклад, це може бути передвиборний штаб або команда прихильників кандидата в депутати парламенту в ході конкретної виборчої компанії.

Б) довгострокові – орієнтовані на довгострокові цілі, що вимагають тривалого часу.

10. За способом прийняття рішень і, відповідно, за способом нав’язування цього рішення, розрізняють:

А) авторитарні

Б) демократичні.

В) ліберальні групи.

Малі групи в політиці розрізняються рівнем свого розвитку. Однак, практика показує, що в досить однорідному партійно-політичному середовищі, в одній і тій же політичній сфері, діють приблизно ті самі людські, психологічні механізми політичної поведінки. Як тільки виникає якась група як суб’єкт політичної дії, починають діяти аналогічні механізми політичної поведінки людей. Численні дослідження процесів формування політичних груп дозволяють виділити п’ять основних етапів:

1. Етап «номінальної групи». Як правило, це випадкове зібрання людей, що бажають займатися політичною діяльністю. Основна функція цього етапу – знайомство, з’ясування того, «хто є хто».

2. Етап «асоціативної групи». Це етап, на якому уже виникають первинні зв’язки, асоціації між членами групи і тією діяльністю, якою вони збираються займатися. Тут виявляються перші ознаки організації (як правило, винятково формальні). Так виникає формально організована група, члени якої мають начебто ідентичні цілі, хоча звичайно погано представляють собі їх в реальності.

3. Етап «кооперативної групи». Він характеризується появою вже визначеної єдності цілей, інтересів і дій, а також появою первинного досвіду спільної діяльності і первинних загальних групових переживань. На даному етапі на додаток до формальних зв’язків і розподілу ролей, у процесі спільної політичної діяльності вже розвиваються неформальні взаємини між членами групи.

4. Етап «корпоративної групи». Наявність стійкої спільності інтересів, цілей, дій, психологічної цілісності групи. Такі групи можуть протиставляти себе іншим групам, навіть усередині, начебто загальної політичної структури. Вони носять самодостатній характер. Прикладів таких груп чимало: від легальних опозиційних партійних або парламентських фракцій до політичних терористів.

5. Етап «колективу». Відрізняється вищим рівнем усвідомленості всіх моментів загальногрупової діяльності і максимальною консолідованістю дій членів групи. Отут домінують просоціальні цілі. Колектив не може бути самодостатній, його члени розглядають себе і свою групу як інструмент суспільного розвитку. Саме це розходження спрямованості – на досягнення власних, групових, або суспільних цілей– і є єдине істотнє політико-психологічне розходження між «корпоративною групою» і «колективом».

Крім цих етапів становлення групи як суб’єкта політичної дії, велике значення мають внутрішні, власне психологічні процеси взаємодії людей, що і ведуть до розвитку групи або перешкоджають йому. Група немислима і неможлива без лідера. Група висуває лідера, лідер формує групу. Взаємини між лідером і групою залежать, у першу чергу, від принципів, на основі яких люди включаються в групу.

1. Принцип єдності поглядів і переконань. При його домінуванні ми маємо справу з досить згуртованою, часто ефективною, але не завжди високопрофесійною групою. У політиці такі групи дуже часто стають заручниками власної ідеології.

2. Принцип компетентності. При його переважанні ми бачимо згуртовані, ефективні, високопрофесійні групи, що відрізняються серйозними результатами. Кращий приклад – команди американських президентів останніх десятиліть, починаючи від «команди Джона Кеннеді» - «мозкового тресту», що зумів багато в чому змінити і країну, і всю міжнародну ситуацію.

3. Принцип особистої відданості лідерові – зазвичай в групах вождистского типу. Отут можуть спостерігатися процеси зниження професіоналізму, наявність конфліктів за близькість до лідера і, як наслідок, - зниження ефективності.

Виділення принципів формування груп у чистому виді досить умовно – зазвичай, команди формуються на основі декількох принципів, хоча провідним і визначальним все ж таки є один. Важливість вибору принципу формування групи в політиці визначається тим, що після приходу до влади групи, узятий їй на озброєння принцип, наче автоматично переноситься на всю державу.

Закономірності функціонування малих груп

Проблематика малих груп — найбільш поширена та розроблена сфера соціально-психологічних досліджень. Це те безпосереднє середовище, в якому особистість живе і розвивається. Пояснити поведінку людини поза аналізом соціального та психологічного контексту неможливо. Виявлення закономірності функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, що відбуваються у великих групах. Питання організації та управління людьми, ролі групових факторів у діяльності, регуляції міжособистісних стосунків є дуже важливим із практичної точки зору. Саме тому малі групи посідають особливе місце у структурі соціально-психологічного знання.

Даючи визначення поняттю малої групи, треба розглядати її як елементарну ланку структури соціальних відносин, функціональну одиницю у системі суспільного поділу праці. Г. Андреєва визначає малу групу як утворення, в якому суспільні відносини виступають як безпосередні особисті контакти. Це реально існуюча «контактна» група, де реалізуються певні суспільні зв'язки, що опосередковані спіль­ною діяльністю. Мала група — це сукупність людей, які поєднані між собою спільними цілями, мають безпосередні контакти один з одним, усвідомлюють себе членами даної спільності, мають розподілені функції й ролі, підтримують певні стосунки між собою, що породжує виникнення групових процесів, норм та інших регулятивних механізмів.

Визначення малої групи пов'язане з її розмірами. Виділяють нижню та верхню кількісні межі групи. Більшість дослідників вважає, що мала група починається з діади, хоча підкреслюється певна обмеженість у такій групі внутрішніх стосунків, що мають переважно емоційний характер. Наявність у групі третьої особи створює нову позицію — спостерігача. Цей факт спонукає до формування нової системи стосунків, що має опосередкований характер. Що ж до верхньої кількісної межі малої групи, то тут теж існують різні погляди. Деякі автори подають її через поширене в загальній психології число 7 ± 2, яким визначається безпосередній обсяг пам'яті, уваги та ін. (у даному разі ним позначається гранична кількість осіб, з якими можна здійснювати безпосереднє спілкування). Найбільш доцільна точка зору щодо питання про кількість малої групи акцентує увагу на функціональній діяльності групи в різних сферах соціальної практики. Якщо група існує у певній кількості і вона достатня для виконання конкретної діяльності, то цю кількість можна вважати достатньою (оптимальною).

Важливим показником виконання групою певної діяльності виступає ефективність. Дослідження ефективності індивідуальної та групової діяльності виявило феномен соціальної фацилітації. Його сутність полягає в тому, що виконання певної діяльності людиною у присутності інших людей підвищує її ефективність. Але цей феномен обмежений у своєму прояві. В окремих випадках простежується зворотний ефект (погіршення результатів діяльності) — це називається соціальною інгібіцією. Так, виконання людиною нескладних сенсорно-моторних та перцептивно-мнемічних завдань у присутності інших людей сприяє збільшенню швидкості в роботі, але при цьому допускається більша кількість помилок, ніж при індивідуальній роботі.

Більш однозначним є вплив на ефективність групової діяльності феномена взаємодії. Саме взаємодія людей у групі, а не пасивна присутність інших забезпечує більшу продуктивність. В умовах спільної діяльності група робить менше помилок, демонструє вищу швидкість розв'язання завдань (особливо на ранніх стадіях).

На ефективність діяльності групи впливають також її структурно-формальні параметри, типи взаємодії. Одним із таких показників є розмір групи. Експериментально зафіксоване зниження середньої продуктивності праці людини через кількісне збільшення членів групи. В процесі виконання фізичної роботи в разі збільшення групи від 7 до 12 осіб середні зусилля, що докладаються кожною людиною, зменшуються приблизно на 10 %. Виробничі бригади кількістю менше ніж 10 осіб давали в середньому на 7 % більше продукції, ніж бригади кількістю 30 і більше осіб. Проте ретельніші дослідження виявили, що між кількістю групи та її ефективністю існує складніша, криволінійна залежність. Кожному типу завдань відповідає оптимальний діапазон розміру групи, що визначає найвищу її ефективність. Якщо кількість групи більша або менша за оптимальний діапазон, то її ефективність знижується. Виявилося, що збільшення розміру бригади позитивно корелює з її ефективністю тільки при виконанні завдань, які ставлять дуже жорсткі вимоги до впорядкування міжособистісних взаємодій.

Наступний фактор, від якого залежить успішність функціонування групи, — система комунікацій, що складається між учасниками групи. Комунікації сприяють поширенню інформації від одних членів групи до інших і забезпечують ефективність виконання завдань. М. Новиков виділив чотири типи комунікативних структур і дійшов таких висновків: чим більший розмір групи за повної комунікативної структури (А), тим швидше виникає потреба в розподілі обов'язків між її учасниками.

За структури типу «дерево» (Г) потреба в розподілі виникає пізніше. У структурі типу «ланцюг» (В) ця тенденція посилюється. Для структури типу «цикл» (Б) кількість учас­ників несуттєва.

Прикладом повної комунікативної структури є дискусія, де всі учасники групи вільно спілкуються між собою. Структура типу «дерево» характерна для груп, що працюють в умовах жорсткого керівництва, виконання управлінських функцій тільки самим керівником. Структури типу «ланцюг» та «цикл» виникають при конвеєрній праці.

Групові норми та групові цілі

Групові норми - взірці поведінки, які визнаються більшістю членів прийнятними способами розв'язання типових ситуацій. Дотримання групових норм важливе для нормального самопочуття членів групи. Група застосовує негативні стимули щодо осіб, які порушують групові норми.

Формальні групові норми оберігаються уповноваженими на те людьми (офіційний керівник, суд, правоохоронні органи). Порушення людиною формальних (офіційних) норм тягне за собою покарання (позбавлення певних благ - права голосу, штраф, ізоляція, вигнання тощо).

Неформальні групові норми опираються не на зовнішній примус, а на внутрішній самоконтроль - моральні, етичні або естетичні почуття людей. Порушення особою неформальних групових норм робить її в очах інших членів непопулярною, небажаною для спілкування чи взаємодії. Групові цілі є бажаними змінами (благами), які, на думку членів групи, заслуговують на те, щоб заради їх здійснення (досягнення) докладати зусиль. Якщо група сформулювала зрозумілі для більшості членів цілі (та методи їх реалізації), то учасники з більшим ентузіазмом і наполегливістю працюють над їх здійсненням, конструктивніше розв'язують суперечності. Успішне досягнення мети згуртовує групу, формує позитивну її самооцінку (якщо хочемо, то досягнемо). Досягнення групових цілей є одним із засобів пізнати мотиви, вміння, характер, зацікавлення людей. Від внеску члена групи в реалізацію спільної мети залежить її статус, повага до неї.

Коли йдеться про групові цілі, то розрізняють завдання, визначені керівництвом (наприклад урядом, керівництвом партії), а також цілі, які є результатом узгодження колективних цілей з індивідуальними мотивами учасників групи. В соціальній психології розрізняють орієнтації групової активності особистості: орієнтація на егоцентричні мотиви; орієнтація на реалізацію завдань; орієнтація на альтруїстичні цілі.

Конформізм та нонконформізм. Між груповими та індивідуальними цілями окремих учасників групи нерідко виникають неузгодженості, конфлікти, виходом з яких є врахування групою інтересів окремих учасників, або підпорядкування особи вимогам групи (конформізм).

Конформізм — це підпорядкування особою своєї поведінки та поглядів до загальноприйнятих в групі внаслідок реального або уявного тиску на неї ззовні.

Схильність до конформізму зростає у випадку заниження самооцінки людини, як особи чи фахівця. Чим нижчий статус особи в групі, тим більша ймовірність, що вона погодиться на конформістську позицію. З огляду на це, за авторитарного стилю управління, керівники свідомо принижують підлеглих, схиляючи їх до покори.

Явище конформізму має низку різновидів: схвалення, поступливість, підпорядкування.

1. Схвалення - особа погоджується з вимогами групи, вона не відчуває тиску ззовні, оскільки в неї з цього приводу немає власної позиції, чи обґрунтованих переконань.

Коли особа прийняла рішення, то вона мимоволі «завищує» цінність свого вибору, а також «занижує» цінність альтернативних варіантів поведінки («Наші рішення змінюють нас самих»).

2. Поступливість - особа вчиняє згідно з вимогами групи, щоб заслужити її підтримку, схвалення, уникнути покарання. Нерідко люди йдуть на поступки (проявляють «зовнішню» поступливість), в душі не погоджуючись із вимогами оточення.

· У підходах біхевіоризму конформна поведінка особи спричинена відповідними «стимулами» (позитивним або негативним підкріпленням). Нерідко поступливість є запорукою соціального і матеріального успіху, кращого самопочуття, упевненості в середовищі групи.

· В рамках теорії самопрезентації люди стають конформними, бо намагаються справляти хороше враження на оточуючих (витрачаються на дорогий одяг, аксесуари, предмети, щоб сподобатися, вразити інших).

· З огляду на теорію когнітивного дисонансу особа, проявивши конформізм, відчуватиме невдоволення («дисонанс») у тому випадку, якщо вчинок не був достатньо обґрунтований (закон достатньої підстави), недостатньою винагороджений або не був здійснений під тиском покарання (Леон Фестінгер, 1920-1989).

Підпорядкування - особа йде на поступки, оскільки їй висловлено ультиматум (погрозу, недвозначний наказ). Владні суб'єкти можуть змусити підлеглих виконати наказ, публічно вчинити певні дії, однак неможливо в такий спосіб силоміць добитися його неофіційного схвалення.

Альтернативною поведінковою стратегією є нонконформізм особи, що проявляється в опорі соціальному тиску. Агресивні нонконформісти протистоять стандартам групи внаслідок зверхності (чи меншовартості) або ворожості.

Конструктивна нонконформістська позиція є наслідком більшої компетентності особи, її творчого підходу до справи, глибшого розуміння цілей та цінностей групи на даному етапі, опозицією до формалізму та зловживань керівництва. Нонконформістськи настроєна особа нерідко стає неформальним лідером групи і конкурентом для офіційного керівника.

Керівник у таких обставинах може розв'язати конфлікт двома шляхами: або усунути нонконформістськи налаштовану особу з колективу, або адаптувати нонконформістські пропозиції, ідеї. Якщо альтернативні ідеї не знаходять в групі підтримки, то виникає конфронтація неформального лідера з формальною владою. Показна толерантність замінюється критикою на адресу всієї групи або її керівництва, конкурентними стосунками, пошуком союзників, формуванням опозиції. На етапі внутрішньо групової конфронтації окремі її члени визначаються кого підтримувати - офіційного керівника чи опозиційного. Кожна підгрупа витворює власні цінності та цілі. Конфлікт розв'язується лише з усуненням одного з лідерів групи.

Контрольні запитання і завдання

1. Що ви розумієте під поняттям мала соціальна група.

2. Розкрийте типи малих груп у політиці.

3. Охарактеризуйте етапи формування малих груп у політиці.

4. Які ви знаєте внутрішні механізми становлення політичної групи.

5. Поясніть закономірності функціонування малих груп

6. Що таке групові норми та групові цілі

7. Як ви розумієте сутність понять конформізм та нонконформізм, конфронтація.

---

Дата добавления: 2015-11-04